05 червня 2025 р. Справа № 520/30105/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О., повний текст складено 17.02.25 по справі № 520/30105/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області третя особа Харківський відділ державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
про визнання протиправною та скасування вимоги
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Харківській області від 25.02.2021 № Ф-7604-53-У зі сплати єдиного внеску в сумі 37788,74 (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім) гривень 74 копійок;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1211 гривень 20 копійок та витрати на правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 р. адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Харківській області від 25.02.2021 № Ф-7604-53-У зі сплати єдиного внеску в сумі 37788,74 (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім) гривень 74 копійок. Стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Гр. Сковороди, буд. 46, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ 43983495) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок). Стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Гр. Сковороди, буд. 46, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ 43983495) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу в сумі 3500 грн (три тисячі п'ятсот грн).
Головне управління ДПС у Харківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції , подало апеляційну скаргу , вважає, що рішення є необґрунтованим, прийнятим без всебічного з'ясування обставин, які необхідно було встановити у даній справі та суперечить фактичним обставинам справи. Вважає , що внаслідок неналежної оцінки обставин справи, суд дійшов хибного висновку про те, що відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-7), за позивача сплачувались страхові внески за період: 2017-2020 рік не менше мінімального страхового внеску. Відповідно до даних інформаційно-комунікаційної системи (далі - ІКС) органів Державної податкової служби ОСОБА_1 перебуває на обліку як фізична особапідприємець з 22.06.2012. В інтегрованій картці платника податків (далі- ІКП) ОСОБА_1 за кодом бюджетної класифікації 71040000 (Нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами і підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування) відповідно до вимог Порядку № 765 були проведені централізовано в автоматичному режимі нарахування єдиного внеску з 2017 по 2020 в сумі 37788, 74 гривень. Інформація щодо сплати зазначених сум єдиного внеску відсутня і, як наслідок, в ІКП виникла заборгованість на дату формування оскаржуваної Позивачем вимоги. ГУ ДПС в автоматичному режимі сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску від 25.02.2021 № Ф-7604-53 на загальну суму 37788,74 грн, що відповідає вимогам статті 25 Закону № 2464-VI, абзацу 2 пункту 3 розділу VI «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015. На підставі наданих позивачем довідок та з проведеного аналізу наданих роботодавцями помісячних звітів «Звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, надбавки, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в базі даних про доходи як найманого працівника встановлено, що з 07 листопада 2018 ОСОБА_2 прийнято на роботу до ПП "МЕРЕФ'ЯНСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО" (ЄДРФОУ 35288454) і за ОСОБА_2 підприємством було сплачено страховий внесок у розмірі 675,00 грн, тобто менше мінімального страхового внеску (заробітна плата складала 3068,18 грн, мінімальний страховий внесок - 819,06 грн ). З 17 жовтня 2019 ОСОБА_2 прийнято на роботу до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ВИРОБНИЧО-КОМЕРЦІЙНА ФІРМА "ВЕРОНА" (ЄДРФОУ 41783992) і на підставі аналізу наданих підприємством помісячних звітів встановлено, що роботодавцем за жовтень 2019 сплачено страховий внесок у розмірі 473,00 грн, тобто менше мінімального страхового внеску (заробітна плата складала 2150,00 грн, мінімальний страховий внесок - 918,06 грн). 20.12.2019 ОСОБА_2 звільнено з посади і товариством в грудні 2019 сплачено страховий внесок у розмірі 801,85 грн, тобто менше мінімального страхового внеску (заробітна плата складала 3644,75 грн, мінімальний страховий внесок - 918,06 грн). За період з січня по травень 2017, з серпня по жовтень 2018, з березня по вересень 2019, з січня по грудень 2020 інформація про нарахування єдиного внеску по ОСОБА_1 взагалі відсутня. Відповідно до позиції Верховного суду якщо особа, яка зазначена у пунктах 4 і 5 частини першої ст. 4 Закону № 2464-VI є найманим працівником, така особа є застрахованою особою і платником єдиного внеску за неї є роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Виходячи з наведеного, з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, цілком правомірним є нарахування ГапєєнкоТ.В єдиному внеску за період з січня по травень 2017 в розмірі 3520,00 гривень, з серпня по листопад 2018 в розмірі 3 276,24 гривень, з лютого по жовтень 2019 і грудень 2019 в розмірі 8262,34 грн, а також з січня по жовтень 2020 в розмірі 8492,37 грн. Просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 у справі №520/30105/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Позивачці копії вказаних ухвал направлено засобами поштового зв'язку на адресу вказану в позовній заяві, проте поштовий конверт повернувся без вручення із зазначенням причин “за закінченням встановленого терміну зберігання».
Так, пунктом 4 частини 6 статті 251 КАС України визначено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Учасникам по даній справі , в тому числі і адвокату позивачки ОСОБА_3 , було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа .
Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що ОСОБА_1 перебувалана обліку в ГУ ДПС у Харківській області, як фізична особа - підприємець з 22.06.2012 на загальній системі оподаткування. Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за період 2017 - 2020 року позивачем не надавались.
Головним управлінням ДПС в автоматичному режимі сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску від 25.02.2021 № Ф-7604-53-У на загальну суму 37788,74 грн.
Вказана вимога сформована на підставі даних , відображених в інтегрованій картці платника податків (далі- ІКП) ОСОБА_1 за кодом бюджетної класифікації 71040000 (Нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами і підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування) , тому відповідно до вимог Порядку № 765 були проведені централізовано в автоматичному режимі нарахування єдиного внеску з 2017 по 2020 в сумі 37788,74 гривень, а саме: 09.02.2018 - (за 2017 рік, термін сплати - 09.02.2018 ) - в сумі 8448,00 грн, 19.04.2018 - (за 1 квартал 2018 рік, термін сплати- 19.04.2018) - 2457,18 грн, 19.07.2018 - (за 2 квартал 2018, термін сплати -19.07.2018) - 2457,18 грн, 19.10.2018 - (за 3 квартал 2018, термін сплати -19.10.2018) - 2457,18 грн, 21.01.2019- (за 4 квартал 2018, термін сплати -21.01.2019) - 2457,18 грн,19.04.2019- (за 1 квартал 2019, термін сплати -19.04.2019) - 2457,18 грн, 19.07.2019- (за 2 кварта 19.07.2019, термін сплати -19.07.2019) - 2457,18 грн, 21.10.2019- (за 3 квартал 2019, термін сплати -21.10.2019) - 2457,18 грн, 20.01.2020 -(за 4 квартал 2019 термін сплати -20.01.2020) - 2754,18 грн, 21.04.2020 -(за 1 квартал 2020 (січень- лютий 2020), термін сплати -21.04.2020) - 2078,12 грн,20.07.2020- (за 2 квартал 2020 ( червень 2020), термін сплати -20.07.2020) - 1039,06 грн,19.10.2020- (за 3 квартал 2020, термін сплати 19.10.2020 ) - 3178,19 грн, 19.01.2021- ( за 4 квартал 2020 (жовтень-листопад 2020), термін сплати-19.01.2021) - 2200,00 грн.
Судом встановлено, що в період 2017-2020 років позивач перебувала у трудових відносинах з ДП "КЛІНІЧНИЙ САНАТОРІЙ "РОЩА" ПАТ ЛОЗП України “УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" (ЄДРПОУ 02648627); КНП Пісочинської селищної ради "ДИТЯЧИЙ ЗАКЛАД ОЗДОРОВЛЕННЯ ТА ВІДПОЧИНКУ "ЛІСОВА ГАЛЯВИНА" (ЄДРПОУ 40403837); ПП "МЕРЕФ'ЯНСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО" (ЄДРПОУ 35288454); ТОВ ВКФ "ВЕРОНА" (ЄДРПОУ 41783992).
Вищевказане підтверджується наданими довідками ОК-5 та ОК-7.
Не погодившись із зазначеними нарахуваннями, позивач звернулась до суду.
Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з того , що відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-7), за позивача сплачувались страхові внески за період: 2017-2020 рік не менше мінімального страхового внеску, тому відповідач дійшов помилкового висновку про наявність у позивача обов'язку сплати ЄСВ за вказаний період за себе як фізичної особи-підприємця, який фактично не здійснює господарську діяльність (факт відсутності у платника податку доходів та неподання ним звітності відповідачем не заперечується).
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI) визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до вимог частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
За положеннями пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
При цьому, у статті 14 Закону № 2464-VI встановлені повноваження органів доходів і зборів, серед них визначено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Втім, у разі відсутності будь-яких показників за звітний період, які підлягають декларуванню; якщо особа не реалізує пальне; якщо відсутні ліцензії на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією податкові декларації з податків і зборів (декларація з податку на прибуток, декларація з ПДВ, інш.) не подаються (лист ГУ ДФС в м. Києві від 05 серпня 2016 року № 17619/10/26-15-12-05-11).
Таким чином, нормами Закону № 2464-VI чітко встановлено, що повноваження та обов'язки щодо здійснення контролю за повнотою та своєчасністю сплати платниками єдиного внеску, стягнення з платників несплачених сум єдиного внеску та застосування до таких платників фінансових санкцій у випадках, передбачених цим Законом, надані виключно органам доходів і зборів.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 як фізична особа-підприємець з 22.06.2012 перебуває на спрощеній системі оподаткування.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Частиною п'ятою статті 8 Закону № 2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22 % бази нарахування.
Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДПС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Статтею 6 Закону № 2464-VI визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до вимог підпункту 6, 7 статті 13 Закону № 2464-VI та розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449) і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Приписами статті 25 Закону № 2464-VI та пунктом 3 Розділу VI Інструкції № 449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом. (пункт 3 Розділу VI Інструкції).
При цьому, положеннями законодавства не передбачено обов'язкової умови для формування вимоги у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки за результатами самостійного декларування, проведення перевірки та складення за її результатами відповідного акту. Вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається разом з актом документальної перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами.
Таким чином, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка у періоди:
з червня 2017 року по грудень 2017 року була найманим працівником та працювала в ДП "КЛІНІЧНИЙ САНАТОРІЙ "РОЩА" ПАТ ЛОЗП України “УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" (ЄДРПОУ 02648627) та КНП Пісочинської селищної ради "ДИТЯЧИЙ ЗАКЛАД ОЗДОРОВЛЕННЯ ТА ВІДПОЧИНКУ "ЛІСОВА ГАЛЯВИНА" (ЄДРПОУ 40403837);
з січня 2018 по липень 2018 та з листопада 2018 по грудень 2018 була найманим працівником та працювала в ДП "КЛІНІЧНИЙ САНАТОРІЙ "РОЩА" ПАТ ЛОЗП України “УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" (ЄДРПОУ 02648627) та ПП "МЕРЕФ'ЯНСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО" (ЄДРПОУ 35288454);
з січня 2019 по лютий 2019 була найманим працівником та працювала в ПП "МЕРЕФ'ЯНСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО" (ЄДРПОУ 35288454);
з жовтня 2019 по грудень 2019 була найманим працівником та працювала в ТОВ ВКФ "ВЕРОНА" (ЄДРПОУ 41783992).
Вказані підприємства у наведені вище періоди виступали податковими агентами та утримували відповідні платежі з заробітної плати та нараховували на заробітну плату єдиний соціальний внесок у розмірі не менше від мінімального.
Матеріали справи не містять доказів працевлаштування позивачки в період з січень-травень 2017р., серпень-жовтень 2018р., березень-вересень 2019р., протягом 2020 р.
Наведене підтверджується відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5 та ОК-7) .
Колегія суддів враховує, що Законом № 2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні на обліку у якості фізичної особи - підприємця та здійсненні ним трудових обов'язків як найманим працівником, а із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Відтак, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19 і підтримана у постановах від 23 січня 2020 року у справі № 480/4656/18, від 18 лютого 2022 року у справі № 420/4911/20 та від 07 березня 2023 року у справі № 320/2325/19, яка відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України підлягає врахуванню у цій справі.
Вказане спростовує позицію контролюючого органу щодо необхідності сплати єдиного соціального внеску незалежно від того, чи є такі особи одночасно найманими працівниками.
Враховуючи наведене, нарахування податковим органом позивачці єдиного внеску за вищевказані періоди її роботи на підприємствах у загальному розмірі 15971,78 грн , а саме за період : з червня 2017 року по грудень 2017 року (працювала в ДП "КЛІНІЧНИЙ САНАТОРІЙ "РОЩА" ПАТ ЛОЗП України “УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" (та КНП Пісочинської селищної ради "ДИТЯЧИЙ ЗАКЛАД ОЗДОРОВЛЕННЯ ТА ВІДПОЧИНКУ "ЛІСОВА ГАЛЯВИНА" ) у розмірі 4928,0грн ( 7 місяців* розміру мінімального страхового внеску 704,0 грн ); з січня 2018 по липень 2018 та з листопада 2018 по грудень 2018 (працювала в ДП "КЛІНІЧНИЙ САНАТОРІЙ "РОЩА" ПАТ ЛОЗП України “УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ" та ПП "МЕРЕФ'ЯНСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО" ) у розмірі 7371,54 грн. ( 9 місяців* розміру мінімального страхового внеску 819,06 грн ); з січня 2019 по лютий 2019 (працювала в ПП "МЕРЕФ'ЯНСЬКЕ АВТОТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО") і з жовтня 2019 по грудень 2019 ( працювала в ТОВ ВКФ "ВЕРОНА" ) у розмірі 3672,24 грн ( 4 місяці* розміру мінімального страхового внеску 918,06 грн ) є неправомірним .
На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Харківській області від 25.02.2021 № Ф-7604-53-У в частині нарахування єдиного внеску на суму 15971,78 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.
Доказів того , що позивачка в інші спірні періоди (з січень-травень 2017р., серпень-жовтень 2018р., березень-вересень 2019р., протягом 2020 р.) працювала на підприємствах, тобто була застрахованою особою та, відповідно, обов'язок сплати єдиного внеску за неї був покладений на роботодавця до матеріалів справи не надано.
Законом передбачений обов'язок фізичної особи-підприємця, сплачувати єдиний внесок, незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Саме Закон, визначив розмір зобов'язань платника податків з єдиного внеску.
Доказів самостійної сплати позивачкою єдиного внеску за спірні періоди (з січень-травень 2017р., серпень-жовтень 2018р., березень-вересень 2019р., протягом 2020 р.) , в якій вона не була працевлаштована на підприємствах, матеріали справи не містять.
На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку , що вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Харківській області від 25.02.2021 № Ф-7604-53-У в частині нарахування єдиного внеску на суму 21816,96 грн. є правомірною.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Не врахування судом першої інстанції зазначених обставин, призвело до неправильного вирішення справи, а відтак рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню відповідно до положень ст. 317 КАС України з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з п. 1, п. 4 ст. 317 КАС України неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Щодо стягнення витрат на правничу (правову) допомогу вбачається , що позивач просив суд стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500,00 грн.
Згідно з частинами 1, 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).
Згідно з п.п. 1, 2 ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).
Згідно з п.п. 6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, які входять до предмета доказування у справі, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Колегія суддів зазначає, що з аналізу статті 134 КАС України випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
Колегія суддів звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.
Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 року у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З матеріалів справи встановлено , що На підтвердження судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, позивачем надано: договір про надання правничої допомоги №21/10-24 від 21.10.2024, укладений із адвокатом Жупинським Миколою Андрійовичем, ордер на надання правничої допомоги серії АХ №1214987 від 21.10.2024, акт прийняття-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договору №21/10-24 від 21.10.2024 про надання правничої допомоги від 30.10.2024.
Відповідно до п.2 акту прийняття-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договору №21/10-24 від 21.10.2024 про надання правничої допомоги від 30.10.2024, винагорода адвоката становить 3500 грн.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.01.2025 року у справі № 240/32993/23 від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 у справі № 826/9047/16, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.01.2023 у справі № 345/136/18, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини, розумність гонорару та витрачений адвокатом час, Суд, за відсутності клопотання іншої сторони, самостійно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу внаслідок їх непропорційності.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на зміст ч. 4 ст. 134 КАС України, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», у той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Крім того, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару у такому випадку.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Також, судом наголошено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2024 року у справі №227/2301/21 щодо розподілу судових витрат дійшла наступних висновків: «….. 12.33. У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц (провадження № 61-11792св21) зазначено, що в разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв'язку з розглядом конкретної справи.».
Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.
Колегія суддів зазначає , що докази, які надані позивачем в підтвердження понесення витрат на правову допомогу свідчать про пов'язаність договору про надання правничої допомоги саме у справі № 520/30105/24, а відповідно й сплаченого позивачем гонорару із цією справою.
Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, згідно яких: «…суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Колегія суддів зазначає, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи, оскільки дана справа є справою незначної складності та підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.
З урахуванням того, що предмет спору у цій справі не є складним, спірні правовідносини не потребують складних правових досліджень, вивчення обсягу фактичних даних, складність складених процесуальних документів не є значним, тому колегія суддів, виходячи з принципу пропорційності, вважає, що сума, яка заявлена до стягнення на оплату витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 3500,0 грн, є неспівмірною із складністю справи та обсягом наданих послуг адвокатом.
Дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що заявлені витрати на правову допомогу у загальному розмірі 1500,0 грн. є співмірними із складністю справи.
Висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у додатковій постанові від 16 березня 2023 року у cправі № 927/153/22 щодо того, що право на відмову у відшкодуванні витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням установлених обставин справи.
Колегія суддів звертає увагу, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу є не лише компенсацією стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених нею витрат, але й у певному сенсі має спонукати іншу сторону, особливо, якщо мова йде про суб'єкта владних повноважень, утримуватися від подання безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, зокрема у сфері публічно-правових відносин (постанови Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 826/841/17, від 24.10.2019 у справі № 820/4280/17, від 25.10.2019 у справі № 826/13270/16, №826/841/17 від 05.09.2019).
З огляду на вищевикладене, зважаючи на розмір витрат на оплату адвоката та його співмірність зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, необхідним адвокату на їх виконання (надання), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, колегія суддів доходить висновку, що доведеним та співмірним розміром витрат на правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн, понесених під час розгляду справи в суді першої інстанції, що підтверджується належними доказами, а тому, такі витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі підлягають стягненню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 по справі № 520/30105/24 скасувати.
Прийняти нове судове рішення , яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Харківській області від 25.02.2021 № Ф-7604-53-У в частині нарахування єдиного внеску на суму 15971,78 грн.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Гр. Сковороди, буд. 46, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ 43983495) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Стягнути з Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Гр. Сковороди, буд. 46, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ 43983495) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу в сумі 1500,0 грн.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко