06 червня 2025 року ЛуцькСправа № 140/15109/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання звільнити ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі абзацу 13 пункту 3 статті 26 частини 12 підпункту "р" пункту 3 частини 4 статті 26 ЗУ "Про військовий обов?язок і військову службу" (в редакції чинній на момент подання рапорту на звільнення).
Зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 виключити зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач був призваний для проходження військової служби за мобілізацією та проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 .
12.08.2024 позивач звернувся до командування в/ч НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби відповідно до підпункту “г» пункту 3 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за мамою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується нотаріально завіреними копіями необхідних документів, які підтверджують відповідні обставини та підстави для звільнення.
Однак, рапорт позивача про звільнення з військової служби залишено без реалізації, тобто не розглянуто по суті. Про причини не реалізації та прийнятого рішення по суті рапорту позивача належним чином не повідомлено.
Таку бездіяльність командування в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 вважає незаконною, оскільки законодавством передбачено обов'язок відповідача розглянути рапорт по суті, при цьому долучені документи до рапорта підтверджують, що його мати ОСОБА_2 потребує постійного догляду на непрофесійній основі.
З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 03 січня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
20.01.2025 на адресу суду надійшла заява представника відповідача про залучення до участі у справі співвідповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
06 лютого 2025 року на адресу суду надійшла заява представника позивача про зміну предмету позову, в якій просив: поновити строк на оскарження наказів; прийняти заяву про зміну предмету позову у справі за позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання дій незаконними, протиправними та зобов'язання вчинити певні дії; викласти позовні вимоги у такій редакції: визнати протиправним та скасувати наказ командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 18 серпня 2024 №500-РС; визнати протиправним та скасувати наказ Командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №234 від 21.08.2024; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі абз.13 п.3 ст.26 ч.12, пп.“г» п.3 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Ухвалою суду від 13.02.2025 прийнято до розгляду заяви про зміну предмету позову та залучення співвідповідача в адміністративній справі - ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ). Позовні вимоги викладені в наступній редакції:
визнання протиправним та скасування наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 18 серпня 2024 №500-РС;
визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №234 від 21.08.2024;
зобов'язання військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі абз.13 п.3 ст.26 ч.12, пп.“г» п.3 ч.4 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідачі у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подали.
Інші заяви по суті справи не надходили.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами.
12.08.2024 позивач по команді звернувся до командування в/ч НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 3 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» (необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я), до якого долучив такі документи:
копію паспорта громадянина України серія НОМЕР_3 ;
копію паспорта громадянина України серія НОМЕР_4 ;
копію довідки МСЕК серії 12 ААГ №205361;
копію довідки ЛКК №1121 від 12.07.2024 року;
копія свідоцтва про народження серія НОМЕР_5 ;
копію акту №307 встановлення факту здійснення догляду від 12.07.2024;
копію виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №110;
довідку Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області №358 від 22.07.2024;
копію акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї особи №313 від 22.07.2024;
копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 ;
копію свідоцтва про одруження серії НОМЕР_7 ;
нотаріально завірена заява ОСОБА_2 №1543.
Крім того, рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г» пункту 3 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» надійшов 20.08.2024 на адресу військової частини НОМЕР_1 засобами СЕДО.
Рапорт ОСОБА_1 про звільнення з лав ЗСУ прийнято, зареєстровано Військовою
частиною НОМЕР_1 за вх. №11296/46 від 20.08.2024, погоджено ТВО помічника командира бригади з правової роботи - начальником юридичної служби (військової
частини НОМЕР_1 молодшим лейтенантом юстиції ОСОБА_3 , погоджено з командиром
військової частини НОМЕР_1 , яким накладено резолюцію “НВПерс/підготувати документи на
звільнення".
Проте, за результатами розгляду рапорта ОСОБА_1 від 12.08.2024 командуванням ВЧ НОМЕР_1 наказу щодо його звільнення прийнято не було та не повідомлено про причини відмови у звільненні з військової служби.
21.08.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 винесено наказ №234 згідно якого солдата ОСОБА_1 , стрільця 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти НОМЕР_8 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_9 призначеного наказом командувача Сухопутних військ збройних Сил України (по особовому складу) від 18.08.2024 №500-РС (Стрільцем помічником гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_10 військової частини НОМЕР_11 , ВОС-100915А/630, вважати таким, що 21.08.2024 справи та посаду здав і вибув до нового місця служби, до військової частини НОМЕР_10 військової частини НОМЕР_11 ) та з 21.08.2024 виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення.
Не погоджуючись із такими діями, представник позивача звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 №389-VIII “Про правовий режим воєнного стану», указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення з військової служби в період дії воєнного стану.
Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частинами другою, четвертою статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Статтею 26 Закону №2232-ХІІ визначені підстави звільнення з військової служби.
Зокрема, згідно з абзацом п'ятим пункту 3 частини дванадцятої вказаної статті військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану:
необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я
Отже, виходячи з вищезазначених норм, правовою підставою для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану є здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови, що інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення відсутні або самі потребують постійного догляду.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яке затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Положення №1153/2008).
В силу вимог пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються, зокрема підстави звільнення з військової служби.
Як передбачено пунктом 14.10 Розділу XIV “Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов'язку в запасі в особливий період» Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Положення №170), звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Командири військових частин зобов'язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.
Отже, наслідком подання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту із зазначенням її підстави.
При цьому розглянутим, на переконання суду, вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення чи відповідь доведена до військовослужбовця належним чином. Відповідь на рапорт має містити рішення щодо результатів його розгляду з посиланням на акти законодавства та роз'ясненням порядку оскарження.
Суд встановив, що у рапорті від 12.08.2024 про звільнення з військової служби позивач вказав підставу звільнення - необхідність здійснення постійного догляду за матір'ю ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи. До рапорту позивач додав нотаріально посвідченні копії документів, які, на його думку, підтверджують наявність правових підстав для звільнення.
Проте, відповідач не надав доказів належного результату розгляду даного рапорту, у тому числі таких, як прийняття наказу про звільнення позивача з військової служби або відмови у задоволенні вимог рапорту, з посиланням на акти законодавства та з роз'ясненням порядку оскарження.
Натомість, 21.08.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 винесено наказ №234 згідно якого солдата ОСОБА_1 , стрільця 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти НОМЕР_8 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 військової частини НОМЕР_9 призначеного наказом командувача Сухопутних військ збройних Сил України (по особовому складу) від 18.08.2024 №500-РС (Стрільцем помічником гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини НОМЕР_10 військової частини НОМЕР_11 , ВОС-100915А/630, вважати таким, що 21.08.2024 справи та посаду здав і вибув до нового місця служби, до військової частини НОМЕР_10 військової частини НОМЕР_11 ) та з 21.08.2024 виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення, тобто фактично рапорт залишився не розглянутим.
Суд зауважує, що чинне законодавство, що регулює спірні правовідносини, передбачає обов'язок відповідача розглянути рапорт на підставі поданих військовослужбовцем документів, такий обов'язок кореспондується з вимогами вищенаведених нормативно-правових актів.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, суд зазначає, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси позивача.
За своєю правовою природою бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була вчинити відповідно до вимог чинного законодавства.
Таким чином, оскільки командування в/ч НОМЕР_1 не приймало будь-якого обґрунтованого рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, з посиланням на відповідні акти законодавства, тому допустило бездіяльність, яка з вищенаведених підстав підлягає визнанню протиправною із зобов'язанням відповідача належним чином розглянути рапорт позивача від 12.08.2024, з урахуванням висновків суду.
Водночас, суд зазначає, що питання щодо наявності підстав звільнення позивача з військової служби не входить до предмета доказування у даній справи, оскільки рапорт ОСОБА_1 від 12.08.2024 про звільнення з військової служби не був розглянутий відповідачем по суті.
Крім того, суд вважає, що підлягають визнанню протиправними та скасуванню наказ командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 18 серпня 2024 №500-РС та наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №234 від 21.08.2024, як такі, що прийняті без урахування та всупереч поданого позивачем рапорту від 12.08.2024 про звільнення з військової служби.
Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Як встановлено частиною другою вказаної статті, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).
З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства, та беручи до уваги зібрані та досліджені в судом докази в їх сукупності, враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є прийняття судом рішення про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби, зобов'язання в/ч НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби та прийняти рішення за результатом його розгляду, з урахуванням висновків суду; визнати протиправними та скасувати наказ командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 18 серпня 2024 №500-РС та наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №234 від 21.08.2024.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 12.08.2024 про звільнення з військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 12.08.2024 про звільнення з військової служби та прийняти рішення за результатом його розгляду, з урахуванням висновків суду.
Визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18 серпня 2024 №500-РС.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №234 від 21.08.2024.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_12 ).
Відповідачі: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_13 ).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).
Суддя Ю.Ю. Сорока