2/130/1182/2025
130/1527/25
04.06.2025 р. м. Жмеринка
Суддя Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області Заярний А.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА ВІННИЦЯ», предметом якого заначено: «позовна заява подана на підставі висновку офісу Гаранта конституції України про продажність українських суддів та обов'язку сторони позову подання хабаря для ухвалення судом правосудного рішення»,
29.05.2025 позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА ВІННИЦЯ», предметом якого заначено: «позовна заява подана на підставі висновку офісу Гаранта конституції України про продажність українських суддів та обов'язку сторони позову подання хабаря для ухвалення судом правосудного рішення».
В прохальній частині вказав вимоги: 1. Визнати, що Жмеринський судді постійно відмовляють йому у витребувані договору 02.01.19р. про існування його на підставах його клопотань; 2. Визнати, що згідно його заяв до відповідача, у нього не було договору 02.01.19 для надання в суд доказів його існування; 3. Визнати існування договору постачання електроенергії від 02.01.19р.; 4. Визнати невиконання відповідачем умов договору 02.01.19р.; 5. Визнати право споживача Вещунова не надавати суддям хабарів для ухвалення ними правосудного рішення про існування договору 02.01.19р.
Підставим позову, серед іншого, вказав: «в своєму висновку офісу Гаранта конституції зазначено - для ухвалення правосудного рішення сторона справи повинна договоритися з судом або надати йому хабаря».
Суддя ознайомившись з позовною заявою приходить до висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як визначено ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Як задекларовано в ч. 2 ст. 44 ЦПК України, залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема пунктом 2) передбачено подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) передбачено подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно вимог ч. 2 ст. 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України неприпустимість зловживання процесуальними правами визнана однією з засад (принципів) цивільного судочинства. Роль суду у реалізації принципу змагальності сторін полягає, зокрема, у запобіганні зловживанню учасниками судового процесу їх правами.
Добросовісне здійснення цивільних процесуальних прав потребує від осіб, котрі беруть участь у справі, такої реалізації прав, яка відповідала б їхньому призначенню та здійснювалась у спосіб, визначений цивільним процесуальним законом, не завдавала б шкоди правам інших учасників цивільного процесу.
Критеріями добросовісної поведінки учасників процесуальних правовідносин є здійснення прав і обов'язків у відповідності до норм процесуального законодавства; усвідомлення сутності процесуальних правовідносин як відносин, що виникли з метою здійснення правосуддя у цивільній справі; відмова від реалізації своїх процесуальних прав та обов'язків з метою зловживання ними.
Зловживання правом на позов, становить собою такий вид зловживань процесуальними правами, за якого уся процедура розгляду спору є невиправданою та неефективною, адже особа звертається до суду з метою, що відмінна від захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Серед таких зловживань можна виокремити подання завідомо безпідставних (явно необґрунтованих) позовів або скарг та позовів, що мають штучний характер.
Як визначено ч. 1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦПК України - сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Способи захисту прав та інтересів судом, визначені у ст. 16 ЦК України.
Із позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що він в порушення ст. 16 ЦК України, серед іншого, заявляє вимоги: 1. Визнати, що Жмеринський судді постійно відмовляють йому у витребувані договору 02.01.19р. про існування його на підставах його клопотань; 5. Визнати право споживача ОСОБА_2 не надавати суддям хабарів для ухвалення ними правосудного рішення про існування договору 02.01.19р.
Ураховуючи викладене, підсумовуючи проаналізоване, суддя вважає, що ОСОБА_1 допустив зловживання процесуальними правами, оскільки подав до суду завідомо безпідставний позов, який має очевидно штучний характер, адже заявлені у цьому позові ОСОБА_1 вимоги, не відповідають способам захисту, які передбачені ч. 2 ст. 16 ЦК України, а дії позивача суперечать завданню цивільного судочинства,
Як визначено у ч. 3 ст. 44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
Оскільки вказані дії позивача не відповідають завданням та суперечать засадам цивільного судочинства, розцінюються судом як зловживання процесуальними правами, тому суд вважає заяву ОСОБА_1 неприйнятною, яка підлягає поверненню позивачу.
Повертаючи заяву ОСОБА_1 , суд враховує практику Європейський суд з прав людини, яка в силу вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», як і Конвенція, є обов'язковою для застосування. Європейський суду у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що «право на суд» та право на доступ до суду не є абсолютними. Права можуть бути обмежені, але лише таким способом та до такої міри, що не порушують зміст цих прав (п. 59 рішення «Де Жуфр де ла Прадель проти Франції», п. 28 рішення «Станєв проти Болгарії та ін.»). Тобто, реалізація права на суд однією із сторін спору має відбуватись таким чином, щоб не порушувати права іншої сторони.
Згідно з практикою ЄСПЛ процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (див, справу «Ґолдер проти Сполученого Королівства», рішення від 21 лютого 1975 р., серія А № 18, п. 28-36). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Керуючись ст.ст. 44, 260 ЦПК України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» предметом якого заначено: «позовна заява подана на підставі висновку офісу Гаранта конституції України про продажність українських суддів та обов'язку сторони позову подання хабаря для ухвалення судом правосудного рішення» - повернути позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили в прядку, визначеному ст. 261 ЦПК України.
Ухвала суду може бути оскаржена протягом 15 днів з дня її проголошення до Вінницького апеляційного суду.
Суддя Андрій ЗАЯРНИЙ