Справа № 468/2379/24
2-др/468/1/25
56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43
05.06.2025 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі - головуючого судді Звягіної О.В., за участі секретаря судового засідання Шутєєвої Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Баштанка заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі №468/2379/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки у зв'язку із несплатою аліментів,
20.05.2025 року Баштанським районним судом Миколаївської області ухвалене рішення по цивільній справі №468/2379/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки у зв'язку із несплатою аліментів, яким позов задоволений частково - стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з квітня 2024 року по 01 жовтня 2024 року в розмірі 44875,15 грн. З відповідача стягнутий судовий збір на користь держави.
28.05.2025 року від представника позивача до суду надійшла заява про ухвалення по даній справі додаткового рішення на підставі п.3 ч.1 ст. 270 ЦПК України про стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн.
В судове засідання сторони не з'явились, про час та місце судового розгляду повідомлені. Від відповідача надійшло клопотання про розгляд заяви без участі та заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу.
Неявка сторін згідно з ч.4 ст. 270 ЦПК України не перешкоджає розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до чинного законодавства України, порядок розподілу судових витрат у цивільних справах врегульований спеціальними нормами ЦПК України.
Зокрема, основним положенням, що визначає ці аспекти, є стаття 141 ЦПК України. Вона встановлює загальне правило, згідно з яким судові витрати підлягають розподілу між сторонами під час ухвалення судового рішення по суті спору.
Важливою передумовою для такого розподілу є надання стороною, яка понесла відповідні витрати, належних та допустимих доказів їх понесення. При цьому ключовим аспектом є своєчасність подання таких доказів - вони мають бути надані суду до моменту ухвалення остаточного рішення.
Цей порядок розподілу судових витрат також кореспондує з положеннями статті 265 ЦПК України, яка регламентує зміст судового рішення. Згідно з цією статтею, у резолютивній частині рішення суду, серед іншого, обов'язково зазначається розподіл судових витрат. Таким чином, це забезпечує повне та всебічне вирішення справи, включаючи фінансові аспекти, пов'язані з її розглядом.
Тобто, ЦПК України чітко визначає, що питання судових витрат вирішується судом одночасно з розглядом справи по суті, за умови документального підтвердження стороною понесених витрат до моменту винесення рішення.
Однак, законодавство містить виняток, який зазначено у частині 8 статті 141 ЦПК України.
Ключовим аспектом цього винятку є встановлення особливих строків подання таких доказів. Сторона може подати докази понесених судових витрат:
1.До закінчення судових дебатів у справі. Це є пріоритетним варіантом, що дозволяє суду врахувати всі обставини ще до ухвалення рішення.
2.Протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. Цей варіант можливий виключно за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила відповідну заяву про намір подати такі докази пізніше. Ця заява є важливою процесуальною умовою, яка фіксує волевиявлення сторони скористатися продовженим строком.
Аналогічно норма, передбачена ч.1 ст. 246 ЦПК України встановлює, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Також згідно з п. 5 ч.7 ст. 265 ЦПК України саме в резолютивній частині рішення вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат, але виключно за умови визначеної ч.8 ст. 141 ЦПК України (завчасного до закінчення судових дебатів подання заяви про розподіл судових витрат).
У конкретному випадку, що розглядається, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача. Таке рішення було ухвалене з огляду на ретельний аналіз процесуальної поведінки позивача та застосування відповідних норм Цивільного процесуального кодексу України, а саме відсутність своєчасної та належної заяви.
Як зазначається, позивач до закінчення судового розгляду та ухвалення рішення по справі не надав суду жодних доказів, що підтверджували б факт понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, не подавав клопотання про призначення окремого судового засідання для вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення. Таке клопотання є обов'язковою процесуальною передумовою для розгляду цього питання поза рамками основного судового засідання, як це передбачено частиною 8 статті 141 та частиною 1 статті 246 ЦПК України.
Враховуючи зазначені обставини, суд у мотивувальній частині рішення від 20 травня 2025 року обґрунтовано вказав на відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу. Відповідно, у резолютивній частині рішення було вирішено питання лише щодо розподілу судового збору, оскільки щодо нього були виконані всі процесуальні вимоги.
Крім того, навіть якщо б стороною позивача були дотримані вищевказані умови для ухвалення рішення про стягнення витрат на правову допомогу, то ситуація, де договір про надання правової допомоги укладено 24 листопада 2024 року, тоді як консультації адвокатом (відповідно до акту приймання-передачі виконаної роботи від 26.05.2025) були проведені у період з 10 по 13 листопада 2024 року, викликає суттєві правові питання щодо дійсності, обґрунтованості та можливості відшкодування витрат на таку допомогу.
По перше, згідно з чинним законодавством України договір є підставою для виникнення прав та обов'язків. Це означає, що правові послуги, що надаються адвокатом, мають базуватися на укладеному договорі. Якщо послуги були надані до укладення договору, виникає питання про їхню правову основу. Адвокатська діяльність регулюється Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", який чітко визначає, що надання правової допомоги здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Якщо ж консультації відбулися до укладення договору, формально вони не можуть бути віднесені до послуг, наданих "на виконання цього договору" як вказано в акті, що додається. Без чинного договору на момент надання послуг, відсутня правова підстава для їх оплати в рамках правовідносин, що підлягають подальшому відшкодуванню в судовому порядку. Це створює сумніви щодо обґрунтованості вимог про відшкодування таких витрат.
Якщо ж допустити ситуацію, що договір був укладений пізніше, але його положення стосуються послуг, які фактично вже були надані, то у такому випадку, це має бути чітко відображено в договорі або інших документах (наприклад, в акті наданих послуг, де має бути зазначено, що договір має зворотну силу або ретроспективно охоплює вже надані послуги). Але в доданих документах такий пункт відсутній, хоча і за наявності такої вказівки, суд може оцінювати їх критично. Суду пояснень щодо причини такої розбіжності в датах надано не було.
Таким чином, суд, ухвалюючи рішення, в повній мірі вирішив питання про судові витрати по справі, керуючись положеннями статей 141, 246 та 265 ЦПК України. Неможливість стягнення витрат на професійну правничу допомогу є прямим наслідком недотримання позивачем встановлених процесуальним законодавством вимог щодо своєчасного подання доказів та/або відповідного клопотання та відсутність належних та допустимих доказів, що підтверджують понесення витрат на правову допомогу.
З огляду на викладене, заява позивача про ухвалення додаткового рішення підлягає відмові. Додаткове рішення може бути ухвалене лише у випадках, прямо передбачених статтею 270 ЦПК України, зокрема, якщо суд не вирішив якесь питання, яке мав вирішити. Однак у даному випадку суд належним чином вирішив питання про судові витрати, а відмова у стягненні конкретного виду витрат є результатом процесуального пропуску сторони та недоведеності понесення витрат, а не недоліком судового рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст. 141 246, 265, 270 ЦПК України, суд
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі №468/2379/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру та способу стягнення аліментів - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана Миколаївському апеляційному суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.