Справа № 199/4673/25
(1-кп/199/755/25)
06 червня 2025 року місто Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючий суддя ОСОБА_1
секретар судового засідання ОСОБА_2
заявниця ОСОБА_3 (далі - Заявниця)
обвинувачений ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в межах кримінального провадження № 22025040000000446 від 27.03.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 204 КК України, ОСОБА_4 а у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 204 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 204 КК України, клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна,
ОСОБА_3 звернулась до суду з клопотанням про скасування арешту майна на автомобіль Volkswagen Т-Roc, 2019 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , який належить їй на праві власності.
Свою вимогу обґрунтовує тим, що автомобіль жодним чином не пов'язаний зі справою та відсутні підстави для накладення арешту, який був накладений слідчим суддею без її участі. На теперішній час транспортний засіб їй необхідний для виїзду на лікування за кордон.
Обвинувачений ОСОБА_4 клопотання підтримав, пояснив, що автомобіль не має значення для кримінального провадження. На його думку, вказаний транспортний засіб дружини можливо був зафіксований оперативними працівниками правоохоронного органу, коли дружина на ньому приїздила до нього на роботу.
Прокурор, який був належним чином повідомлений про розгляду клопотання не прибув у судове засідання, тому суд здійснив розгляд клопотання за відсутності прокурора.
Вивчивши доводи, якими обґрунтовується необхідність скасування арешту майна, викладені у клопотанні та надані документи, заслухавши пояснення та думки обвинуваченого та Заявниці, Суд вважає необхідним вказати учасникам судового проваждженя, які беруть участь у судовому розгляді клопотання про скасування арешту майна, наступне.
По перше, Суд здійснює судовий розгляд клопотання про скасування арешту майна виключно в межах вимоги, заявленої Заявницею та доказів, які остання подала Суду на обґрунтування свого клопотання, що кореспондується з відповідним приписом Кримінального процесуального кодексу України.
По друге, розглядаючи клопотання Суд зауважує та застерігає, що Суд, здійснюючи розгляд клопотання про скасування арешту майна: не вирішує питання про визнання права власності будь-якої фізичної або юридичної особи на майно; не вирішує питання щодо правомірності у подальшому права користування будь-якої фізичної або юридичної особи майном; не вирішує питання про повернення або передачу будь-якій фізичний або юридичні особі майна, оскільки ці питання знаходяться поза межами повноважень Суду, визначених КПК України, тому, виключно вирішує питання, чи дійсно на теперішній час має бути скасований захід забезпечення кримінального провадження - арешт майна.
Вислухавши думки учасників судового провадження, вивчивши зміст клопотання та перевіривши доводи, які викладені у клопотанні, суд мотивує своє рішення наступним чином.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Зміст та форма кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, яка передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України (ч. 1 ст. 22 КПК України), диспозитивність, якою закріплено, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених КПК України (ч. 1 ст. 26 КПК України).
Разом з цим, Суд констатує, що Заявниця до клопотання про скасування арешту майна не надала достатніх та належних доказів, які б дозволили суду оцінити обґрунтованість її вимоги.
З цього приводу суд наголошує, що Суд не має права самостійно відшукувати докази на користь сторони судового провадження, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя та, виходячи з основоположних засад диспозитивності, не може встановлювати інші фактичні обставини, окрім тих, які зазначені у клопотанні обвинуваченого.
Оцінюючи наявність потреби у збереженні арешту майна Суд зазначає, що згідно з п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК арешт на майно може бути накладено з метою збереження речових доказів, а тому Суд відхиляє посилання Заявниці, що транспортний засіб не має значення для кримінального провадження, оскільки воно не ґрунтується на вимозі закону, зводиться до особистого тлумачення норм процесуального закону і хибній оцінці цих норм, так як відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Нормативно визначеними властивостями доказів є їх належність, допустимість та достовірність. Доктринально визнаними елементами кримінального процесуального доказування, що являють собою єдиний нерозривний процес є 1) отримання доказів (активна цілеспрямована пізнавально-практична й розумова діяльність суб'єктів доказування, яка складається з окремих взаємозалежних та взаємовпливових елементів - пошуку, виявлення (встановлення), а при необхідності, вилучення фактичних даних та їх джерел та перевірки, оцінки фактичних даних і їх джерел, їх процесуального оформлення (закріплення) й власне надання фактичним даним та їх джерелам уповноваженими суб'єктами кримінального процесу значення певного доказу у кримінальному провадженні); 2) використання доказів (практична процесуальна та розумова діяльність, що полягає в оперуванні доказами, у встановленні на їх підставі обставин, що мають значення для кримінального провадження, в обґрунтуванні доказами своєї правової позиції сторонами кримінального провадження, в обґрунтуванні відповідних процесуальних рішень уповноваженими суб'єктами, у тому числі й для перевірки вже отриманих доказів та для отримання нових доказів тощо).
Транспортний засіб є специфічним об'єктом цивільних прав. Власник транспортного засобу має право використовувати його на свій розсуд відповідно до його цільового призначення.
Таким чином, предмети, що були об'єктом кримінально-протиправних дій володіють доказовим значенням в силу свого існування та імовірного вчинення щодо них певних дій.
Транспортний засіб як об'єкт цивільних прав ідентифікується, зокрема, через певні реєстри, а також включення до них певної інформації. Відтак імовірне відчуження транспортного засобу (які з певною ймовірністю можуть бути здійснені власником після скасування арешту) вплинуть на можливість подальшого використання його як доказу, оскільки після відчуження або перетворення певних агрегатів, пошук та встановлення відомостей про транспортний засіб може буде істотно утруднений.
Суд звертає увагу, що для обґрунтування та постановлення законного, мотивованого рішення за клопотанням Заявниці про скасування арешту майна, мають бути досліджені під час судового розгляду кримінального провадження певні докази, які на теперішній час не подані сторонами кримінального провадження та Судом не досліджувалися, в тому числі не допитувалися обвинувачені, свідки.
Крім того, Судом враховується, що відповідно до припису частини 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Таким чином, КПК України визначено, що питання щодо скасування арешту розглядається суддею/судом - під час судового провадження, з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд.
З огляду на викладене, Суд ввважає за необхідне зазначити, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, оскільки невжиття даних заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту зазначеного майна може призвести до негативних наслідків, та не буде відповідати завданням кримінального провадження.
Одночасно, Суд наголошує, що хоча з плином часу та ходом досудового розслідування, судового розгляду, арешт майна може втрачати свою актуальність, спеціальні положення про збереження речових доказів та вирішення питання про них одночасно з постановленням судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, базується на засаді безпосередності дослідження показань, речей і документів (стаття 23 КПК України), відповідно до якої суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в речах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на те, що арештоване майно ймовірно має статус речових доказів у цьому кримінальному провадженні та наявна подальша необхідність його арешту в цілях кримінального провадження, Суд не вбачає підстав для скасування арешту майна, про яке йдеться в клопотанні Заявниці.
Разом з цим, Суд роз'яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 350 КПК України відмова в задоволенні клопотання не перешкоджає його повторному заявленню з інших підстав.
Керуючись ст.ст. 110, 174, 369, 371, 372 КПК України, суд,
В задоволенні клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна на автомобіль Volkswagen Т-Roc, 2019 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , відмовити.
Ухвала оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, а заперечення можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, яким закінчується судовий розгляд.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
06.06.2025