05 червня 2025 року
м. Київ
справа №500/5550/24
адміністративне провадження № К/990/22648/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., перевіривши касаційну Фурмана Руслана Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі №500/5550/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
09 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив: визнати протиправними дії щодо обчислення і виплати з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, грошової компенсації за не використану додаткову відпустку, одноразової грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти; зобов'язати здійснити перерахунок та виплатити грошового забезпечення з 24 лютого 2022 року по 31 грудня 2022 року, з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 роки, компенсацію за невикористану щорічну календарну відпустку за 2022-2023 роки, компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022-2023 роки із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року, відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Позовну заяву повернуто на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, представник позивача звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» з касаційною скаргою.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 328 КАС України встановлено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Так, у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пункті 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 12 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходить з наступного.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до о суду щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення та компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року, вказавши поважні підстави для поновлення строку, а також надати відповідні докази на їх підтвердження.
27 вересня 2024 року представником позивача на виконання вимог ухвали суду подано заяву про поновлення пропущеного процесуального строку. У заяві вказано, що позивач дізнався про порушення свого права лише після отримання листа відповідача від 28 серпня 2024 року. Вважає, що не пропустив тримісячний строк звернення до суду.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року, відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Позовну заяву повернуто на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що отримання позивачем листа військової частини не змінює момент, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду. При цьому, представник позивача у заяві про поновлення пропущеного строку не наводить поважності причин пропуску строків звернення до адміністративного суду, які є об'єктивно непереборними та не надає доказів для їх підтвердження. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач не усунув недоліки позовної заяви та не зазначив у поданій заяві причин поважності пропуску строку звернення до суду, підтверджуючих доказів не надав. Оскільки з позовними вимогами позивач звернувся до суду поза межами встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України строку, зазначені представником позивача у заяві обставини на підтвердження причин пропуску строку звернення до суду є неповажними, тому суд прийшов до висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачеві в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 №50 (по стройовій частині) 19 лютого 2024 року військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, капітана ОСОБА_1 , командира дванадцятої артилерійської батареї четвертого артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 15 грудня 2023 року №776 на посаду командира самохідної артилерійської батареї військової частини НОМЕР_3 , виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 №2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно з частинами першою та другою статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну (військову) чи державну службу.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року).
У зазначеній постанові судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що до спірних правовідносин слід застосовувати частини першу та другу статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року), оскільки позивача звільнено з військової служби 19 лютого 2024 року.
На переконання судів попередніх інстанцій позивачем пропущено встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду з позовними вимогами за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року.
Суди виходили з того, що строк звернення до суду почав спливати з 20 лютого 2024 року та закінчився 20 травня 2024 року, натомість позивач звернувся до суду тільки 09 вересня 2024 року (згідно зі штемпелем поштового відправлення).
Вказане підтверджується також заявою представника ОСОБА_1 - Фурмана Р.В. від 16 серпня 2024 року, яку адресовано військовій частині НОМЕР_1 , і в якій зазначено про те, що під час проходження ОСОБА_1 військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року обчислення і виплата грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, грошової компенсації за не використану додаткову відпустку, одноразової грошової допомоги на оздоровлення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань), здійснювалась виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Суди вказали, що звертаючись 16 серпня 2024 року із заявою до відповідача, позивачу вже було відомо про те, що розрахунковою величиною, з якої здійснювалось нарахування та виплата його грошового забезпечення за період з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року, був розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив що початок строку звернення до суду слід обчислювати з 20 лютого 2024 року, відповідно, тримісячний строк звернення до суду закінчився - 20 травня 2024 року.
Суди дійшли висновку, що отримання позивачем листа військової частини НОМЕР_1 від 28 серпня 2024 року не змінює момент, з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Крім того суди звернули увагу, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження того, що він був позбавлений можливості раніше отримати інформацію про обставини нарахування/ненарахування грошового забезпечення, а також доказів того, що відповідач чинив йому перешкоди в отриманні відповідної інформації та документів.
На тлі наведеного суди констатували, що жодних поважних підстав для поновлення строку, а також відповідних доказів на їх підтвердження - позивачем не було наведено та підтверджено.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року, відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Позовну заяву повернуто на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, повертаючи позов, правильно застосували положення статті 169 КАС України, правильне її застосовування є очевидним, не викликає сумнівів щодо застосування чи тлумачення цієї норми права.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених ними обставин не спростовують і не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 3, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фурмана Руслана Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі №500/5550/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Соколов
Судді А. Г. Загороднюк
Л. О. Єресько