Справа № 172/867/25
Провадження № 2/172/383/25
06.06.2025 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді - Філіппова Є.Є.
за участі секретаря судового засідання - Лук?яненко О.В.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у відсутність сторін в сел. Васильківка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання дітей батьком, перебування неповнолітніх дітей на утриманні батька та стягнення аліментів, -
До суду надійшов вищевказаний позов, в обґрунтування якого позивач вказує, що 20 серпня 2011 року Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції між ним та з відповідачкою ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, про кладено відповідний актовий запис №417.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 .
Після укладення шлюбу та народження дітей позивач з сім'єю проживав в будинку свого батька за адресою: АДРЕСА_1 .
06.05.2021 року разом із сім'єю переїхали та зареєструвалися за адресою: АДРЕСА_2 .
У зв'язку з тим, що шлюбні стосунки між ним та дружиною та ведення сумісного господарства припинилися в травні 2021 року, 05.09.2022 року він звернувся з позовом про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів з ОСОБА_2 до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська.
Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська по справі №201/2553/22 від 10.05.2022 року було затверджено мирову угоду між сторонами: а саме: розірвати шлюб, укладений між ним та ОСОБА_2 , який був зареєстрований Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції 20.08.2011 року, актовий запис за №417; визначити місце проживання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із батьком.
В кінці січня 2023 року відповідачка за його згодою попросила дітей до себе на тиждень та відмовилася повернути їх, мотивуючи тим, що діти залишаються жити з нею.
Тому, 10 березня 2023 року він звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з позовом про надання дозволу на виїзд дітей за кордон без згоди матері та відібрання дітей у матері без позбавлення її батьківських прав.
Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 07 квітня 2023 року позов було задоволено, та вирішено: відібрати у матері ОСОБА_2 малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 без позбавлення батьківських прав та передати батьку ОСОБА_1 як такому, що самостійно виховує дітей. Надати ОСОБА_1 дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України його дітей ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 у його супроводі без нотаріально засвідченої згоди та супроводу матері дитини на багаторазовий виїзд за кордон України до усіх країн світу в будь-який час до досягнення дітьми 16-річного віку.
На даний час він як батько неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають з ним, а також перебувають на його утриманні та на самостійному вихованні. Проживають в комфортному та просторому будинку, діти мають окремі кімнати, сам будинок з усіма належними комунікаціями та зручностями, які дозволяють дітям проживати разом з ним.
Відповідачка ОСОБА_2 після припинення спільного проживання участі в утриманні та вихованні спільних дітей не приймає, проживає окремо від неповнолітніх дітей в іншому місці, остання відома адреса її проживання: АДРЕСА_3 .
Зазначає, що встановлення факту перебування неповнолітніх дітей на його самостійному вихованні та утриманні необхідно для захисту прав та інтересів дітей, а також надасть можливість реалізувати право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Іншого порядку встановлення такого факту законодавством України не передбачено, а про необхідність надання саме «рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини» міститься пряма вказівка в Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560.
Просив встановити факт перебування на його самостійному утриманні та вихованні неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнути з відповідачки аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше 10 розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку та не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви та до повноліття дітей.
Позивач ОСОБА_1 до канцелярії суду подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив ухвалити рішення в підготовчому засіданні у зв'язку з визнанням відповідачкою позовних вимог.
Відповідачка ОСОБА_2 до канцелярії суду подала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги визнала в повному обсязі.
Враховуючи визнання відповідачкою позовних вимог, заяву позивача про ухвалення рішення суду в підготовчому засіданні, суд на підставі ч.3 ст. 200, ч. 2 ст. 247 ЦПК України ухвалив рішення в підготовчому засіданні за відсутності усіх учасників справи та без фіксації судового процесу технічними засобами.
Суд, вивчивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази за правилами ст.89 ЦПК України, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі зареєстрованому 20 серпня 2011 року Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції, актовий запис №417, ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 10.05.2022 року було затверджено мирову угоду між сторонами та шлюб розірвано.
Від шлюбу мають неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 , де сторони записані батьками.
Крім того, ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська по справі №201/2553/22 від 10.05.2022 року було затверджено мирову угоду між сторонами та визначено місце проживання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із батьком ОСОБА_1 .
Згідно рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 07 квітня 2023 року вирішено: відібрати у матері ОСОБА_2 малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 без позбавлення батьківських прав та передати батьку ОСОБА_1 як такому, що самостійно виховує дітей. Надати ОСОБА_1 дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України його дітей ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 у його супроводі без нотаріально засвідченої згоди та супроводу матері дитини на багаторазовий виїзд за кордон України до усіх країн світу в будь-який час до досягнення дітьми 16-річного віку.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст.1 СК України).
У статті 7 СК України визначено, що суд при розгляді справ про регулювання сімейних відносин повинен забезпечити можливість здійснення прав дитини, які встановлені Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними правовими актами, визнаними в Україні та максимально можливо враховувати інтереси дитини.
Відповідно до ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства» - кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
У ч.3 ст.11 ЗУ «Про охорону дитинства» закріплено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до ст.3 «Конвенції про права дитини» від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
У принципі 6 Декларації прав дитини Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 року закріплено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір'ю.
Згідно ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч.5 ст.157 цього Кодексу.
У ч.1 ст.15 ЗУ «Про охорону дитинства» закріплено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Відповідно до ст.153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
У частинах 1-3 ст.157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Стаття 160 СК України закріплює, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно зі ст.12 ЗУ «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ч.1 ст. 180, ч.1 ст. 181 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. При цьому визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини.
Тобто факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини. Аналогічна правова позиція була викладена Великою палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року по справі №201/5972/22.
При цьому доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане із настанням обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Аналогічна правова позиція була викладена Великою палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22.
Так судом було враховано встановлені обставини справи, за якими неповнолітні діти ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,фактично з 2022 року постійно мешкають із батьком, що позивач ОСОБА_1 одноосібно утримує своїх дітей оскільки доказів утримання спільних для сторін дітей з боку матері суду не було надано.
Незважаючи на проживання матері окремо від дітей, це не впливає на обов'язок ОСОБА_2 піклуватися про здоров'я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, готувати їх до самостійного життя, а також її обов'язок утримувати неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Статтею 183 СК України встановлено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Разом з тим згідно зі ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» встановлено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (ст. 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (ст. 184 СК) і виплачуються щомісячно.
Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен враховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Аналізуючи в сукупності наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що стягнення з відповідачки аліментів у розмірі 1/3 частини її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину, буде необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку неповнолітніх дітей.
Тобто судом установлено, що позивачем ОСОБА_1 виконано закріплений у ст.ст. 12, 81 ЦПК України обов'язок з доведення належними, достатніми та допустимими доказами наявності обставин, які мають значення для справи і на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітніх дітей батьком.
Окрім цього, у відповідності до ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Згідно з ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Враховуючи наведені вище вимоги закону, досліджені докази та встановлені на їх підставі обставин, виходячи з якнайкращих інтересів дітей, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , про встановлення факту самостійного виховання дітей батьком, перебування неповнолітніх дітей на утриманні батька та стягнення аліментівобґрунтовані належними, достатніми та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
В силу п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» за подання позовів про стягнення аліментів позивачі звільняються від сплати судового збору, тому за правилами ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь позивача судові витрати по справі в розмірі 1211 грн. 20 коп.
На підставі викладеного, принципу 6 Декларації прав дитини Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 року, ст.ст.7, 19, 141, 153, 157, 160, 180, 181 СК України, ст.ч.8,11, 12, 15 ЗУ «Про охорону дитинства», керуючись ст.ст.4, 5, 12, 13, 76-82, 206, 258-259, 263-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, Суд,
1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання дітей батьком, перебування неповнолітніх дітей на утриманні батька та стягнення аліментів- задовольнити.
2. Встановити, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 самостійно виховує та утримує неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
2. Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову до суду - 15 квітня 2025 року до досягнення дітьми повноліття.
3. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення в межах суми платежів за один місяць.
4. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
5. Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Васильківський районний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Є.Є. Філіппов