05 червня 2025 року
м. Київ
справа №640/28352/20
адміністративне провадження № К/990/20085/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів - Шишова О. О., Яковенка М. М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі № 640/28352/20 за позовом Головного управління ДПС у місті Києві до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу та за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень,
установив:
Головне управління ДПС у місті Києві звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі № 640/28352/20.
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2025 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху з мотивів її невідповідності вимогам статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та надано 10-денний строк з моменту отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, а саме, подання обґрунтованого клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням інших поважних причин пропуску такого строку.
На виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху, скаржником надіслано заяву про усунення недоліків, в якій заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
В обґрунтування поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження скаржник зазначає про те, що первинна касаційна скарга на рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі була направлена засобами поштового зв'язку 03 березня 2025 року, тобто у строк, передбачений статтею 329 КАС України. Таким чином, на думку скаржника, твердження Верховного Суду щодо пропуску строку на касаційне оскарження є безпідставним. Також скаржник зазначає, що первинну касаційну скаргу було повернуто ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2025 року. Зазначена ухвала надійшла до контролюючого органу лише 31 березня 2025 року. Скаржник зауважує, що оскільки має право на повторне звернення, то повторно звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою засобами поштового зв'язку 07 травня 2025 року. Крім того, скаржник повторно посилається на практику Верховного Суду щодо поновлення строку на касаційне оскарження
Розглянувши зазначене клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, Верховний Суд дійшов висновку, що наведені скаржником підстави для його поновлення не можуть бути визнані поважними з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.
Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до пункту шостого частини п'ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Верховний Суд також звертає увагу на те, що при вирішенні питання про поновлення строку касаційного оскарження суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку касаційного оскарження до дати звернення з касаційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої касаційної скарги/відмови у відкритті касаційного провадження за вперше поданою касаційною скаргою до дати повторного звернення з касаційною скаргою і так далі.
Як було установлено, відповідач вже звертався до Верховного Суду з касаційною скаргою, однак ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2025 року її було повернуто на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Крім того, установлено, що копію ухвали про повернення первинно поданої касаційної скарги (провадження № К/990/9826/25) скаржником отримано у своєму Електронному кабінеті 18 березня 2025 року.
Посилання скаржника на те, що копія ухвали про повернення первинно поданої касаційної скарги надійшла до контролюючого органу лише 31 березня 2025 року колегія суддів не бере до увагу, оскільки на підтвердження цього останнім не надано жодних доказів.
З повторною касаційною скаргою скаржник звернувся до Верховного Суду засобами поштового зв'язку лише 07 травня 2025 року.
Водночас обґрунтованих доводів про поважність причин, з яких відбулося таке зволікання з поданням чергової касаційної скарги за період після отримання копії ухвали про повернення попередньо поданої касаційної скарги, скаржник не наводить.
Верховний Суд, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, водночас зауважує, що таке право не є абсолютним.
Так, невиконання вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та, як наслідок, повернення касаційної скарги, не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, а тому не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Скаржник, маючи намір реалізації наданого йому права на касаційне оскарження судового рішення, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх процесуальних обов'язків.
Для приведення касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України у скаржника було достатньо часу, а строк, що сплинув на момент подання касаційної скарги після ухвалення постанови суду апеляційної інстанції і виготовлення її повного тексту, не можна вважати розумним та оптимальним для реалізації права на касаційне оскарження судових рішень.
Крім того, Верховний Суд повторно зауважує, що вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності.
Щодо посилання скаржника на практику Верховного Суду щодо поновлення строку на касаційне оскарження, то колегія суддів Верховного Суду повторно звертає увагу на те, що питання поновлення процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку.
Наведені скаржником обставини не свідчать про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та не є об'єктивними істотними перешкодами для своєчасної реалізації процесуальних прав.
Отже, станом на 05 червня 2025 року недоліки касаційної скарги скаржником не усунуто, поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження не зазначено.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
Ураховуючи те, що наведені скаржником підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані судом неповажними, у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 333 КАС України, Верховний Суд
постановив:
У задоволенні клопотання Головного управління ДПС у місті Києві про поновлення строку на касаційне оскарження відмовити.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі № 640/28352/20 за позовом Головного управління ДПС у місті Києві до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу та за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді О. О. Шишов
М. М. Яковенко