06 червня 2025 року ЛуцькСправа № 140/2621/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій та бездіяльності, визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач1, ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач2, ІНФОРМАЦІЯ_4 ) про визнання протиправними дій працівників ІНФОРМАЦІЯ_5 в частині ненадання можливості реалізувати ОСОБА_1 право на отримання відстрочки шляхом подання заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 13.11.2024 №322 про призов на військову службу ОСОБА_1 та призначення на посаду стрільця 2 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_5 ;
виключення ОСОБА_1 зі списків військовослужбовців;
визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо не передання заяви ОСОБА_1 від 13.01.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка була подана для розгляду за належністю Голові комісії ІНФОРМАЦІЯ_6 ;
визнання протиправною бездіяльності комісії ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 13.01.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка була подана для розгляду за належністю Голові комісії ІНФОРМАЦІЯ_6 ;
зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_6 заяву ОСОБА_1 від 13.01.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» подати для розгляду за належністю Голові комісії ІНФОРМАЦІЯ_6 ;
зобов'язання Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_6 розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.01.2025 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка була подана для розгляду за належністю Голові комісії ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.11.2024 військовозобов'язаного ОСОБА_1 було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_5 з метою проходження ВЛК. При цьому позивач повідомляв неодноразово, що доглядає матір, яка спільно з ним живе і збирає документи для подачі на відстрочку.
Не даючи реалізувати право на відстрочку, працівниками ІНФОРМАЦІЯ_5 було проведено невідкладно медичний огляд ВЛК ОСОБА_1 . При цьому позивач наполягав, що його матір знаходиться без догляду та він подасть заяву на відстрочку, проте його позбавили реалізувати своє право на відстрочку.
В подальшому ніяких відомостей чи повісток з ТЦК не надходило.
13.01.2025 після отримання акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду ОСОБА_1 було направлено заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) з підстав необхідності догляду за матір'ю за відсутності інших працездатних членів сім'ї, які відповідно до закону зобов'язані здійснювати за нею необхідний догляд, з необхідним переліком документів.
Заяву було подано поштовим відправленням за місцем реєстрації до ІНФОРМАЦІЯ_5 із зазначенням подання заяви голові комісії ІНФОРМАЦІЯ_6 , оскільки при ІНФОРМАЦІЯ_7 така комісія не створювалась, а тому позивач вважає, що було дотримано порядку подання заяви на відстрочку до комісії за територіальністю.
У відповідь на один із адвокатських запитів від 30.01.2025 представником позивача було отримано відповідь №472 від 05.02.2025, в якій зазначено, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 13.11.2024 №322 ОСОБА_1 було призвано на військову службу по мобілізації та призначено на посаду стрільця 2 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Однак, представник позивача зауважує, що ОСОБА_1 не був ознайомлений з вказаним наказом та в грубій формі відправлений додому.
Вищевказані дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо видачі протиправного наказу про призов позивача на військову службу як особи, яка має право на відстрочку, на думку позивача, є протиправними. Крім того, позивач вказує на протиправну бездіяльність комісії ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо відмови у розгляді заяви про надання йому відстрочки.
З огляду на вказані підстави позивач просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.33).
Представник відповідача у поданому до суду через систему «Електронний суд» відзиві на позов (а.с.37-39) позовні вимоги не визнала та вказала, що позивач не дотримався порядку подачі заяви про відстрочку, у зв'язку з чим вона не підлягає розгляду комісією при ІНФОРМАЦІЯ_8 , та немає підстав для подачі заяви, оскільки позивач є військовослужбовцем.
Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права - звільнення з військової служби шляхом виключення зі списків військовослужбовців є неефективним, адже не вирішує правомірності акту, який приймається за результатом проведеної процедури призову позивача на військову службу.
На думку представника відповідача, позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 не відповідає суті порушеного права ОСОБА_1 , а задоволення цієї вимоги не призведе до поновлення такого права. У контексті вказаного наголошує, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
З наведених підстав представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Інші заяви по суті справи не надходили.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 13.11.2024 №561-од призваний на військову службу під час мобілізації, в особливий період та згідно з наказом від 13.11.2024 №322 призначений на посаду стрільця 2 відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_5 , зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення (а.с.42-43).
21.01.2025 позивач подав заяву голові ІНФОРМАЦІЯ_6 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону №3543-XII, до якої долучив документи, що підтверджують право на відстрочку (а.с.6-22).
Відповідач листом від 24.01.2025 повідомив ОСОБА_1 , що він станом на 24.01.2025 є військовослужбовцем ІНФОРМАЦІЯ_5 , а надання відстрочки відповідно до статті 23 Закону №3543-XII передбачено виключно військовозобов'язаним (а.с.27).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII в чинній редакції).
Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною 1 статті 2 Закону №2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частиною 2 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Згідно з частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 за №389-VІІІ (далі - Закон №389-VІІІ) визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Аналогічне визначення воєнного стану міститься і у статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон №1932-XII).
Також статтею 1 Закону №1932-XII передбачено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Пунктами 1, 4 Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 передбачено, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі мобілізація); мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 за №2102-ІХ), у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і наразі також триває.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин та на дату прийняття рішення у цій справі на території України діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом №389-VIII.
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ визначені правові підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу військовозобов'язані зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
16.05.2024 Кабінетом Міністрів України Постанову №560 (набрала чинності 18.05.2024), якою затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560).
Як передбачено пунктом 1 Порядку №560, цей Порядок визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до пункту 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно з пунктами 56, 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.
Як передбачено пунктами 58, 60 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Аналізуючи вищевказані норми Закону №3543-ХІІ та Порядку №560, слід дійти висновку, що право на відстрочку від призову на військову службу мають лише військовозобов'язані та резервісти. Таке право реалізується шляхом подання на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку.
З матеріалів справи слідує, що станом на дату подання заяви про відстрочку від 13.01.2025 позивач вже був призваний на військову службу по мобілізації відповідно до наказу від 13.11.2024 №561-од та зарахований до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_6 відповідно до наказу від 13.11.2024 №222 (а.с.42-43).
Таким чином, набувши статус військовослужбовця, позивач втратив право на відстрочку від призову на військову службу.
Крім того, з листа ІНФОРМАЦІЯ_5 від 24.01.2025 (а.с.27), а також з тверджень самого позивача в позовній заяві слідує, що він не звертався із заявою про надання відстрочки у встановленому порядку до моменту його мобілізації.
Повідомлення працівників ІНФОРМАЦІЯ_6 про матір, яка є особою з інвалідністю другої групи і потребує стороннього догляду, та про намір подати заяву на відстрочку від мобілізації не є тотожним виконанню процедури, встановленої пунктом 58 Порядку №560.
Позивач, маючи об'єктивні підстави для відстрочки, мав реальну можливість реалізувати своє право шляхом звернення до відповідного ТЦК із заявою та належним чином засвідченими документами, як це передбачено Порядком №560, до моменту його фактичного призову.
Відсутність такого звернення та, відповідно, офіційного рішення комісії про надання відстрочки означає, що на момент прийняття наказу про призов від 13.11.2024 №322 позивач формально не мав статусу особи, якій надано відстрочку.
За таких обставин, відповідач1, видаючи наказ про призов від 13.11.2024 №322 щодо позивача, який на той момент не мав офіційно оформленої відстрочки, діяв в межах своїх повноважень та відповідно до вимог законодавства про мобілізацію.
Оскільки наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації» від 13.11.2024 №322 в частині призову ОСОБА_1 визнається судом таким, що прийнятий в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством (за відсутності на той момент офіційно оформленої відстрочки у позивача), підстави для його скасування відсутні.
Враховуючи висновок суду про правомірність наказу про призов позивача, відсутні підстави і для задоволення похідної вимоги про зобов'язання відповідача2 виключити позивача зі списків особового складу військової частини.
Після зарахування до особового складу військової частини позивач набув статусу військовослужбовця, і припинення військової служби (звільнення, виключення зі списків) можливе лише на підставах та в порядку, визначених Законом №2232-XII та відповідними положеннями про проходження військової служби.
Позивач не позбавлений права звернутися з рапортом до начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 про звільнення з військової служби за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону №2232-XII, надавши належним чином оформлені документи, що підтверджують його право на звільнення.
Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2024 в справі №200/4189/22.
Так, Верховний Суд звертає увагу на те, що право на відстрочку повинно бути реалізоване військовозобов'язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним ТЦК). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
Якщо чоловік мав право на відстрочку, проте не скористався можливістю реалізації цього права та не оформив його у відповідний спосіб, то він потім не може оскаржити дії ТЦК з його мобілізації.
Після мобілізації виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-XII та Положенням про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ №1153/2008. Рішення про призов та про призначення до військової частини вже реалізовані, а тому їхнє скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача.
Вказана правова позиція підтверджена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги встановлені обставини справи та наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, з огляду на що у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 слід відмовити.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій