Справа № 607/23136/24Головуючий у 1-й інстанції Дзюбич В.Л.
Провадження № 22-ц/817/468/25 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
03 червня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в м.Тернополі цивільну справу №607/23136/24 за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 січня 2025 року, ухвалене суддею Дзюбичем В.Л., дати складення повного тексту не зазначено, у цивільній справі за позовом акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В жовтні 2024 року акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк», позивач, апелянт) звернулось в Тернопільський міськрайонний суд з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 25.02.2020 в сумі 61546.31 грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказував, що «Monobank» це мобільний банк, в межах якого клієнтам (фізичним особам) відкриваються поточні рахунки, спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки «Monobank». Особливістю проєкту «Monobank» є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень. Онбординг відбувається шляхом верифікації клієнта очно на точці видачі, у відділенні банку, співробітником служби банку у зручному для клієнта місці або кредитним агентом у точці. При цьому починаючи з травня 2020 року онбординг відбувається шляхом верифікації працівником банку дистанційно, за допомогою ДІЯ шерінг на точці дистанційно та селфі клієнта, за спрощеною процедурою Українського бюро кредитних історій, селфі клієнта та селфі клієнта з паспортом.
Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «Універсал Банк» опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення за посиланням https://www.monobank.ua/terms.
Зазначав, що ОСОБА_2 звернувся до банку із Анкетою-заявою до Договору про надання банківських послуг (надалі - Заява) про відкриття поточного рахунку та встановлення кредитного ліміту на суму, вказану у Мобільному додатку. Клієнт своїм підписом повністю та безумовно прийняв пропозицію Банку та погодився з тим, що Анкета-заява разом із Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають Договір про надання банківських послуг.
Позивач вказав, що виконав свої зобов'язання за Договором у повному обсязі, оскільки надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами у сумі 35000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, однак відповідач, всупереч чинному законодавству та умовам Договору, належним чином покладені на нього зобов'язання не виконав, порушив умови Договору і має прострочену заборгованість, яка станом на 26.08.2024 складає 61546.31 грн (загальний залишок заборгованості за наданим кредитом).
Посилаючись на наведене, банк просив задовольнити позов.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 січня 2025 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, АТ «Універсал Банк» подало на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, просить скасувати оскаржуване рішення суду, задовольнивши позовні вимоги. Зазначає, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Зазначає, що оскільки відповідач ознайомлений із Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту, що підтверджується підписом Відповідача у анкеті-заяві, де є відповідні запевнення Відповідача щодо ознайомлення та надання документів у письмовому виді, а тому вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.
З урахуванням вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Даним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Судом встановлено наступні обставини.
25.02.2020 між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір шляхом підписання відповідачем анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг.
У анкеті-заяві зазначено, що ОСОБА_2 погоджується з тим, що ця заява, разом із Умовами і Правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомлений та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані для ознайомлення.
Відповідно до п.п.2, 3 Анкети-заяви від 25.02.2020, підписавши цей договір, відповідач просив відкрити йому поточний рахунок в АТ «Універсал Банк» на його ім'я та встановити кредитний ліміт на суму, вказану у мобільному додатку. Окрім цього, він беззастережно погодився з тим, що Банк має право на свій розсуд в односторонньому порядку зменшувати або збільшувати розмір дозволеного кредитного ліміту. Погодився з тим, що про зміну доступного розміру дозволеного кредитного ліміту Банк повідомлятиме його шляхом надсилання повідомлень у мобільний додаток.
В п.6 Анкети-заяви від 25.02.2020 відповідач ОСОБА_2 просив вважати його власноручний підпис або його аналоги (у тому числі електронний підпис) обов'язковим під час здійсненні операцій за всіма рахунками, що відкритті або будуть відкриті йому в Банку. Засвідчив генерацію ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, яка буде використовуватися для накладення удосконаленого електронного підпису у мобільному додатку для засвідчення його дій.
Також відповідно до п.10 Анкети-заяви від 25.02.2020, відповідач надав право та доручив банку здійснювати договірне списання коштів з усіх рахунків, відкритих у АТ «Універсал Банк» без додаткових його розпоряджень для погашення будь-яких інших його грошових зобов'язань перед банком, що випливають з умов договору або будь-якого іншого договору, що укладений або буде укладений у майбутньому між ним та банком.
До Анкети-заяви банком було долучено Умови і правила обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank, Universal Bank, паспорт споживчого кредиту Чорної картки monobank, розрахунок заборгованості за договором №б/н від 25.02.2020 станом на 26.08.2024.
З розрахунку заборгованості за договором від 25.02.2020, укладеного між АТ «Універсал Банк» та клієнтом ОСОБА_2 вбачається, що заборгованість ОСОБА_2 станом на 26.08.2024 становить 61546.31 грн, з яких загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 61546.31 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами факт отримання відповідачем кредитних коштів та наявності у нього заборгованості, яка виникла внаслідок порушення ним умов кредитного договору та правильність розрахунку її розміру.
З таким висновком погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частини першої статті 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частини перша та друга статті 207 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору).
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина першій статті 634 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові від 24.09.2014 (провадження №6-144цс14) та зроблено наступний висновок:
«У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред'явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, кредитор має право вимагати виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.01.2020 у справі № 643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що:
«В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Встановивши, що Анкета-заява не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків, суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов'язку по сплаті заборгованості за відсотками пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами, а відтак, суми надходжень, які банком були розподілені на погашення складових заборгованостей підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту.
Судова практика у цій категорії справ є незмінною, що не може свідчити про порушення прав банку (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19)».
У справі, що переглядається в анкеті-заяві від 25.02.2020 строки здійснення періодичних платежів не встановлені, процентна ставка не зазначена. Також у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення комісії та відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Крім того, долучені до матеріалів справи Умови і правила обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів monobank - Universal Bank та паспорт споживчого кредиту Чорної картки monobank не підписані відповідачем ані власноручно, ані електронним підписом, що, з огляду на наведену вище практику Верховного Суду та вимог закону, не свідчить про належне проінформовання відповідача щодо умов кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді Анкети-заяви до Договору про надання банківських послуг.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з посиланням на практику Верховного Суду про те, що доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 №254 (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75 (у редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).
Таким чином, саме виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами, однак позивачем такої виписки суду не надано, а долучений до позовної заяви розрахунок заборгованості за договором №б/н від 25.02.2020 станом на 26.08.2024 не є належним доказом заборгованості відповідача.
Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
З огляду на зазначене вище та встановлені судом обставини справи, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог та не вбачає підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення місцевого суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст.374, 375, 367, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Універсал Банк» - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 03 червня 2025 року.
Головуючий
Судді