05 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/1012/25 пров. № А/857/22375/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Носа С.П.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року (судді Гавдика З.В., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів повний текст рішення складено 30.04.2025) у справі №380/1012/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом в якому просить визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 913300801164 від 13.01.2025, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити судді у відставці ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 80 % суддівської винагороди, зазначеної у довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 07.20/1/2025 від 07.01.2025, виданій Львівським апеляційним судом, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 01 січня 2024.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року позов задоволено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позову, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права. Вказує, що у органів Пенсійного фонду України відсутні правові підстави для здійснення позивачу перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі поданої довідки.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Згідно із частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду Львівської області на підставі постанови Верховної Ради України “Про звільнення суддів» від 22 травня 2008 року № 302-VI (додається) у зв'язку з поданням заяви про відставку. На виконання цієї постанови, Апеляційним судом Львівської області було видано Наказ від 09 червня 2008 року № 164 “Про звільнення судді ОСОБА_1 »
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 24 травня 2023 року), залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2023 року у справі № 380/8577/23, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати судді у відставці ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці календарний період проходження служби в армії з 04.09.1962 року по 09.12.1965 року, періоди роботи на посадах слідчого прокуратури Радянського району м. Львова з 26.06.1973 року по 20.01.1976 року, помічника прокурора області по нагляду за слідством в органах держбезпеки прокуратури Львівської області з 20.01.1976 року по 24.09.1976 року, начальника відділу юстиції Львівського облвиконкому з 21.02.1979 року по 26.12.1990 року визначивши сукупний стаж, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці - 35 років 09 місяців 21 день, а також, здійснити перерахунок та виплату його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із урахуванням зазначеного стажу на підставі довідки Львівського апеляційного суду від 13.03.2020 № 07.20/316/2020, враховуючи фактично виплачені суми, починаючи з 19 лютого 2020 року.
На виконання цього рішення суду, позивачу здійснено перерахунок його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із урахуванням таких періодів, виходячи із сукупного стажу, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці - 35 років 09 місяців 21 день, що підтверджується протоколом перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 10.10.2023 року. Як вбачається з цього протоколу, загальний процент розрахунку пенсії від заробітку становить 80 %.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року у справі № 380/18119/24 зобов'язано Львівський апеляційний суд видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного на підставі частини 2 статті 130 Конституції України, частини 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII та статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028,00 гр.
На виконання рішення суду Львівським апеляційним судом видано довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 07.20/1/2025 від 07.01.2025.
Позивач 08.01.2025 подав заяву про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Львівського апеляційного суду № 07.20/1/2025 від 07.01.2025.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 913300801164 від 13.01.2025 відмовлено в проведенні такого перерахунку, зазначивши, що відповідно до статті 142 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання здійснюється у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. У зв'язку з тим, що у 2024 році зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з якого встановлюється базовий розмір посадового окладу судді, не відбулися, для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відсутні законні підстави.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулася з даним адміністративним позовом до суду.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Згідно з частинами 3, 4 статті 142 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Абзацом першим пункту 6 розділу ІV Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 12.03.2008 № 3-1 (далі - Порядок № 3-1) передбачено, що перерахунок щомісячного довічного грошового утримання проводиться відповідно до частини четвертої статті 142 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», частини другої статті 27 Закону України “Про Конституційний Суд України» органами, що призначають щомісячне довічне грошове утримання.
Абзацом другим пункту 6 розділу ІV Порядку № 3-1 встановлено, що звернення судді за перерахунком щомісячного довічного грошового утримання здійснюється шляхом подання до органу, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, заяви про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання та довідки про суддівську винагороду судді у відставці.
Згідно з пунктом 7 розділу ІV Порядку № 3-1 документи про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання розглядає орган, що призначає щомісячне довічне грошове утримання, та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про перерахунок або про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання.
Судом встановлено, що позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою встановленого зразка, яке відмовило в проведенні перерахунку з посиланням на обставину, яка не була визначена позивачем в якості підстави для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання.
Так, відповідач зазначив, що у 2024 році не відбулося зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з якого встановлюється базовий розмір посадового окладу судді, тобто не відбулося зміни розміру складових суддівської винагороди.
Аналізуючи доводи позовної заяви щодо наявності підстав для здійснення перерахунку призначеного позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки № 07.20/1/2025 від 07.01.2025, виданої Львівським апеляційним судом, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду складає 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частинами 5-8 статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено умови виплати та розмір щомісячних доплат суддям, розмір яких встановлюється у процентному відношенні до посадового окладу.
Аналіз наведених положень Закону № 1402-VIII свідчить про те, що розмір посадового окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, прямо залежить від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року. Всі інші складові суддівської винагороди, у тому числі доплата за вислугу років, доплата за науковий ступінь, доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, а також допомога на оздоровлення розраховуються із посадового окладу судді.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян врегульовано Законом України від 15.07.1999 № 966-XIV “Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 був визначений в абзаці четвертому статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» та складав 2684,00 грн.
Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Судом встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року у справі № 380/18119/24 зобов'язано Львівський апеляційний суд видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного на підставі частини 2 статті 130 Конституції України, частини 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII та статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028,00 грн.
Згідно із частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із частиною 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
На виконання рішення суду Львівським апеляційним судом видана нова довідка № 07.20/1/2025 від 07.01.2025, яка містить правильний розрахунок розміру суддівської винагороди позивача.
Таким чином, оскільки рішення суду, яке набрало законної сили встановило право позивача щодо видачі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2024, виходячи з базового розміру посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного на підставі частини 2 статті 130 Конституції України, частини 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII та статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028,00 грн., звернення ОСОБА_1 до органу Пенсійного фонду із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі нової довідки Львівського апеляційного суду обумовлене необхідністю відновлення його порушених прав на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у належному розмірі, що сталося з вини органу, який видав довідку з помилковими показниками.
Позивачем дотриманий порядок звернення до органу Пенсійного фонду для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та подано органу Пенсійного фонду відповідну заяву та нову довідку про суддівську.
У той же час, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області при прийнятті рішення № 913300801164 від 13.01.2025 не враховано усіх обставин, що мають значення для його прийняття, що призвело до протиправної відмови у здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та порушення права позивача на належне матеріальне забезпечення.
Загальноприйнято вважати, що преюдиційність (лат. praejudicialis - те, що стосується попереднього судового рішення це можливість прийняття судом як беззаперечними обставин (юридичних фактів), що були встановленні іншим судом в іншій справі та містяться у мотивувальній частині рішення, яке набрало законної сили. У такій попередній справі повинні брати участь ті ж самі сторони або їх правонаступники.
Недотримання хоча б однієї умови робить неможливим для суду застосування преюдиції, що особливо важливо, коли у справі беруть участь нові сторони.
Преюдиційність безпосередньо пов'язана з презумпцією істинності судового рішення, конституційною нормою про обов'язковість судового рішення (частина друга статті 129 Основного закону України), а також такими складовими верховенства права як принцип правової визначеності, легітимних очікувань, процесуальної економії, а також заборони зловживати процесуальними правами.
У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання («Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець закінчене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.
Преюдиційність відрізняється від поняття передсудність, яке означає можливість ініціювати особою вирішення спору в суді лише після отримання судового рішення в іншій, напряму пов'язаній справі, якщо того вимагає процесуальний закон.
Преюдиційність також відрізняється від обов'язковості правових висновків (позицій) Верховного Суду, які мають прецедентних характер та стосуються тлумачення законодавства, що здійснює Суд під час касаційного перегляду справи (відповідно до частин п'ятої та шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права).
На відміну від прецедентного характеру правових висновків (позицій) Верховного Суду, преюдиція зберігатися як при зміні законодавства, так і зміні судової практики.
Преюдиціальність дає певний привілей стороні у справі не доказувати знову вже встановлені судом обставини (юридичні факти).
Разом з тим, інша сторона повинна мати можливість заперечувати такі преюдиційні обставини (юридичні факти) з посиланням на належні та допустимі докази, а суд зобов'язаний навести мотиви відхилення або визнання цих заперечень.
Суд, відхиляючи ці заперечення, повинен мотивувати, що існують встановлені іншим судом обставини (юридичні факти) преюдиційного характеру і вони, дійсно, не є «правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту)».
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 02 листопада 2022 року у справі № 140/6115/21, від 08 квітня 2025 року у справі №802/52/18-а.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) наголосив, що на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і якість їхніх дій, мінімізують ризик помилки. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. також рішення у справі “Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, пункт 74).
Особа не повинна зазнавати негативних наслідків та в такої особи не повинні виникати нові додаткові зобов'язання через помилки, допущені суб'єктами владних повноважень.
Зазначеної позиції також притримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 27.06.2024 у справі № 990/305/23.
Конституційний Суд України у рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 також зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
В рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Судом встановлено, що рішення про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 913300801164 від 13.01.2025 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області за принципом екстериторіальності як органом, призначеним для розгляду заяви позивача від 08.01.2025. Зважаючи на те, що саме цим органом допущено порушення прав позивача на належне матеріальне забезпечення судді у відставці, суд дійшов висновку, що дії зобов'язального характеру, спрямовані на відновлення порушених прав позивача, має вчинити саме Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Зазначена позиція суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи та висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що на виконання рішення суду від 22.05.2023 у справі №380/8577/23, позивачу здійснено перерахунок його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із урахуванням таких періодів, виходячи із сукупного стажу, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці - 35 років 09 місяців 21 день, що підтверджується протоколом перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 10.10.2023 року (додається), однак як вбачається з цього протоколу, загальний процент розрахунку пенсії від заробітку становить 80 %, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість свого рішення про відмову у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки Львівського апеляційного суду № 07.20/1/2025 від 07.01.2025, виданої на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 у справі №380/18119/24, виходячи з розміру 80 % його суддівської винагороди, яке набрало законної сили та підлягає обов'язковому виконанню як преюдиційне, відповідно наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягають.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі №380/1012/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
С.П. Нос
Повний текст постанови складено 05.06.2025