05 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/25730/24 пров. № А/857/11768/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року, головуючий суддя - Мартинюк В.Я., ухвалене у м. Львів, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив визнати протиправними дії щодо відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за результатом розгляду заяви від 28.10.2024 року; зобов'язати надати на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що засобами поштового зв'язку відповідачу було направлено заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, однак отримав відмову. Вказував, що він є сином ОСОБА_2 , що має ІІ групу інвалідності. ОСОБА_2 не має інших працездатних осіб, зобов'язаних його утримувати. Стверджував, що подав усі необхідні документи для надання йому відстрочки від мобілізації.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови ОСОБА_1 в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за результатом розгляду заяви від 28.10.2024 року; в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить прямої заборони на подання заяви про відстрочку поштою. При цьому, позивач має абсолютне право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до відповідача із заявою від 28.10.2024 року, в якій просив оформити йому довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку з тим, що є особою, яка на підставі п.13 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
Зазначену заяву ним було подано засобами поштового зв'язку, що підтверджується описом вкладення до листа, який наявний в матеріалах справи.
06.11.2024 року представник повторно засобами поштового зв'язку (квитанція про надсилання рекомендованого листа) звернувся до відповідача із адвокатським запитом, якому просив надати відомості щодо розгляду заяви позивача.
19.11.2024 року представник позивача засобами поштового зв'язку (список згрупованих відправлень від 19.11.2024 року) звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із скаргою щодо не розгляду відповідачем згаданої заяви позивача.
Відповідач розглянув заяву позивача від 28.10.2024 року та повідомленням №41 від 08.11.2024 року повідомив його, що протоколом від 08.11.2024 року №23 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. Причина - наявність невійськовозобов'язаної особи, яка відповідно до закону зобов'язана утримувати особу з інвалідністю ІІ групи.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що розглядаючи заяву позивача по суті, без дослідження обставин належного звернення, відповідач діяв не у спосіб та не у порядку визначених законодавством.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України постановлено ввести в Україні воєнний стан.
Цього ж дня (24.02.2022 року) Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч. 2 ст. 102, п. п. 1, 17, 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Закон України від 21.10.1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Згідно ст. 1 цього закону особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Статтею 23 Закону № 3543-XII визначені категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Приписами ч.7 ст. 23 Закону № 3543-XII передбачено, що перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі Порядок №560 в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно п. 56 цього порядку відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Відповідно до п. 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Згідно п. 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Отже, положення Порядку №560 свідчать про те, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані мають право особисто подати на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4 до Порядку №560.
Разом з тим, Порядок №560 наділив комісію відповідача активною функцією щодо вивчення документів для підтвердження відстрочки від призову на військову службу, а на підставі розгляду документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки.
При цьому, висновки суду попередньої інстанції про те, що заява позивача була подана не у спосіб, що передбачений законодавством, а саме через засоби поштового зв'язку, а не шляхом особистого звернення з такою заявою, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки наведені вище норми Порядку №560, не виключають можливість подання такої заяви засобами поштового зв'язку.
На думку суду апеляційної інстанції, наведеними нормами «особисте подання заяви» означає те, що військовозобов'язаний особисто звертається з заявою до визначеного органу/посадової особи, який/яка уповноважений(а) вирішувати вказане питання, що і мало місце у спірному випадку та не означає того, що таку заяву повинно бути передано особисто особі, яка наділена такими повноваженнями.
Щодо суті позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 1 Закону № 3543-XII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно із частиною третьою статті 22 Закону № 3543-XII під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до положень частини першої статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані (зокрема, на підставі пункту 13): які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю
За обставинами справи, позивач висловив бажання скористатися правом на відстрочку, оскільки останній має батька, який є особою з інвалідністю ІІ групи.
Нормами чинного законодавства чітко передбачено, що призову на військову службу під час мобілізації не підлягають військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи та за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати.
За правилами ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Статтею 203 СК України визначено, що дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
Таким чином, обов'язок утримувати своїх батьків покладається як на сина, так і на доньку, або обох.
Судом встановлено, що позивач є сином ОСОБА_2 , який має ІІ групу інвалідності.
Крім цього, у ОСОБА_2 також є донька - ОСОБА_3 , яка проживає за кордоном (м. Єльче, Іспанія).
Колегія суддів звертає увагу, що факт проживання доньки за кордоном не позбавляє її від обов'язку утримувати свого батька, який є інвалідом ІІ групи.
Таким чином, у позивача відсутнє право на відстрочку, у зв'язку із наявністю у нього батька з інвалідністю II групи, оскільки наявні також інші особи, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати, через що відповідачем правомірно відмовлено у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають.
Як передбачено ч. 1 ст. 308 КАС України Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи те, що суд попередньої інстанції вийшовши за межі позовних вимог та доводів адміністративного позову, неправильно застосував норми матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне не обмежуватись доводами та вимогами апеляційної скарги, та відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки такі є безпідставними та необґрунтованими, відтак не заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Визначений цією правовою нормою обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, через що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового, яким в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі №380/25730/24 - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич