05 червня 2025 року
м. Київ
справа №340/1138/25
адміністративне провадження №К/990/22370/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів: Жука А.В., Мартинюк Н.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Авраменко Максим Володимирович, на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21.05.2025 у справі №340/1138/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просить визнати протиправним і скасувати наказ відповідача №383 від 04.07.2023 "Про результати службового розслідування за фактом неповернення з лікування солдата ОСОБА_1 ".
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21.04.2025, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.05.2025, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, 24.05.2025 ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Авраменко Максим Володимирович, через систему «Електронний суд» подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
Відповідно до вимог пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
У касаційній скарзі позивач зазначає, що підставою касаційного оскарження судового рішення у цій справі є пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження, скаржник указує на те, що суди застосували статті 1, 2, 3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" від 24.03.1999 №551-XIV, без урахування висновку Верховного Суду про їх правильне застосування, викладених у постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №804/4633/17.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач стверджує, що суди неправильно застосували норми матеріального права за відсутності висновків Верховного Суду про їх правильне застосування в подібних правовідносинах. Поряд з цим, скаржник наводить цитування законодавства, зокрема, статтю 19 Конституції України, частини першу та четверту статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу", статті 216-222, 340 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" від 24.03.1999 №548-XIV, статті 1, 2, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" від 24.03.1999 №551-XIV, пункт 1 розділу ІІ, абзац 1 пункту 3, пункти 13, 14 розділу ІІІ, пункти 1, 2, 3 розділу 5, пункт 1 розділу 6 Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, пункти 1, 3, 4 статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", абзаци 9, 10 пункту 15 розділу ІІ, абзаци 1, 2 пункту 5 розділу ХVІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Саме лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновків Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи.
Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Отже, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій та необхідність висновків Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також скаржником вказано підставою касаційного провадження пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України, зазначено, що суди попередніх інстанцій всупереч частини першої статті 90 КАС України не здійснили безпосереднє, всебічне, повне та об'єктивне дослідження доказів, які зібрані у справі, а саме щодо особливостей відбування позивачем військової служби в період з 08.12.2022 і фактично до дня розгляду та вирішення судами справи, а не вибірково щодо лікування лише за період з 12.06.2023 по 04.07.2023, позаяк цей окремий та недовгий період не розкриває в повній мірі стан здоров'я позивача, а тому дійшли до передчасних висновків, що вина позивача в неповерненні до розташування військової частини НОМЕР_1 є повністю доведеною.
Принагідно зазначити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
В порушення указаного скаржником не зазначено які конкретні докази суди не дослідили при ухваленні оскаржуваних судових рішень, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, Верховний Суд звертає вагу на те, що пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Верховним Судом встановлено, що ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 вирішено здійснювати розгляд справи №340/1138/25 у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Під час касаційного оскарження судових рішень, ухвалених у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, заявник має обов'язково аргументувати у касаційній скарзі наявність однієї або кількох обставин, перелік яких викладений у підпунктах "а" - "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Проте жодної обставини, визначеної пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, позивач у касаційній скарзі не зазначає.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15.01.2020 №460-IX і які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього кодексу.
Отже, касаційна скарга не відповідає вимогам статті 330 КАС України, а тому відповідно до частини другої статті 332 КАС України Суд дійшов висновку про залишення її без руху зі встановленням особі, яка її подала, строку для усунення недоліків, а саме: надання скарги в новій редакції з доказами її направлення іншим учасникам справи, у якій навести належні обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України, у взаємозв'язку із належним обґрунтуванням підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 цього Кодексу.
Керуючись статтями 169, 248, 328- 330, 332 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Авраменко Максим Володимирович, на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 21.05.2025 у справі №340/1138/25 - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Ж.М. Мельник-Томенко
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк ,
Судді Верховного Суду