про відкриття касаційного провадження
04 червня 2025 року
м. Київ
справа №420/8947/24
адміністративне провадження №К/990/22044/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року
у справі №420/8947/24
за позовом керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації
до Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області
про зобов'язання вчинити певні дії,
У березні 2024 року керівник Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації звернувся до адміністративного суду з позовом до Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, в якому просив:
- зобов'язати Ренійську міську раду укласти з Департаментом культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації охоронний договір на пам'ятку археології національного значення - Городище «Орлівка» («Кам'яна Гора»), розташоване на захід від с. Орлівка Ізмаїльського району Одеської області, на території кам'яного кар'єру, на умовах і в порядку, визначеними постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, щойно виявлені об'єкти культурної спадщини чи їх частини» від 28 грудня 2001 року №1768 (далі - Порядок №1768).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року, позов задоволено.
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Ренійська міська рада Ізмаїльського району Одеської області 22 травня 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулася через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» з касаційною скаргою до Верховного Суду.
Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Підставами касаційного оскарження судового рішення, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадках: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій неправильно застосували положення частини другої статті 19, статті 54 Конституції України, абзацу 10 пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 1, 6, 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08 червня 2000 року №1805-III (далі - Закон №1805-ІІІ), пункту 2 Порядку укладання охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року №1768 (далі - Порядок №1768), постанови Кабінету Міністрів України «Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» від 03 вересня 2009 року №928 (далі - постанова КМУ №928), не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13 грудня 2018 року у справі №826/4605/16, від 23 грудня 2019 року у справі №806/1536/18, від 12 березня 2024 року у справі №927/1206/21, від 18 червня 2024 року у справі №922/1976/22, від 05 березня 2025 року у справі №902/546/24, за відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Відповідач не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій про наявність підстав для зобов'язання Ренійської міської ради укласти охоронний договір, оскільки несформована земельна ділянка, на якій розташоване Городище «Орлівка» («Кам'яна Гора»), перебуває у власності Ренійської міської територіальної громади, а тому обов'язок щодо укладання охоронного договору покладений на неї. Ренійська міська рада зобов'язана була протягом одного місяця з часу включення об'єкта до переліку щойно виявлених об'єктів укласти охоронний договір.
Водночас відповідач вважає, що внаслідок незастосування судами у межах даних правовідносин положень частини другої, пункту «г» частини четвертої статті 84, підпункту «г» пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України та частин першої, другої, п'ятої, шостої статті 17 Закону №1805-ІІІ були ухвалені незаконні та необґрунтовані рішення.
На обґрунтування своєї позиції скаржник зазначає, що відповідно до статті 17 Закону №1805-ІІІ, усі пам'ятки археології є державною власністю, як і землі, на яких вони розташовані (за винятком полів давніх битв). Право державної власності на землю реалізується через органи виконавчої влади. Землі під об'єктами історико-культурного призначення, що мають особливу цінність, не можуть передаватись у приватну власність. Перехід земель державної власності за межами населених пунктів у комунальну власність не поширюється на землі під об'єктами нерухомого майна державної власності. Скаржник стверджує, що не є власником пам'ятки археології, а тому не зобов'язаний укладати охоронний договір. Навіть Департамент культури (в особі якого діяв прокурор) у своїх поясненнях зазначав, що пам'ятка є державною власністю, а інформації про власника чи уповноваженого органу немає.
Таким чином, скаржник вважає, що суди першої і апеляційної інстанцій неправильно застосували положення ЗК України та Закону №1805-III щодо визначення форми власності на пам'ятки археології та земельні ділянки під ними, а також щодо суб'єкта, зобов'язаного укладати охоронні договори.
Також відповідач вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування абзацу 10 пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у поєднанні з положеннями Закону №1805-ІІІ у подібних правовідносинах у контексті визначення обов'язку органу місцевого самоврядування укладати охоронний договір на пам'ятку археології, яка за законом є державною власністю, та земельну ділянку під нею, статус якої потребує з'ясування у світлі перехідних положень ЗК України.
Відповідач у касаційній скарзі посилається на існуючі постанови Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №826/4605/16, від 23 грудня 2019 року у справі №806/1536/18, від 12 березня 2024 року у справі №927/1206/21, від 18 червня 2024 року у справі №922/1976/22, від 05 березня 2025 року у справі №902/546/24, які стосуються обов'язку саме власника або користувача укладати охоронні договори та державної власності на пам'ятки археології і землі під ними. Скаржник вважає, що оскаржувані рішення не відповідають цим висновкам, що додатково може свідчити про необхідність перегляду оскаржуваних судових рішень для забезпечення єдності судової практики.
У касаційній скарзі відповідач просить Верховний Суд скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Таким чином, проаналізувавши підстави, на яких подано касаційну скаргу, враховуючи доводи скаржника, зазначені в обґрунтування необхідності прийняття її до розгляду касаційним судом, а також положення статті 129 Конституції України, якою передбачено право на касаційне оскарження судового рішення, колегія суддів погоджується з необхідністю здійснити касаційний перегляд рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року, з метою з'ясування правильності застосування судами першої і апеляційної інстанцій положень частини другої статті 19, статті 54 Конституції України, частини другої, пункту «г» частини четвертої статті 84, підпункту «г» пункту 24, абзацу 10 пункту 24 Розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, статей 1, 6, частин першої, другої, п'ятої, шостої статті 17, статті 23 Закону №1805-ІІІ, пункту 2 Порядку №1768, постанови КМУ №928, перевірки необхідності врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 грудня 2018 року у справі №826/4605/16, від 23 грудня 2019 року у справі №806/1536/18, від 12 березня 2024 року у справі №927/1206/21, від 18 червня 2024 року у справі №922/1976/22, від 05 березня 2025 року у справі №902/546/24, а також з метою формування відповідного правового висновку Верховним Судом.
Верховний Суд також зазначає, що перегляд оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку у цій справі становить значний суспільний інтерес, оскільки стосується збереження культурної спадщини, та може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах.
Судом перевірено зарахування коштів на рахунок Державної казначейської служби України.
Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд
1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року у справі №420/8947/24 за позовом керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної (військової) адміністрації до Ренійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області
про зобов'язання вчинити певні дії.
2. Витребувати з Одеського окружного адміністративного суду справу №420/8947/24.
3. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів (за їх наявності) разом з ухвалою про відкриття касаційного провадження.
4. Встановити для учасників справи десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу (у формі, встановленій частинами першою та другою статті 338 КАС України з висловленням позиції стосовно кожної з підстав касаційного оскарження: неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права), доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
5. Роз'яснити учасникам справи, що у разі невиконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству, суд, відповідно до статті 145 КАС України, може застосувати заходи процесуального примусу.
6. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді С.М. Чиркін
В.М. Шарапа