Провадження № 2-з/742/7/25
Єдиний унікальний № 742/2966/25
про забезпечення позову
05 червня 2025 року м. Пилуки
Суддя Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області Давидчук Д.П., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,
Позивач ОСОБА_1 , в інтересах та від якого діє адвокат Жайоронко І.В., звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Разом з позовною заявою до суду від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/3 частку квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ОСОБА_2 .
Заяву обґрунтовує тим, що у зв'язку з небажанням відповідача повертати кошти, що є предметом спору у даній справі, відповідач ОСОБА_2 має намір продати квартиру, щоб уникнути виконання рішення у разі задоволення його судом.
Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову, суд приходить до наступного висновку.
Як убачається з відповіді № 1449924 від 04.06.2025 з державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 є власником квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно ч. 1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку.
Частиною 4 статті 152 ЦПК України передбачено, що у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред'явити позов протягом десяти днів.
Разом з поданою заявою про забезпечення позову, до суду подано позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Вказану позовну заяву судом наразі не розглянуто по суті.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, вживати негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 р. «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що право на доступ до суду повинно бути реальним та ефективним.
Зокрема, ЄСПЛ зазначав: «Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава учасниця Конвенції має право встановлювати правила судової процедури, в тому числі і процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити, щоб судовий процес перетворився в безладний рух. Разом з тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимогам, так як доступ до правосуддя повинен бути не тільки фактичним, а й реальним» (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, повинен бути достатнім для забезпечення права людини на суд, враховуючи принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в його права».
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Отже, оскільки невжиття заходів щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, може ускладнити ефективний захист позивачем своїх прав у випадку його відчуження до вирішення справи по суті, наявність зв'язку між заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, з метою запобігання порушенню прав та охоронюваних законом інтересів позивача, вартість нерухомого майна, суд вважає за можливе забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги щодо забезпечення позову є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 149-153 ЦПК України, суд
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/3 частку квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_2 до закінчення розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та підлягає негайному виконанню, а її оскарження не зупиняє її виконання.
Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом відповідно ч. 4 ст. 157 ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали.
Суддя Дмитро ДАВИДЧУК