Справа № 367/4216/24
Провадження №2/367/1321/2025
Іменем України
22 травня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області в складі
судді Карабаза Н.Ф.,
за участю секретаря Андрійченко В.В.,
заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ірпінь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, спричиненої збройною агресією Російської Федерації проти України,
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, спричиненої збройною агресією Російської Федерації проти України. У позовній заяві зазначає, що у 2015 році вона познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком ОСОБА_2 , а у 2016 році вийшла за нього заміж. У них було справжнє кохання. Жили вони щасливо, у с. Тарасівщина Київської області чоловік до доньки від першого шлюу ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ставився як до рідної, а ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась ще донька ОСОБА_4 . Для них все складалось найкращим чином. Вони раділи життю. Але це щасливе мирне життя для них, як для всіх українців, зруйнувала війна, яка розпочалася 24 лютого 2022 року військовим збройним нападом росії на Україну. З 24 лютого 2022 року для їхньої родини почався суцільний жах. На протязі одного чи двох днів село було окуповано російськими військами. Зникло світло, газ, тепло. Вони постійно чули звуки вибухів, у небі літали літаки і гвинтокрили. Вони перебрались жити у підвал, замерзали, недоїдали, страждали, їх маленькі донечки хворіли. Можливості на евакуацію із с. Тарасівщини не мали, мости були зірвані, навкруг йшли бої. 8 березня 2022 року до них у садибу прийшли шість озброєних «чеченців». Вони обшукали садибу, всіх переписали, всі були дуже налякані. 10 березня 2022 року до нас дивом на автомобілі дістався ОСОБА_5 (колега чоловіка по роботі). Автомобілем він повивозив усіх їх за село і далі лісом з маленькими дітьми на руках пішли у сторону с. Лютіж. На блокпості попали під обстріл. На евакуації перебували на Івано-Франківшині (м. Надвірне). Чоловік ОСОБА_6 вирішив йти добровольцем у ЗСУ, разом зі своїм братом ОСОБА_7 . Після навчання у Львівській області, вони були перевели у військове містечко на Чернігівщині. Після звільнення с. Тарасівщини від окупантів вона повернулся з дітьми додому. Була щаслива, що може бачитися з чоловіком, оскільки до місця його дислокації було не далеко. 17 травня 2022 року їй повідомли, про обстріли та приліт російських ракет, в місце де служив чоловік. Його телефон не відповідав. Згодом вона дізналася, що чоловік загинув. Це була жахлива звістка, яка змінила її життя. Похорону майже не пам'ятає, стала жити як би з однією половиною серця, іншу вирвали просто живцем. Дуже складно описати біль та страждання. Від усього пережитого почувається психологічно травмованою, емоційно спустошеною. Не знає як житиме далі. Боляче дивитись на доньок, які сумують за татом і які страшно бояться ракетних обстрілів і обстрілів дронами-камікадзе. Переживає за батьків, вони - літні люди і теж страждають. Вважає, шо їй спричинено моральну шкоду, яку оцінює у 100 (сто) млн. грн. і не вважає цей розмір завищеним, виходячи із пережитого нею. Просить суд стягнути з Російської Федерації моральну шкоду у розмірі 100 000 000,00 (сто мільйонів) гривень, що на день заявлення позовних вимог у еквівалентах складає 2 559 187,61 (два мільйона п'ятсот п'ятдесят дев'ять тисячі сто вісімдесят сім) дол. США (шістдесят один цент), або 2 373 132,34 (два мільйона триста сімдесят три тисячі сто тридцять два) Євро (тридцять чотири центи).
Представник позивача Лупейко О.В. у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві та просив позов задоволити в повному обсязі, щодо винесення заочного рішення по справі не заперечував.
У встановлений ухвалою строк представник відповідача - російської федерації не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.
Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення Російською Федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російська Федерація заперечує суверенітет України, тому зобов'язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від Російської Федерації або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.
Тому суд відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.
Заслухавши пояснення представника позивача, свідка, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Частиною 1 ст.12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
В силу приписів ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є громадянкою України, що підтверджується копією її паспорта, наявного у справі.
ОСОБА_1 , 12.12.1988 з 19.10.2023 року проживає за адресою АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності, дані факти підтверджено витягом з реєстру Бучанської територіальної громади від 25.10.2023 р. та витягом з Державного реєстру речових прав від 12.05.2023.
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 вбачається, що Виконавчим комітетом Гостомельскої селищної ради Бучанського району Київської області 16 серпня 2021 року було укладено шлюб між ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис № 28. Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_10 ».
Зі свідоцтва про народження (повторно) серія НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 народилася ОСОБА_11 , її батьками є ОСОБА_12 та ОСОБА_9 .
Зі свідоцтва про народження (повторно) серія НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_13 , її батьками є ОСОБА_8 та ОСОБА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_8 помер, місце смерті смт. Десна, Чернігівська обл., що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_4 .
Згідно копії довідки військової частини НОМЕР_5 № 927 від 16.11.2022р. вбачається, що довідка видана ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованій за адресою: АДРЕСА_2 , про те, що її чоловік, солдат ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , захищав незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, та загинув ІНФОРМАЦІЯ_7 в районі смт. Десна Чернігівської області внаслідок ракетного удару з боку країни - агресора Російської Федерації. Смерть пов'язана з безпосередньою участю військовослужбовця в забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації проти України.
Згідно витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 23 січня 2023 року № 184 вбчається, що травма солдата ОСОБА_8 , 1991 року народження: “Термічні опіки із залученням 90 відсотків і більше поверхні тіла. Ушкодження внаслідок військових дій від полум'я», яка послужила причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть № 850 від 18.05.2022 КЗ “Чсрнігівське обласне бюро судово-медичної екснертизи», свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_6 від 20.05.2022 Бучанського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_5 (по стройовій частині) від 04.06.2022 № 52, сповіщенням про смерть від 20.05.2022 № 233, що надіслане командиром військової частини НОМЕР_5 - травма та причина смерті, так, пов'язані із захистом Батьківщини.
На підтвердження погіршення стану здоров'я ОСОБА_1 надано висновок спеціаліста-психолога від 02.04.2024 року за результатами психологічного дослідження фізичної особи, досліджена ситуація, пов'язана із впливом на життя і здоров'я ОСОБА_1 збройної агресії російської федерації на Україну, є, беззаперечно, психотравмуючою для неї. Глибина інтенсивності, протяжність психотравмуючого впливу на особистість ОСОБА_1 за обставинами, що були піддані дослідженню є надзвичайними, гіпертрофованими і потенційно небезпечними для їхнього фізичного і психологічного здоров'я. За обставин, які розглянуті в дослідженні, заявниці ОСОБА_1 завдано моральної шкоди. Між спричиненою заявниці ОСОБА_1 моральною шкодою і психотравмуючими факторами, вбачається прямий причинно-наслідковий зв'язок. Визначений самостійно ОСОБА_1 розмір морального відшкодування за завдану моральну шкоду є адекватним психотравмуючій ситуації. Рекомендований розмір морального відшкодування ОСОБА_1 за даними психологічних досліджень встановлюється у 100 000 000 грн., в тому числі з урахуванням фактору, що сама ОСОБА_1 вважає таку суму мінімально адекватною для можливого часткового відновлення морального (психологічного) здоров'я
Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_1 пояснила, що смерть її чоловіка завдала непоправній шкоді її психічному стану. Вона втратила свою половинку. Не знає як жити далі. Ведення військових дій на території України зруйнували її сім'ю, завдали тяжких психологічних травм на все життя. Перебування в будинку з дітьми під час окупації в с. Тарасівщина в Київській області, виїзд з окупованого села завдали великого стресу. Вона весь час переживала, і боялася, що їх розстріляють. А потім щей смерть чоловіка. Завданий розмір їй моральної шкоди не можливо оцінити, однак і заявлений нею до стягнення розмір моральної шкоди є замалим, вона втратила найрідніше, її серце розбите, вона сама лишилася з двома неповнолітніми дітьми.
Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно ст. 3 ст. 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.
Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016 р.).
Відповідно до ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої станом на 13.08.2014 року була держава відповідач - Російська Федерація, право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання. Позбавлення життя не розглядається як таке, що вчинене на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили: а) для захисту будь- якої особи від незаконного насильства; в) для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою; с) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.
Зміст ст. 2 Конвенції покладає на державу два види зобов'язання: негативне - держава має утримуватися від порушення права на життя, позитивне - держава повинна забезпечувати захист і реалізацію права на життя.
Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).
Указом в. о. Президента України від 14 квітня 2014 року "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» оголошено про початок Антитерористичної операції (АТО).
Постановою від 21 квітня 2015 року № 337-УІІІ, зі змінами затверджено заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків", якою Верховна Рада України визнала РФ державою-агресором.
Постановою Верховної Ради України від 21.05.2015 № 462-УІІІ було схвалено Заяву Верховної Ради України "Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод" на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України
В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Ukraine and the Netherlands v. Russia» (заява №. 8019/16, № 43800/14, № 28525/20) Суд дійшов висновку, що величезна кількість наведених у рішенні доказів демонструє, поза розумним сумнівом, що внаслідок військової присутності Росії на сході України та вирішального ступеня впливу та контролю, яким вона користувалася над територіями, які контролювали сепаратисти на сході України... ці території перебували з 11 травня 2014 року та надалі під ефективним контролем РФ.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ЕS-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Вищевказаним міжнародним документом засвідчено, що силові дії Російської Федерації, що тривають з 20.02.2014 року є актами збройної агресії відповідно до пунктів "а", "b", "с", "d" та статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974 року.
Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
Відповідно до ст. 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, учасником якої станом на 13.08.2014 року була держава відповідач Російська Федерація, забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
Військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва російської федерації.
Згідно ст. 9 Закону України «Що забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Статті 3, 8, 12, 28 Загальної декларації прав людини 1948 року гарантують кожній людині право на життя, свободу і особисту недоторканність, ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом, вільне пересування і вибір місця проживання у межах кожної держави, соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. Ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність його житла. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що рф, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Звернення позивачки до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права (правові висновки, викладені у змісті постанов Верховного Суду: від 18 грудня 2024 року в справі № 686/29638/23 (провадження № 61-10754св24), від 11 грудня 2024 року в справі № 638/7894/23 (провадження № 61-7699св24), від 04 вересня 2024 року в справі № 201/196/23 (провадження № 61-15671св23)).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною першою статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої їй внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України.
У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю у результаті збройної агресії Російської Федерації) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-якимось іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних відносин України з Російською Федерацією.
У постанові від 22.06.2022 у справі № 311/498/20 Верховний Суд також зазначив, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом. Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21), зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов'язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом. Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Таким чином, Російська Федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме Російська Федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Згідно з пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України, відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Частиною першою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».
Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, зокрема щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).
У разі вирішення спору судом розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Зокрема, враховуються моральні втрати особи, що призвели до порушення її нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Також враховуються обставини, що призвели до погіршення або позбавлення можливості реалізації особою своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Моральна шкода відшкодовується потерпілій (позивачеві) одноразовим платежем, а також іншим майном або в інший спосіб.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред'явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
Беззаперечно, що кожен громадянин, який проживав в Україні, у тому числі громадяни України, які були вимушені шукати безпечні умови для свого життя та життя своєї родини внаслідок збройної агресії Російської Федерації, прийняли рішення виїхати на період воєнного стану за межі України, зазнали безумовних моральних страждань. Беззаперечно, що кожен громадянин, який не покинув територію України, не відчуває себе в безпеці після введення в Україні воєнного стану, був позбавлений звичного ритму життя, звичайного спілкування з близькими та друзями. Проте це не позбавляє особу, яка звернулась до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації обов'язку обґрунтувати та довести у суді належними доказами, а суд - обов'язку встановити на підставі наданих доказів елементи правопорушення, що призвело до завдання моральної шкоди (не тільки наявність шкоди, але й те, що вона є наслідком саме діяння держави-відповідача (причинно-наслідковий зв'язок).
Позивач просила стягнути з Російської Федерації в якості відшкодування моральної шкоди суму коштів в розмірі 100000 000,00 гривень.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральну шкоду, суд бере до уваги, що в національному та міжнародному законодавстві відсутні чітко визначені критерії для обчислення розміру компенсації моральної шкоди у грошову еквіваленті. Натомість спори зі схожими правовідносинами були предметом розгляду ЄСПЛ.
Зокрема, суд бере до увагу рішення ЄСПЛ у справі «Грузія проти Росії (ІІ)» ((заява № 38263/08, рішення Великої Палати від 28.04.2023), яким ЄСПЛ зобов'язав Росію сплатити Грузії багатомільйонні компенсації за порушення прав грузин внаслідок російської збройної агресії у 2008 році, зокрема, ЄСПЛ присудив 8 240 000 євро в якості компенсації моральної шкоди щонайменше 412 особам, постраждалим від відсутності адекватного розслідування російською стороною загибелі цивільних під час активної фази бойових дій, що умовно складає по 20000 євро на одну особу.
За змістом ч. 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як вбачається з позовної заяви та з наданих у судовому засіданні позивачем пояснень, у якості свідка, внаслідок збройної агресії РФ проти України, позивач зазнала фізичного болю і страждань внаслідок перебування в окупації, а втрата чоловіка - ОСОБА_8 завдала позивачу невгамовного душевного болю і страждань. Військова агресія РФ проти України, в результаті якої загинув чоловік позивачки ОСОБА_8 , призвела до втрати позивачкою душевного спокою, перебуванні у стані постійного напруження та стресу.
Враховуючи встановлені судом обставини, суд вважає беззаперечним факт того, що позивачці внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України завдано моральної шкоди в зв'язку зі смертю свого чоловіка ОСОБА_8 , причиною смерті якого стали численні осколкові поранення тіла внаслідок вибуху. Через втрату чоловіка позивач зазнала і продовжує зазнавати невгамовного душевного болю і моральних страждань.
З урахуванням вказаних позивачем і встановлених судом обставин, характеру спричиненої їй моральної шкоди, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що визначений позивачем розмір грошової компенсації моральної шкоди є непропорційним засадам справедливості та розумності.
Вирішуючи питання щодо розміру такої компенсації за спричинену позивачу моральної шкоди, суд виходить із тривалості порушення, яке продовжує існувати і на даний час, його наслідків для позивача, яка змушена докладати зусиль для влаштування побуту свого та своїх доньок внаслідок втрати чоловіка та батька доньок, вік позивачки, для якої такі кардинальні зміни в її житті є складними та обтяжливими.
Врахувавши конкретні обставини справи, глибину завданої позивачу моральної шкоди, характер та обсяг душевних страждань, яких зазнала ОСОБА_1 , з урахуванням приписів розумності і справедливості, тривалості моральних страждань, а також врахувавши характер та тривалість порушення, яке продовжувало існувати на час розгляду справи, наслідки такого порушення для позивача, яка внаслідок збройної агресії російської федерації проти України зазнала трагічних втрат в зв'язку зі чоловіка, який захищав Батьківщину, що призвело до незворотних наслідків та порушення нормальних життєвих зв'язків, урахуванням віку позивача, наявності неповнолітніх дітей суд, здійснюючи свою оцінку на основі справедливості, вважає розумним присудити позивачу в якості відшкодування моральної шкоди кошти в сумі 20 000 000,00 гривень.
Такі висновки узгоджуються із правовими висновками, висловленими у постановах Верховного Суду: від 18 грудня 2024 року в справі № 686/29638/23 (провадження № 61-10754св24), від 31 липня 2024 року в справі № 686/14579/23 (провадження № 61-8229св24), від 22 травня 2024 року в справі № 638/3891/22 (провадження № 61-8795св23), від 30 квітня 2025 року в справі № 175/8881/23 (провадження № 61-665св25)
Щодо доводів представника позивача про застосування судової практика у стягненні міліонних сум, що є адекватними спричиненому моральному травмуванню, зокрема: рішення Баглійського райсуду м. Дніпродзержинська (Кам'янське) від 9 серпня 2023 року у справі N« 207/3013/23 (задоволено позов ОСОБА_14 на суму 100 млн. грн. у еквівалентах іноземних валют); рішення Лохвицького райсуду Полтавської області від 2.05.2023 року у справі № 538/539/23 (задоволено позов ОСОБА_15 на суму 40 млн. грн.); рішення Березанського міського суду Київської області від 12 червня 2023 року у справі N° 355/274/23 (задоволено позов ОСОБА_16 на суму 40 млн. грн.; рішення Броварського міськрайсуду Київської області від 23 лютого 2024 року у справі № 361/9694/23 (задоволено позов ОСОБА_17 на 50 млн.грн.), постанови Великої Палати Верховного суду від 09.11.2022 року у справі № 372/1652/18, останні не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року в справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.
Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об'єкт.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов'язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
При цьому висновок спеціаліста-психолога від 02.04.2024 року в частині завдання моральної шкоди в розмірі 100000000 грн. суд вважає завищеним, що не може вважатися співмірним із змістом порушених прав та їх обсягів, виходячи з підстав обґрунтованих у позові.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19)).
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог. На переконання суду, відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 20000 000,00 гривень відповідатиме заподіяним їй моральним стражданням і буде достатнім та необхідним для відшкодування спричиненої шкоди та відновлення душевного стану.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 22 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Враховуючи викладене, з відповідача в дохід держави України підлягає стягненню судовий збір в розмірі 15140, 00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої 17.07.1997 року, Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, ст. 16, 22, 23, 1166, 1167 ЦК України, ст. 12, 81, 83, 89, 200, 206, 141, 142, 247, 263-265, 268, 282-283, 352 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, спричиненої збройною агресією Російської Федерації проти України - задовольнити частково.
Стягнути з Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_7 завдану моральну шкоду в розмірі 20 000 000,00 грн.
Стягнути з Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації на користь держави судовий збір у розмірі 15140,00 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто Ірпінським міським судом Київської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.
Позивач має право оскаржити рішення до Київського апеляційного суду через Ірпінський міський суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було проголошено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.
Повний текст судового рішення буде складено протягом 10 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.
Суддя: Н.Ф. Карабаза