05 червня 2025 року справа №360/1650/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року по справі №360/1650/24 (суддя І інстанції Пляшкова К.О.) за позовом адвоката Комаси Олександра Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби за пунктом «г» частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»; зобов'язання відповідача задовольнити рапорт позивача про звільнення на підставі пункту «г» частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Позивач наголошує на тому, що відмова у звільненні з військової служби суперечить чинному законодавству, оскільки відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, мають право на звільнення у разі необхідності постійного догляду за хворими батьками. Позивачем надано висновок лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) від 14 лютого 2024 року, який відповідає вимогам Наказу МОЗ України №407 від 09.03.2021р. та містить підтвердження наявності когнітивних порушень у матері позивача. Верховний суд у постанові від 13.06.2024р. у справі №520/21316/23 прямо зазначив, що висновок ЛКК є належним доказом потреби в постійному догляді, і вимога висновку МСЕК є неправомірною. Суд першої інстанції помилково ототожнив поняття «догляд дома» з поняттям «постійний догляд». У постанові Верховного суду від 21 лютого 2024р. у справі №120/1909/23 наголошено, що «догляд дома» не виключає потреби у постійному догляді, а лише конкретизує його форму. Отже, висновок ЛКК підтверджує потребу у постійному догляді, що є достатньою підставою для звільнення військовослужбовця.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі.
Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, згідно з наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 15 вересня 2023 року № 597-ОС «Про особовий склад» зарахований у списки особового складу відповідача та на всі види забезпечення, за наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 21 березня 2024 року № 228-ОС «Про особовий склад» призначений на посаду інспектора прикордонної служби 3 категорії - номером обслуги третьої групи другого вогневого відділення першої прикордонної застави артилерійських гармат третього відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки.
07 березня 2024 року позивач звернувся із рапортом до першого заступника начальника третього відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування вогневої підтримки підполковника ОСОБА_2 про звільнення з військової служби у зв'язку з наявністю матері із числа осіб, які потребують постійного догляду за хворобою, що підтверджує відповідними медичними висновками, на підставі пункту «г» частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
До рапорту додано копії таких документів: - акт встановлення факту здійснення догляду від 14 лютого 2024 року № 26; - висновок № 10 від 14 лютого 2024 року про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі; - встановлення діагнозу Чернігівською обласною психоневрологічною лікарнею від 13 лютого 2024 року № 143; - свідоцтво про смерть ОСОБА_3 від 03 листопада 2020 року №160; - свідоцтво про народження ОСОБА_1 ; -паспорт ОСОБА_1 ; - паспорт ОСОБА_4 ; - пенсійне посвідчення ОСОБА_4 № НОМЕР_3 ; - картку платника податків ОСОБА_1 ; -картку платника податків ОСОБА_4 .
Висновком Комунального некомерційного підприємства «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області № 10 від 14 лютого 2024 року про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, встановлено, що ОСОБА_4 рекомендовано соціальні послуги: догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Згідно з актом від 14 лютого 2024 року № 26 комісією, що утворена відповідно до рішення виконавчого комітету Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області від 13 квітня 2023 року № 89, встановлено, що ОСОБА_1 , який зареєстрований та проживає: АДРЕСА_1 , здійснює постійний догляд на непрофесійній основі за ОСОБА_4 , яка також зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є особою похилого віку, яка потребує догляду вдома, денного догляду на підставі висновку від 14 лютого 2024 року № 10. Перелік соціальних послуг, які надаються особі: допомога в самообслуговуванні (дотримання особистої гігієни, рухового режиму, годування, пересування в побутових умовах), ведення домашнього господарства (купівля продуктів харчування та ліків, інших товарів, приготування їжі, прибирання житла, прання білизни, оплата платежів), психологічна підтримка.
Листом відповідача від 21 березня 2024 року № 08/15808/24-Вн позивачу відмовлено у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби.
Вважаючи такі дії відповідача незаконними та протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року у справі № 360/405/24 у задоволенні позовної заяви відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року у справі № 360/405/24 рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року у справі № 360/405/24 скасовано; прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цієї постанови; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції вказано, що: «надаючи оцінку фактичним обставинам справи з урахуванням наведених норм права та висновків Верховного Суду, викладених у вищезазначених постановах, щодо допустимості рішення ЛКК на підтвердження необхідності здійснення постійного догляду та звільнення із військової служби за сімейними обставинами, суд зауважує на тому, що позивач разом з рапортом надав визначені законодавством докази в підтвердження, що матір позивача потребує постійного стороннього догляду.
При цьому, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що підставою для звільнення є саме необхідність здійснення постійного догляду. Водночас, суд звертає увагу, що саме по собі поняття «догляд вдома» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк останнє передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Разом з цим, відповідач фактично не надавав оцінки вказаним висновкам, обмежившись позицією, що потребу у постійному догляді можуть підтверджувати лише медичний висновок МСЕК.
Тобто, відповідачем фактично не надано оцінки обставинам, які належить встановити при розгляді рапорту позивача, а саме: чи відповідають висновки ЛКК встановленій формі; чи містять вони всі відомості, притаманні такому медичному висновку, на підставі якої інформації він видавався та, за підсумком цього, чи є він належним доказом на підтвердження наявності у позивача підстав для звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13 червня 2024 року по справі № 520/21316/23.».
Представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом від 20 листопада 2024 року № 5638-24 за отриманням інформації щодо виконання постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року у справі № 360/405/24.
Листом від 25 листопада 2024 року № 08/16282-24-Вих відповідач повідомив представника позивача, що на виконання постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року у справі №360/405/24 під час повторного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 07 березня 2024 року (вх. № 13/869/24-Вн від 08.03.2024) щодо звільнення з військової служби встановлено, що підставою для відмови у задоволені даного рапорту була відсутність висновку МСЕК. Однак, постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року у справі №360/405/24 з посиланням на правові висновки, викладені Верховним судом (постанови від 21 лютого 2024 року у справі № 120/1909/23, від 11 квітня 2024 року у справі № 420/16689/23) вказано військовій частині НОМЕР_1 щодо необхідності врахування при розгляді рапортів на звільнення (у разі надання) висновків ЛКК та надання останнім (у разі відмови) належної оцінки.
Відтак, з урахуванням висновків, викладених у постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року у справі №360/405/24, під час повторного розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 від 07 березня 2024 року (вх. № 13/869/24-Вн від 08.03.2024) надана належна правова оцінка висновку № 10 про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, від 14 лютого 2024 року та встановлено, що вказаний висновок відповідає встановленій формі та містить всі необхідні реквізити, визначені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407. Проте, висновок № 10 про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, від 14 лютого 2024 року не є належним та допустим доказом необхідності здійснення «постійного догляду» за ОСОБА_5 , оскільки не містить таких рекомендацій. Натомість, вказаним висновком визначені соціальні послуги «догляд вдома» та «отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи». Одночасно, колегією суддів звернута увага сторін на те, що «підставою для звільнення є саме необхідність здійснення постійного догляду. Водночас, суд звертає увагу, що саме по собі поняття «догляд вдома» є не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк останнє передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.». Вказаний висновок повністю узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного суду від 21 лютого 2024 року у справі № 120/1909/23. З урахуванням викладеного, правових підстав для звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини не має.
Аналогічний вище зазначеному листу за змістом лист від 28 листопада 2025 року № 08/61955/24-ВН направлений позивачу.
Наведені обставини сторонами не оспорюються.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Визначення військової служби міститься у частині першій статті 2 Закону № 2232-ХІІ та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно з частинами третьою і четвертою статті 2 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-ХІІ.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачем до рапорту від 07 березня 2024 року про звільнення з військової служби у зв'язку з наявністю матері із числа осіб, які потребують постійного догляду за хворобою, було додано, зокрема, висновок Комунального некомерційного підприємства «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області № 10 від 14 лютого 2024 року про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, встановлено, що ОСОБА_4 рекомендовано соціальні послуги: догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Відмовляючи у звільненні позивача з військової служби за наслідками повторного розгляду рапорту позивача від 07 березня 2024 року, відповідач виходив з того, що терміни «постійний догляд» та «догляд вдома» не є тотожними, тому наданий позивачем висновок від 14 лютого 2024 року № 10 не є належним та допустимим доказом необхідності здійснення постійного догляду за ОСОБА_4 .
Судом першої інстанції при прийнятті рішення у цій справі було враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 21 лютого 2024 року у справі № 120/1909/23, від 11 квітня 2024 року у справі №420/16689/23 та від 13 червня 2024 року у справі № 520/21316/23, про те, що належним доказом необхідності здійснення постійного догляду може бути, як висновок медико-соціальної експертної комісії, так і у визначених законом випадках висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
При цьому, суд дійшов висновку про те, що наданий позивачем до рапорту висновок лікарсько-консультативної комісії № 10 від 14 лютого 2024 року не підтверджує необхідність здійснення саме постійного догляду за матір'ю позивача, а тому не може бути підставою для звільнення позивача з військової служби згідно підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
- форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;
- висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Повноваження ЛЛК також визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Згідно із Інструкцією щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України 09.03.2021 № 407, висновок призначений для реєстрації когнітивних порушень, які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00-F09), розумова відсталість (F70-F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація, інвалідність І групи тощо). Когнітивні порушення можуть спостерігатися у симптокомлексі наступних розладів психіки (F10-F19), шизофренія (F20), первазивні розлади розвитку (F84), нейродегенеративні захворювання (хвороба Альцгеймера, Паркінсона тощо), судинні захворювання головного мозку (інсульти, інфаркти мозку, церебральний атеросклероз), нейроінфекція, наслідки черепно-мозкової травми, новоутворення, метаболічні порушення та інтоксикації, аутоімунні захворювання, генетичні захворювання тощо (пункт 2 Інструкції № 407).
За пунктом 4 Інструкції № 407, висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
У пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 8 Інструкції № 407).
Висновок підписується членами лікарської комісії, із проставленням дати видачі, після чого завіряється печаткою закладу охорони здоров'я (пункт 9 Інструкції № 407).
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачем до рапорту було додано висновок Комунального некомерційного підприємства «Славутицька міська лікарня» Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області № 10 від 14 лютого 2024 року про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі за формою № 080-2/о, згідно з яким ОСОБА_4 рекомендовано соціальну послугу: догляд вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Проте, наведений висновок не містить в собі інформації про необхідність здійснення саме постійного догляду за матір'ю позивача.
Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №120/1909/23 викладено правовий висновок, що поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. В свою чергу, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом і у постанові від 13 червня 2024 року у справі № 520/21316/23, на яку посилається позивач.
У підпункті «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII визначено, що підставою для звільнення з військової служби є саме необхідність здійснення постійного догляду.
З огляду на відсутність у висновку від 14 лютого 2022 року № 10 про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, інформації про необхідність здійснення постійного догляду за матір'ю позивача, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що цей висновок не є належним доказом існування підстав для звільнення з військової служби, визначених підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. За таких обставин, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову.
Колегія суддів також звертає увагу позивача, що під час розгляду справи № 520/21316/23 Верховним Судом було встановлено наявність в матеріалах справи висновку лікарсько-консультативної комісії № 367 від 15.05.2023р., у якому зазначено, що хворий потребує саме постійного стороннього догляду. Отже, справи не є тотожними.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції під час розгляду та ухвалення рішення, їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанцій норм матеріального права, у апеляційній скарзі не наведено.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
Керуючись 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року по справі №360/1650/24 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року по справі №360/1650/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 05 червня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук
Судді А.А. Блохін
І.В. Геращенко