22 травня 2025 року м. Дніпросправа № 280/8735/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.11.2024 року (головуючий суддя Максименко Л.Я.)
в адміністративній справі №280/8735/24 за позовом ОСОБА_1 до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 18.09.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просив:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 належних йому сум грошового забезпечення військовослужбовця при звільненні з військової служби;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.07.2024 по дату фактичного розрахунку (23.07.2024), виходячи із суми середньоденного грошового забезпечення за два останніх місяці перед звільненням з військової служби.
Також просив стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що станом на дату виключення позивача зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 та всіх видів забезпечення, а саме: 07.07.2024 року, відповідачем не було проведено остаточного розрахунку із позивачем. Пколикається на те, що 23.07.2024 року на картковий рахунок позивача надійшли грошові кошти від ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме: грошове забезпечення в сумі 80 377,87 грн. (вісімдесят тисяч триста сімдесят сім гривень 87 коп.). Вважає, що оскільки при звільненні з посади, яку позивач обіймав в ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачу не виплачено належні йому суми грошового забезпечення, то відповідно до ст. 116, 117 КЗпП України позивач має право на виплату середньомісячного заробітку за весь час затримки виплати, а саме з 07.07.2024 року по 23.07.2024 року. Просить позовні вимоги задовольнити.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.11.2024 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 належних йому сум грошового забезпечення при звільненні з військової служби.
Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 13 203 (тринадцять тисяч двісті три) грн. 20 коп. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 3000 (три тисячі) грн. 00коп. витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 . Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що несвоєчасний розрахунок при звільненні складає 16 календарних днів з 08.07.2024 (наступний день після звільнення з військової служби) по 23.07.2024. Отже, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 13 203,20 грн (825,20 грн х 16 календарних днів).
Також дійшов висновку що з урахуванням часу, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), характеру спору у справі, розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу у співмірності до наданих послуг становить 3000,00 грн.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вказує, що наказом ІНФОРМАЦІЯ_5 (по особовому складу) №25-РС від 03.07.2024 року Позивач був звільнений з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я - за наявності інвалідності) відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу». Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 (по стройовій частині) № 193 від 07.07.2024 року Позивач був виключений зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 . 19 липня 2024 року з Позивачем був проведений повний розрахунок, що підтверджується доданими до цього відзиву документами. Строк затримки виплати при звільненні складає 11 днів. Суд першої інстанції при розрахунку суми, належної для виплати Позивачу за час затримки розрахунку застосував термін 16 днів. При цьому він поклався на ствердження Позивача, що він фактично отримав на свій розрахунковий рахунок належну суму 23.07.2024 року, а ні 19.07.2024 року. Це дійсно так, але це відбулось не з вини Відповідача. Відповідач є державною установою, свої фінансові операції він здійснює через органи Державного Казначейства України. Доручення, про перерахування належних коштів було надіслано до Державного Казначейства України 19.07.2024 року, що підтверджується матеріалами справи. Тому Відповідач вважає, що відповідний розрахунок має здійснюватись із застосуванням стоку прострочення 11 днів. Крім того, суд не врахував, оцінюючи обставини справи те, що Відповідач є органом військового управління, який у військовий час виконує у тому числі і бойові завдання. Позивач був звільнений з військової служби за станом здоров'я. Тобто, він, за таких умов не міг виконувати покладені на нього військовою службою завдання, або виконання таких завдань загрожувало його життю та здоров'ю. Відповідач є установою, що фінансується із державного бюджету, а, отже, може здійснювати фінансові операції коли на його рахунки з державного бюджету надійдуть відповідні кошти. На час звільнення Позивача на розрахунковому рахунку Відповідача не знаходилось грошових коштів. За таких умов, Відповідач знаходився перед вибором: або звільнити Позивача з військової служби, без дотримання законодавства, щодо попереднього повного розрахунку з останнім, і тим самим зберегти його життя, або залишити на військової службі до надходження розрахункових грошових коштів, та тим самим порушити вимоги чинного законодавства щодо звільнення з військової служби осіб з інвалідністю, з перспективою отримання шкідливих наслідків цих дій. Відповідач обрав меншу шкоду. За таких умов суд першої інстанції мав всі підстави здійснити висновок щодо відсутності вини Відповідача. В частині витрат на правничу допомогу рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 в період з 27.02.2024 року по 07.07.2024 року проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Наказом ІНФОРМАЦІЯ_5 (по особовому складу) №25-РС від 03.07.2024 року ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я - за наявності інвалідності) відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 (по стройовій частині) № 193 від 07.07.2024 року ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Як стверджує позивач, та підтверджується скриншотом з платіжної системи 23.07.2024 позивачу виплачено грошове забезпечення у розмірі 80377,57 грн.
Вважаючи, що при звільненні з військової служби позивачу несвоєчасно виплачено належні йому суми та з вимогою вчинити певні дії, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції позов задовольнив.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
За приписами статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Суд зауважує, що Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 вже висловлював правові позиції щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, в редакції Закону України № 2352-IX у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14.03.2024 року (справа № 560/6960/23), від 31.10.2023 року (справа № 240/15141/22), від 29.01.2024 року (справа № 560/9586/22), від 22.02.2024 року (справа № 560/831/23) та від 01.05.2024 (справа № 140/16184/23).
У наведених вище справах, Верховний Суд, зокрема, зазначав, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, ураховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 26.06.2019 року та від 26.02.2020 року у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17.
Водночас Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 року у справі № 460/42448/22, від 22.02.2024 року у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 року у справі № 420/11416/23, від 29.01.2024 року у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 року у справі № 380/19103/22 та від 28.06.2023 року у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-IX від 1.07.2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (набрав чинності 19.07.2022).
Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Так, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно із Законом №2352-IX, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Водночас, спірний період про який зазначає позивач тривав з 08.07.2024 (наступний день за датою звільнення) по 23.07.2024.
Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник після 19.07.2022 року.
Водночас для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини 2 статті 116 КЗпП України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов'язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.
Незважаючи на визначення приписами статті 117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 07.07.2024 - дата звільнення позивача та дата, коли мав бути проведений розрахунок з ним.
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України в редакції на момент їх виникнення, тобто після набрання чинності закону Законом № 2352-ІХ.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.07.2024 у справі № 460/14438/23.
За таких обставин, на переконання суду, застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України в редакції на момент їх виникнення, тобто після набрання чинності закону Законом № 2352-IX, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Матеріалами справи підтверджується, що зі списків особового складу частини позивач виключений 07.07.2024.
Матеріалами справи також підтверджується, що відповідач виплатив суми, належні позивачу при звільненні 23.07.2024.
Тому, несвоєчасний розрахунок при звільненні складає 16 календарних днів з 08.07.2024 (наступний день після звільнення з військової служби) по 23.07.2024.
Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України “Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у “Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (Порядок № 100).
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.08.2024 від 504/ВФЗ грошове забезпечення позивача становило у травні 2024 року - 25 168,52 грн. та у червні 2024 року - 25 168,52 грн. Всього 50337,04 грн.
Кількість календарних днів за травень 2024 року - червень 2024 року становить 61 день. Тому середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 825,20 грн. (50337,04 / 61 день).
Отже, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 13 203,20 грн (825,20 грн х 16 календарних днів).
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, як наслідок, це зумовило звернення позивача до суду за захистом порушених прав та інтересів.
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ефективним способом захисту прав позивача є стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 13 203 грн. 20 коп. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.
Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача спростовуються доводами, викладеними позивачем та нормами законодавства, що регулює дані правовідносини.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Ураховуючи те, що в частині витрат на правничу допомогу рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, тому в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався.
Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.11.2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 22.05.2025 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова