Справа № 463/8875/24
Провадження № 2/466/756/25
06 червня 2025 року м. Львів
Шевченківський районний суд м. Львова
в складі: головуючий суддя Едер П. Т.
секретар с/з Костюк В. С.
з участю: позивач ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю, -
15 жовтня 2024 року на адресу Шевченківського районного суду м. Львова за підсудністю з Личаківського районного суду м. Львова надійшли матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.
Стислий виклад позицій сторін.
Обґрунтування позивача.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 05вересня 2024 року у справі № 463/4300/24, укладений між позивачем ОСОБА_1 (далі - Позивач) та відповідачем ОСОБА_5 (далі - Відповідач) шлюб розірвано.
Позивач стверджує, що за час перебування у шлюбі, сторони, за спільні кошти у розмірі 50 000 (п'ятдесяти тисяч) гривень, створили та зареєстрували Приватне підприємство «Центр Безпеки Флоріан» (код ЄДРПОУ: 35816176, місцезнаходження: Львівська область, Жовківський район, село Малехів, вулиця Нова, будинок 20 А) (далі - Підприємство). Засновником та єдиним бенефеціарним власником (100% частки) Підприємства була Відповідач.
Станом на день подання позову Відповідач володіє 50% корпоративних прав Підприємства з розміром частки засновника 25 000 грн.
Позивач вважає, що статутний капітал Підприємства сформовано за рахунок спільних коштів подружжя, а тому - частка в статутному капіталі Підприємства є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Відтак, просить суд визнати частку Відповідача (50% статутного капіталу Підприємства)об'єктом спільної сумісної власності подружжя та стягнути з Відповідача на свою користь 763 750 (сімсот шістдесят три тисячі сімсот п'ятдесят) гривень як компенсацію ринкової вартості 1/2 (однієї другої) частки Відповідача в Підприємстві в порядку поділу майна подружжя.
17.01.2025 року Позивачем збільшено позовні вимоги до 5 982 500 (п'яти мільйонів дев'ятсот вісімдесяти двох тисяч п'ятиста) гривень.
11.03.2025 року Позивачем зменшено позовні вимоги до 5 587 425(п'яти мільйонів п'ятсот вісімдесяти семи тисяч чотириста двадцяти п'яти) гривень. Зазначена сума, на переконання Позивача, є половиною ринкової вартості частки його колишньої дружини (Відповідача) у Підприємстві. Вказане підтверджується Звітом про незалежну оцінку корпоративних прав учасників у Приватному підприємстві «Центр Безпеки «Флоріан»»№VR250226-003 від 10 березня 2025 року, складеним на замовлення Позивача ТОВ «ЕКСПЕРТ ІН» (код ЄДРПОУ: 38940313), сертифікат суб'єкта оціночної діяльності, виданий Фондом державного майна України №1/22 від 10.01.2022 року та Рецензією на згаданий звіт рецензента ОСОБА_6 , сертифікат ФДМУ та УТО №119 від 23 травня 1995 року (вих. №SL250310/R від 11.03.2025 року).
Обґрунтування Відповідача.
26 листопада 2024 року на адресу Шевченківського районного суду м. Львова надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник Відповідача, ОСОБА_7 , вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у задоволенні позовних вимоги відмовити у повному обсязі.
Відповідач зазначає, що 09.04.2008 року нею було одноособово прийнято рішення про створення та зареєстровано Підприємство. Після реєстрації Відповідач внесла особисті кошти в рахунок поповнення статутного капіталу Підприємства в розмірі 50 000 (п'ятдесяти тисяч) гривень. Зазначена сума коштів отримана за рахунок продажу речей індивідуального користування (одягу), що підтверджується: копією накладної квитанції №24 від 20 липня 2009 року; копією накладної квитанції №287 від 09 вересня 2009 року; копією накладної квитанції №85711 від 21січня 2011 року; копією накладної квитанції №387613 від 09вересня 2013 року.
Додатково Відповідачем зазначено, що Позивач жодної фінансової чи особистої участі у формуванні статутного капіталу Підприємства не приймав, а речі індивідуального вжитку, які вона відчужила з метою наповнення статутного капіталу підприємства були її особистою власністю. Більше того, з моменту створення Підприємства Відповідач є директором вказаного Підприємства та самостійно займається його розвитком.
Враховуючи викладене, Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та стягнути з Позивача понесені судові витрати.
Заяви по суті справи.
09 грудня 2024 року на електронну адресу Шевченківського районного суду м. Львова від представника Позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій Позивач зазначив, що Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту формування статутного капіталу Підприємства за рахунок особистих коштів Відповідача, отриманих від продажу речей індивідуального користування (одягу). Відтак, вважає, що формування статутного капіталу Підприємства здійснювалось за спільні кошти подружжя, а отже - суд повинен задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
17 грудня 2024 року на електронну адресу Шевченківського районного суду м. Львова від представника Відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив. Відповідач навела обставини, аналогічні до викладених у відзиві на позовну заяву, та додатково зазначали, що на час реєстрації Підприємства Позивач не працював та не отримував жодного доходу.
26 листопада 2024 року на адресу Шевченківського районного суду м. Львова надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , у якій перша просить суд визнати за нею право особистої приватної власності на частку в статутному капіталі підприємства.
Обґрунтування зустрічних позовних вимог.
Позивач за зустрічним позовом навела обставини, аналогічні до тих, що викладені відзиві на первісну позовну заяву. Позивач за зустрічним позовом вважає, що придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти дає підстави стверджувати, що це майно є її особистою приватною власністю.
Відтак, остання просила суд визнати за нею право особистої приватної власності на частку в статутному капіталі Підприємства у розмірі 25 000 грн, що становить 50% статутного капіталу Підприємства.
Обґрунтування заперечень зустрічних вимог.
20 грудня 2024 року стороною відповідача за зустрічним позовом на електронну адресу суду подано відзив. Відповідач за зустрічним позовом у відзиві зазначив, що наведені позивачем за зустрічним позовом обставини не відповідають фактичним обставинам справи та не підтвердженні належними доказами. Відповідач за зустрічним позовом наголошує, що позивачем за зустрічним позовом не доведено походження коштів, які остання вносила у статутний капітал Підприємства, а отже - не має підстав стверджувати, що такі кошти є особистою власністю позивача за первісним позовом. Відповідач за зустрічним позовом посилається на фактичні обставини та докази, викладені у відповіді на відзив за первісним позовом.
Як наслідок, відповідач за зустрічним позовом просить суд відмовити в задоволенні зустрічного позову в повному обсязі.
Процесуальні дії суду по справі.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 жовтня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 16 жовтня 2024 року відмовлено у забезпеченні позову.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 05 грудня 2024 року (протокольно) прийнято до розгляду зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю частки в статутному капіталі підприємства. Об'єднано первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя та зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю частки в статутному капіталі підприємства.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 20 січня 2025 року (протокольно) прийнято до розгляду заяву представника позивача про збільшення розміру позовних вимог до 5 982 500 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 19 лютого 2025 року задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_5 адвоката Лемик Р. Я. про витребування доказів. Витребувано від в ГУ ДПС у Львівській області відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків інформацію про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце постійного проживання: АДРЕСА_1 ) за період з 2009 по 2013 рік; Витребувано в Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області індивідуальні відомості про ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце постійного проживання: АДРЕСА_1 ) інформацію з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування у формі довідок ОК-5 за період з 2009 по 2013 рік та ОК-7 за період з 2011 по 2013 рік.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 27 лютого 2025 року у задоволенні заяви адвоката Ортинської Н.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі - відмовлено.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 12 березня 2025 року (протокольно) прийнято до розгляду заяву представника позивача про зменшення розміру позовних вимог до 5 587 425 грн.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 12 березня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 31 березня 2025 року у задоволенні заяви адвоката Ортинської Н.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі - відмовлено.
Фактичні обставини встановлені судом, зміст спірних правовідносин, оцінка доказів, норми права, що застосовані судом при розгляді спірних правовідносин та висновки суду.
У судовому засіданні представник Позивача за первісним позовом, адвокат Ортинської Н.В., надала пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, відповіді на відзив, відзиві на зустрічний позов, просила задовольнити первісні позовні вимоги, у задоволенні зустрічної позовної заяви просила відмовити.
У судовому засіданні Відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 та представник відповідача за первісним позовом, адвокат Лемик Р.Я., заперечили щодо задоволення первісного позову, надавши пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на первісну позовну заяву, запереченні на відповідь на відзив, зустрічній позовній заяві та просили відмовити у первісному позові та задовольнити зустрічні позовні вимоги в повному обсязі.
У судовому засіданні, перевіркою доводів сторін і обставин справи та дослідженням письмових доказів встановлено наступне.
Даний спір виник із сімейних правовідносин з приводу поділу майна подружжя.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.
За змістом ст. ст. 11, 15 ЦК України, цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Частиною 2 статті 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з вимогами статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.
Судом встановлено наступне.
Сторони спору перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 05 вересня 2024 року.
Під час перебування у шлюбі, 09.04.2008 ОСОБА_4 було створено та зареєстровано Приватне підприємство «Центр безпеки «Флоріан», ЄДРПОУ 35816176, місцезнаходження Львівська область, Жовківський район, село Малехів, вулиця Нова, будинок 20 А з статутним капіталом у розмірі 50 000,00 грн., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і Статутом приватного підприємства «Центр Безпеки Флоріан».
03.07.2009 ОСОБА_4 позичила кошти у своєї рідної тітки ОСОБА_8 у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень, що підтверджується копією розписки від 03.07.2009 року, долученою Відповідачем до відзиву на позовну заяву.
07.07 2009 року в статутний фонд Підприємства внесено 5000 (п'ять тисяч) гривень, що підтверджується бухгалтерською довідкою №22/11/2024 р. від 22 листопада 2024 року, банківською випискою ПП «Центр безпеки «Флоріан» від 07.07.2009 р. та квитанцією №210 від 07.07.2009р. про внесок в статутний фонд
18 вересня 2009 року в статутний фонд Підприємства внесено 200 (двісті) гривень, що підтверджується бухгалтерською довідкою №22/11/2024 р. від 22 листопада 2024 року, банківською випискою ПП «Центр безпеки «Флоріан» від 18.09.2009 р. та квитанцією №329 від 18.09.2009р. про внесок в статутний фонд.
06 жовтня 2009 року в статутний фонд підприємства внесено 6500 (шість тисяч п'ятсот) гривень, що стверджується бухгалтерською довідкою №22/11/2024 р. від 22 листопада 2024 року, банківською випискою ПП «Центр безпеки «Флоріан» від 06.10.2009 р. та квитанцією №351 від 06.10.2009р. про внесок в статутний фонд.
17 листопада 2009 року в статутний фонд підприємства внесено 6300 (шість тисяч триста) гривень, що стверджується бухгалтерською довідкою №22/11/2024 р. від 22 листопада 2024 року, банківською випискою ПП «Центр безпеки «Флоріан» від 17.11.2009 р. та квитанцією №398 від 17.11.2009р. про внесок в статутний фонд.
18 листопада 2009 року в статутний фонд підприємства внесено 5200 (п'ять тисяч двісті) гривень, що стверджується бухгалтерською довідкою №22/11/2024 р. від 22 листопада 2024 року банківською випискою ПП «Центр безпеки «Флоріан» від 18.11.2009 р. та квитанцією №400 від 18.11.2009р. про внесок в статутний фонд.
30 червня 2011 року в статутний фонд підприємства внесено 10000 (десять тисяч) гривень, що стверджується бухгалтерською довідкою №22/11/2024 р. від 22 листопада 2024 року, банківською випискою ПП «Центр безпеки «Флоріан» від 30.06.2011 р. та квитанцією №1140702508 від 30.06.2011р. про внесок в статутний фонд.
23 грудня 2013 року в статутний фонд підприємства внесено 8000 (вісім тисяч) гривень, що стверджується бухгалтерською довідкою №22/11/2024 р. від 22 листопада 2024 року, банківською випискою ПП «Центр безпеки «Флоріан» від 23.12.2013 р. та квитанцією №185849478 від 23.12.2009р. про внесок в статутний фонд.
25 грудня 2013 року в статутний фонд підприємства внесено 8800 (вісім тисяч вісімсот) гривень, що стверджується бухгалтерською довідкою №22/11/2024 р. від 22 листопада 2024 року, банківською випискою ПП «Центр безпеки «Флоріан» від 25.12.2013 р. та квитанцією №18623468 від 25.12.2013р. про внесок в статутний фонд.
25 грудня 2013 року статутний фонд підприємства сформований повністю у розмірі 50000 (п'ятдесят тисяч) грн., що стверджується бухгалтерською довідкою №22/11/2024 р. від 22 листопада 2024 року.
Доводи відповідачки, що грошові кошти для формування статутного капіталу вона отримала за рахунок продажу речей індивідуального користування, підтвердженні копіями накладних з комісійного магазину ФОП ОСОБА_9 (свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серія НОМЕР_2 , ІНФОППІОП НОМЕР_3 ), Зокрема, 17.09.2009 р. ОСОБА_4 за продаж особистих речей (одягу) отримала 200 грн., що підтверджується Накладною № 24 від 20 липня 2009р.; 05.10.2009 р. ОСОБА_4 за продаж особистих речей (одягу) отримала11500 грн., що підтверджується Накладною № 24 від 20 липня 2009р.; 16.11.2009 р. ОСОБА_4 за продаж особистих речей (одягу) отримала 11500 грн., що підтверджується Накладною № 287 від 09 вересня 2009р. 16.05.2011 р. ОСОБА_4 за продаж особистих речей (одягу) отримала 10000 грн., що підтверджується Накладною № 857/11 від 21 січня 2011р. 20.12.2013 р. ОСОБА_4 за продаж особистих речей (одягу) отримала 16800 грн., що підтверджується Накладною № 3876/13 від 09 вересня 2013р.
Так, судом встановлено, що з 2009 по 2013 роки ОСОБА_4 через комісійний магазин ОСОБА_4 було продано особистих речей (одягу) на суму 50000 (п'ятдесят тисяч) грн.
Станом на час розгляду справи Відповідач володіє 50 (п'ятдесят) % корпоративних прав Підприємства з розміром частки засновника 25 000 (двадцять п'ять тисяч) гривень, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Суд вважає, що Відповідачем спростовано доводи Позивача щодо наступного.
Позивач, посилаючись на презумпцію спільної сумісної власності, вважає, що Підприємство створене і зареєстроване за спільні кошти та спільними зусиллями Сторін. Відтак, Позивач, в порядку поділу майна подружжя, претендує на компенсацію вартості половини частки Відповідача у статутному капіталі Підприємства.
Відповідно до ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до частини 1 статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Відповідно до частини 2 статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.
Законодавство України не містить нормативного визначення поняття «річ індивідуального користування» як категорії, що визначає особисту приватну власність дружити чи чоловіка.
Відповідно до частини 1 статті 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності визначений частино 1 статті 317 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Водночас, користування майном, як одна з правомочностей власника, передбачає споживання останнім корисних властивостей речі, тобто фактичне застосування речі для власних цілей.
Здійснюючи комплексний аналіз положень Сімейного та Цивільного кодексів України, суд зазначає, що у світлі чинного законодавства України поняття «річ індивідуального користування» слід тлумачити як предмет матеріального світу, який за своїми властивостями призначений для особистого використання однією особою. Річ індивідуального користування характеризується тісним особистим зв'язок із однією особою, яка споживає корисні властивості такої речі для задоволення своїх потреб. Річ індивідуального користування, незалежно від своєї форми, розміру, ваги, кольору, ринкової вартості чи інших характеристик, не може належати на будь-якому титульному праві спільно двом або більше особам, оскільки це суперечить самій правовій природі такої речі.
Судом встановлено, що у період 2009-2013 років, які співпадають із періодом формування статутного капіталу Підприємства, Відповідач здійснювала продаж одягу, а саме: виробів із хутра та шкіри, що підтверджується копіями відповідних накладних, виданими ФОП ОСОБА_9 (РНОКПП: НОМЕР_3 ): накладна №24 від 20 липня 2009р.; накладна №287 від 09 вересня 2009р; накладна №857/11 від 21 січня 2011р.; накладна №3876/13 від 09 вересня 2013р. Зазначене описано, у тому числі, у зустрічному позові Відповідача до Позивача.
Крім того, дати та сума коштів, отриманих від реалізації майна, співпадають із датами та сумами, що вносились Відповідачем з метою формування статутного капіталу Підприємства. Зазначене підтверджується згаданою вище бухгалтерською довідкою №22/11/2024 від 22 листопада 2024 року, банківською випискою ПП «Центр безпеки Флоріан» від 23.12.2013 року та квитанціями про внесок в статутний фонд №210 від 07.07.2009 року; №329 від 18.09.2009р; №351 від 06.10.2009р.; №398 від 17.11.2009р.; №400 від 18.11.2009р; №1140702508 від 30.06.2011р.; №185849478 від 23.12.2009р.; №18623468 від 25.12.2013р. Зазначене описано, у тому числі, у зустрічному позові Відповідача до Позивача.
Поряд з цим, Позивачем не наведено жодних доказів, які б спростовували належність та допустимість пред'явлених Відповідачем накладних, квитанцій та банківських виписок.
Відтак, суд вважає, що Відповідачем поза розумним сумнівом доведено факт продажу речей індивідуального користування (виробів з хутра та шкіри) та отримання грошових коштів від такого продажу. Більше того, Відповідачем доведено факт внесення зазначених коштів у статутний капітал Підприємства у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень.
Поряд з цим, жодних належних та допустимих доказів, які б ставили під сумнів реальність продажу речей індивідуального користування або ж факт внесення грошових коштів Відповідачем на рахунок Підприємства, Позивачем не надано.
Положення ст. 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує (Постанова ВП ВС від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).
Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї. Саме тому, на переконання ВП ВС, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї. (Постанова ВП ВС від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19)
Поряд з цим придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам собою факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Постанова КЦС ВС від 22.01.2020 у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19).
КЦС ВС у своїх постановах (від 29.01.2020 у справі №463/5183/17-ц (провадження №61-19271св19); від 31.01.2024 у справі №645/4165/21 (провадження №61-113св23)) наголосив на важливості доведення стороною, яка спростовує презумпцію спільної сумісної власності, не лише факту наявності особистих коштів, а й способу їх використання. Сторона, яка спростовує, повинна надати належні та допустимі докази того, що саме особисті кошти були використані для набуття майна під час перебування у шлюбі.
У даній справі Відповідачем доведено, яку саме частину особистих грошових коштів вона надала для внесення у статутний капітал Підприємства (50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень та що ці грошові кошти витрачені саме на формування статутного капіталу Підприємства (квитанції про внесок в статутний фонд №210 від 07.07.2009 року; №329 від 18.09.2009р; №351 від 06.10.2009р.; №398 від 17.11.2009р.; №400 від 18.11.2009р; №1140702508 від 30.06.2011р.; №185849478 від 23.12.2009р.; №18623468 від 25.12.2013р.)
У матеріалах справи наявні належні та допустимі докази спрямування особистих коштів Відповідача на придбання майна у вигляді частки в статутному капіталі Підприємства. Зазначене узгоджується із правовою позицією, сформованою КЦС ВС у вищенаведених постановах.
Поряд з цим, судом також враховано той факт, що Позивач у період з 30.11.2007 року по 25.05.2012 року не був офіційно працевлаштованим та не отримував грошових коштів у вигляді заробітної плати. Даний факт підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 , яка міститься у матеріалах справи. Зазначений календарний період співпадає із часом формування статутного капіталу Підприємства (2009-2013 роки). У матеріалах справи відсутні будь-які інші належні та допустимі докази того, що Позивач станом на час формування статутного капіталу (2009-2013 роки) мав реальну можливість здійснювати особистий грошових вклад у формування статутного капіталу Підприємства.
У ході судового засідання допитано, як свідка ОСОБА_10 , котра показала, що вона працювала у сторін, як вихователька дитини. Була близькою з ОСОБА_4 , спілкувались на побутові теми, а також щодо сімейних обставин. Остання, зокрема підтвердила, що їй свідку відомо, що ОСОБА_4 самостійно вела господарські в тому числі фінансові питання, і їй свідку не відомо, що ОСОБА_1 у період 2009-2013 років не працював, однак розрахунок послуг з нею здійснювала ОСОБА_4 . Також їй ОСОБА_10 відомо, що ОСОБА_11 здавала свої особисті речі хороший одяг у комісійний магазин.
У постанові від 13 березня 2024 року у справі № 537/541/23 Верховний Суд зробив висновок про те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
У постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 та від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц наголошено на необхідності доказування факту придбання майна за особисті кошти одного з подружжя.
Велика Палата Верховного Суду (Постанова від 10 липня 2024 року у справі №523/7796/1972) неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа вирішується з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів. Аналогічний стандарт доказування застосовано, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц,
Суд, оцінивши хронологію та послідовність дій (короткий проміжок часу між продажем майна Відповідачем та внесенням грошових коштів у статутний капітал Підприємства), розмір грошових коштів (вартість проданих речей (одягу) не перевищувала розмір внеску у статутний капітал Підприємства), а також відсутність доказів Позивача, які б заперечували доводи Відповідача чи спростовували надані ним докази, зазначені в зустрічному позові, дійшов висновку про те, що Відповідачем спростовано презумпцію спільної сумісної власності за допомогою належних та допустимих доказів.
Оцінка інших доказів, наданих Сторонами.
На спростування доводів Відповідача ОСОБА_4 про режим особистої приватної власності на частку у статутному капіталі Приватного підприємства Центр безпеки "Флоріан" Позивачем ОСОБА_1 надано копію договору дарування частки (50%) у статутному капіталі Підприємства від 03.07.2014 року №507, відповідно до якого Відповідач відчужив (подарував) на користь ОСОБА_12 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) 50 % (п'ятдесят) відсотків частки у статутному капіталі, Позивач вказує, що відповідно до пункту 3 зазначеного Договору дарування такий був укладений за згодою її чоловіка, ОСОБА_1 , справжність підпису його на заяві засвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, Косаняк С.С., 03.07.2014 року за реєстровим №506.
Даний факт, на думку Позивача, слугує підтвердження того, що статутний капітал Підприємства сформований за рахунок спільної сумісної власності подружжя та є об'єктом спільної сумісної власності, оскільки саме через це Відповідачка укладала договір дарування за згодою чоловіка (Позивача).
Суд критично оцінює такі доводи Позивача. Насамперед, Позивачем не надано суду самої заяви, тому відсутня можливість встановити її зміст. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отримання згоди другого з подружжя для вчинення правочину під час перебування у шлюбі є процедурною вимогою порядку вчинення нотаріальних дій на території України, а не правовстановлюючим фактом, який підтверджує існування певного правового режиму власності в одного з подружжя.
Відповідно до частини 1 статті 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Відповідно до частини 3 статті 65 Сімейного кодексу України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначений Наказом Міністерства юстиції України №296/6 від 22.02.2012 року. Відповідно до п.4.2. пункту 4 глави 1 розділу ІІ Наказу при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо документ, що посвідчує право власності, оформлений на ім'я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена.
Відповідно до п.4.4. 4 глави 1 розділу ІІ Наказу правочин щодо розпорядження майном може бути посвідчений нотаріусом без згоди другого з подружжя у разі, якщо з документа, що посвідчує право власності, договору, укладеного між подружжям, акта цивільного стану про укладення шлюбу та інших документів випливає, що зазначене майно є особистою приватною власністю одного з подружжя, тобто набуте до реєстрації шлюбу, за час шлюбу, але на умовах, передбачених шлюбним або іншим договором, укладеним між подружжям, за договором дарування, або в порядку спадкування, або за кошти, які належали їй (йому) особисто, тощо.
Системний аналіз наведених положень Сімейного кодексу України та Наказу «Порядок вчення нотаріальних дій нотаріусами України» дозволяє дійти висновку про те, що згода другого з подружжя є обов'язковою формальною вимогою вчинення нотаріальної дії щодо майна подружжя, якщо з документу, що посвідчує право власності, договору, акту цивільного стану чи інших документів очевидно не випливає той факт, що майно є особистою приватною власність одного з подружжя.
Зазначене узгоджується із презумпцією спільної сумісної власності майна подружжя, яка має на меті захист інтересів кожного з подружжя щодо майна, набутого за час перебування у шлюбі. Відтак вимога надання згоди на вчинення правочину іншим з подружжя є підтвердженням існування презумпції спільної сумісної власності щодо конкретного майна подружжя, яке відчужується. Водночас, наявність такої згоди, навіть у письмовій (нотаріальній) формі, не позбавляє іншого з подружжя можливості спростовувати існуючу презумпцію спільної сумісної власності подружжя та визнавати майно чи його частину своїм особистим.
Не знаходять обґрунтованого підтвердження належними і допустимими доказами доводи Позивача ОСОБА_1 про те, що надана Відповідачем копія розписки від 03.07.2009 року є складеною з метою подачі її до суду напередодні, а тітка Відповідачки не мала фінансової змоги надати кошти в борг у відповідності до її місця праці та доходів.
Відповідно до частини 1 статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до частини 2 статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. (Постанова КЦС ВС від 08.07.2019 у справі №524/4946/16-ц)
Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки. (Постанова КЦС ВС від 22.08.2019 у справі №369/3340/16-ц).
Зі змісту наданої суду копії розписки від 03.07.2009 року встановлено, що Відповідачка взяла в борг 5000 (п'ять тисяч) гривень в ОСОБА_8 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) на термін 6 (шість) місяців. Зазначена розписка дає можливість встановити, що відбулась передача грошових коштів у розмірі 5000 (п'яти тисяч) гривень від позикодавця ( ОСОБА_8 ) до позичальника (Відповідача).
Передача коштів та складення розписки мали місце 03.07.2009 року, тобто за 15 років до розірвання шлюбу (05.09.2024 року) між Позивачем та Відповідачем. Відтак, ймовірність складення даного документу з метою його подальшого навмисного використання у судовому процесі під час поділу майна подружжя видається вкрай низькою. З огляду на це, твердження Позивача про складення розписки з метою подачі до суду є непідтвердженим та таким, що суперечить об'єктивним обставинам справи, встановлених судом. Більше того, Позивачем не наданого жодного належного та допустимого доказу, який би доводив складення розписки «напередодні» суду, а не у 03.07.2009 році під час укладення Сторонами правочину.
Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц зробила висновок про те, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, тому правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 також зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
Також під час розгляду справи по суті судом досліджено додані до матеріалів справи Індивідуальні відомості про застраховану особу ( ОСОБА_8 ) форми ОК-5 від 10.12.2024 року, зі змісту яких вбачається, що позикодавець ОСОБА_8 з 1998 по 2024 рік є працевлаштованою та отримує стабільний дохід у вигляді заробітної плати.
Відтак, у суду відсутні будь-які підстави вважати фіктивними правовідносини між Відповідачем та ОСОБА_8 , які склались у 2009 році щодо надання грошових коштів у борг.
Окремо суд звертає увагу на те, що для укладення договору позики, за яким позичальником виступає один з подружжя, отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того, як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов'язальних правовідносин». Такі висновки викладено зокрема у постановах КЦС ВС від 26.09.2018 у справі № 713/285/2012 (провадження № 61- 10345св18), від 18.12.2018 у справі № 755/12668/16-ц (провадження № 61-33504св18), від 27.11.2019 у справі № 133/3928/14-ц (провадження № 61-33048св18), від 30.06.2021 у справі № 462/2662/20 тощо.
У зв'язку із тим, що суд дійшов висновку про безпідставність вимог позивача за первісним позовом про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя частки у статутному капіталі Підприємства, то ним не аналізуються доводи сторін щодо підтвердження ринкової вартості частки Відповідача у Підприємстві.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Висновок за результатами розгляду справи.
З урахуванням всього вищевикладеного, на підставі повного та всебічного з'ясування обставин справи та перевірки доводів сторін, дослідження наданих сторонами доказів, керуючись принципами справедливості та змагальності, а також стандартами доказування, встановленими чинним процесуальним законодавством України, суд дійшов висновку про наступне:
Відповідачем за допомогою належних та допустимих доказів спростовано презумпцію спільної сумісної власності подружжя на частку 50% статутного капіталу Приватного підприємства «Центр Безпеки «Флоріан»» (код ЄДРПОУ: 35816176, місцезнаходження Львівська область, Жовківський район, село Малехів, вулиця Нова, будинок 20 А). Доведено, що статутний капітал Підприємства сформований за рахунок особистих коштів Відповідача, отриманих від продажу речей індивідуального користування (виробів з хутра та шкіри).
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Згідно з п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи, що у задоволенні первісного позову слід відмовити, а зустрічний підлягає до задоволення, судові витрати ОСОБА_4 , пов'язані з розглядом даної справи, підлягають стягненню із ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 4,11, 12, 13, 141, 209, 258, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 ) про поділ майна подружжя в повному обсязі.
Задовольнити зустрічний позов ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) та визнати право особистої приватної власності ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 ) на частку в статутному капіталі Приватного підприємства «Центр безпеки «Флоріан» (код ЄДРПОУ: 35816176) у розмірі 25 000 грн, що становить 50% статутного капіталу Приватного підприємства «Центр безпеки «Флоріан»».
Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати у загальному розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду Львівської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення складено 06 червня 2025 року.
Суддя П. Т. Едер