Справа № 464/6902/24
пр.№ 2/464/436/25
(заочне)
03.06.2025 м. Львів
Сихівський районний суд м. Львова
в складі: головуючої судді - Сабари Л.В.,
секретаря судового засідання - Варениці Р.Б.,
за участю: позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,
встановив:
позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, поданим представником ОСОБА_2 , до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому, з урахуванням клопотання від 25.04.2025 про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог про стягнення відсотків за користування позикою та 3% річних, просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за борговою розпискою від 15 січня 2022 року у розмірі 10 200 доларів США.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідно до боргової розписки від 15 січня 2022 року ОСОБА_1 надав відповідачу ОСОБА_3 позику (грошові кошти) у розмірі 10 200 доларів США на строк 90 днів, тобто до 15 квітня 2022 року. Крім того, вказана позика була отримана ОСОБА_3 під час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . Враховуючи наведене та те, що позику в визначений розпискою строк не повернуто, а грошові кошти отримані ОСОБА_3 в інтересах сім'ї, просить солідарно стягнути з відповідачів на його користь заборгованість у розмірі 10 200 доларів США.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2024 матеріали справи передано на розгляд судді Сабарі Л.В.
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 11.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 02.12.2024 клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено, витребувано в Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції інформацію про дату укладення шлюбу між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та про дату розірвання даного шлюбу (за наявності).
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 31.03.2025 підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 в судовому засідання позов підтримав, пояснив, що надав ОСОБА_3 грошові кошти в позику лише тому, що знайомий з дитинства з ОСОБА_4 , яка є дружиною позичальника, відтак довіряв їй. За наведених обставин вважає, що існують достатні підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості, оскільки на момент отримання позики вони перебували у шлюбі, тому кошти ОСОБА_3 отримав в інтересах сім'ї. Просив позов задовольнити в повному обсязі.
Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримала, просила такий задовольнити в повному обсязі.
Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, повідомлені належним чином, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалися.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
За умовами ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
З урахуванням наявності всіх наведених вище умов суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 16 ЦК України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цих Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).
При дослідженні доказів, судом встановлено наступне.
Як вбачається із копії розписки, оригінал якої досліджено в судовому засіданні, 15.01.2022 ОСОБА_3 надав розписку про те, що бере в борг у ОСОБА_1 10 200 доларів США та термін 90 днів та зобов'язується такі повернути вчасно (а. с. 11).
Згідно з відповіддю Управління державної реєстрації Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 24.01.2025, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено шлюб, у зв'язку із чим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 05.09.2014 складено відповідний актовий запис за №2360 (а. с. 63).
З вищевказаного судом встановлено, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 виникли договірні відносини позики, засвідчені правочином, укладеним у письмовій формі (розпискою), оскільки ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 10 200 доларів США, що підтверджується оригіналом розписки від 15.01.2022, у зв'язку із чим суд погоджується з доводами позову в частині того, що у ОСОБА_3 виникло зобов'язання щодо повернення отриманих грошових коштів у строк, визначений сторонами, а саме до 15 квітня 2022 року, які останній не повернув.
За наведених обставин, суд приходить до переконання про те, що порушене право позивача в цій частині підлягає захисту в судовому порядку, шляхом стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості за розпискою від 15 січня 2022 року.
Разом з тим, суд не може погодитись з доводами позову про стягнення солідарно з ОСОБА_4 , яка на момент укладення ОСОБА_3 розписки перебувала з останнім у шлюбі, що свідчить про те, що грошові кошти отримані в інтересах сім'ї, зважаючи на наступне.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина перша ст. 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Так, положення ст. 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Згідно з ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані із сім'єю інтереси одного з подружжя.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №638/18231/15-ц.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
Таким чином, за спільними зобов'язаннями подружжя відповідає усім своїм майном.
Водночас, з аналізу наведених норм вбачається, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох обов'язкових та взаємопов'язаних між собою умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Таким чином, задля встановлення обставин наявності зобов'язань того з подружжя, хто не брав участі у укладенні договору, а також наявності умов для солідарного зобов'язання, необхідно довести факт укладення договору саме в інтересах сім'ї, а також факт використання отриманого майна, в даному випадку грошових коштів, в інтересах сім'ї.
Так, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 05.09.2014 перебувають у зареєстрованому шлюбі. 15.01.2022, тобто під час перебування у шлюбі з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 складено боргову розписку про отримання грошових коштів від ОСОБА_6 .
Разом з тим, доказів про те, що при укладенні договору позики у формі складення ОСОБА_3 розписки було отримано згоду, в тому числі письмову, дружини ОСОБА_4 , не дивлячись на те, що такий правочин виходить за межі дрібно-побутового та стосується грошових коштів на суму, що становить 10 200 доларів США, матеріали справи не містять.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що отримані ОСОБА_3 грошові кошти за договором позики використовувались в інтересах та на задоволення потреб сім'ї. При цьому, сам лише факт перебування відповідачів у шлюбі на час укладення розписки не є достатнім доказом для доведення факту укладення договору позики та отримання грошових коштів в інтересах сім'ї.
З огляду на наведене, відсутність належних та достатніх в розумінні ст. ст. 77-80 ЦПК України доказів, які підтверджують факт укладення договору позики в інтересах сім'ї, а також факт використання грошових коштів в інтересах сім'ї, виключає виникнення солідарного обов'язку іншого з подружжя, а саме ОСОБА_4 , разом з ОСОБА_3 , оскільки дружина не може відповідати за зобов'язанням останнього в силу вищенаведених норм СК України.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання про те, що позовні вимоги в частині виникнення солідарного обов'язку ОСОБА_4 щодо виконання зобов'язання за розпискою від 15.01.2022 є необґрунтованими та безпідставними, у зв'язку із чим у позові в цій частині необхідно відмовити.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та те, що відповідно до умов договору позики ОСОБА_3 є позичальником, який не виконав взяті на себе зобов'язання, оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять, суд приходить до висновку, що з нього на користь позивача необхідно стягнути заборгованість у розмірі 10 200 доларів США, відтак позов слід задовольнити частково.
Крім того, з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, висновку суду про часткове задоволення позовних вимог, шляхом стягнення заборгованості з одного з відповідачів, а також беручи до уваги заяву про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за користування позикою та 3% річних, що становить 289 660,75 грн., суд приходить до висновку про те, що з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 2 983,50 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 12, 77-80, 81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд,
ухвалив:
позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за борговою розпискою від 15 січня 2022 у розмірі 10 200 (десять тисяч двісті) доларів США.
В решті позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 983 (дві тисячі дев'ятсот вісімдесят три) гривні 50 (п'ятдесят) копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 06 червня 2025 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Головуюча Сабара Л.В.