Єдиний унікальний номер справи №756/16855/23
Провадження №22-ц/824/1321/2025
05 червня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 травня 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В грудні 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до Оболонського районного суду міста Києва суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 172003,73 грн.
Позовні вимоги мотивувало тим, що 27.04.2020 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № R01.00611.006670350 від 27.04.2020 року.
07.07.2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 07072023, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором № R01.00611.006670350 від 27.04.2020 року, укладеним між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ». Відповідно до реєстру боржників ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права вимоги до відповідача в сумі 172 003,73 грн, з яких: 96 253,92 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 75 749,81 грн - сума заборгованості за відсотками; 0,00 грн - сума заборгованості за комісіями.
На підставі викладеного просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ" суму заборгованості за Кредитним договором № 201.00611.006670350 від 27 квітня 2020 року в розмірі 172 003.73 грн., з яких: 96 253.92 грн. заборгованість за основним боргом; 75 749.81 грн. заборгованість за відсотками; та понесені судові витрати.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 02 травня 2024 року в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вирішити питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що кредитний договір № R01.00611.006670350 від 27.04.2020 року за своєю природою укладений з метою реструктуризації боргу за іншим кредитним договором, в свою чергу відповідні дії, які вчиненні Відповідачем щодо реструктуризації боргу шляхом укладення нового договору свідчать про наявність відповідної заборгованості та перерахунку відповідних кредитних коштів. Також зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції про недоведеність матеріалами справи факту відступлення права грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором від первісного кредитора до ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Станом на день розгляду справи відзив на апеляційну скаргу Київського апеляційного суду не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах даної категорії розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання встановлених законом умов) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав задоволення апеляційної скарги позивача.
У ході розгляду справи судом було встановлено, що 27.04.2020 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № R01.00611.006670350 від 27.04.2020 року.
Відповідно до умов договору позичальник укладенням цього договору дає доручення банку, а банк, за дорученням позичальника, надає кредит у день підписання даного договору шляхом переказу коштів в сумі 96253,92 грн з позичкового рахунку позичальника на рахунок НОМЕР_1 в АТ «Ідея Банк», призначення платежу: «Погашення кредитної заборгованості договір № Z06.00606.005374370 від 21.05.2019». Банк надає кредит строком на 26 місяців. Датою видачі кредиту, є дата списання коштів з позичкового рахунку позичальника для зарахування за призначенням. За користування кредитом позичальник сплачує проценти за ставкою: протягом періоду від початку кредитування до 30 календарного дня (включно) після завершення перших 2 місяців кредитування (надалі пільговий період) - 0.001 % річних від неповернутої суми кредиту; починаючи з 31 календарного дня після завершення пільгового періоду 28.3% річних від неповернутої суми кредиту (п. 1.2, 1.3 договору).
07.07.2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», як фактором, та АТ «Ідея Банк», як клієнтом, був укладений договір факторингу № 07072023, за умовами якого фактор зобов'язується передати (сплатити) клієнту суму фінансування, а клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги за укладеними кредитним договорами згідно з реєстром боржників в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги.
У непідписаному та не засвідченому печатками обох сторін витягу з реєстру боржників № 2 від 07.07.2023 року до договору факторингу № 07072023 від 07.07.2023 вказано заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № R01.00611.006670350 від 27.04.2020, в загальному розмірі 172 003,73 грн.
Відповідно до складеного позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором № R01.00611.006670350 від 27.04.2020 за період з 07.07.2023 по 30.11.2023, станом на 30.11.2023 непогашений залишок заборгованості складає 172003,73 грн, з яких: 96253,92 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 75749,81 грн - сума заборгованості за відсотками.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог зазначив, що належних та допустимих доказів існування тих обставин, про які заявляє позивач у позові щодо отримання відповідачем кредитних коштів, наявності заборгованості та її розміру, а також переходу прав вимоги до відповідача, матеріали справи не містять.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у повному обсязі.
Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію апелянта, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).
Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:
«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»
Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Окремо апеляційний суд звертає увагу на неналежність позиції апелянта стосовно того, що оскільки кредитний договір № R01.00611.006670350 від 27.04.2020 року укладений з метою реструктуризації боргу за іншим кредитним договором, це само по собі свідчить про наявність відповідної заборгованості та перерахунку відповідних кредитних коштів.
Як убачається з матеріалів справи, 27.04.2020 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № R01.00611.006670350.
Відповідно до 1.2. Договору позичальник укладенням цього договору дає доручення банку, а банк, за дорученням позичальника, надає кредит у день підписання даного договору шляхом переказу коштів в сумі 96253,92 грн з позичкового рахунку позичальника на рахунок НОМЕР_1 в АТ «Ідея Банк», призначення платежу: «Погашення кредитної заборгованості договір № Z06.00606.005374370 від 21.05.2019».
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Зважаючи на вказане, для підтвердження своєї позиції позивач мав би надати до суду належні докази з приводу фактичного виконання кредитором обов'язку переказу коштів на відповідний рахунок, про що сторони домовилися в договорі, а саме первинні бухгалтерські документи з даного приводу. В той же час такого обов'язку позивачем дотримано не було.
На підтвердження зарахування коштів за кредитним договором позивач надав до суду розрахунок заборгованості.
Колегія суддів зазначає, що вказаний розрахунок заборгованості не є доказом наявності заборгованості по договору, оскільки не належить до засобів доказування, передбачених ст. 76 ЦПК України, і не є первинним бухгалтерським документом.
Посилання позивача на цей розрахунок як на підставу задоволення позовних вимог є необґрунтованим, оскільки розрахунки заборгованості є внутрішніми документами фінансових установ та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 13 травня 2020 року у справі №219/1704/17.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Фактично позивачем не надано належних та допустимих доказів видачі позичальнику кредиту у заявленій сумі, а саме: меморіальний ордер чи інший первинний бухгалтерський документ, що підтверджує перерахування кредитних коштів на рахунок позичальника первісним кредитором, виписки з рахунку кредитора за дату виплати коштів відповідачу відповідно до ст. 19 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», ч. 2 ст. 78 ЦПК України.
З урахуванням викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що будь-яких належних та допустимих доказів фактичної видачі кредиту відповідачу матеріали справи не містять, відтак такі твердження позивача не можуть бути прийняті судом. За таких умов у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача в порядку повернення кредиту будь-яких коштів.
Доводи про помилковість висновків суду першої інстанції про недоведеність матеріалами справи факту відступлення права грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором від первісного кредитора до ТОВ «ФК «ЄАПБ» колегія суддів також не приймає.
Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Як убачається з матеріалів справи, позивачем до суду надано лише окремі аркуші договору 07072023 від 07.07.2023 року, укладеного між ТОВ «ФК «ЄАПБ» та АТ «Ідея Банк», а також витяг з реєстру боржників до договору факторингу, який не підписано та не засвідчено печатками другої сторони.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, вищезгадані аркуші не є належним чином засвідченими копіями документів та витягами з них, тому не є належними, допустимим та достовірними доказами відступлення права грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.
Наданий до суду витяг з реєстру боржників до договору факторингу сформований безпосередньо представником ТОВ «ФК «ЄАПБ», тобто повністю залежить від волевиявлення сторони і не може об'єктивно підтверджувати наявність того факту, на який сторона посилається, тому є неналежним доказом.
Інших доказів на підтвердження вказаних обставин позивач до суду не надав.
Таким чином, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про залишення без задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів».
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.
Підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.
Положеннями ч. 1 ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 375, 381, 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 02 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий С.О. Журба
Судді: Т.О. Писана
К.П. Приходько