06 червня 2025 року Справа № 280/2712/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (вул. Домаха, буд. 8, м. Запоріжжя, 69118; код ЄДРПОУ 39816845)
про визнання протиправною та скасування постанови, -
10.04.2025 до Запорізького окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_2 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ091548 від 12.11.2024, винесену виконуючим обов'язки начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області, Державної служби України з безпеки на транспорті Романенко Анатолієм Юрійовичем у відношенні позивача, в розмірі 17 000 гривень;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділ державного нагляду (контролю) ЄДРПОУ 39816845, (місце знаходження: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, 51 на рахунок ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені процесуальні витрати, остаточний розмір яких буде надано до виходу суду в нарадчу кімнату.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 11.04.2025 відкрито провадження у справі №280/2712/25, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення та виклику сторін.
У зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві (вх.№17276 від 10.04.2025) та додаткових письмових поясненнях (вх.№25172 від 21.05.2025). Зокрема зазначено про незгоду з правомірністю винесення оскаржуваної постанови, оскільки розгляд справи відносно ФОП ОСОБА_2 щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт відбувався за відсутності позивача та його представника, а про накладення адміністративно - господарського штрафу позивачу стало відомо лише після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження ВП №77379346 від 04.03.2025. Разом з тим вказано, що позивач заперечує факт керування транспортним засобом та факт надання будь-яких послуг із перевезення 11.10.2024. Зауважено, що акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №АР063100 від 11.10.2024 не містить жодного доказу того, що 11.10.2024 здійснювалась перевірка автомобільного перевізника - ФОП ОСОБА_1 . Так само і матеріали перевірки не містять жодних доказів того, що ФОП ОСОБА_1 11.10.2024 здійснював будь-які автомобільні перевезення та на підставі яких може бути ідентифікований як автомобільний перевізник, а тому позивача притягнуто до відповідальності виключно із тих підстав, що він є власником транспортного засобу -транспортного засобу MERCEDES-BENZ 1520, номерний знак НОМЕР_2 , що не відповідає вимогам чинного законодавства України. На думку представника позивача, такий підхід відповідача суперечить правовим позиціям Верховного Суду, згідно з якими автомобільний перевізник не може визначатися лише на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, оскільки автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору про перевезення вантажу фактично надає відповідну послугу, а не власник чи користувач автомобіля. На підставі вищевикладеного наголошено, що позивачем не вчинялось порушень транспортного законодавства, які зазначені в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №АР063100 від 11.10.2024 та, як наслідок, у постанові №ПШ091548 від 12.11.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу, а тому останній не є суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт в межах спірних правовідносин та, як наслідок, підстави для застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу, передбаченого статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III (далі - Закон України №2344-III) відсутні. З огляду на вищевикладене вказано, що оскаржувана постанова про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу №ПШ091548 від 12.11.2024 є протиправною та підлягає скасуванню, а тому представник позивача просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Заперечення проти позову викладено у відзиві на позовну заяву (вх.№20064 від 24.04.2025) та запереченнях на відповідь на відзив (вх.№25644 від 22.05.2025) де, окрім іншого зазначено, що посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Укртрансбезпеки у ході проведенні рейдової перевірки на а/д М-29 159км на законних підставах було зупинено транспортний засіб марки MERCEDES BENZ, номерний знак НОМЕР_2 . У ході проведення перевірки водієм зупиненого транспортного засобу було пред'явлено свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, номерний знак НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 , однак водієм не було надано посвідчення водія, заповнені тахокарти водія з 13.09.2024 по 11.10.2024, або бланк підтвердження діяльності, протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу чим порушено вимоги статті 48 Закону України №2344-III, що зафіксовано в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №АР063100 від 11.10.2024. Оскільки транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ, з номерним знаком НОМЕР_2 зареєстрований на позивача, то відповідно і акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 11.10.2024 №АР063100 було складено на нього. Крім того, із посиланням на висновки Верховного Суду вказано, що відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу не позбавляє особу спростовувати вину у суді, та, у зв'язку з цим, не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу. Додатково відзначено, що представником позивача жодним чином не обґрунтовано розумності, пропорційності та співмірності витрат на професійну правничу допомогу. Враховуючи вищевказане представник відповідача просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач зареєстрований фізичною особо-підприємцем 22.02.2018, (номер запису: 21030000000095907) з основним видом діяльності за КВЕД: 49.41 Вантажний автомобільний транспорт.
Під час проведення рейдової перевірки 12.05.2023 посадовою особою Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області на ділянці дороги а/д М-29 159км+159м, був зупинений та перевірений транспортний засіб марки MERCEDES BENZ, номерний знак НОМЕР_2 .
За результатами перевірки складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №АР063100 від 11.10.2024 (далі - Акт перевірки №АР063100) у якому зазначено, що під час перевірки виявлено порушення статті 34 Закон України №2344-III, перевізник не забезпечив виконання вимог цього Закону у сфері перевезення вантажів, а саме: відсутнє посвідчення водія, відсутні заповнені тахокарти водія з 13.09.2024 по 11.10.2024, або бланки підтвердження діяльності, відсутні протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, чим порушено вимоги статті 48 Закон України №2344-III, пункту 3.3 Наказу Міністерства транспорту та зв'язку України 24.06.2010 №385 та пункту 6.4 Наказу Міністерства транспорту та зв'язку України 07.06.2010 №340 у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України №2344-III абзацом 3 частини 1 Закону України №2344-III, перевезення вантажів за відсутності на момент перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України №2344-III, а саме відсутнє посвідчення водія відповідної категорії, відсутні зщаповнені тахокарти водія з 13.09.2024 по 11.10.2024, відсутні протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу MERCEDES BENZ, номерний знак НОМЕР_2 . Водій залишив місце перевірки без ознайомлення з актом (а.с.39).
За результатами проведеної рейдової перевірки та на підставі висновків Акту перевірки №АР063100 Відділом державного нагляду (контролю) у Запорізькій області стосовно ФОП ОСОБА_1 винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ091548 від 12.11.2024. Вказаною постановою на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України №2344-III на позивача накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн. (а.с.12).
Вважаючи вищезазначену постанову відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу протиправною, позивач звернувся до суду із даним адміністартивним позовом про її скасування.
Суд при розгляді та вирішенні даної адміністративної справи застосовує положення законодавства, що були чинними на час виникнення спірних правовідносин (проведення перевірки, складення Акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №АР063100 від 11.10.2024 та винесення оскаржуваної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ091548 від 12.11.2024).
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 2 статті 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт».
Вказаний закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень (стаття 3 Закону України № 2344-ІІІ).
Згідно з частиною четвертою статті 6 Закону України № 2344-ІІІ реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до частини сьомої статті 6 Закону України №2344-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед іншого, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.
Відповідно до частини десятої статті 6 Закону України 2344-III на території України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, у сфері міжнародних автомобільних перевезень здійснює зокрема габаритно-ваговий контроль транспортних засобів у зонах габаритно-вагового контролю.
Так, на виконання вимог абзацу 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №442 від 10.09.2014 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті та підпорядкувавши Службі, що утворюється, Державну спеціальну службу транспорту.
Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103 (далі - Положення №103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Згідно з підпунктами 1, 3 пункту 4 Положення №103 основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті; здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті.
Як зазначено у пункті 8 Положення №103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
На момент прийняття оскаржуваної постанови таким органом виступав Відділ державного нагляду (контролю) у Запорізькій області, утворений згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2021 № 1579-р «Про оптимізацію діяльності територіальних органів Державної служби з безпеки на транспорті».
Частинами 14, 17, 18 статті 6 Закону України № 2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначено Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) №1567, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин, далі - Порядок №1567).
Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку (пункт 4 Порядку №1567).
При цьому, за приписами пункту 13 Порядку №1567 графік проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) складається та затверджується керівником або заступником керівника Укртрансбезпеки або її територіального органу з урахуванням стану аварійності, періоду, що пройшов від попередньої перевірки, забезпечення належного рівня транспортного обслуговування в окремих регіонах, інформації про діяльність осіб, що незаконно надають послуги з перевезень, перевірки дотримання умов перевезень, визначених дозволом (договором) на перевезення, та інших обставин.
Згідно із пунктом 14 зазначеного Порядку №1567 рейдовою перевіркою є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об'єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Пунктом 15 Порядку №1567 передбачено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно:
- наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;
- додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону;
- додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода);
- відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам;
- оснащення таксі справним таксометром;
- відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу;
- додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху;
- наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення;
- додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів;
- виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі);
- виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Пунктами 25, 26, 27 Порядку № 1567 передбачено, що справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. Справа про порушення транспортного законодавства розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням. У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно із Додатком 5.
Стосовно доводів представника позивача щодо порушення порядку розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт у зв'язку з її розглядом за відсутності позивача та його представника, суд зазначає таке.
Так, матеріли справи містять докази направлення відповідачем 25.10.2024 засобами поштового зв'язку на адресу позивача (просп. Ювілейний, буд.27, кв.2, м. Запоріжжя, 69076) запрошення на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт №93186/626/24-24 від 23.10.2024 (а.с.43, 45).
При цьому, відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу не позбавляє особу спростовувати вину у суді, та, у зв'язку з цим не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 01.03.2018 по справі №820/4810/17 та від 21.12.2023 по справі №560/11763/22.
Водночас, суд звертає увагу, що нормами Порядку № 1567 не установлено обов'язкової присутності суб'єкта господарювання під час розгляду справи про порушення транспортного законодавства. Неявка суб'єкта господарювання не є перешкодою для розгляду такої справи та винесенню органом державного контролю постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу.
Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 14.12.2023 у справі №280/1426/20.
Частиною 5 статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відтак, посилання представника позивача на відсутність позивача та його представника під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу, як на підставу для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови №ПШ091548 від 12.11.2024 є безпідставними та судом відхиляються.
Водночас, як встановлено судом під час розгляду справи, спірним у цій справі є питання правомірності стягнення саме з власника транспортного засобу адміністративно-господарських санкцій та визначення такого власника перевізником.
В розумінні вимог статті 1 Закону України № 2344-III - автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.
Відповідно до статті 33 Закону України № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Відповідно до статті 34 Закону України №2344, автомобільний перевізник повинен, серед іншого, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
За правилами статті 48 Закону України №2344, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків (частина четверта статті 48 Закону України № 2344-III).
За частиною другою статті 49 Закону України № 2344-III водій транспортного засобу зобов'язаний: мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Одночасно суд звертає увагу, що перелік необхідних документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не є вичерпним, оскільки статтею 48 цього Закону визначено, що законодавством можуть бути передбачені інші документи необхідні для внутрішніх перевезень вантажів.
Відповідний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 820/4624/17.
Отже, положеннями статті 48 Закону № 2344-ІІІ покладено на автомобільного перевізника обов'язок з забезпечення, а на водія пред'явлення для перевірки документів, безпосередньо зазначених у статті 48 Закону № 2344-ІІІ, в тому числі: посвідчення водія відповідної категорії; реєстраційних документів на транспортний засіб; товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж, а також інших документів, передбачених законодавством.
Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону України №2344-III та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 №340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за № 811/18106, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення №340).
Згідно з пунктом 1.3 Положення №340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).
Відповідно до пунктів 6.1, 6.3 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами; водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку.
Пункт 6.4 Положення №340 встановлює, що графік змінності водіїв, відомість обліку робочого часу та відпочинку водіїв зберігаються у Перевізника.
У разі тимчасової непрацездатності водія чи перебування його у відпустці, а також якщо водій не здійснював перевезення пасажирів чи/та вантажів, Перевізник може заповнювати бланк підтвердження діяльності (додаток 4).
Водії зберігають бланк підтвердження діяльності протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Згідно з пунктом 7.1 Положення №340 перевірка додержання режиму праці та відпочинку водія здійснюється Державною службою України з безпеки на транспорті з дотриманням вимог Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567.
Пунктом 7.2 Положення 340 визначено, що головний орган, на який покладається забезпечення безпеки дорожнього руху, здійснює перевірку встановленого режиму праці і відпочинку водіїв відповідно до чинного законодавства України.
Порядок використання тахографів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затверджено наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 № 385 (далі - Інструкція №385).
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.
Згідно з пунктом 3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;
у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв)
у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Відповідно до пункту 3.5 Інструкції №385 перевізники:
забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий);
зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
Згідно з пунктом 3.6 даної Інструкції перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов'язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР); наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку; дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа; дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом; наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
З наведеного правового регулювання слідує, що у разі обладнання транспортного засобу тахографом водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, зокрема тахокарти, а також протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу.
Верховним Судом у постанові від 10.05.2019 по справі №816/124/17 вказано, що норми Закону України №2344-III зобов'язують автомобільних перевізників та водіїв мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення, до яких відносяться, зокрема, реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти.
Матеріалами справи підтверджується, що в ході проведення рейдової перевірки водієм транспортного засобу MERCEDES BENZ, номерний знак НОМЕР_2 , який належить позивачу, пред'явлено особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
Водночас, судом під час розгляду справи встановлено та не заперечується сторонами, що водієм у ході проведення перевірки не було пред'явлено особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху посвідчення водія відповідної категорії, заповнені тахокарти водія з 13.09.2024 по 11.10.2024, або бланки підтвердження діяльності, протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, чим порушено вимоги статі 48 Закону України №2344.
На підставі абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України №2344 за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Аналізуючи наведені вище положення законодавства у зіставленні з обставинами цієї справи, суд виходить передусім з того, що суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, у тому числі за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону України №2344-III є виключно автомобільний перевізник, який здійснює за власний кошт перевезення вантажів.
При цьому, як вже було вказано вище, за визначенням, наведеним у статті 1 Закону України №2344-III, автомобільним перевізником є фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Таким чином, відповідальність за відсутність на момент проведення перевірки документів, що перелічені у статті 48 Закону України № 2344-ІІІ, а також інших документів, передбачених законодавством, які водій повинен мати при собі та надати особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, під час здійснення самої перевірки (а не після її закінчення), застосовується виключно до автомобільних перевізників.
Такі висновки суду узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 та від 23.05.2024 у справі №607/16771/22, в яких відповідно зазначено, що:
-«основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності. Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв'язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки»;
-«адміністративно-господарські штрафи відповідно до Закону № 2344-III можуть бути застосовані виключно до автомобільного перевізника, який, у свою чергу, не може визначатись лише на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб. Автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу, а не власник/користувач транспортного засобу. Надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344-III. Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися)».
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, під час перевірки водій транспортного засобу надав перевіряючим лише свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 позивач є власником транспортного засобу марки MERCEDES BENZ, номерний знак НОМЕР_2 (а.с.40-41).
Таким чином, за обставинами даної справи суд констатує, що відповідачем зроблено висновок про те, що позивач є автомобільним перевізником, лише на підставі наданого водієм свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
В той же час суд звертає увагу, що у постановах від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 та від 23.05.2024 у справі № 607/16771/22, Верховний Суд вказував на те, що особа автомобільного перевізника визначається на основі документів, якими підтверджується укладення договору перевезення вантажу.
Згідно з частинами першою та другою статті 50 Закону України № 2344-III договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).
Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.
Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Згідно з пунктами 3.1-3.5. пункту 3 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568 , договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники). Примірний договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у міському та міжміському сполученні (надалі - Договір) наведений в додатку 1.
Договір про перевезення вантажів може укладатися Перевізником з посередницьким підприємством, яке користується правами та несе обов'язки і відповідальність, що передбачені для вантажовідправників і вантажоодержувачів.
Ініціативу про встановлення договірних стосунків для перевезення вантажів автомобільним транспортом може виявити як Перевізник, так і вантажовідправник (вантажоодержувач) - майбутній Замовник.
Після того, як Перевізник і Замовник узгодили умови перевезень і розрахунки, стверджений підписом Перевізника проект Договору з необхідними до нього додатками в двох екземплярах Перевізник зобов'язаний направити Замовнику не пізніше ніж через три дні після його узгодження.
У Договорі встановлюються: термін його дії, обсяги перевезень, умови перевезень (режим роботи по видачі та прийманню вантажу, забезпечення схоронності вантажу, виконання вантажно-розвантажувальних робіт і таке інше), вартість перевезень і порядок розрахунків, порядок визначення раціональних маршрутів, обов'язки сторін, відповідальність тощо.
За текстом підпункту 10.1 пункту 10 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених Договорів із Замовниками згідно з заявками (додаток 1) або за разовими договорами (додаток 2).
За підпунктом 10.10 пункту 10 цих Правил за домовленістю сторін водій може виконувати обов'язки супровідника вантажів (експедитора).
За підпунктами 11.1, 11.3, 11.5 пункту 11 цих же Правил основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом виписує Замовник (вантажовідправник) у трьох примірниках.
У разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.
Відповідачем не заперечується та обставина, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом та товарна-транспортна накладна, з яких можна було б встановити, що позивач є автомобільним перевізником в розумінні Закону України № 2344-III, під час перевірки не надавалися, а відтак недоведеним є з боку відповідача факт того, що автомобільним перевізником у спірних правовідносинах, є саме позивач.
Верховний Суд у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 зазначив, що «в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити з того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника».
Оскільки відповідачем достеменно не встановлено особу автомобільного перевізника та внаслідок цього застосовано штраф до власника транспортного засобу, суд доходить висновку, що позивач не може бути суб'єктом відповідальності за статтею 60 Закону України № 2344-III.
Крім того, при вирішенні спору суд враховує наступне.
За приписами пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Отже, власник транспортного засобу може безперешкодно, дотримуючись вимог пункту 2.2 Правил дорожнього руху, передати транспортний засіб у користування іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Таким чином, з огляду на досліджені матеріали справи та надані сторонами докази суд дійшов до висновку про помилковість позиції відповідача щодо того, що ФОП ОСОБА_1 на дату проведення рейдової перевірки 11.10.2024 виступав автомобільним перевізником в розумінні норм Закону України № 2344-ІІІ, що в свою чергу виключає притягнення останнього до відповідальності, передбаченої статтею 60 Закону України № 2344-ІІІ.
Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3028,00грн, згідно з квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №0.0.4296659695.1 від 09.04.2025 (а.с.11).
При цьому, за позовну вимогу майнового характеру відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VІ та з урахуванням приписів частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VІ позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 968,96 грн.
За таких обставин, судовий збір у розмірі 968,96грн підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті, структурним підрозділом якого (без статусу юридичної особи) є Відділ державного нагляду (контролю) у Запорізькій області, як суб'єкта владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення.
При цьому надмірно сплачений судовий збір у сумі 2059,04 грн, згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» підлягає поверненню за клопотанням позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 КАС України, суд -
Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (вул. Домаха, буд. 8, м. Запоріжжя, 69118; код ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови, - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області №ПШ091548 від 12.11.2024 про застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000,00грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (01135, м. Київ, пр. Перемоги, буд.14, код ЄДРПОУ 39816845) на користь фізичної особи-підприємця фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 06.06.2025.
Суддя І.В.Садовий