06 червня 2025 року ЛуцькСправа № 640/16472/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Стецика Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “СТ “Галактика» до Головного управління ДПС у Київській області про протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю “СТ “Галактика» (далі - ТОВ “СТ “Галактика», позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - ГУ ДПС у Київській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.01.2021 №0009290706.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийнято відповідачем за результатами фактичної перевірки, проведеної відповідно до наказу №1812 від 01.12.2020, під час якої було виявлено порушення зі сторони позивача вимог статті 15 Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», а саме зберігання пального без наявності відповідної ліцензії.
Позивач не погоджується з викладеними в акті перевірки від 17.12.2020 №5501/1036/07/38260976 висновками та вважає, що перевірка була проведена з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема - без належного правового обґрунтування. Так, позивач стверджує, що в наказі про проведення перевірки не зазначено передбачених Податковим кодексом України підстав для її проведення, а саме не конкретизовано джерело отриманої інформації, що вказує на можливі порушення.
Крім того, позивач наголошує, що сам по собі факт придбання пального не є доказом його зберігання в значенні, визначеному законодавством. Зазначене пальне було придбане виключно для використання у власній господарській діяльності - ремонт та будівництво доріг, і зберігалося в резервуарі на території асфальтобетонного заводу, орендованого у ТОВ “ДБК ЛІНАРС». Обсяг резервуару становив 50 кубічних метрів (50 000 літрів), що не перевищує межу, визначену для визнання території акцизним складом, відповідно до положень Податкового кодексу України.
Позивач стверджує, що податкове повідомлення-рішення є безпідставним також через відсутність у ньому юридичної кваліфікації порушення, зокрема не зазначено, за яке саме порушення Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» застосовано фінансові санкції.
На підставі наведеного просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.01.2021 №0009290706.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 прийнято до провадження адміністративну справу №640/16472/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “СТ “Галактика» до Головного управління ДПС у Київській області про протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Цією ж ухвалою суду замінено у справі відповідача Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377) на правонаступника Головне управління ДПС у Київській області (03151, місто Київ, вулиця Святослава Хороброго, будинок 5, корпус А, код ЄДРПОУ ВП 44096797).
У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позову та зазначає, що перевірка була здійснена відповідно до законодавства. Так, у наказі на проведення перевірки, згідно з позицією відповідача, чітко вказано підставу її проведення, зокрема пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, що передбачає можливість проведення перевірки у разі наявності інформації про можливе порушення законодавства платником податків.
Відповідач наголошує, що факт допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки є підставою для відмови в подальшому у визнанні незаконним наказу про проведення перевірки. Крім того, за результатами перевірки було встановлено фактичне зберігання пального без ліцензії, що підтверджується акцизними накладними на користь позивача. Вказане пальне зберігалось за адресою, яка була об'єктом перевірки, а саме: Київська область, Бородянський р-н, с. Нове Залісся, вул. Кримська, 4В.
Свої доводи відповідач підкріплює нормами Податкового кодексу України та практикою Верховного Суду, вказуючи, що факт здійснення перевірки за наявності направлення, наказу та службових посвідчень підтверджує її правомірність.
Позивач подав також додаткові пояснення, в яких повторно акцентує на необґрунтованості та безпідставності висновків відповідача щодо наявності порушення, оскільки не було встановлено обставин, які б свідчили про здійснення діяльності із зберігання пального в сенсі вимог законодавства. Зокрема, в акті перевірки не зазначено конкретного місця зберігання пального, не описано способу такого зберігання та не визначено технічних характеристик ємностей, у яких воно зберігалось. Внаслідок цього просить визнати протиправним та скасувати оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити з таких мотивів та підстав.
На підставі п.п. 80.2.2. п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України (далі - ПК України), згідно з наказом ГУ ДПС у Київській області від 01.12.2020 №1812 та згідно з направленнями на проведення фактичної перевірки від 08.12.2020 №993/10-36-07-06, №991/10-36-07-06, посадовими особами ГУ ДПС у Київській області проведена з 09.12.2020 по 17.12.2020 фактична перевірка суб'єкта господарської діяльності ТОВ “СТ “Галактика», а саме господарської одиниці місця зберігання пального, що розташована за адресою за адресою: Київська область, смт Бородянка, провулок Дружнянський, 4.
Згідно додатку №1 до наказу ГУ ДПС у Київській області від 01.12.2020 №1812 “Про проведення фактичних перевірок» визначено перелік суб'єктів господарювання, які підлягають фактичним перевіркам протягом грудня 2020 року. У витягу з додатку №1 до наказу ГУ ДПС у Київській області від 01.12.2020 №1812 “Про проведення фактичних перевірок» зазначено ТОВ “СТ “Галактика».
17.12.2020 відповідачем складено акт фактичної перевірки №5501/1036/07/38260976.
Актом перевірки встановлено факт зберігання пального суб'єктом господарювання без наявності ліцензії за місцем розташування місць зберігання пального, а саме: згідно з акцизними накладними від 29.07.2020 №51, від 31.07.2020 №59 та від 10.08.2020 №15 здійснено постачання пального ТОВ “Фюжн» (код ЄДРПОУ 38952376) на користь ТОВ “СТ “Галактика» за адресою: Київська область, Бородянський район, с. Нове Залісся, вул. Кримська, 4В, зокрема палива - важких дистилятів (газойлів), код УКТ ЗЕД 2710194300, у загальній кількості 29 230,38 л на зберігання.
На запит перевіряючих від 09.12.2020 №1 про надання документів та пояснення щодо порядку отримання та зберігання отриманого пального відповідь від посадових осіб ТОВ “СТ “Галактика» надана не була, запитувані документи до перевірки не надавались, про що складено відповідний акт №173/10-36-07-06 від 17.12.2020.
Внаслідок цього посадові особи контролюючого органу дійшли висновку, що в період з 01.04.2020 по 10.08.2020 ТОВ “СТ “Галактика» здійснювало зберігання пального без наявності ліцензії на зберігання пального.
На підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 27.01.2021 №0009290706, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 500 000,00 грн.
ТОВ “СТ “Галактика» не погодилося із цим рішенням та оскаржило його в адміністративному порядку до Державної податкової служби України, яка рішенням про результати розгляду скарги від 21.05.2021 №11397/6/99-00-06-03-02-06 податкове повідомлення-рішення від 27.01.2021 №0009290706 залишила без змін, а скаргу - без задоволення.
Однак, позивач вважає податкове повідомлення-рішення від 27.01.2021 №0009290706 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, тому звернувся до суду із цим позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно із підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.
Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).
Водночас, попри відсутність необхідності попередження платника про проведення фактичної перевірки закон встановлює підстави та обов'язкові умови (обставини), що є необхідною передумовою для її здійснення. Перелік підстав, які зумовлюють проведення фактичної перевірки, окреслений у відповідних підпунктах пункту 80.2 статті 80 ПК України.
Суд звертає увагу на правове формулювання пункту 80.2 статті 80 ПК України, контекст якої передбачає (встановлює) можливість проведення перевірки, як за наявності виключно (хоча б) однієї підстави, указаної в цій нормі, так і за наявності одночасно декількох таких підстав у їх сукупності, що є мірою достатності для виникнення у контролюючого органу права на призначення перевірки. Водночас запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки абзацом третім пункту 81.1 статті 81 ПК України закріплені обов'язкові вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, зокрема, необхідність відображення у ньому підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.
У цій справі в основу проведення фактичної перевірки платника податків відповідачем покладено підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України (правова підстава).
За приписами підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Отже, єдиною передумовою та підставою для призначення фактичної перевірки з питання дотримання платником податків податкової дисципліни, передбаченою підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, є наявна та/або отримана в установленому законодавством порядку інформація від визначеного у цій же нормі кола суб'єктів: державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства. Жодних інших підстав ця норма не встановлює.
Відповідно, саме наявність та/або отримання інформації є тією фактичною підставою для прийняття рішення про призначення фактичної перевірки, яке оформлюється у формі наказу і надає право контролюючому органу на його реалізацію шляхом проведення перевірки, за наслідками якої контролюючий орган має повноваження на прийняття відповідного рішення.
Підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України містить перелік сфер об'єктів податкового контрою, інформація про можливі порушення в яких має бути перевірена на предмет її підтвердження/спростування, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Застосована законодавцем у цій нормі конструкція щодо наявної/отриманої інформації - «яка свідчить про можливі порушення» - дає підстави для висновку, що вона має вказувати саме на можливі порушення платником податків законодавства у визначеній сфері, тобто ті ймовірні, засновані на обґрунтованих припущеннях, порушення, які підлягають перевірці на підставі цієї інформації.
Водночас аналіз абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України не дає підстав для висновку, що в наказі про проведення перевірки в обов'язковому порядку має бути зазначено конкретну норму податкового або іншого законодавства, контроль за якими покладено на контролюючи органи, яка порушується платником.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.03.2023 у справі №420/9909/23 вважає, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав незазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.
Застосовними у спорах цієї категорії також є висновки Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17, відповідно до яких неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Застосування таких висновків Великої Палати Верховного Суду знайшло своє відображення у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 29 листопада 2021 року у справі № 280/1367/20; від 01 грудня 2021 року у справі №400/1646/20; від 06 липня 2022 року у справі №815/5551/14, від 24 квітня 2023 року у справі №560/2210/19, від 22 лютого 2022 року у справі №420/12859/21, від 15 квітня 2022 року у справі № 160/5267/21, від 27 квітня 2022 року у справі №140/1846/21, від 28 жовтня 2022 року у справі №600/1741/21-а, від 28 грудня 2022 року у справі №160/14248/21, від 28 грудня 2022 року у справі №420/22374/21, від 23 лютого 2023 року у справі №160/20112/21, від 23 лютого 2023 року у справі №600/1402/22-а тощо.
Якщо систематизувати цю судову практику щодо виявлених під час розгляду справи порушень норм податкового законодавства, допущених контролюючим органом під час призначення і проведення перевірки і обрання їх наслідків, вона полягає в тому, що кожне заявлене в межах конкретної справи порушення оцінюється судом на предмет його «істотності» чи «не істотності». Виявлення під час розгляду справ допущення контролюючим органом істотних порушень норм податкового законодавства (до прикладу, встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки), це за висновками Верховного Суду може спричиняти наслідки у вигляді скасування наказу про призначення перевірки та/або рішень, прийнятих за її наслідками. Водночас, ті процедурні порушення, які за своїм змістом не є істотними за практикою Верховного Суду таких наслідків не спричиняють.
З огляду на викладене, слід акцентувати увагу на наявності істотної різниці у критеріях оцінки правомірності наказу на предмет його підставності та/або оформлення, як наслідок, необхідності відмежування у спорах цієї категорії питання «наявності підстав для проведення перевірки» від питання «достатності відображення підстав для проведення перевірки у наказі» та/або «недоліків в оформленні рішення про проведення перевірки». Підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення.
У спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.
Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.
Застосовуючи такі правові висновки Верховного Суду до спірних у цій справі правовідносин, суд, перевіряючи питання наявності обґрунтованої підстави для проведення перевірки на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, виходить з того, що інформацією, у зв'язку з якою прийнято наказ від 01.12.2020 №1812, є наявна в податкового органу інформація, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства з питань зберігання пального за відсутності відповідної ліцензії.
З приводу цього відповідач у відзиві стверджує, що фактичною підставою для проведення перевірки була зібрана податкова інформація, яка міститься в автоматизованих базах та системах контролюючих органів.
Так, ТОВ “Фюжн» склав на користь ТОВ “СТ “Галактика» акцизні накладні від 29.07.2020 №51, від 31.07.2020 №59 та від 10.08.2020 №15 на постачання ТОВ “СТ “Галактика» палива - важких дистилятів (газойлів), код УКТ ЗЕД 2710194300, у загальній кількості 29 230,38 л на зберігання за адресою: Київська область, Бородянський район, с. Нове Залісся, вул. Кримська, 4В.
Суд звертає увагу на те, що вищезазначені акцизні накладні складені саме на постачання позивачу пального за адресою зберігання: Київська область, Бородянський район, с. Нове Залісся, вул. Кримська, 4В, яке не є акцизним складом, на якому суб'єкт господарювання - платник податків зберігає пальне для потреб власного споживання чи промислової переробки. В той же час, наказ на проведення фактичних перевірок від 01.12.2020 №1812 та з урахуванням додатку 1 до нього прийнятий відносно ТОВ “СТ “Галактика» щодо об'єкта перевірки, який знаходиться за адресою: Київська область, смт Бородянка, провулок Дружнянський, 4.
З урахуванням наведеного слідує, що податковий орган не навів суду інформації, яка свідчить про можливі порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо перевірки наявності ліцензії на зберігання пального за адресою: Київська область, смт Бородянка, провулок Дружнянський, 4.
У відзиві на позов контролюючим органом не зазначено та не додано жодного документу (заяви, доповідної записки, службової інформації, тощо), що могли б слугувати обґрунтованою причиною правомірності наказу, відсутня також і будь-яка інформація, що в цьому випадку податковий контроль необхідно було здійснювати саме у формі фактичної перевірки за адресою знаходження об'єкта перевірки: Київська область, смт Бородянка, провулок Дружнянський, 4.
Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що недотримання контролюючим органом вимог підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80, пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо призначення фактичної перевірки без визначення фактичних правових підстав призвело до звуження прав позивача як платника податків, що свідчить про протиправність здійсненого заходу податкового контролю та прийняття за його наслідками акта індивідуальної дії, оскільки описані вище порушення виключають допустимість як доказів відомостей, отриманих в ході такої перевірки, та, відповідно, нівелюють її результати, та, як наслідок, вимагає скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення.
У постанові від 22.09.2020 (справа №520/8836/18) Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду, окрім наведених вище висновків, зазначив, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність такого рішення. З урахуванням цього Верховий Суд зазначив про відсутність необхідності перевірки порушення позивачем вимог ПК, як підстави для донарахування суми грошового зобов'язання. Таку правову позицію підтримав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду і в постанові від 11.07.2022 у справі №120/5728/20-а Верховний Суд.
Зважаючи на викладене, та беручи до уваги відсутність у наказі про призначення перевірки фактичних підстав для їх проведення, які не були доведені відповідачем як суб'єктом владних повноважень, суд приходить до висновку, що призначення та проведення фактичної перевірки щодо позивача було здійснено протиправно. Такі допущені контролюючим органом порушення вимог закону щодо призначення та проведення фактичної перевірки ТОВ “СТ “Галактика» призводять до відсутності правових наслідків таких, що є самостійною підставою для визнання протиправним та скасування рішення, прийнятого за її результатами.
Разом з тим, позивач також вказує на відсутність встановлених під час перевірок порушень законодавства, а тому суд також надає оцінку таким обставинам.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України врегульовані Законом України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Стаття 15 Закону № 481/95-ВР визначає умови провадження діяльності з імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального.
Статтею 17 Закону № 481/95-ВР встановлена відповідальність за порушення норм цього Закону. Так, за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
Цією нормою встановлено щонайменше 22 випадки, за наявності яких до суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів та визначено розмір таких. Визначені цією нормою розміри штрафів є або фіксованими, або у відсотковому співвідношенні до вартості товару із визначенням граничної межі.
Отже, стаття 15 Закону № 481/95-ВР містить значну кількість вимог до імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального, а стаття 17 Закону № 481/95-ВР містить значну кількість підстав для застосування фінансових санкцій у вигляді штрафу в залежності від характеру виявленого правопорушення.
За результатами фактичної перевірки ГУ ДПС у Київській області встановлено порушення позивачем вимог статті 15 Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», а саме: зберігання пального без наявності ліцензії.
Так, актом перевірки встановлено факт зберігання пального суб'єктом господарювання без наявності ліцензії за місцем розташування місць зберігання пального, а саме: згідно з акцизними накладними від 29.07.2020 №51, від 31.07.2020 №59 та від 10.08.2020 №15 здійснено постачання пального ТОВ “Фюжн» (код ЄДРПОУ 38952376) на користь ТОВ “СТ “Галактика» за адресою: Київська область, Бородянський район, с. Нове Залісся, вул. Кримська, 4В, зокрема палива - важких дистилятів (газойлів), код УКТ ЗЕД 2710194300, у загальній кількості 29 230,38 л на зберігання.
Внаслідок цього посадові особи контролюючого органу дійшли висновку, що в період з 01.04.2020 по 10.08.2020 ТОВ “СТ “Галактика» здійснювало зберігання пального без наявності ліцензії на зберігання пального.
Суд зауважує, що актом перевірки не встановлено факт зберігання позивачем пального за відсутності ліцензії за адресою: Київська область, смт Бородянка, провулок Дружнянський, 4. Натомість, актом перевірки встановлено зберігання позивачем пального за відсутності ліцензії за адресою: Київська область, Бородянський район, с. Нове Залісся, вул. Кримська, 4В, лише на підставі акцизних накладних від 29.07.2020 №51, від 31.07.2020 №59 та від 10.08.2020 №15.
Згідно зі встановленими обставинами у цій справі, позивач не заперечує факт придбання дизельного пального у ТОВ “Фюжн» на підставі договору поставки №01/07-2020-Г від 01.07.2020, при цьому вищезазначені акцизні накладні складені саме на постачання позивачу пального за адресою зберігання: Київська область, Бородянський район, с. Нове Залісся, вул. Кримська, 4В, яке не є акцизним складом, на якому суб'єкт господарювання - платник податків зберігає пальне для потреб власного споживання чи промислової переробки.
Позивач стверджує, що придбане пальне використовував виключно для ведення господарської діяльності у сфері ремонту та будівництва доріг, для заправлення техніки та автотранспорту.
Так, придбане позивачем пальне використовувалося виключно для задоволення власних виробничих потреб при провадженні господарської діяльності (ремонт та будівництва доріг, код за КВЕД 42.11), не пов'язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності, та зберігалось в ємності резервуару для дизельного палива на території асфальтобетонного заводу. Територія асфальтобетонного заводу орендувалася ТОВ “СТ “Галактика» у ТОВ “ДБК ЛІНАРС» на підставі договору оренди асфальтобетонного заводу №01/07-20 від 01.07.2020.
З метою зберігання пального наказом ТОВ “СТ “Галактика» №02/07 від 02.07.2020 про створення комісії з визначення ємності резервуару для дизельного палива та актом №02/07/1 від 03.07.2020 про визначення ємності резервуару для дизельного палива було встановлено, що ємність резервуару асфальтобетонного заводу становить 50 мі, що дорівнює 50 000 л.
У розумінні положень підпункту б) підпункту 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України зазначена ємність не є акцизним складом.
Доказами використання пального у власній господарській діяльності ТОВ “СТ “Галактика» підтверджується актами списання товарів №174 від 29.07.2020, №176 від 31.07.2020, №195 від 10.08.2020, наказами про списання дизельного палива №29/07 від 29.07.2020, №31/07 від 31.07.2020, №10/08 від 10.08.2020.
Вирішуючи питання правильного застосування норм Закону №481/95-ВР у спірних правовідносинах, суд виходить з такого.
З 1 січня 2016 року Податковий кодекс України визначав, що діяльність з реалізації пального обумовлювалася обов'язком суб'єкта господарювання зареєструватися платником акцизного податку, а також виконувати вимоги, пов'язаних із обігом пального. Водночас, законодавець встановив, що приміщення для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є акцизним складом (підпункт 14.1.6), а суб'єкти господарювання, які використовують приміщення, розташовані на митній території України, для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального не є розпорядниками акцизного складу (підпункт 14.1.224).
До 1 липня 2019 року діяльність з виробництва, реалізації та зберігання пального не підлягала ліцензуванню.
З 1 липня 2019 року набрав чинності Закон України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів», яким внесено зміни до ПК України та Закону № 481/95-ВР.
З цього часу Закон № 481/95-ВР почав додатково визначати основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, забезпечення його високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України, а норми ПК України встановили більш ширше поняття акцизних складів, в тому числі, визначили критерії, за яких відповідна територія/ємність не вважається акцизним складом.
Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень. Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону № 481/95-ВР звільняє суб'єкта господарювання від обов'язку отримувати відповідну ліцензію.
Крім того, абзацом двадцять третім частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР встановлена відповідальність за надання послуг із зберігання пального іншим суб'єктам господарювання та/або реалізація пального іншим особам на підставі ліцензії на право зберігання пального, отриманої на підставі заяви виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки відповідно до статті 15 цього Закону, у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень.
За змістом частин сьомої, восьмої, десятої, шістнадцятої статті 15 Закону № 481/95-ВР суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Суб'єкт господарювання (у тому числі іноземний суб'єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п'ять років, а річна плата на право зберігання пального становить 780 гривень.
Частинами тридцять другою, тридцять восьмою статті 15 Закону № 481/95-ВР встановлено, що ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:
документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об'єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;
акт вводу в експлуатацію об'єкта або акт готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;
дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
Суб'єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб'єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина сорок третя статті 15 Закону № 481/95-ВР).
При цьому, згідно з частиною дев'ятнадцятою цієї статті ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:
підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;
підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.
Статтею 1 Закону № 481/95-ВР надано визначення поняттям, зокрема:
зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;
місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.
Однак, Закон №481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі № 481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб'єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов'язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб'єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.
У зв'язку з тим, що Закон №481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб'єкт господарювання зобов'язаний отримати ліцензію, суд вважає, що задля вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов'язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.
Згідно з підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.
Не є акцизним складом, зокрема:
б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб'єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.
Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб'єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;
в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб'єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;
г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;
ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.
При цьому, відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного: до акцизного складу; до акцизного складу пересувного; для власного споживання чи промислової переробки; будь-яким іншим особам.
Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:
у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;
при використанні пального суб'єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб'єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.
До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:
а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;
б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які: призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг; належать іншим особам; виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;
в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті "б" цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.
Згідно з підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 ПК України розпорядник акцизного складу - суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб'єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.
Системний аналіз наведених норм ПК України та Закону №481/95-ВР у їх взаємозв'язку дають підстави для формулювання такого правового висновку. Зберігання пального нерозривно пов'язане із наявністю у суб'єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємкостей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб'єкта господарювання обов'язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб'єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов'язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб'єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб'єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб'єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб'єкт не має обов'язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.
Отже, для оцінки наявності в діях суб'єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з'ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об'єктивну та суб'єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб'єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.
Разом з тим, позивач акцентує увагу на тому, що під час проведення фактичної перевірки відповідач, зафіксувавши в акті перевірки обставини придбання позивачем пального, не зазначив, про спосіб його зберігання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей).
Враховуючи, що у спорах про правомірність застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії основним і вирішальним предметом доказування є підтвердження або спростування обставин саме факту здійснення суб'єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання, суд вважає, що невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, місця цієї діяльності, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.
Подібна правова позиція щодо визначення випадків та критеріїв, за яких у суб'єкта господарювання виникає обов'язок отримати ліцензію на право зберігання пального, вже була предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 31 травня 2022 року у справі №540/4291/20, від 21 вересня 2022 року у справі №140/16490/20.
Враховуючи зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність порушення ТОВ “СТ “Галактика» статті 15 Закону №481/95-ВР.
Відтак, суд по даній справі приходить до висновку, що застосування до ТОВ “СТ “Галактика» штрафних санкцій у сумі 500 000,00 грн за порушення норм статті 15 Закону №481/95-ВР є незаконним, а тому податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області від 27.01.2021 №0009290706 підлягає скасуванню як протиправне.
Частинами 1, 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, виходячи із системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю. Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір у сумі 7500,00 грн, що сплачений платіжним дорученням від 07.06.2021 №3526.
Керуючись статтями 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 27.01.2021 №0009290706.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “СТ “Галактика» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області судовий збір у сумі 7500,00 грн (сім тисяч п'ятсот гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю “СТ “Галактика» (01011, місто Київ, вулиця Мирного Панаса, будинок 11, офіс 1/22; ідентифікаційний код 38260976).
Відповідач: Головне управління ДПС у Київській області (03151, місто Київ, вулиця Святослава Хороброго, будинок 5, корпус А; ідентифікаційний код ВП 44096797).
Суддя Н. В. Стецик