05 червня 2025 року
м. Київ
справа №600/2157/21-а
адміністративне провадження №К/990/21557/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Національного банку України на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі №600/2157/21-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного банку України, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невиплати йому у період з 1 жовтня 2015 року до 30 червня 2016 року доплати за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років на державній службі, а також компенсації за невикористані 11 днів додаткової щорічної оплачуваної відпустки державного службовця за період роботи з 12 вересня 2015 року до 30 червня 2016 року;
- зобов'язати Національний банк України нарахувати та виплатити йому заборгованість із заробітної плати за період з 1 жовтня 2015 року до 30 червня 2016 року у сумі 27784,06 грн, в тому числі: доплату за ранг державного службовця у сумі 1080,00 грн, надбавку за вислугу років у сумі 26704,06 грн;
- зобов'язати Національний банк України нарахувати та виплатити йому компенсацію за невикористані 11 днів додаткової щорічної відпустки державного службовця за період з 12 вересня 2015 року до 30 червня 2016 року у сумі 5808,88 грн.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року, адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невиплати ОСОБА_1 у період з 1 жовтня 2015 року до 30 червня 2016 року доплати за ранг державного службовця та надбавки за вислугу років на державній службі.
Зобов'язано Національний банк України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період з 1 жовтня 2015 року до 30 червня 2016 року у сумі 27784,06 грн, в тому числі: доплату за ранг державного службовця у сумі 1080,00 грн; надбавку за вислугу років у сумі 26704,06 грн.
Не погоджуючись із такими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 19 травня 2025 року через підсистему «Електронний суд».
У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року та ухвалити нове рішення, яким позов залишити без задоволення.
Під час перевірки зазначених матеріалів встановлено, що подана касаційна скарга не відповідає вимогам статті 330 КАС України, а тому підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду покликається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду у справі №460/21394/23, оскільки у вказаному висновку Верховним Судом не враховано, що правове регулювання трудових і службових відносин працівників Національного банку України на час виникнення спірних правовідносин мало певну специфіку, що виражалися у подвійному регулюванні: законодавством України про працю та законодавством України про державну службу.
Однак, таке обґрунтування підстави касаційного оскарження у розумінні пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є недостатнім, оскільки скаржник фактично висловлює незгоду із прийнятим висновком Верховного Суду у подібних правовідносинах, жодним чином не обґрунтовуючи чому такий висновок не може бути застосований до правовідносин, які склались саме у цій справі з огляду на конкретні її обставини.
Так, відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права; 2) постанови Верховного Суду, на яку послався суд апеляційної інстанції, і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування цієї ж норми (видозміна, уточнення, відмова від такого висновку); 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду, від якого необхідно відступити, i у якій подається касаційна скарга).
Перевіривши доводи скаржника Суд зауважує, що скаржником не зазначено причин для відступу, якими, зокрема, можуть бути вади попереднього рішення (його неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість) або ж зміна суспільного контексту.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції доходить висновку про безпідставність тверджень скаржника щодо необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду №460/21394/23.
До того ж, Суд звертає увагу скаржника, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 висновувала, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п?ятою статті 122 КАС України.
Ураховуючи наведене, Суд вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Таким чином, скаржнику необхідно уточнити підстави касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції: 1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; 2) докази надсилання копії уточненої касаційної скарги іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 цього Кодексу.
Керуючись статтями 169, 248, 330, 332 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Національного банку України на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі №600/2157/21-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, - залишити без руху.
Надати особі, яка подала касаційну скаргу, строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Роз'яснити, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.
Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет», а у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
..........................
...........................
...........................
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду