05.06.2025
копія
Справа № 401/2312/24 Провадження № 2-а/401/7/25
05 червня 2025 року м. Світловодськ
Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі:
головуючий суддя Мельничик Ю.С.,
з участю: секретаря судових засідань Рудської В.А.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача, адвоката Васечка О.І.,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, поліцейського СРПП ВП №1 (м. Світловодськ) Олександрійського РВП ГУНП у Кіровоградській області капрала поліції Коруца Артема Володимировича про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
Процедура (рух справи):
У серпні 2024 року позивач ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Васечко О. І., звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування постанови серії ЕГА № 1511881 від 03.08.2024 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу.
Відповідно до ч.2 та ч.6 ст.12, ч.ч. 1-3 ст.257, ч.5 ст.262 КАС України ухвалою суду від 19 серпня 2024 року відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (викликом) сторін.
Ухвалою суду від 15 жовтня 2024 року клопотання про залучення співвідповідача задоволено. Залучено до участі у справі за позовом співвідповідача - поліцейського СРПП ВП №1 (м.Світловодськ) Олександрійського РВП ГУНП у Кіровоградській області капрала поліції Коруца Артема Володимировича.
Аргументи позивача, ОСОБА_1 :
Позивач вимоги обґрунтував тим, що постановою серії ЕГА №1511881 від 03 серпня 2024 року його, ОСОБА_1 , було притягнуто відповідачем до адміністративної відповідальності, а саме: поліцейським СРПП ВП №1 (м.Світловодськ) Олександрійського РВП ГУНП у Кіровоградській області Коруц А.В. накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850 грн. Він вважає, що відповідачем необгрунтовано накладено адміністративне стягнення, посилаючись на таке. Так, 03 серпня 2024 року він приблизно о 15:40 год., прямуючи до дачі, яка знаходиться в дачному кооперативі «Дніпро-2», переходив дорогу по пішохідному переходу в районі Кременчуцької ГЕС. При цьому, перебуваючи на пішохідному переході, позивач почув звук проїжджаючого автомобіля, що наближався позаду, а також почув звуковий сигнал, який, як йому здалося, подав зазначений вище автомобіль саме позивачу. Коли він оглянувся, то побачив легковий автомобіль марки «MITSUBISHI LANSER ІХ». Не зрозумівши в чому справа, позивач прослідував за вказаним автомобілем на стоянку біля будівлі готелю Кременчуцької ГЕС. Спробувавши з'ясувати у водія авто, який був вдягнений у цивільний одяг, в чому справа, позивач отримав у відповідь прояви агресії у вигляді лайки та погрози застосування сили. Отримавши таку відповідь позивач почав фіксувати зазначене за допомогою свого телефону та запису аудіо.
Після цього, водій транспортного засобу «MITSUBISHI LANSER ІХ» почав прямо погрожувати позивачу нанесенням тілесних ушкоджень та вбивством, а згодом вказав, що він є військовослужбовцем.
Дізнавшись, що водій зазначеного транспортного засобу начебто є військовослужбовцем, позивач припинив здійснювати запис та в присутності водія та пасажира транспортного засобу «MITSUBISHI LANSER ІХ» видалив файли із телефону, на яких в тому числі, були зафіксовані погрози фізичної розправи та вбивством.
У зв'язку із тим, що погрози на адресу позивача продовжувалися, він вимушений був звернутися до органів Національної поліції за лінією «102» та повідомити про погрози, які надходять на його адресу. При цьому, коли ОСОБА_1 телефонував на лінію «102» та безпосередньо спілкувався із оператором, від водія транспортного засобу «MITSUBISHI LANSER ІХ» продовжували надходити погрози як фізичної розправи, так і вбивством, що може бути зафіксоване безпосередньо на записі звернення позивача на лінію «102» 03.08.2024 року. Оператор лінії «102» почувши погрози на адресу позивача, рекомендувала йому вжити заходів до збереження свого життя та здоров'я і дочекатися приїзду наряду поліції.
Після приїзду наряду поліції, поліцейські, дізнавшись, що водій транспортного засобу «MITSUBISHI LANSER ІХ» є військовослужбовцем ЗСУ, одразу вказали про те, що будуть складати постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст. 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
При цьому, зазначені співробітники поліції ніяк не реагували на заперечення та незгоду позивача із складанням вказаної вище постанови та необґрунтованим притягненням його до адміністративної відповідальності.
В порушення чинного законодавства, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, поліцейським не було дотримано відповідно порядку розгляду справи, поліцейським не було роз'яснено права та обов'язки особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, не забезпечено права позивача на правову допомогу та не роз'яснено права на ознайомлення із матеріалами справи, зокрема доказами вчиненого правопорушення, права на подання клопотань, зокрема, на відкладення розгляду справи. Не зважаючи на заперечення позивача та незгодою із вчиненням вказаного вище правопорушення, поліцейський не склав протокол, а замість цього формально поставившись до виконання своїх обов'язків виніс оскаржувану постанову.
Свої заперечення щодо вчинення ним правопорушення, передбаченого ст. 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення, позивач виклав на окремому аркуші, про що зазначено у оскаржуваній постанові серії ЕГА №1511881 від 03.08.2024 року. Позивача не було прямого умислу безпідставного виклику працівників поліції, адже він викликав поліцію з метою повідомлення про вчинене порушення його прав та законних інтересів.
Матеріалами даної справи встановлено, що поліцейський Коруц А.В. не перевіривши та не надавши оцінки обставинам, які зумовили позивача зателефонувати до лінії «102», не вивчивши фактичні обставини справи, не відібравши пояснення у сторін конфлікту та не залучивши свідків, притягнув позивача до адміністративної відповідальності, зазначивши в постанові лише про факт, що вказаного конфлікту начебто не було.
До постанови про адміністративне правопорушення не додано належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Позивач в судовому засіданні просив позовну заяву задовольнити. Пояснив, що викликав поліцію оскільки водій авто «MITSUBISHI LANSER ІХ» погрожував йому розправою. Працівники поліції, які прибули на місце події не встановлювали факт погрози, всі обґрунтування звели до того, що заявник не правильно переходив пішохідний перехід тому спровокував сам конфлікт. Обставини його заяви досліджені не були, відео надане до суду не повне, оскільки відсутні обшук рюкзака та три відрізки відео. Територія на якій перебував позивач не була забороненою зоною, а є прохідною частиною.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити.
Позиція відповідачів, Головного управління національної поліції в Кіровоградській області та поліцейського СРПП ВП №1 (м.Світловодськ) Олександрійського РВП ГУНП у Кіровоградській області капрала поліції Коруца Артема Володимировича:
Представник відповідача, Головного управління національної поліції в Кіровоградській області, до суду не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
27 серпня 2024 року представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву. У відзиві на адміністративний позов відповідач не погоджується з вимогами позивача, вважає їх необґрунтованими, такими, що не відповідають дійсності та нормам чинного законодавства України. В обґрунтуванні відзиву зазначає, що не було надано належних доказів на підтвердження не вчинення позивачем правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.183 КУпАП. Будь-яких даних порушення працівниками поліції розгляду адміністративної справи не встановленні. Вважає, що поліцейський СРПП ВП №1 (м. Світловодськ) Олександрійського РВП ГУНП в Кіровоградській області Коруц А. В. діяв у спосіб, передбачений законами України та правомірно притягнув позивача до адміністративної відповідальності. В той час, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови.
Відповідач, поліцейський СРПП ВП №1 (м.Світловодськ) Олександрійського РВП ГУНП у Кіровоградській області Коруц А. В. 10 вересня 2024 року подав відзив на позовну заяву в якій зазначив, що 03 серпня 2024 року під час відпрацювання виклику ОСОБА_1 про погрозу, було встановлено, що повідомлена інформація ОСОБА_1 не відповідає дійсності. Разом з відзивом подав до суду диск з відеозаписом.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 повідомив, що ОСОБА_1 переходив проїжджу частину в навушниках, спровокував конфлікт та викликав поліцію. Письмові пояснення військовослужбовця не збереглись, як і запис з бодікамери напарника. Факти погрози вбивством не було встановлено.
Представник позивача у наданих відповіді на відзив та додаткових поясненнях вказав, що фактично, доводи про законність винесення постанови від 03.08.2024 року зводяться до того, що позивач не надав будь-яких доказів, які б спростовували факт вчинення правопорушення, передбаченого ст. 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Законодавство чітко визначено та регламентовано, що обов'язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта покладається суб'єкта владних повноважень, тобто на Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області, яке в свою чергу, не надало жодного доказу правомірності винесення оскаржуваної постанови. Будь-яких доказів, в тому числі і фото- чи відеозапису з місця події, на спростування вказаних пояснень сторони позивача відповідачем суду не надано. В свою чергу, позивач у своєму позові неодноразово зазначав про те, що безпосередньо у відповідача знаходяться докази, які підтверджують неправомірність дій відповідача, щодо складання оскаржуваної постанови (відео з нагрудних боді камер та запис звернення Позивача на лінію «102»).
Крім того, як слідує із матеріалів справи про адміністративне правопорушення, оскаржувана постанова винесена за відсутності свідків. Отже, в разі наявності факту чи з метою недопущення факту порушення прав та свобод особи від порушень і протиправних посягань, кожен має право звернутися до органу Національної поліції з метою захисту, а відповідний орган Національної поліції має обов'язок відреагувати на таке звернення і вжити визначених законодавством заходів для забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить належного обґрунтування та інформації, в чому полягав завідомо неправдивий виклик працівників поліції, враховуючи обставини, що повідомив позивач, зателефонувавши за номером «102» та з огляду на досліджені судом докази. Оскаржувана постанова містить лише загальний опис, без зазначення, яке конкретно повідомлення позивача є неправдивим, оскільки конфлікт, як встановлено судом, дійсно був. Також матеріали справи не містять доказів того, що позивачем було викликано поліцію, знаючи наперед про те, що в цьому немає ніякої необхідності.
Ознайомившись із вказаним відео доказом представник позивача звертає увагу на те, що на відео, яке знаходиться в матеріалах судової справи зафіксовані численні порушення з боку співробітників поліції, як відпрацювання повідомленої позивачем оператору лінії «102» інформації, так і процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення. Так, наданий відеодоказ є неповним, оскільки починається не з моменту прибуття наряду поліції, а із сварки поліцейського, який прибув на виклик із позивачем. При цьому, як стверджує позивач, після прибуття наряду поліції на виклик від військовослужбовця продовжували надходити погрози на адресу позивача. В свою чергу, відповідачі не надають будь-яких пояснень з приводу того, чому перші 5 або 10 хвилин відео відсутні. Вказує, що із наявного відео вбачається, що співробітники поліції в порушення норм Інструкції з організації реагування на заяви і повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події та оперативного інформування в органах (підрозділах) Національної поліції України взагалі не перевіряли і не намагалися перевірити інформацію, яка була повідомлена позивачем оператору лінії «102», хоча, як неодноразово заявляв співробітник поліції, зазначену інформацію поліцейські могли перевірити отримавши доступ до відео із численних камер відеоспостереження. Натомість, в порушення вимог чинного законодавства, поліцейські, користуючись своїми повноваженнями, погрожували позивачу кримінальною відповідальністю за неіснуючий злочин, а саме за «зйомку військового і об'єкту критичної інфраструктури». Норми чинного кримінального законодавства не містять зазначеного правопорушення і не містять відповідальності за вказане вище вигадане правопорушення. Кримінальний кодекс України містить лише ст. 114-2 «Несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану». Зазначена стаття Кримінального кодексу України містить норми щодо відповідальності особи за «несанкціоноване поширення інформації», а не за «зйомку військового і об'єкту критичної інфраструктури». Дана інформація є загальнодоступною і співробітники поліції не могли не знати про це, але все одно неодноразово погрожували позивачу кримінальною відповідальністю за неіснуючий злочин.
Вважає, що таким чином співробітники поліції намагалися чинити тиск на позивача, що є грубим порушенням Закону України «Про національну поліцію».
На відео о 16:31:05 військовослужбовець визнає, що лякав позивача саме на пішохідному переході, бо він вважає, що позивач повинен був іти по переходу «нормально, а не як на прогулці». При цьому, співробітники поліції ніяк на це не реагують, натомість, починають вигадувати неіснуючі норми Правил дорожнього руху про заборону користування навушниками на пішохідних переходах (16:31:30). Більше того, військовослужбовець визнав, що подавав звуковий сигнал пішоходу, хоча в цьому не було необхідності і що прямо заборонено чинними нормами Правил дорожнього руху (п. 9.5. розділу 9 Правил дорожнього руху). Замість того, щоб зафіксувати порушення з боку військовослужбовця, поліцейські продовжують вимагати у Позивача надати їм телефон, а коли Позивач погоджується показати телефон у своїх руках, поліцейські з незрозумілих причин відмовляються ознайомлюватися із інформацією в телефоні. На відео о 16:33:25 поліцейський Коруц А.В., після того як запитав у позивача про рівень доходу, погрожує позивачу можливим винесенням постанови про адміністративне правопорушення за ст. 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Таким чином, в порушення вимог Закону України «Про національну поліцію» та Кодексу України про адміністративні правопорушення поліцейський, фактично не здійснюючи будь-яких дій щодо перевірки фактів викладених у заяві Позивача на лінію «102», погрожує позивачу застосуванням санкції передбаченої статтею 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме накладенням штрафу у розмірі 850 грн.
При цьому, на відео зафіксовано, що поліцейський Коруц А.В. визнає, що військовослужбовець міг погрожувати позивачу (16:33:45; 16:58:08) і між позивачем та військовослужбовцем був конфлікт (16:36:50), але ніяких дій щодо перевірки такої можливості не вчиняє, натомість робить висновок, що порушень з боку військового немає і потрібно виносити постанову за ст. 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення (16:34:45), продовжуючи вигадувати неіснуючі норми Правил дорожнього руху (16:35:40; 16:38:15; 16:58:55; 16:59:40). До того ж, у своїй заяві, яка знаходиться в матеріалах судової справи поліцейський Коруц А.В. визнає факт того, що ОСОБА_1 рухався по пішохідному переходу, а водій цивільного транспортного засобу безпричинно подавав йому звуковий сигнал в межах населеного пункту, "щоб ОСОБА_1 рухався швидше", що в свою чергу, заборонено Правилами дорожнього руху.
Також вважає, що дані викладені в заяві ОСОБА_2 суперечать фактичним обставинами справи та наявним в матеріалах судової справи доказам (відео). Так ОСОБА_2 стверджує, що конфлікт спровокував позивач тим, що він не почув звуковий сигнал, але підійшов до "військового" та звернув його увагу, що він порушує Правила дорожнього руху, що прямо суперечить відео доказу, з якого вбачається, що позивач, саме почувши звуковий сигнал та не зрозумівши в чому справа і підійшов до водія, щоб з'ясувати це. ОСОБА_2 стверджує, що позивач відмовився видаляти відео погроз військовослужбовця на свою адресу, що ще більше обурило військового. Таке твердження ОСОБА_2 також не відповідає дійсності та спростовується відео доказом, який був поданий ним же до суду, оскільки з відео неодноразово вбачається, що відео було видалено позивачем ще до приїзду наряду поліції.
Вказує, що у своїй заяві ОСОБА_2 визнав факт того, що між водієм та позивачем був конфлікт і, як зазначає ОСОБА_2 , зауваження позивача з приводу порушень водієм Правил дорожнього руху, обурювали саме водія. При цьому, зазначаючи у своїй заяві про те, що після прибуття за викликом позивача ОСОБА_2 "розібрався в ситуації та встановив, що повідомлена ОСОБА_1 інформація не відповідає дійсності", поліцейський ОСОБА_2 ніяким чином не пояснює, яким чином ним було щось встановлено, які для цього проводилися дії та чому саме до таких висновків він дійшов. Представник позивача вбачає упереджене ставлення співробітника поліції, який розглядає справу про адміністративне правопорушення під час розгляду справи про адміністративне правопорушення до особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Дане твердження особливо проявляється, коли на відео поліцейський ОСОБА_2 , під час складання постанови про адміністративне правопорушення, зазначає, що виносить постанову про про адміністративне правопорушення «на 850 грн., щоб позивач знав, як дзвонити в поліцію по пустяках», а також що він ( ОСОБА_2 ) «в будь-якому випадку і завжди буде на стороні військових, бо в нього батько військовослужбовець» (16:55:00).
Як було зазначено вище, на відео о 16:58:08 поліцейський ОСОБА_2 погоджується, що військовослужбовець міг погрожувати позивачу внаслідок ПТСР, але знову ж таки, сам же і ігнорує це.
Звертає увагу на те, що на відео о 16:59:04 поліцейський ОСОБА_2 хибно зазначає позивачу про те, що в місці де позивач переходив дорогу немає пішохідного переходу, оскільки в тому місці наявна лише розмітка «Зебра» (п. 1.14.1-1.14.3 розділу 34 Правил дорожнього руху), а знак 5.38.1 розділу 33 Правил дорожнього руху «Пішохідний перехід» відсутній.
О 17:01:25 поліцейський ОСОБА_2 відмовляється вказувати військовослужбовця як сторону конфлікту та особу, яка здійснювала погрози в сторону позивача, хоча, як було зазначено вище, о 16:36:50 поліцейський ОСОБА_2 визнав, що між військовослужбовцем та позивачем мав місце конфлікт.
До того ж, як було зазначено в позовній заяві, позивач неодноразово заперечував факт умисного неправдивого виклику наряду поліції, проте поліцейський ОСОБА_2 відмовляється фіксувати, або надавати можливість позивачу надати такі заперечення, натомість погоджується надати позивачу можливість викласти свої пояснення на окремому аркуші (17:03:40) та, за наполяганням позивача, зазначає про наявність пояснень у постанові (17:12:30). Відеозапис не містить окрім початку відео ще й частини відео в середині запису, а саме запис закінчується о 17:29:30, а новий відрізок відео починається з 17:34:31.
Встановлені судом обставини справи:
З рапорту від 03.08.2024 року вбачається, що о 16:08 до ВП №1 (м. Світловодська) Олександрійського РВП надійшло повідомлення зі служб "102" про те що 03.08.2024 о 16:07 до них звернувся ОСОБА_1 тел. НОМЕР_1 , з повідомленням про те що за адресою АДРЕСА_1 у нього виник конфлікт з двома чоловіками на автомобілі марки «MITSUBISHI LANSER ІХ», один з яких каже що він військовий, зброї немає. Погрожує заявникові, що якщо заявник надасть номер автомобіля, тоді він скаже йому дату його смерті. Чоловіки у цивільному одязі. Виїздом на місце було встановлено що ОСОБА_1 здійснив завідомо неправдивий виклик працівників поліції, на ОСОБА_1 було складено адміністративну постанову за ст. 183 КУпАП № 1511681. (а. с. 148)
Постановою від 03 серпня 2024 року серії ЕГА №1511881 ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 850 грн.
Згідно з постановою, адміністративне правопорушення полягало в тому, що 03.08.2024 року о 15 год. 40 хв. ОСОБА_1 здійснив завідомо неправдивий виклик до поліції, а саме повідомив про подію, якої насправді не було.
Не погодившись із вказаною постановою, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що вважає вказану постанову необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, у зв'язку з неповними з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків і фактичним обставинам справи.
Відповідачі заперечуючи проти позову, в підтвердження обґрунтованості та правомірності прийнятої постанови надали суду відзив на позовну заяву, до якого долучено оптичний диск із розміщеними на ньому відеофайлом.
В судовому засіданні оглянуто диск з відеозаписом зробленими працівниками поліції під час оформлення адміністративної постанови.
Оцінка (джерела права) та висновок суду:
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи трактуються на її користь.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.183 КупАП, завідомо неправдивий виклик пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань, тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП, полягає у завідомо неправдивому виклику пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань. Дії правопорушника спрямовані на зрив роботи таких служб, як пожежна охорона, поліції, медична допомога, аварійні бригади, що обслуговують газову, водопровідну, опалювальну, електричну та інші системи житлово-комунального господарства. Правопорушник викликає представника хоча б однієї з перерахованих у статті спеціальних служб нібито для надання допомоги, знаючи наперед про те, що в цьому немає ніякої необхідності.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу. Правопорушник, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, усвідомлює, що вона є неправдивою, і бажає даремного виїзду на місце виклику працівників цієї служби.
Відповідно до вимог ст. 222 КУпАП України розгляд справ про правопорушення, передбачені ст. 183 цього Кодексу, покладено на органи Національної поліції.
Винність діяння є обов'язковою ознакою адміністративного правопорушення (проступку), викладеного у ст. 9 КУпАП.
У позовній заяві, позивач ОСОБА_1 категорично заперечував свою вину у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП, вказуючи, що здійснив виклик на лінію 102, оскільки хвилювався за своє здоров'я та життя. Отже, умислу позивача на даремний виїзд на місце виклику працівників поліції судом не виявлено, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, ОСОБА_1 усвідомлював, що вона є правдивою, і не бажав даремного виїзду на місце виклику працівників цієї служби.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Згідно зі ст. 254 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Оскаржувана постанова про адміністративне правопорушення не може оцінюватися судом, в розумінні ст. 73 КАС України, у якості належного і допустимого доказу, що підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 183 КУпАП, оскільки заперечується позивачем, а інші докази, які б обґрунтовували її вину, в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У порушення зазначених вимог закону, матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП, що є порушенням вимог ст. 251 КУпАП.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, при викладені суті адміністративного правопорушення відповідач зазначив, що 03.08.2024 року ОСОБА_1 зателефонував на лінію 102 та повідомив інформацію, яка не відповідає дійсності, а саме повідомив що йому погрожували вбивством та фізичною розправою при цьому спровокувавши конфлікт самостійно, тим що почав знімати на камеру військовослужбовця та об'єкт критичної інфраструктури.
Проте, оскаржувана постанова не містить зазначення, яке конкретно повідомлення позивача було неправдивим, відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що позивачем було викликано поліцію, наперед знаючи про те, що в цьому немає ніякої необхідності.
Обов'язок доказування відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності своїх дій, рішень чи бездіяльності в адміністративних справах не може бути перекладено на позивача.
Статтею 55 Конституції України гарантовано, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про Національну поліцію України", Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (стаття 6 Закону).
Отже, в разі наявності факту чи з метою недопущення факту порушення прав та свобод особи від порушень і протиправних посягань, кожен має право звернутися до органу Національної поліції з метою захисту, а відповідний орган Національної поліції має обов'язок відреагувати на таке звернення і вжити визначених законодавством заходів для забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Таким чином, з урахуванням фактичних обставин у даній адміністративній справі, дії позивача щодо повідомлення (виклику) на лінію "102" Національної поліції з приводу погрози застосування відносно нього фізичного насильства, не можуть бути кваліфіковані як завідомо неправдиве повідомлення (виклик) поліції, і відповідно, не можуть кваліфікуватись як адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 183КУпАП.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно зі ст. 293 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: залишає постанову без зміни, а скаргу або протест без задоволення; скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; скасовує постанову і закриває справу.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року у справі №537/4012/16-а, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.
Також суд звертає увагу на те, що КУпАП чітко встановлює порядок розгляду справ про притягнення осіб до адміністративної відповідальності, який передбачає у тому числі повідомлення особі про суть поставленого їй у провину правопорушення, роз'яснення її прав та обов'язків, дослідження доказів з метою встановлення її винуватості, надання можливості викласти свої пояснення чи заперечення, а також з'ясування інших обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Після цього виноситься мотивована постанова, яка має відповідати вимогам ст. 283 КУпАП, та бути врученою особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Працівники поліції за будь-яких умов, будучи представниками органу державної влади, при виконання свої повноважень зобов'язані були діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України), й дотриматися чітко встановлено процедури розгляду адміністративної справи.
При цьому суд зауважує, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17, від 05.03.2020 у справі №607/7987/17.
Згідно статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
В розумінні ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд зазначає, що наявність чи відсутність адміністративного правопорушення встановлюється уповноваженою особою на підставі доказів, якими, відповідно до ст. 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.
Суд зазначає, що позивач не визнає факту вчинення правопорушення, а саме повідомлення інформації яка не відповідає дійсності.
Верховним Судом у рішенні від 26.04.2018 р. у справі № 338/855/17, висловлена позиція про те, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім поводів.
Разом з тим, в якості доказу на підтвердження наявності події адміністративного правопорушення відповідач долучив до матеріалів справи диск, із розміщеними на ньому відео-файлом з відеозаписом, що зроблені за допомогою нагрудного відеореєстратора поліцейського, які були відтворені судом в ході судового розгляду.
Проте, надані до суду відеозаписи з нагрудного відеореєстратора поліцейського, не містять беззаперечні відомості обставин події, відеозапис є неповним, відезапис з нагрудної камери другого поліцеського взагалі не надано суду.
Отже, постанова, про накладення адміністративного стягнення не містять жодних доказів, які б могли підтвердити факт адміністративного правопорушення передбаченого ст. 183 КУпАП, а тому постанова про накладення адміністративного стягнення ЕГА № 1511881 від 03.08.2024 року є протиправною та підлягає скасуванню.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283 і 284 КУпАП. В ньому повинні бути докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і вказати мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлені останнім доводи.
Вищезазначена оскаржувана постанова відповідача таким вимогам не відповідає, оскільки в ній не зазначено належних, достатніх та достовірних доказів якими доводиться факт вчинення ОСОБА_1 вищезазначеного адміністративного правопорушення, і таких доказів не надано до суду.
Наявна у справі оскаржувана постанова не дає суду підстав поза сумнівом зробити однозначний висновок про те, що позивач допустив правопорушення, передбачене ст. 183 КУпАП.
Крім того, згідно з частиною першою статті 258 КУпАП протокол не складається в разі вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтями 70, 77, частиною третьою статті 85, статтею 153, якщо розмір штрафу не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, частиною першою статті 85, якщо розмір штрафу не перевищує семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, статтею 107 (у випадках вчинення правопорушень, перелічених у частині третій статті 238), частиною третьою статті 109, статтею 110, частинами першою, другою і третьою статті 114, статтею 115, частинами першою, другою статті 116-1, частинами першою, другою і третьою статті 116-3, статтями 119, 134, 135, частинами першою, другою, третьою і п'ятою статті 185-3, статтею 197 (при накладенні адміністративного стягнення у вигляді попередження), статтею 198 (при накладенні адміністративного стягнення у вигляді попередження), а також статтями 202-203-1, 204-2, 204-4 (у випадках виявлення цих правопорушень у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України чи контрольних пунктах в'їзду-виїзду) цього Кодексу, якщо особа не оспорює допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається.
Частиною другою цієї ж статті визначено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, адміністративних правопорушень, передбачених частиною другою статті 122-2, частинами другою, третьою статті 132-1, статтею 132-2 цього Кодексу, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).
Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення (частина третя статті 258 КУпАП).
За приписами частин шостої та сьомої статті 258 КУпАП якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, та правопорушень, передбачених статтею 132-2 цього Кодексу, або порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису). Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Постанова у справі про адміністративне правопорушення складається у двох екземплярах, один з яких вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Суд зазначає про те, що вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 183 КУпАП, не віднесено до випадків, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається.
Отже, у випадку притягнення особи до відповідальності за вчинення правопорушення, передбачене статтею 183 КУпАП, у разі якщо така особа оспорює допущене порушення, складення протоколу про адміністративне правопорушення є обов'язковим; відсутність складення протоколу про адміністративне правопорушення повинно розцінюватися як відсутність належного і допустимого доказу вчинення правопорушення, а також порушення права особи на захист.
Системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов'язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.
Отже, в ході судового розгляду справи не здобуто належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП, за яке постановою від 03 серпня 2024 року відповідач до нього застосував адміністративне стягнення у виді штрафу.
Пунктом першим статті 247 КУпАП передбачено, що провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 слід задовольнити.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
За таких обставин, зважаючи на відсутність в діянні складу адміністративного правопорушення, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова від 03 серпня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.
Вимога позову про визнання протиправною постанови по справі про адміністративне правопорушення, виходячи зі змісту ч.3 ст. 286 КАС України, яка є спеціальною нормою до даних правовідносин, не підлягає задоволенню, оскільки виходить за межі прав суду при розгляді даної категорії справ.
Питання щодо розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до положень ст. 139 КАС України.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 7, 122, 245-249, 251, 252, 256, 268, 279, 283, 284, 293 КУпАП, ст.ст. 12, 72-79, 90, 139, 244-246, 250, 262, 271, 286 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, поліцейського СРПП ВП №1 (м.Світловодськ) Олександрійського РВП ГУНП у Кіровоградській області капрала поліції Коруца Артема Володимировича про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити частково.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 03 серпня 2024 року серії ЕГА №1511881 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП.
В частині позовної вимоги про визнання постанови по справі про адміністративне правопорушення протиправною відмовити за безпідставністю вимог.
Справу про адміністративне правопорушення за ст. 183 КУпАП відносно ОСОБА_1 - закрити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції в Кіровоградській області судові витрати в розмірі 302 грн. 80 коп. сплаченого судового збору за подання позовної заяви.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга на рішення Світловодського міськрайонного суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня його проголошення.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач - Головне управління національної поліції в Кіровоградській області, адреса: вул. Віктора Чміленка, б. 41 м. Кропивницький, ЄДРПОУ 40108709.
Відповідач - Поліцейський СРПП ВП №1 (м.Світловодськ) Олександрійського РВП ГУНП у Кіровоградській області капрал поліції Коруц Артем Володимирович, адреса: вул. Віталія Куцевича, б. 8 м. Світловодськ.
Суддя Світловодського міськрайонного суду
Кіровоградської області Ю.С. Мельничик
Згідно з оригіналом