05 червня 2025 року справа №200/7879/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Геращенко І.В., Гаврищук Т.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року у справі № 200/7879/24 (головуючий І інстанції Кониченка О.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними бездіяльності та дій, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Виноградова Володимира Олексійовича, звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яка полягає у нездійсненні розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 29.08.202 визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи в колгоспі з 01.08.1982 по 30.11.1997; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 29.08.2024, зарахувавши до його страхового стажу період роботи в колгоспі з 01.08.1982 по 30.11.1997.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що 29 серпня 2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області з заявою про призначення пенсії за віком.
Відповідно до протоколу призначення пенсії від 05.09.2024, з яким позивач ознайомився на Порталі електронних послуг Пенсійного фонду України (https://portal.pfu.gov.ua), Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області з 07.08.2024 було призначено ОСОБА_1 пенсію по інвалідності. Зі вказаного протоколу вбачається, що за наявною у територіальних органів Пенсійного фонду України інформацією страховий стаж позивача становить 20 років та 15 днів.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області листом від 24.09.2024 № 0500-0202-8/94883 повідомило, що, що ОСОБА_1 начебто було подано заяву про призначення пенсії по інвалідності, яку розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській та Вінницькій областях та з 07.08.2024 ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності з урахуванням стажу за період роботи з 01.09.1982 по 30.06.2024, який складає 20 років 15 днів, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи в колгоспі з 01.08.1982 по 30.11.1997, оскільки відсутня довідка про кількість відпрацьованих вихододнів та встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві та період роботи з 02.12.1998 по 29.02.2000, оскільки записи про вказаний період роботи в трудову книжку внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162.
На переконання позивача, вказані вище фактичні обставини свідчать про допущення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області протиправної бездіяльності та безпідставного невключення до страхового стажу позивача періоду роботи в колгоспі, оскільки після отримання відповіді на адвокатський запит від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, ознайомившись зі своїм електронним кабінетом на Порталі електронних послуг Пенсійного фонду України, позивач побачив, що в електронній пенсійній справі, окрім згаданої заяви про призначення пенсії за віком, міститься ідентична заява про призначення пенсії від 29.08.2024, однак з внесеним виправленням шляхом закреслення виду пенсії “за віком» та здійсненим рукописним текстом “по інвалідності». Виправленому “вид пенсії» по інвалідності вірити». Поряд з вказаним написом міститься підпис, який не належить позивачу та який за зовнішніми ознаками повністю відповідає підпису уповноваженої особи Головного управління Пенсійного фонду України Любові Гордієнко, яка і приймала первинну заяву про призначення пенсії. Жодних виправлень до заяви про призначення пенсії позивач самостійно не вносив та на якій правовій підставі фахівці Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області внесли відповідні виправлення шляхом зміни виду пенсії з “за віком» на “по інвалідності» позивачу невідомо.
Поряд з цим, оскільки в електронній пенсійній справі містяться дві заяви про призначення пенсії, а відповідно до протоколу призначення пенсії від 05.09.2024 позивачу призначено пенсію саме по інвалідності, слід констатувати, що Головним управлінням Пенсійного фонду в Донецькій області не забезпечено здійснення розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 29.08.2024, оскільки, не відбулось ані призначення пенсії за віком, ані прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії за віком.
Водночас, належна позивачу трудова книга колгоспника НОМЕР_1 містить інформацію про те, що позивача 01.08.1982 було прийнято в члени колгоспу імені Карла Маркса, членом якого він був до 30.11.1997. Згідно записів трудової книжки позивач обіймав посаду тракториста у період з 01.08.1982 по 02.06.1983 та комбайнера у період з 02.06.1983 по 30.11.1997. До того ж з трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 вбачається, що вона містить записи про трудову участь позивача у колгоспі, тобто, з відомостей загаданої вище трудової книжки колгоспника можливо достеменно встановити, як факт членства ОСОБА_1 у колгоспі, так і факт виконання ним річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві, а відтак, незарахування до страхового стажу відповідних періодів з посиланням на Порядок № 637, який регламентує саме підтвердження стажу у разі відсутності трудової книжки або записів в ній - є очевидно протиправним.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року у справі № 200/7879/24 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи в колгоспі з 01.08.1982 по 30.11.1997. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 29.08.2024 року щодо зарахування періоду роботи в колгоспі з 01.08.1982 по 30.11.1997, зарахувавши до його страхового стажу період роботи в колгоспі з 01.08.1982 по 31.12.1986 та з 01.01.1989 по 30.11.1997, з урахуванням висновків суду, викладених в рішенні. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відсутні підстави для зарахування позивачу період роботи в колгоспі з 01.08.1982 по 30.11.1997 роки, оскільки позивачем до заяви про призначення пенсії по інвалідності не було долучено довідку про кількість відпрацьованих вихододнів та встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві, відповідно до вимог ст. 56 закону №1058.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем висловлено згоду з висновками місцевого суду та прохання залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 13486010, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84122, Донецька області, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, організаційно-правова форма - орган державної влади.
Відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 21084076, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 33028, м. Рівне, вул. Короленка, 7, організаційно-правова форма - орган державної влади.
Третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 22933548, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 08500, Київська область, місто Фастів(з), вул. Саєнка Андрія, будинок 10, організаційно-правова форма - орган державної влади.
29 серпня 2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області з заявою про призначення пенсії за віком, яка завірена особистим підписом позивача та співробітника пенсійного фонду.
Заяві присвоєно вхідний номер № 5001.
Водночас, на вебпорталі ПФУ розміщено заяву, яка містить виправлення виду пенсії замість “за віком» на “по інвалідності», означені виправлення засвідчені підписом співробітника третьої особи.
Відповідачем 2 розглянуто заяву позивача про призначення пенсії по інвалідності та рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 057150013125 від 13.09.2024 року позивачу призначено пенсію по інвалідності з 07.08.2024 року, до страхового стажу зараховано 20 років 0 місяців 15 днів.
Згідно листа відповідача 1 № 0500-0202-8/94883 від 24.09.2024 року, ОСОБА_1 29.08.2024 надав до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області заяву про призначення пенсії по інвалідності, відповідно до ст. 30 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Заява була відпрацьована за принципом екстериторіальності Головними управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській та Вінницькій областях, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 “Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.03.2021 № 339/35961. З 07.08.2024 ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності відповідно до статті 30 Закону №1058. Копія протоколу про призначення пенсії додається. Пенсію по інвалідності ОСОБА_1 призначено з урахуванням страхового стажу за період роботи з 01.09.1979 по 30.06.2024, який складає 20 років 15 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі з 01.08.1982 по 30.11.1997, оскільки відсутня довідка про кількість відпрацьованих вихододнів та встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві, відповідно до вимог статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» та Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637. Окреме рішення щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.08.1982 по 30.11.1997 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області не приймалось.
Згідно розрахунку стажу (Форма РС-право ППВП ПФУ) від 23.09.2024 року, період роботи позивача з 01.08.1982 по 30.11.1997 не зараховано до страхового стажу позивача.
Згідно записів трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 у розділі “Трудова участь у суспільному господарстві» міститься наступна інформація щодо спірного періоду роботи:
- 1982: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 114, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві Позивачем - 125;
- 1983: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 280, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві Позивачем - 293;
- 1984: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 280, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві Позивачем - 307;
- 1985: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 280, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві Позивачем - 296;
- 1986: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 280, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві Позивачем - 280;
- 1987: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 280, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві Позивачем - “-» (служба в радянській армії);
- 1988: служба в радянській армії;
- 1989: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 280, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві Позивачем - 292;
- 1990: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 280, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві Позивачем - 317;
- 1991: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 280, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві Позивачем - 280;
- 1992: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 280, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві Позивачем - 280;
- 1993: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 280, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві Позивачем - 294;
- 1994: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 280, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві Позивачем - 288;
- 1995: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 280, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві Позивачем - 289;
- 1996: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 260, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві Позивачем - 271;
- 1997: прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві - 260, виконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві Позивачем - 268.
Згідно записів №№1-2, №№2-4 розділу “Членство в колгоспі» трудової книжки колгоспника серія НОМЕР_1 позивач працював в Колгоспі імені Карла Маркса (к-з агрофірма “Азов») з 01.08.1982 по 30.11.1997.
Також позивачем до суду надано довідку від 11.06.2019 № 315 ПРАТ “ММК ім. Ілліча», яка містить інформацію щодо відпрацьованого позивачем часу у колгоспі імені Карла Маркса (к-з агрофірма “Азов»), яка відповідає записам трудової книжки.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, обставини справи щодо незарахування спірного періоду роботи в колгоспі підтверджуються відповідачем 1 та третьою особою, відповідачем 2 не спростовано, а тому вони не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частина 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року “Про трудові книжки колгоспників» затверджено Основні положення про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників.
Пунктом 2 вказаної постанови встановлено, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів, в тому числі на членів риболовецьких колгоспів, з моменту прийняття їх в члени колгоспу.
Згідно пунктів 1-3 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудової діяльності членів колгоспів.
Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.
Заповнення трудової книжки вперше проводиться в присутності особи, яку прийнято в члени колгоспу.
Відповідно до п. 5 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, в трудову книжку колгоспника вносяться: відомості про трудову участь, зокрема прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання.
Згідно п. 13 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність відповідно до статуту і правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 “Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердив Порядок № 637.
Згідно п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В п. 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
У пункті 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1) передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
У даному адміністративному спорі відповідач піддав сумніву достовірність записів у трудовій книжці щодо окремих періодів роботи позивача.
Комплексний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17, які стосуються уточнюючих довідок щодо пільгового стажу.
Водночас, із записів трудової книжки колгоспника, суд встановив, що вони містять необхідні відомості про трудову участь, зокрема прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві та його виконання позивачем, а також посилання на первинні документи, зокрема особовий рахунок позивача.
Водночас, судом установлено, що записи трудової книжки не містять даних щодо виконання позивачем річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві у 1987 році, а також не містить інформації про річний мінімум трудової участі в громадському господарстві та його виконання позивачем у 1988 році, натомість записи містять позначку “СА», що зазвичай позначає службу у радянській армії, інформація про початок та закінчення строкової військової служби позивачем у трудовій книжці відсутня.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч. 6 ст. 2 вказаного Закону, одним з видів військової служби є строкова військова служба.
Також слід врахувати, що на період проходження позивачем військової служби чинним було Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затверджене Постановою Ради Міністрів СРСР від 3 серпня 1972 року № 590.
Пунктом “к» частини 1 пункту 109 вказаного Положення передбачено, що крім роботи в якості робочого або службовця в загальний стаж роботи зараховується також служба в складі Збройних сил СРСР.
В спірних правовідносинах перебування позивача на військовій службі в радянській армії підтверджується записами трудової книжки колгоспника, проте дат початку та закінчення військової служби ці записи не містять.
Відповідно до п. 6 Порядку №637, для підтвердження військової служби […]: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, […]; довідки архівних і військово-лікувальних установ. […]
Військова служба у складі діючої армії в період бойових дій, в тому числі під час виконання інтернаціонального обов'язку, зараховується до стажу роботи на підставі довідок територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, які видаються в порядку, що визначається Міноборони (додаток № 2).
Водночас, матеріали адміністративної справи не містять документів на підтвердження дат періоду проходження позивачем служби в радянській армії в 1987-1988 роках, проте судом установлено, що позивач разом із заявою про призначення пенсії надавав військовий квиток НОМЕР_4 , тобто відповідач 2 мав можливість достеменно встановити період проходження військової служби позивачем.
Поряд із цим, з наявних матеріалів адміністративної справи у суду відсутня можливість достеменно встановити період проходження позивачем військової служби, оскільки позивач копію військового квитка до суду не надав.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач 2 неправомірно відмовив позивачу в зарахуванні спірного періодів роботи в колгоспі, мотивуючи це відсутністю уточнюючої довідки, оскільки відповідно до приписів ст. 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII, навіть за відсутності відомостей про поважність (неповажність) причин невиконання встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, відповідач мав врахувати цей час роботи за фактичною тривалістю, відомості про яку зазначено в розділі “Трудова участь в суспільному господарстві» трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 , виданої на ім'я позивача.
Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши дії відповідача 2 на відповідність приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що вони вчинені без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та без дотримання принципу пропорційності, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Протилежне відповідачем 2 під час судового розгляду означеної справи не доведено.
Щодо позовних вимог відносно визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яка полягає у нездійсненні розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 29.08.2024, суд зазначає, що обидві надані позивачем заяви про призначення пенсії як за віком так і по інвалідності містять однаковий вхідний номер - 5001.
Судом установлено, що до поданої позивачем заяви про призначення пенсії за віком співробітником третьої особи внесено виправлення щодо виду пенсії, водночас, заява посвідчена підписом позивача.
З наданих сторонами доказів у суду відсутня можливість встановити, на якій стадії прийняття та реєстрації заяви були внесені означені зміни та чи був обізнаний про них позивач.
Однак, ураховуючи, що обидві надані позивачем заяви мають однаковий реєстраційний номер, слід дійти висновку, що позивачем не подано дві окремі заяви, а подана ним заява була розглянута з урахуванням внесених співробітником третьої особи змін.
Водночас, відповідно до приписів п.п. 4.1., 4.2. Порядку № 22-1, заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
При прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування; проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного стажу роботи. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії; з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відтак, суд дійшов висновку, що визначений у поряду екстериторіальності структурний підрозділ, у спірних правовідносинах відповідач 2, розглянув заяву позивача про призначення пенсії з урахуванням внесених змін, водночас, визначений у такому порядку структурний підрозділ ПФУ не дотичний до процедури прийняття та реєстрації заяв про призначення пенсії, а здійснює розгляд відповідних заяв із доданими до них документами, які розподілені йому в автоматичному режимі.
Отже, у спірних правовідносинах відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності структурного підрозділу, який здійснював розгляд заяви позивача про призначення пенсії, щодо нерозгляду заяви про призначення пенсії за віком, поряд із цим дії/бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо внесення змін до заяви позивача про призначення пенсії або нереєстрації заяви про призначення пенсії за віком позивачем не оскаржується.
З системного аналізу викладених норм також вбачається, що визначений за принципом екстериторіальності структурний підрозділ органу ПФУ є тим органом, що призначає пенсію (здійснює перерахунок) незалежно від місця реєстрації пенсіонера або перебування його на обліку в іншому органі Пенсійного фонду України за місцем реєстрації, тому обов'язок щодо відновлення порушеного права позивача має бути покладений на саме відповідача 2.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду висловленій у постановах від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23, від 07 травня 2024 року у справі №460/38580/22, від 24 травня 2024 року у справі №460/17257/23, від 09 липня 2024 року у справі №240/16372/23, від 18 вересня 2024 року у справі №240/6201/23, від 16 жовтня 2024 року у справі № 140/14380/23.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову шляхом: визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи в колгоспі з 01.08.1982 по 30.11.1997; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 29.08.2024 року щодо зарахування періоду роботи в колгоспі з 01.08.1982 по 30.11.1997, зарахувавши до його страхового стажу період роботи в колгоспі з 01.08.1982 по 31.12.1986 та з 01.01.1989 по 30.11.1997, з урахуванням висновків суду, викладених в рішенні.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року у справі № 200/7879/24 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року у справі № 200/7879/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 05 червня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Геращенко