05 червня 2025 року
м. Київ
справа №120/10848/24
адміністративне провадження № К/990/17680/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаних від корупційних та інших злочинів на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 5 грудня 2024 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі №120/10848/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаних від корупційних та інших злочинів про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулась ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 5 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2025 року, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Центрально-Західного міжрегіонального територіального управління Національного агенства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, що полягають у невиплаті ОСОБА_1 заробітної плати за час відсторонення від виконання посадових обов'язків за період з 12 червня 2023 року до 30 червня 2023 року включно.
Зобов'язати Центрально-Західне міжрегіональне територіальне управління Національного агенства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час відсторонення від виконання посадових обов'язків за період з 12.06.2023 по 30.06.2023 включно.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 25 квітня 2025 року через підсистему «Електронний суд».
У своїй касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 5 грудня 2024 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Верховний Суд ухвалою від 8 травня 2025 року касаційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаних від корупційних та інших злочинів на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 5 грудня 2024 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі №120/10848/24 залишив без руху. Зокрема, скаржнику запропоновано усунути недоліки касаційної скарги шляхом подання до суду: 1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; 2) докази надсилання копії уточненої касаційної скарги іншим учасникам справи; 3) документу про сплату судового збору у визначеному Судом розмірі.
Скаржник надав уточнену касаційну скаргу та документ про сплату судового збору.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали уточненої касаційної скарги, Суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Як на підстави касаційного оскарження в уточненій касаційній скарзі заявник покликається на пункти 1, 3 та 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник указує, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норми права, а саме: статті 122 КАС України та 233 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №820/2819/18, №620/7954/21, №420/7598/22 та №240/12017/19, та постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №990/156/23, №990/330/23.
Верховний Суд повторно звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так, у справі №820/2819/18 предметом оскарження був наказ ДФС України, яким призначено позивача на посаду заступника начальника-начальника Богодухівського відділення Слобожанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області, як переможця конкурсу.
У справі №620/7954/21 спірні правовідносини виникли у зв'язку із оскарженням наказів ГУ НП в Чернігівській області про преміювання за період 2019-2021 років, які видані під час проходження позивачем служби в поліції.
Предметом спору у справі №420/7598/22 була постанова державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору.
У справі №240/12017/19 предметом оскарження було зобов'язання ГУ ПФУ здійснити перерахунок та виплата заборгованості з державної пенсії.
У справі №990/156/23 позивач просив визнати протиправною бездіяльність ВРП, яка полягає в невиплаті йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу; визнати протиправною бездіяльність ВРП, яка полягає в невиплаті йому середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень як члена ВРП; стягнути з ВРП на користь його користь відповідні суми.
У справі №990/330/23 предметом оскарження були укази Президента України про застосування обмежувальних заходів (санкцій).
Натомість, предметом розгляду у цій справі є нарахування та виплата заробітної плати за час відсторонення від виконання посадових обов'язків.
Отже, предмет розгляду у цій справі та у справах №820/2819/18, №620/7954/21, №420/7598/22 та №240/12017/19, №990/156/23, №990/330/23 не є подібними до спірних правовідносин, а висновки у цих справах висловлено у контексті обставин, установлених судами саме під час розгляду цих справ, що мають індивідуальні ознаки, характерні виключно для них, тому посилання скаржника на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є безпідставними.
Ураховуючи наведене, суд вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Наступною підставою для касаційного оскарження судових рішень відповідач указує пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положення частини четвертої статті 72 Закону України «Про державну службу» та частини шостої статті 7 КАС України.
Суд відхиляє посилання скаржника на наявність підстави для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки наразі існує практика Верховного Суду, зокрема, у справі №1.380.2019.002316 в подібних правовідносинах.
Так, Верховний Суд у справі №1.380.2019.002316 вказав, що законодавець надав право керівником державної служби або суб'єктом призначення відсторонювати державних службовців від виконання посадових обов'язків на час здійснення дисциплінарного провадження. В той же час законодавець передбачив обов'язок роботодавця виплатити державному службовцю середню заробітну плату, за час відсторонення від виконання посадових обов'язків, у разі закриття дисциплінарного провадження без притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності.
У справі №1.380.2019.002316 розпорядження «Про оголошення зауваження» та «Про звільнення із займаної посади» скасовані у судовому порядку та рішення по вказаним справам набрали законної сили, позивач уважається таким, що не притягнутий до дисциплінарної відповідальності, а отже дисциплінарні провадження вважаються закритими. Тому, позивач має право в порядку статті 72 Закону №889-VIII на оплату середньої заробітної плати за час відсторонення від виконання посадових обов'язків.
Тобто Верховним Судом у справі №1.380.2019.002316 (К/9901/11091/20) висловлено правову позицію щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Таким чином, суд вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Наступною підставою для перегляду оскаржуваних судових рішень, скаржник зазначає пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку із частиною третьою статті 353 КАС України, а саме: судами попередніх інстанцій не взято до уваги усіх доказів, не надано їм належної оцінки, не з'ясовано усіх обставин справи.
Згідно пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Тобто, зазначена норма застосовується лише у поєднанні із підставами, які встановлені у частині другій і третій статті 353 КАС України.
Так, частиною третьою статті 353 КАС України передбачено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
З огляду на викладене, формальне посилання на частину третю статті 353 КАС України, як на підставу касаційного оскарження без зазначення конкретного підпункту частини третьої статті 353 КАС України, без наведення обґрунтування такого посилання не може вважатись належним виконанням обов'язку скаржника щодо зазначення підстав касаційного оскарження, встановленого КАС України.
Отже, суд вважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
За таких обставин колегія суддів зазначає, що скаржник не виконав вимоги ухвали Верховного Суду від 8 травня 2025 року про залишення її без руху у повному обсязі, а отже, касаційну скаргу належить повернути.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до частини шостої статті 332 КАС України питання про залишення касаційної скарги без руху вирішується колегією суддів у складі трьох суддів не пізніше двадцяти днів з дня надходження касаційної скарги. Питання про повернення касаційної скарги суд касаційної інстанції вирішує протягом двадцяти днів з дня надходження касаційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 328, 332 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаних від корупційних та інших злочинів на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 5 грудня 2024 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі №120/10848/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального територіального управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаних від корупційних та інших злочинів про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали направити заявнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний кабінет" (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
…………………………….
…………………………….
…………………………….
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду