Справа № 285/5813/24
Головуючий у 1-й інстанції: Помогаєв А.В.
Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.
03 червня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П.
за участю:
секретаря судового засідання: Решкатюк Л.O.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: Ткачука В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 24 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування постанов про адміністративні правопорушення,
в листопаді 2024 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовом, у якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просив скасувати постанови про адміністративне правопорушення від 30.10.2024 за №775 та №776 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_2 , якими позивача було притягнуто до відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн, що ОСОБА_1 , будучи військовозобов'язаним, не уточнив свої персональні дані, та за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП накладено штраф у розмірі 17000 грн за те, що ОСОБА_1 , будучи військовозобов'язаним, 26.10.2024 на вимогу уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки не надав для перевірки військово-обліковий документ.
Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області рішенням від 24.02.2025 в задоволенні позову відмовив. Судове рішення мотивоване тим, що справу про адміністративне правопорушення розглянуто уповноваженою особою, стягнення накладено у межах санкції ч. 3 ст. 210 КУпАП. Судом також встановлено, що справу про адміністративне правопорушення розглянуто уповноваженою особою, стягнення накладено у межах санкції ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. З'ясувавши всі обставини справи, суд дійшов висновку, що оскаржувані постанови є законними та обгрунтованими, підстави для їх скасування або зміни відсутні. Позовна заява не підлягає задоволенню.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Аргументами скарги зазначає, що в його діях відсутній склад адміністративних правопорушень, оскільки він фактично мав військовий квиток, який залишив за місцем проживання, з метою уникнення протиправного вилучення працівниками поліції. Вважає, що обов'язок уточнення облікових даних у позивача відсутній, оскільки Президент України не видавав указу про мобілізацію після 18.05.2024.
Крім того, вважає ІНФОРМАЦІЯ_3 не уповноваженим відповідачем по справі, так як він не має довіреності від ІНФОРМАЦІЯ_4 .
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що відповідно до п.3 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі- Положення), що затверджено Постановою КМУ №154 від 23.02.2022, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються оперативному командуванню, в зоні відповідальності якого вони перебувають згідно з військово-адміністративним поділом території України.
Відповідно до пункту 7 Положення, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
В судовому засіданні позивач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги та просили задовольнити її.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що постановою №775 від 30.10.2024 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 КУпАП ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення військовозобов'язаним правил військового обліку (не уточнення своїх персональних даних).
У судовому засіданні позивач визнав, що не уточнював персональних даних у встановленому порядку, оскільки не вбачає доцільності таких дій.
Відповідно до облікової картки за ідентифікаційним номером НОМЕР_1 до військового квитка № НОМЕР_2 , ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних з 16.11.1998 року в ІНФОРМАЦІЯ_5 , військовий квиток виданий 06.06.1997 ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Також встановлено, що постановою №776 від 30.10.2024 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме порушення ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що виявилось у порушенні обов'язку мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
26.12.2024 старшим офіцером мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 під час перевірки наявності військово-облікового документу та правильності військового обліку в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 адресою: АДРЕСА_1 , виявлено факт, що позивач перебуває без військово-облікового документа та відповідно не міг його пред'явити.
Того ж дня зазначеною посадовою особою за даним фактом складено протокол №411 про адміністративне правопорушення стосовно позивача за частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
За клопотанням позивача у судовому засіданні допитаний свідок ОСОБА_4 , який повідомив про обставини перебування ОСОБА_1 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 25 та 26 жовтня 2024 року.
У задоволенні клопотання позивача про виклик у якості свідків посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 судом відмовлено, оскільки обставини відмови позивача від підписання протоколів про адміністративні правопорушення зафіксовані відеозаписом та ніким не оспорюються. Оцінка інших обставин перебування ОСОБА_1 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , на які позивач посилався як доказ протиправності дій щодо нього, виходить за межі предмета спору в даній справі. Отже, підстави для перевірки таких обставин у даній справі відсутні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Так, відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
За змістом ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною 1 статті 210 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку. Частиною 3 зазначеної статті передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Частиною 1 статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Частиною 3 зазначеної статті передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Відповідно до визначення ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.
Згідно ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності і територіальної цілісності України, шанування її державних символів - є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Крім того, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України, у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Згідно ст. 1 вищезазначеного Закону встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
У відповідності до частин 5, 6 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через медіа.
Частиною 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин.
Адміністративні справи про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) згідно ст. 235 КУпАП розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Як встановлено судом першої інстанції, постановою №775 від 30.10.2024 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 КУпАП ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення військовозобов'язаним правил військового обліку (не уточнення своїх персональних даних).
У судовому засіданні позивач визнав, що не уточнював персональних даних у встановленому порядку, оскільки не вбачає доцільності таких дій.
Посилання позивача на відсутність такого обов'язку суд першої інстанції правомірно вважав необґрунтованими.
Так, згідно з пунктом 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 (далі по тексту - Порядок №1487), військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави.
Пунктом 20 Порядку №1487 встановлено, що військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Військово-обліковими документами є: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов'язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного; для резервістів - військовий квиток.
Відповідно до облікової картки за ідентифікаційним номером НОМЕР_1 до військового квитка № НОМЕР_2 , ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних з 16.11.1998 року в ІНФОРМАЦІЯ_5 , військовий квиток виданий 06.06.1997 ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Абзацем 5 підпункту 10-1 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, що є додатком 2 до Порядку №1487 встановлено, що у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Враховуючи, що ОСОБА_1 є військовозобов'язаним та не виконав вищезазначені вимоги Порядку № 1487, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність у такій бездіяльності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Справу про адміністративне правопорушення розглянуто уповноваженою особою. Стягнення накладено у межах санкції ч. 3 ст. 210 КУпАП.
При цьому, посилання позивача на порушення відповідачем його права на захист є безпідставними, оскільки дослідженим у судовому засіданні відеозаписом підтверджується роз'яснення прав, передбачених ст. 268 КУпАП під час складання протоколу про адміністративне правопорушення 26.10.2024.
За таких обставин, після роз'яснення права користуватись допомогою адвоката, позивач мав реальну можливість залучити захисника для участі у розгляді справи про адміністративне правопорушення 30.10.2024.
Крім того, позивачем отримано правничу допомогу під час звернення з адміністративним позовом та у судовому засіданні - таку допомогу надавав адвокат Ткачук В.М.
Також встановлено, що постановою №776 від 30.10.2024 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а саме порушення ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що виявилось у порушенні обов'язку мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
26.12.2024 старшим офіцером мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 під час перевірки наявності військово-облікового документу та правильності військового обліку в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 адресою: АДРЕСА_1 , виявлено факт, що позивач перебуває без військово-облікового документа та відповідно не міг його пред'явити.
Того ж дня зазначеною посадовою особою за даним фактом складено протокол №411 про адміністративне правопорушення стосовно позивача за частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
Згідно ч. 6 ст.22 Закону України №3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
У судовому засіданні ОСОБА_1 визнав, що 25.10.2024 пересувався між населеним пунктами м. Звягель Житомирської області та м. Корець Рівненської області без військового квитка, який залишив за місцем свого проживання.
Посилання позивача на те, що така відсутність військово-облікового документа не утворює складу адміністративного правопорушення, суд визнає помилковим, оскільки вищезазначеним Законом встановлено чіткий обов'язок громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського.
Водночас, внутрішнє переконання особи про необхідність зберігання військового квитка за місцем проживання не є обставиною, яка звільняє її від зазначеного обов'язку. Перевірка таких документів у кожної особи є об'єктивною необхідністю в процесі виконання органами військового управління функції мобілізації військовозобов'язаних осіб.
З огляду на перебування України в умовах воєнного стану внаслідок збройної агресії РФ, інтереси суспільства, що полягають у забезпеченні своєчасної ефективної мобілізації військовозобов'язаних, мають перевагу над приватними інтересами та правами будь-якої особи, у тому числі над її правом на недоторканність та на свободу пересування, що відповідає положенням статей 33, 64 Конституції України, частини 3 статті 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Поряд з цим, викладені ОСОБА_1 ідеї заперечення правосуб'єктності центральних органів державної влади (Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України) є складовими частинами загальновідомої концепції нелегітимності держави України та всіх її інститутів, яка розроблена "фахівцями" з конституційного права України - випускниками Академії Федеральної служби безпеки Російської Федерації, та поширена засобами ворожої пропаганди, з метою обґрунтування військової агресії РФ проти України.
Отже, використання позивачем таких ідей з метою дискредитації органів державної влади не може бути засобом доказування.
Колегія суддів також наголошує, що для вирішення питання про наявність підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності є необхідним дослідження зібраних у справі доказів. У випадку, якщо докази про невинуватість особи існували, але не були досліджені органом (посадовою особою) з будь-яких причин, у тому числі внаслідок неможливості явки на розгляд справи особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, такі докази можуть бути надані під час оскарження рішення по справі.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, ч. 4 ст. 161 КАС України передбачає, що позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів.). Однак, позивачем не надано суду належних та достатніх доказів на спростування обставин викладених в оскаржуваній постанові.
Доводи апеляційної скарги із зобов'язанням суду апеляційної інстанції про витребовування додаткових доказів та надання позивачу завірених нормативних документів ґрунтується на помилковому трактуванню меж апеляційного перегляду судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що 30.10.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 , постановами №775 та №776 від 30.10.2024, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 та за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, і накладено по кожній постанові штраф у розмірі 17000 грн.
Положеннями ст. 36 КУпАП унормовано, що при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо. Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.
Аналіз наведеної норми дає право дійти висновку, що у випадках, коли одночасно розглядаються справи про вчинення кількох проступків однією і тією самого особою, вирішується питання про поглинання чи приєднання адміністративних стягнень. У ч. 1 вказаної статті визначено, що в разі вчинення двох або більше адміністративних правопорушень стягнення накладається за кожен проступок окремо. Такий порядок застосування стягнень обумовлений тим, що справи про адміністративні правопорушення щодо однієї і тієї самої особи вирішують частіше за все різні посадові особи в межах своєї підвідомчості. Ситуація змінюється, якщо справи про кілька адміністративних проступків розглядає одна посадова особа. В таких випадках накладається одне основне стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з вчинених.
Відповідно до ч. 2 ст. 36 КУпАП дані матеріали підлягали об'єднанню в одне провадження та накладенню одного стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з вчинених.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що оскаржувані постанови є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування або зміни відсутні, оскільки має місце порушення норм процесуального права при винесені оскаржуваних постанов.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи).
Таким чином, колегія суддів вважає, що виявлені судом порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення стосовно позивача можуть бути усунені під час нового розгляду справи відповідачем, у зв'язку з чим справу про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 та за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП КУпАП стосовно позивача ОСОБА_1 слід направити на новий розгляд до уповноваженої посадової особи ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 24 лютого 2025 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати постанови №775 та №776 від 30.10.2024, начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 , якими ОСОБА_1 було притягнуто до відповідальності відповідно за ч. 3 ст. 210 та за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, і накладено по кожній постанові штраф у розмірі 17000 грн.
Справи про адміністративне правопорушення надіслати до ІНФОРМАЦІЯ_1 на новий розгляд.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.