04.06.2025
ЄУН 389/473/25
Провадження №2/389/126/25
Рішення
іменем України
04 червня 2025 року Знам'янський міськрайонний суд
Кіровоградської області
у складі: головуючого судді Савельєвої О.В.,
за участю секретаря судового засідання Чернявської І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
ТОВ «КЛТ Кредит» 10.02.2025 звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свої вимоги тим, що 03.11.2023 між ТОВ «КЛТ Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №480, який підписаний електронним підписом позичальниці шляхом використання одноразового ідентифікатора. Відповідно до умов вказаного договору ТОВ «КЛТ Кредит» надало ОСОБА_1 кредит в розмір 5 000 грн строком на 365 днів, тобто до 02.11.2024, шляхом переказу на її платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ КБ «Приватбанк», зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 3,5% від суми кредиту за кожен день користування (1277,5% річних). Проте ОСОБА_1 , в порушення умов кредитного договору, свої зобов'язання не виконала, суму кредиту не повернула, нараховані відсотки відповідно до Графіку платежів не сплатила, у зв'язку з чим станом на 03.02.2025 має заборгованість в сумі 68 875 грн, з яких: 5 000 заборгованість за тілом кредиту, 63 875 грн заборгованість за нарахованими процентами за період з 03.11.2023 до 02.11.2024. Оскільки ОСОБА_1 продовжує ухилятися від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, тому позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором в розмірі 68 875 грн та судові витрати по справі, які складаються із судового збору в розмірі 2 422 грн 40 коп та 10 000 витрат на правову допомогу.
Відповідачка подала відзив, в якому позовні вимоги не визнала та просила відмовити в їх задоволенні. Зазначила, що вона не заперечує, що отримала кредитні кошти на підставі кредитного договору №480 від 03.11.2023 в розмірі 5 000 грн, однак категорично не погоджується з розміром нарахованих сум заборгованості в сумі 68 875 грн. На її думку, зазначена сума боргу є завищеною, необґрунтованою та економічно несправедливою, оскільки містить надмірні нарахування процентів. Такі дії позивача порушують основоположні принципи справедливості та добросовісності, а надмірно високі проценти свідчать про зловживання правом кредитора та є несправедливими. При укладанні договору кредитодавець не ознайомлював її з відсотковою ставкою та з умовами кредитування, а сам договір укладено не в письмовій формі, не підписаний, електронний підпис на договорі відсутній. Також вказує на наявність форс-мажорних обставин, до яких необхідно віднести війну та введення воєнного стану, що вплинуло на її платоспроможність. Крім того, заявила клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу до 2 000 грн.
Представник позивача - адвокат Руденко К.В. в судове засідання не з'явився, однак подав суду заяву про розгляд справи без його участі.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила (а.с.104).
Дослідивши в судовому засіданні матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 03.11.2023 між ТОВ «КЛТ Кредит» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір №480, за умовами якого товариство зобов'язалося надати ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 5 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальниця зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строки, визначені цим договором.
Строк надання кредиту 365 днів, періодичність платежів за сплати процентів - кожні 30 днів. Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою, становить 3,5% від суми кредиту за кожний день (річна процентна ставка - 1277.50%) користування Кредитом.
Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача, графіку платежів та реальної річної процентної ставки, що є Додатком №1 до цього договору.
Нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються щоденно, з дня його надання позичальниці (дня перерахування грошових коштів на електронний платіжний засіб позичальниці), до дня повернення суми Кредиту, визначеної в п.1.1 цього договору включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.
Цей договір з додатками до нього підписані ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 069876, про що свідчить його наявність в спеціальному полі в розділах «реквізити» та «підписи» сторін.
Підписанням цього договору ОСОБА_1 засвідчила, що до його укладення уважно ознайомилася з текстом Паспорту споживчого кредиту, Договору та Правилами, а також отримала від Товариства інформацію, надання якої передбачено чинним законодавством України, зокрема частиною другою статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та статтями 9, 25 Закону України «Про споживче кредитування» на веб-сайті Товариства, що забезпечує вірне розуміння Позичальником суті фінансової послуги без нав'язування її придбання.
Підписанням кредитного договору ОСОБА_1 також підтвердила, що повністю розуміє та погоджується з усіма умовами та змістом Договору, Додатків до нього, Паспортом споживчого кредиту та Правил і зобов'язується неухильно їх дотримуватись.
На підтвердження укладення кредитного договору позивачем надано візуальну форму послідовності дій клієнта щодо укладення електронного договору про надання кредиту №480 від 03.11.2023 в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства, в якій конкретизовано час вчинення, опис дії та її виконавця.
Таким чином, у підписаному ОСОБА_1 договорі чітко визначені сума кредиту та проценти за користування кредитними коштами, отже між сторонами було досягнуто згоди щодо істотних умов кредитного договору, такий правочин, згідно з вимогами ст.204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв'язку з чим договір згідно зі ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання за ним, відповідно до приписів ст.526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.
На виконання умов вищевказаного договору ТОВ «КЛТ Кредит» 03.11.2023 о 10 год 08 хв зарахувало на платіжну картку № НОМЕР_2 кредитні кошти в сумі 5 000 грн, про що свідчить квитанція №677798528 платіжного сервісу FONDY.
З інформації, наданої АТ КБ «ПриватБанк» на виконання ухвали суду, встановлено, що на ім'я ОСОБА_1 в цьому банку емітовано банківську платіжну картку № НОМЕР_3 , на яку 03.11.2023 надійшли кошти в сумі 5 000 грн.
З розрахунку заборгованості за кредитом вбачається, що ОСОБА_1 кредит та проценти не сплачувала взагалі, тому станом на 02.11.2024 (останній день строку дії кредитного договору) загальний розмір заборгованості становить 68 875 грн, з яких: 5 000 заборгованість за тілом кредиту, 63 875 грн заборгованість за нарахованими процентами.
Так, свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.3 ч.1 ст.3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Згідно з ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Загальні правила щодо форми договору визначено у ст.639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з п.6 ч.1 ст.3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п.12 ч.1 ст.3 Закону).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 вказаного вище Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Оскільки ОСОБА_1 , уклавши договір в електронній формі за допомогою електронного підпису з одноразовим ідентифікатором, погодилася з умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, укладення кредитного договору в запропонованій формі відповідало внутрішній волі ОСОБА_1 , тому цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
За нормами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Факт отримання кредитних коштів в розмірі 5 000 грн відповідачкою визнавався, разом з тим вона заперечувала щодо розміру нарахованої заборгованості взагалі, мотивуючи тим, що сума боргу є завищеною, необґрунтованою та економічно несправедливою, оскільки містить надмірні нарахування процентів. Вважає, що такі дії позивача порушують основоположні принципи справедливості та добросовісності, а надмірно високі проценти свідчать про зловживання правом кредитора, а умови договору є несправедливими.
Проте, суд не може погодитися з такими доводами, виходячи з наступного.
Перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами встановлений ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 вказаного Закону, несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Водночас, позивач не нараховував відповідачці жодних штрафних санкцій, а відсотки за користування кредитними коштами не є компенсацією за невиконання позичальницею зобов'язань за договором.
Судом встановлено, що між сторонами у справі укладений кредитний договір, за умовами якого відповідачка зобов'язалася прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами.
Підпис відповідачки під договором свідчить про її ознайомлення з усіма його умовами, загальними умовами кредитування, іншою інформацією надання якої передбачено чинним законодавством України.
В свою чергу, відповідачкою не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вищевказаним договором, презумпція правомірності якого не спростована.
Як встановлено судом, погашення за кредитом на будь-яку суму відповідачка не здійснювала взагалі.
Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчила свою обізнаність та згоду з їх умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальницею, що і було здійснено сторонами. Відповідачка з власної ініціативи звернулася за отриманням кредиту до вільно обраної нею фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.
Таким чином, в даному випадку необхідно виходити з презумпції правомірності правочину (ст.204 ЦК України), а також презумпції обов'язковості виконання договору (ст.629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010 зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, на що також посилається відповідачка, позивач не заявляв.
Крім того, відповідачка вказувала на наявність форс-мажорних обставин, до яких необхідно віднести війну та введення воєнного стану, що вплинуло на її платоспроможність.
Проте, доводи відповідачки щодо форс-мажорних обставин суд до уваги не приймає, оскільки посилаючись на форс-мажор як на підставу звільнення від відповідальності, відповідачці обов'язково потрібно довести, як саме проявився форс-мажор у конкретному зобов'язанні. Одного лише абстрактного посилання на наявність форс-мажору недостатньо.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України 24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався і наразі триває.
З листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що містить у відкритому доступі на електронному ресурсі https://ucci.org.ua, вбачається, що Торгово-промислова палата України на підставі ст.14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Відповідно до ч.1 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Єдиним належним документом, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), є сертифікат, виданий і порядку та на підставі ст.14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».
Вказаний вище лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного Договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.
При цьому, відповідачка ОСОБА_1 не була позбавлена можливості звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, саме за спірним зобов'язанням.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести. Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов'язання за договором були порушені/невиконані.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто, неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов'язання.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Той факт, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію Російської Федерації проти України, само по собі не є автоматичною підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов'язань. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Отже, сам факт введення воєнного стану не може вважатися належною правовою підставою для невиконання зобов'язань. Обставини, які виникли у зв'язку з війною мають безпосередньо впливати на можливість однієї зі сторін договору виконати свій обов'язок, отже сторона, яка посилається на вказану обставину, повинна довести зв'язок між неможливістю виконання договору та військовими діями, що відповідачкою ОСОБА_1 в свою чергу не доведено. При цьому, кредитний договір був укладений нею в період воєнного стану, а тому, беручи кредитні кошти, вона мала змогу оцінювати свої можливості щодо виконання зобов'язання та ризики його невиконання.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про порушення відповідачкою зобов'язання, що є підставою для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Щодо судових витрат.
Представник позивача у позові просив стягнути з відповідачки витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн. Відповідачка, в свою чергу, у відзиві просила зменшити їх розмір до 2 000 грн, посилаючись на те, що вони не є співмірними зі складністю справи, не відповідають часу, затраченому на підготовку позовної заяви та обсягу виконаних робіт.
Вирішуючи питання про стягнення понесених позивачем витрат на правничу допомогу суд враховує, що відповідно до ст.133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат. Судові витрати розподіляються між сторонами в порядку ст.141 ЦПК України.
Згідно зі ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, позивачем до матеріалів справи долучені належні докази.
Водночас, визначаючись з розміром правничої допомоги, яка підлягає відшкодуванню позивачу, суд враховує, що в силу вимог ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), п.80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), п.88 рішення у справі «Меріт проти України» (Заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, в п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Підсумовуючи наведене вище, обраховуючи доцільність понесених позивачем витрат, належить аналізувати не тільки долучені докази понесених витрат на професійну правничу допомогу, але і враховувати складність справи та складність наданих послуг.
Дослідивши подані представником позивача докази та матеріали справи, суд вважає, що в даному випадку розмір витрат на оплату послуг адвоката в сумі 10 000 грн є завищеним та таким, що не є співмірним зі складністю справи, з виконаною адвокатом роботою, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову.
Суд враховує, що предмет спору у даній справі не є складним, тому не потребував вивчення великого обсягу фактичних даних та судової практики; справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми та містить незначний обсяг обставин, які відносяться до предмета доказування; позовна заява не потребувала складних правових досліджень та значного аналізу справи, не вимагала від представника позивача надмірного обсягу юридичної і технічної роботи; справа розглядалася судом за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.
З огляду на викладене та керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, критерієм реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерієм розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи, суд вважає, що заявлена представником позивача сума витрат на професійну правову допомогу є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи та суперечить принципу розподілу таких витрат.
Отже суд вважає, що обґрунтованим та розумним розміром витрат за надання правової допомоги у цій справі є сума 5 000 грн, яка і підлягає стягненню з відповідачки.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути судовий збір, сплачений позивачем при поданні даного позову.
Керуючись ст.3, 6, 204, 207, 509, 525, 526, 530, 611, 612, 625, 626, 627, 628, 631, 633, 638, 639, 1048, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст.137, 141, 223, 263-265, 273, 274-279 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Позов задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» заборгованість за кредитним договором №480 від 03.11.2023 в розмірі 68 875 (шістдесят вісім тисяч вісімсот сімдесят п'ять) грн, з яких: 5 000 грн заборгованість за тілом кредиту, 63 875 грн заборгованість за нарахованими процентами.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит» судовий збір в сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КЛТ Кредит», місце знаходження: площа Солом'янська,2 прим.04, м.Київ, 03035, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40076206.
Відповідачка: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Суддя Знам'янського міськрайонного суду
Кіровоградської області О.В. Савельєва