Справа №567/552/25
Провадження №2/567/307/25
27 травня 2025 року м. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі :
головуючий суддя - Василевич О.В.
секретар - Клімович О.О.
з участю позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Волинь-Паливо" про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ТОВ "Волинь-Паливо" про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати за період з 01.11.2024 р. по 31.12.2024 р. в розмірі 24260,62 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2025 р. по 31.03.2025 р. в розмірі 41 692,33 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 01.02.2024 року він працював в ТОВ "Волинь - Паливо" на посаді молодшого оператора заправних станцій АЗС №33. 31.12.2024 року наказом по підприємству від 26.12.2024р. №448-к/р він був звільнений з посади за угодою сторін.
Вказує, що при звільненні йому була видана трудова книжка, проте остаточного розрахунку при звільненні відповідач з ним не здійснив, зокрема, не було проведено виплату заробітної плати за листопад 2024 року в сумі 8 810,22грн. та грудень 2024 року в сумі 15 450,43 грн., що є грубим порушенням ст.116 КЗпП України.
Окрім того, позивач посилається на те, що відповідачем при звільненні не було проведено розрахунку, відповідач порушив свої зобов'язання щодо здійснення своєчасного розрахунку та виплати позивачу нарахованої заробітної плати в день звільнення і допустив затримку такого розрахунку, що є підставою для стягнення середньої заробітної плати за весь час затримки.
Враховуючи, що позивача звільнено з роботи 31.12.2024 року, то розрахунковим періодом, за який позивач обчислює середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є період з 01.01.2025 року (тобто наступний день після звільнення) по 31.03.2025 року (день подання позовної заяви). Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи за вказаний період становить 41 692,33 грн.
Небажання відповідача добровільно виплатити заборговану заробітну плату позивач розцінює як порушення свого права, що й спонукало його звернутися за захистом своїх прав та законних інтересів до суду та з врахуванням наведеного просить стягнути з відповідача на свою користь нараховану, але невиплачену заробітну плату за період з 01.11.2024 р. по 31.12.2024 р. в розмірі 24 260,65 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2025 р. по 31.03.2025 р. в розмірі 41 692,33 грн.
Ухвалою суду від 27.05.2021 р. відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Встановлено сторонам строки для подання відповідних заяв по суті справи. Інших процесуальних дій не вчинялося.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав та доводів, зазначених у позовній заяві. Пояснив, що з 01.02.2024 року він працював в ТОВ "Волинь - Паливо" на посаді молодшого оператора заправних станцій АЗС №33. 31.12.2024 року наказом по підприємству від 26.12.2024р. №448-к/р він був звільнений з роботи за угодою сторін. Вказує, що при звільненні відповідач не здійснив остаточного розрахунку, зокрема не було проведено виплату йому заробітної плати за листопад 2024 року в сумі 8 810,22 грн. та грудень в сумі 15450,43 грн., що є грубим порушенням ст.116 КЗпП України.
Позивач зазначає, що незважаючи на його усні та письмові звернення до відповідача, він так і не зміг отримати належні йому кошти. Також відповідач не видав йому довідку про заборгованість по заробітній платі. Вказує, що з приводу порушення його трудових прав він звертався до Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці та за результатами проведення перевірки було встановлено порушення ТОВ "Волинь-Паливо" ч.1 ст.10, ч.1 ст.12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" та встановлено, що заборгованість з виплати всіх сум при звільненні позивача, в тому числі за невикористані дні щорічної відпустки, становить 24 260,62 грн.
Зазначає, що не погашаючи заборгованість відповідач ставить його у важке матеріальне становище, тим самим порушуючи його конституційні права на належну та своєчасну оплату праці.
Представник відповідача ТОВ "Волинь-Паливо" в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, відповідно до ч.2 ст.131 ЦПК України, згідно якої у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, юридична адреса місцезнаходження відповідача : м.Луцьк, вул.Електроапаратна, 3 Волинської області та саме за вказаною адресою відповідачу направлялися судові повістки та інші процесуальні документи.
Відповідно до норм ст.83 ЦПК України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Визначений судом строк для реалізації сторонами своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків закінчився.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Водночас, відповідач своїм правом на подання відзиву та доказів по справі не скористався, будь яких інших клопотань та заяв від відповідача до суду подано не було, відтак відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України, суд вважає за можливе провести розгляд справи за наявними у справі матеріалами.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18 визначено, що якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, з урахуванням положень ст.ст.280-282 ЦПК України, за клопотанням позивача, з метою уникнення безпідставного затягування розгляду справи, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об'єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
З письмових доказів, досліджених в судовому засіданні встановлено наступне.
Відповідно до копії наказу №448-к/р (розпорядження) від 26.12.2024 про припинення трудового договору (контракту) вбачається, що позивача ОСОБА_1 з 31.12.2024 звільнено з посади молодшого оператора заправних станцій ТОВ "Волинь-Паливо" за угодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України (а.с.2).
З повідомлення Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці №3Х/3.2/269-3В-25 від 27.03.2025 р. вбачається, що за результатами проведення перевірки було встановлено порушення ТОВ "Волинь-Паливо" ч.1 ст.10, ч.1 ст.12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" та встановлено, що наказом по підприємству від 26.12.2024 № 448-к/р позивач звільнений з посади молодшого оператора заправних станцій АЗС №33 з 31.12.2024 р. Відповідно до розрахунково-платіжної відомості за грудень 2024 позивачу нарахована заробітна плата за відпрацьовані 15 днів (161 год.) в сумі 4107,11 грн., доплата за роботу у вечірній час 142,86 грн., доплата за роботу в нічний час 571,42 грн., премія в сумі 5410,33 грн., компенсація за 22 календарних днів не використаної щорічної відпустки 9 833,78 грн., всього нараховано 20 065,50 грн., відраховано загальнообов'язкових державних платежів в сумі 4 615,07 грн., до виплати становить 15 450,43 грн. Також, не проведено виплату заробітної плати за листопад 2024 року в сумі 8 810,22 грн. Всього на день перевірки заборгованість відповідача з виплати всіх сум при звільненні позивача, в тому числі за невикористані дні щорічної відпустки, становить 24 260,62 грн. (а.с.4-5).
На час розгляду справи відповідач не спростував доводи позивача щодо погашення заборгованості, в тому числі і щодо розміру заборгованості по заробітній платі.
Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов'язків.
Стаття ст.43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Конституційний Суд України в Рішенні № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року у справі щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, ст.ст.1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначив, що основний Закон України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначив зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов'язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (ст.ст.1, 3 Конституції України). Складовою цього обов'язку є забезпечення державою соціальної спрямованості економіки, створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю (ч.4 ст.13, ч.ч.1, 2, 7 ст.43 Конституції України).
Статтею 5-1 КЗпП України визначено, що держава зокрема гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються КЗпП України, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.1 ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Працівник має право на оплату своєї праці своєчасно на підставі укладеного трудового договору (ст. 21 Закону "Про оплату праці").
Статтею 29 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що при укладанні працівником трудового договору (контракту) роботодавець доводить до його відома умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати, підстави, згідно з якими можуть провадитися відрахування у випадках, передбачених законодавством.
Згідно зі ст.30 Закону України "Про оплату праці" при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Згідно із ч.5 ст.97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Відповідно до ч.6 ст.24 Закону України "Про оплату праці" своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Заробітна плата повинна виплачуватися працівникові регулярно в робочі дні в строки, встановлені в колективному договорі, не рідше двох разів на місяць, не більше як через 16 календарних днів. Якщо день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Затримка виплати заробітної плати навіть на один і більше днів є порушенням строків виплати згідно зі ст.241-1 КЗпП України.
Відповідно до ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
З наданих доказів встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі та інших сум належних до виплати при звільненні за період з 01.11.2024 по 31.12.2024 р. складає 24 260,65 грн.
Зазначена сума не спростована відповідачем, тобто, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження виплати нарахованої заробітної плати та інших сум позивачу.
Відповідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, з порушенням вимог ст.81 ЦПК України стороною відповідача не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту виплати позивачу нарахованої заробітної плати. Суд враховує, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. А тому саме на роботодавця покладається обов'язок доказування виплати заробітної плати.
Відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Наказом №448-к/р від 26.12.2024 року ТОВ "Волинь-Паливо" позивач був звільнений з роботи за угодою сторін, на підставі ст.36 КЗпП України.
Водночас, з порушенням вищевказаних вимог законодавства нарахована позивачу заробітна плата так і не була виплачена. Вказана обставина не була спростована відповідачем. Отже, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 24 260,65 грн. невиплаченої заробітної плати та інших сум належних до виплати при звільненні.
Окрім того, зі змісту ст.117 КЗпП України вбачається, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеної у справі № 6-64цс13, згідно із ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного суду від 08 лютого 2022 року (справа № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21) середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Довідки про середньомісячний та середньоденний заробіток позивача відповідачем не надано.
Згідно відомостей Пенсійного фонду України ОК-5, ОК-7 середня місячна заробітна плата позивача складає 13 897,44 грн.
Розрахунковим періодом, за який позивач обчислює середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні вказує період з 01.01.2025 року по 31.03.2025 року (день подання позовної заяви).
Таким чином позивач ОСОБА_1 має право на виплату середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, в межах заявлених вимог, за три місяці, що становить: 13897,44 грн. х 3 місяці = 41 692,33 грн.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст.9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
При цьому суд виходить також з того, що відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Згідно з ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.ч.1, 5-7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.
Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як встановлено, станом на день ухвалення рішення у справі фактичний розрахунок відповідачем з позивачем не проведено.
Оскільки відповідно до вимог ст.117 КЗпП з вини власника не було виплачено належних звільненому позивачу сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, суд вважає, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні є підставною, а тому позовні вимоги в даній частині також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог ч.2 ст.141 ЦПК України та п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", суд, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн., від сплати якого позивач звільнений.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.76-83, 263-265 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до ТОВ "Волинь-Паливо" про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити.
Стягнути з ТОВ "Волинь-Паливо" (юридична адреса: м.Луцьк, вул.Електроапаратна, 3 Волинської області, індекс 43020, код ЄДРПОУ 44861952) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість всіх належних йому до виплати сум при звільненні у розмірі 24 260 (двадцять чотири тисячі двісті шістдесят) грн. 65 коп., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2025 року по 31.03.2025 року у розмірі 41 692 (сорок одна тисяча шістсот дев'яносто дві) грн. 33 коп.
Стягнути з ТОВ "Волинь-Паливо" на користь держави судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач може оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку у загальному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 05.06.2025 року.
Суддя Острозького районного судуВасилевич О.В.