Справа № 367/8244/23
Провадження №2/367/983/2025
Іменем України
05 червня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого - судді Кравчук Ю.В.,
за участю:
секретаря судових засідань - Миколаєнко П.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ірпені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні про стягнення збитків, завданих збройною агресією російської федерації проти України, -
У жовтні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні про стягнення збитків, завданих збройною агресією російської федерації проти України, в якому просив: стягнути з російської федерації, в особі уряду російської федерації на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану державою-агресором російською федерацією в сумі 473 271 (чотириста сімдесят три тисячі двісті сімдесят одна) гривня 08 копійок, що є еквівалентом 12 052 ( дванадцять тисяч п'ятдесят два) євро та моральну шкоду, завдану державою-агресором російською федерацією в сумі 1 178 022 (один мільйон сто сімдесят вісім тисяч двадцять дві) гривні 00 копійок, що є еквівалентом 30 000 (тридцять тисяч) евро.
Обґрунтовуючи позов, позивач вказує, що ОСОБА_1 (надалі - «позивач») зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
24.02.2022 року приблизно о 04:00 год. збройні сили та інші військові формування РФ, здійснюючи широкомасштабне вторгнення на територію України, шляхом ведення агресивної війни застосували ракетно-бомбові та артилерійські удари, стрілецьку та іншу зброю, що призвело до знищення та пошкодження великої кількості об'єктів цивільної інфраструктури, транспортних засобів, які не є військовими цілями. Передмістя Києва, в тому числі і місто Ірпінь, зазнали руйнувань через обстріли з боку російських військ. 08 березня 2022 року позивач був вимушений евакуюватися з міста, але їхати автомобілем було небезпечно для життя, оскільки російські військові розстрілювали машини з людьми, що намагались евакуюватись. Тому він залишив належний йому автомобіль Mitsubishi Outlander, днз НОМЕР_1 , який він придбав 04.02.2022 року, вдома на подвір'ї. 28.03.2022 року мер міста Ірпінь повідомив про повне звільнення міста від російської армії і позивач повернувся додому. В період окупації міста Ірпінь російськими військами було зруйновано в результаті обстрілу та пожежі належний позивачу будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та пошкоджено належний йому на праві власності автомобіль Mitsubishi Outlander, днз НОМЕР_1 . Позивач звернувся до правоохоронних органів.
Відповідно до повідомлення про прийняття і реєстрацію повідомлення про кримінальне правопорушення СВ ВП №2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області від 15.08.2022 року №29049/109/1402/2022 заяву позивача від 09.08.2022 року щодо пошкодження Mitsubishi Outlander, днз НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , у період збройної агресії військовослужбовців російської федерації зареєстровано в Журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події ВП №2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області № 29049 від 09.08.2022 року та приєднано до матеріалів кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12022111040000660 від 26.07.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.438 КК України.
Позивач зазначає, що він звернувся до ТОВ «АРМА МОТОРС» з замовленням на ремонт. 18.04.2022 року на евакуаторі автомобіль було доставлено до ТОВ «АРМА МОТОРС» та відремонтовано.
Згідно Акту виконаних робіт № АКМ0123584 вартість ремонту склала 465 271,08 грн.
Таким чином, державою-агресором російською федерацією завдано майнову шкоду в розмірі 473 271,08 грн., яка складається з матеріальних збитків унаслідок пошкодження автомобіля в розмірі 465 271,08 грн, витрат на послуги з евакуації автомобіля в розмірі 8000,00 грн.
Позивач вказує, що він є інвалідом 2 групи. Діагноз - артроз тазостегнового суглобу та колінних суглобів 4 ступеня. За станом здоров'я пересуватися без автомобіля він не може, оскільки не може ходити без сторонньої допомоги або милиць. Збройна агресія відповідача завдала позивачу значних душевних страждань, оскільки через постійні обстріли відповідача він з дружиною змушений був залишити своє постійне місце проживання, більше тижня вони провели у підвалі будинку, без світла, тепла та зв'язку, оскільки вихід з підвалу міг бути небезпечним для життя. Через значне хвилювання уся родина перебувала у постійному страху та під сильним стресом, що призводило до періодичних нервових зривів. Усі ці негативні явища, викликані надмірним емоційним переживанням, порушили сталий життєвий ритм.
Позивач вважає справедливим стягнути з відповідача компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 1 178 022,00 грн, що є еквівалентом 30 000 євро.
Ухвалою суду від 24.10.2023 р. прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження в цивільній справі з призначенням підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 25.04.2024 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
Позивач та представник позивача в судове засідання не з'явилися, про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином. Представник позивача надала суду заяву в якій просила справу розглянути за її відсутності та відсутності позивача, позов підтримала, просила задовольнити.
У встановлений ухвалою строк представник відповідача - російської федерації не скористалися правом надання відзиву на позовну заяву.
Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російської Федерації з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російської Федерації заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.
Для належного повідомлення зроблені оголошення на сайті суду, однак жодних пояснень або обґрунтувань стороною відповідача не надано.
Суд, на підставі ст. 280 ЦПК України, постановив провести заочний розгляд справи.
Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши надані докази, вивчивши надані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позовної заяви, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, дійшов висновку, що заява підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_2 , вбачається що ОСОБА_1 , на праві власності належить транспортний засіб Mitsubishi Outlander, д.н.з НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_3 .
24.02.2022 року приблизно о 04:00 год. збройні сили та інші військові формування РФ, здійснюючи широкомасштабне вторгнення на територію України, шляхом ведення агресивної війни застосували ракетно-бомбові та артилерійські удари, стрілецьку та іншу зброю, що призвело до знищення та пошкодження великої кількості об'єктів цивільної інфраструктури, транспортних засобів, які не є військовими цілями, в тому числі, за адресою : АДРЕСА_1 , був пошкоджений автомобіль Mitsubishi Outlander д.н.з НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_3 , коричневого кольору, який належав ОСОБА_1 .
09 серпня 2022 року позивач звернувся із заявою до відділу поліції № 2 (м.Ірпінь) Бучанського районного управління поліції ГУНП в Київській області, яка була зареєстрована в Журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події відділу поліції №2 Бучанського РУП ГУНП в Київській області №29049 від 09.08.2022 року.
За результатами розгляду, вказане звернення було приєднано до матеріалів кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12022111040000660 від 26.07.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України. Викладені обставини підтверджуються повідомленням про прийняття і реєстрацію повідомлення про кримінальне правопорушення та Витягом з ЄРДР №12022111040000660 від 26.07.2022 року.
Як видно із наданого позивачем Акту виконаних робіт № ARM0123584 від 28.04.2022 року, вартість ремонту автомобіля Mitsubishi Outlander д.н.з НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_3 , склала 465 271, 08 грн., відповідно до Акту виконаних робіт від 18.04.2022 року, вартість послуги з евакуації автомобіля склала 8 000 грн.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Обґрунтовуючи вимоги позивач посилається на спричинення йому матеріальної та моральної шкоди в результаті артилерійських обстрілів під час вторгнення Російської Федерації, внаслідок чого було пошкоджено його автомобіль, якій він лишив в себе вдома на подвір'ї за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язання держави щодо поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.
Положення преамбули Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» передбачають те, що Високі Договірні Сторони зобов'язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов'язана з видами зобов'язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні зобов'язання.
Негативні зобов'язання - це зобов'язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов'язання - навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.
Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов'язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).
Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатися як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.
Судом встановлено, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан у зв'язку з військовою агресією відповідача проти України.
Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).
На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Так, відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, 1949 року забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
Також відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 8 червня 1977 року), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об'єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об'єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об'єктів.
Зокрема, ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року передбачає, що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв'язку з воєнними операціями.
Крім того на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об'єкти.
Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва російської федерації.
Так, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від російської федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва російської федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
Загальновідомим є факт проведення бойових дій на території м. Ірпінь у березні 2022 року, військовими формуваннями Російської Федерації починаючи з 24.02.2022 року.
Статті 3, 8, 12, 28 Загальної декларації прав людини 1948 року гарантують кожній людині право на життя, свободу і особисту недоторканність, ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом, вільне пересування і вибір місця проживання у межах кожної держави, соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. Ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність його житла. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 2 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, тож якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.
З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, то саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року(справа № 761/6144/15-ц,провадження № 61-18064св18).
Судом встановлено та вказана обставина не спростована відповідачем, що в результаті артилерійських обстрілів під час вторгнення Російської Федерації було пошкоджено транспортний засіб позивача.
З урахуванням наведеного, з відповідача російської федерації на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню матеріальна шкода, завдана державою-агресором російською федерацією в сумі 473 271 (чотириста сімдесят три тисячі двісті сімдесят одна) гривня 08 копійок, що є еквівалентом 12 052 ( дванадцять тисяч п'ятдесят два) євро.
Щодо вимог позову про відшкодування моральної шкоди суд виходить з такого.
Згідно зі ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із душевними стражданнями, у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров'я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
В абзаці другому пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі № 686/13212/19.
Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Позивач просив стягнути з держави Російської Федерації компенсацію за завдану моральну шкоду у вигляді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені відповідачем відносно нього у розмірі 1 178 022 (один мільйон сто сімдесят вісім тисяч двадцять дві) гривні 00 копійок, що є еквівалентом 30 000 (тридцять тисяч) евро.
Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, суд бере до уваги, що в національному та міжнародному законодавстві відсутні чітко визначені критерії для обчислення розміру компенсації моральної шкоди у грошову еквіваленті. Крім того, суд, безумовно, враховує практику Європейського суду з прав людини щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди за вимогами позивачів по аналогічним спорам, а також звертає увагу, що відповідно до інформації, що була оприлюднена на офіційному сайті Міністерства цифрової трансформації України 22.06.2022, а саме, що «кожен громадянин, який постраждав від російської агресії, може отримати компенсацію від 5000 до 30000 євро. Для цього потрібно встигнути подати заяву до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) протягом чотирьох місяців від моменту порушення своїх прав, проте не пізніше від 16 січня 2023 року».
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Луізідоу проти Турецької Республіки» (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), вирішено зобов'язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
В рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності. Крім того суд також врахував моральні страждання позивача через змушене переселення із північної території Кіпру, де вона народилась та законно мешкала до моменту окупації цієї частини Кіпру турецьким Збройними Силами.
Отже, виходячи із норм, закріплених у Європейській Конвенції, можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини, затвердивши «Правила суду - компенсація шкоди», виходив із того, що збитки, нанесені особі через порушення прав та законних інтересів, встановлених в Європейській Конвенції, можуть мати не тільки матеріальний, а й моральний характер, а також мати характер множинності.
Окрім того, відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Отже, судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава Російська Федерація є належним відповідачем у даній справі.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року по справі № 760/17232/20-ц.
Крім того у своїй постанові від 14.04.2022 року по справі № 308/9708/19 Верховний Суд також дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН. Зокрема, Верховний Суд встановив, що такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН.
Враховуючи наведене, з урахуванням принципів розумності та справедливості, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, беручи до уваги перебування позивача у стані постійного стресу, внаслідок збройної агресії Російської Федерації, що призвело до пошкодження належного йому транспортного засобу, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог і що справедливою сумою компенсації моральних страждань є 589 011 (п'ятсот вісімдесят дев'ять тисяч одинадцять) гривень що є еквівалентом 15 000 (п'ятнадцять тисяч) євро, що, на думку суду, відповідає заподіяній моральній шкоді і буде достатнім та необхідним для відшкодування спричиненої шкоди та відновлення душевного стану.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позивач при поданні позову був звільнений від сплати судового збору, то відповідно до ст. 141 ЦПК України він підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до ст. 4, 6 Закону України «Про судовий збір» станом на час подання позову (18 жовтня 2023 року) позивач повинен був сплатити з урахуванням ціни позову судовий збір у розмірі 1% від ціни позову.
Максимальний розмір судового збору станом на 18 жовтня 2023 року складав 13 420,00 грн., що не перевищує 1% від ціни позову.
Тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 13 420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) гривень 00 копійок.
На підставі викладеного, керуючись ст. 22, 23, 319, 321, 1166 ЦК України, ст. 10, 76, 81,141,209,211, 258-259, 263-265, 280-282, 352-355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні про стягнення збитків, завданих збройною агресією російської федерації проти України, - задовольнити частково.
Стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ) компенсацію за завдану майнову шкоду у розмірі 473 271 (чотириста сімдесят три тисячі двісті сімдесят одна) гривня 08 копійок, що є еквівалентом 12 052 ( дванадцять тисяч п'ятдесят два) євро.
Стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_2 ) компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 589 011 (п'ятсот вісімдесят дев'ять тисяч одинадцять) гривень що є еквівалентом 15 000 (п'ятнадцять тисяч) євро.
Стягнути з російської федерації на користь держави Україна судовий збір у розмірі 13 420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) гривень.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заява про перегляд заочного рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду до Київського апеляційного суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.В. Кравчук