05 червня 2025 року
м. Київ
справа № 640/2534/21
адміністративне провадження № К/990/22125/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу Апарату Верховної Ради України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2025 року у справі №640/2534/21 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльність, стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, у якому просила (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог):
- визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04 травня 2000 року по 29 серпня 2019 року;
- стягнути з Апарату Верховної Ради України на її користь грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 596979,42 грн;
- зобов'язати Апарат Верховної Ради України виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану частину щорічної відпустки з 01 березня 2001 року по день фактичного розрахунку, з 14 травня 2002 року по день фактичного розрахунку, з 25 травня 2006 року по день фактичного розрахунку, з 23 листопада 2007 року по день фактичного розрахунку, з 29 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04 травня 2000 року по 29 серпня 2019 року.
Зобов'язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 559 (п'ятсот п'ятдесят дев'ять) календарних днів щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 04 травня 2000 року по 29 серпня 2019 року.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 26 вересня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року у справі № 640/2534/21 в частинні відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання Апарату Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану частину щорічної відпустки з 01 березня 2001 року по день фактичного розрахунку, з 14 травня 2002 року по день фактичного розрахунку, з 25 травня 2006 року по день фактичного розрахунку, з 23 листопада 2007 року по день фактичного розрахунку, з 29 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку - скасовано, а справу № 640/2534/21 у цій частині направлено на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2022 року у цій справі залишено без змін.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2025 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.
Зобов'язано Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористану частину щорічної відпустки з 01 березня 2001 року по день фактичного розрахунку, з 14 травня 2002 року по день фактичного розрахунку, з 25 травня 2006 року по день фактичного розрахунку, з 23 листопада 2007 року по день фактичного розрахунку, з 29 серпня 2019 року по день фактичного розрахунку.
Стягнуто з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 454 грн.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки викладені Верховним Судом у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 26 листопада 2020 року у справі №520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року у справі №120/313/20-а, від 21 березня 2023 року у справі №640/11699/21, від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваних рішень за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
У касаційній скарзі наведені окремі цитати з постанови Верховного Суду від 26 вересня 2023 року, якою дану справу в частині було направлено на новий розгляд.
Разом з тим, скаржник не зазначає який саме висновок щодо застосування норм права викладено Верховним Судом у постанові та застосований судом апеляційної інстанції, на його думку, неправильно, не указує в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Натомість касаційна скарга містить опис обставин справи, цитування норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини та загальні формулювання незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями з посиланням на норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини.
З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі скаржник цитує підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Проте, лише цитування зазначених норм та посилання на них як на підставу касаційного оскарження судового рішення не є достатнім, оскільки скаржником не зазначено обґрунтованих підстав, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Апарату Верховної Ради України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2025 року у справі №640/2534/21 повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Соколов