Справа № 760/30414/23 Головуючий у І інстанції Зуєвич Л.Л.
Провадження №22-ц/824/4465/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
ІменемУкраїни
04 червня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Доброванової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника акціонерного товариства «Акцент-Банк» - адвоката Омельченка Євгена Володимировича на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2024 року у справі за позовом акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У грудні 2023 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 28 липня 2017 року ОСОБА_1 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. На підставі вказаної анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Відповідно до п.п. 2.1.1.2.2 - 2.1.1.2.4 Умов та Правил, клієнт дає свою згоду. що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою та безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.
Відповідач підтвердив свою згоду, що підписана ним анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у А-Банку разом з Умовами та правилами, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складає між ним та банком кредитний договір, що підписується підписом у заяві. Витяг з Умов та правил надання банківських послуг додаються до позовної заяви. Також всі основні умови кредитування доведені відповідачеві, про що свідчить його підпис в паспорті споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка».
Банк на боргові зобов'язання за кредитом нараховує відсотки в розмірі, встановленому Тарифами банку, що підтверджується п. 2.1.7.9 Умов та Правил надання банківських послуг.
Одночасно п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість здійснювати зміну тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому банк, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту) зобов'язаний не менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картрахунку згідно з п. 1.1.3.1.10 цього договору. Якщо протягом 7 днів банк не одержав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, то вважається, що клієнт приймає нові умови. Право зміни розміру наданого на платіжну картку кредиту (кредитного ліміту) банк залишає за собою в однобічному порядку, за власним рішенням банку та без попереднього повідомлення клієнта.
Вказував, що АТ «А-Банк» свої зобов'язання за договором та угодою виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит (встановив кредитний ліміт) у розмірі відповідно до умов договору.
Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору.
В зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 13 листопада 2023 року має заборгованість 111842,05 грн, яка складається з 63551,48 грн заборгованості за кредитом, 48290,57 грн заборгованості за відсотками, 0,00 грн штрафи.
Вказував, що при укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлено однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Вказував, що крім анкети-заяви, відповідачем також підписано паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому чітко зазначені всі обумовлені умови кредитування, строки, процентна ставка тощо.
Враховуючи вищезазначене, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №б/н від 28 липня 2017 року в розмірі 111842,05 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 63551,48 грн, простроченої заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 48290,57 грн, 0,00 грн заборгованості по штрафам, судові витрати в розмірі 2684 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач АТ «Акцент-Банк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення суду Солом'янського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2024 року в та задовольнити позовні вимоги АТ «Акцент-Банк» в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначав, що в анкеті-заяві відповідач підтвердив під підпис факт ознайомлення з Умовами та правилами надання банківський послуг та зобов'язався в подальшому регулярно знайомитися зі змінами до них. Як вбачається з розрахунку заборгованості, боржник користувався кредитом, а, отже, ознайомився з Умовами та правилами і погодився з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти.
Посилався на зміст ст. 1048, 1054 ЦК України, вказував, що навіть якщо враховувати думку суду першої інстанції щодо не підписання позичальником Тарифів та Умов і Правил, позичальник отримав кредитну картку та скористався кредитними коштами, тобто погодився з умовами, що діяли на момент зняття коштів (ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України) і вже повинен сплачувати процентну ставку.
Вважає, що посилання на постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 в частині відмови у стягненні процентів жодним чином не обґрунтовано, оскільки в справі № 342/180/17 розглядався випадок, коли Тарифи банку не було підписано боржником. В даному ж випадку до матеріалів справи додано не тільки тарифи, а й паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому чітко зазначені всі обумовлені умови кредитування, строки, процентна ставка тощо. Паспорт продукту підписано боржником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 12 січня 2021 року в справі № 524/5556/19 (стосовно підпису), дана судова практика у цій категорії справ є незмінною.
Тобто в даному випадку потрібно використовувати не постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17, а іншу судову практику, яка наявна в справах, де присутній паспорт споживчого кредиту, а саме на постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі № 284/57/20, у якій Верховний Суд звернув увагу, що в матеріалах справи наявний підписаний відповідачем паспорт споживчого кредиту, в якому також визначені, в тому числі, пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування. Ураховуючи викладене, суди в порушення вимог ст. 81, 367, 374 ЦПК України з урахуванням повноважень суду не врахували, що оскільки сторонами було погоджено, зокрема процентну ставку, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, то суду слід було визначити й стягнути таку заборгованість відповідно до положень закону та підписаних відповідачем анкети-заяви та паспорту споживчого кредиту. Підписавши вказану анкету-заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, та паспорт споживчого кредиту, відповідач відповідно до ст. 3, 627 ЦК України добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов'язання.
Крім того, зазначає з попередньої судової практики щодо помилок у застосуванні судами паспорту споживчого кредиту, які потім скасовувались судами вищих інстанцій.
Щодо дати актуальності інформації посилався на ч. 2 ст. 638, ст. 634, ч. 3 ст. 624 ЦК України.
Вказував, що паспорт кредиту оформлено відповідно до додатку № 1 до Закону України «Про споживче кредитування», і строк кредиту зазначається у розділі № 2 «Основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача», підрозділі «Строк кредитування», де зазначено строк кредитування 240 місяців.
Розділ № 7 Паспорту «Інші важливі аспекти», підрозділ «Дата надання інформації» містить дату, до якої, у відповідності зі ст. 643 ЦК України, кредитор повинен був отримати відповідь-згоду на дані умови кредитування (акцепт) від позичальника, і навіть якщо він її отримав із запізненням, то це не має значення, якщо банк з цим погоджується.
Щодо іншої інформації, а саме п. 4 розділу 7 Паспорту «Умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту. та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо», пояснював, що дане зазначення є обов'язковим і говорить лише про факт, що кредитодавець вправі самостійно визначити розмір кредитного ліміту на картці, виходячи з фінансового стану позичальника та його історії обслуговування в банку. Жодним чином дане посилання не змінює основні умови кредитування, такі як строк, відсоткову ставку, відповідальність за порушення, право дострокового погашення тощо.
Пункт 13 розділу 4 Паспорту - «Реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит» - пояснював, що дійсно, реальна відсоткова ставка може змінюватись, однак вона змінюється в будь-якому кредитному договорі, оскільки в разі порушення позичальником умов кредитування до нього застосовуються штрафні санкції - підвищена відсоткова ставка, пеня, тощо, і всі ці нарахування змінюють реальну відсоткову ставку, яка може бути мінімальною, і складатись лише з самих відсотків у випадку сумлінного виконання позичальником своїх обов'язків. Саме такі зазначення є обов'язковою вимогою Закону України «Про споживче кредитування».
Щодо сумнівів суду першої інстанції відносно розрахунку заборгованості, вважав їх необґрунтованими, оскільки на підтвердження вірності розрахунку банк надавав банківську виписку.
Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 360 ЦПК України.
Належним чином повідомлені учасники справи в судове засідання не з'явились.
У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що банком не доведено належними доказами, що ОСОБА_1 дійсно уклав кредитний договір та отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку зі сплатою процентів за користування кредитом, оскільки доказів про те, що АТ «Акцент-Банк» надав ОСОБА_1 кредитні кошти, не надано, відсутні сам кредитний договір, а сам лише факт підписання анкети -заяви не свідчить про видачу кредиту відповідачу.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 28 липня 2017 року між сторонами укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у А-Банку (для індивідуальних клієнтів, приватних підприємців та керівників корпоративних клієнтів).
Анкета-заява містить анкетні та інші персональні дані відповідача, а також умови про те, що він погоджується з тим, що дана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідач ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і погоджується з його умовами, примірник договору про надання банківських послуг отримає шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту www.а-bank.com.ua. Відповідач зобов'язується виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно самостійно знайомитися з їх змінами на сайті А-Банку www.а-bank.com.ua.
Розмір відсотків за користування кредитними коштами та порядок їх нарахування у договорі не зазначено.
28 липня 2017 року шляхом підписання простим електронним підписом Паспорту споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» тип кредитного продукту: Картка «Універсальна», Картка «Універсальна Gold», ОСОБА_1 був ознайомлений з умовами споживчого кредитування в АТ «А-Банк». Зазначена інформація зберігала чинність та була актуальною до 31 грудня 2017року.
Водночас до кредитного договору банк додав окрім копії паспорту відповідача, витяг із Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку та витяг із Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна», «Універсальна Gold» та «Зелена», які не підписані відповідачем.
Згідно з розрахунком заборгованості за договором від 28 липня 2017 року заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 13 листопада 2023 року становить111 842,05 грн, яка складається з 63 551,48 грн заборгованості за кредитом, 48290,57 грн заборгованості за відсотками, 0,00 грн штрафи.
Також до позовної заяви банк долучив: довідку про відкритий відповідачу рахунок № НОМЕР_2 та виданікартки строком дії до жовтня 2027 року; довідку про встановлені у період з 29 липня 2017 року по 13 листопада 2023 року кредитні ліміти, розмір яких постійно збільшувався; виписку по картці № НОМЕР_1 за цей же період.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст.. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Ст. 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов'язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).
Розглядаючи даний спір, суд першої інстанції вірно визначився з тим, що позивач АТ «Акцент-Банк» посилався на те, що з метою укладання кредитного договору № Б/Н з ПАТ «Акцент-банк» та отримання кредитної картки відповідач ОСОБА_1 підписав анкету-заяву від 28 липня 2017 року, згідно якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,80% щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом.
Отже, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку, яка є складовою частиною кредитного договору,відповідач відповідно до вимог ст. 3, 627, 638 ЦК України не погоджував умови кредитного договору щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами і не брав на себе відповідні зобов'язання.
Незважаючи на це банк, окрім нарахування заборгованості за тілом кредиту, здійснював також нарахування і списання з карткового рахунку позивальника відсотків за використання кредитного ліміту.
Позивач, обґрунтовуючи правомірність такого нарахування (списання), посилався на витяг із Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку та витяг із Тарифів користування кредитною карткою «Універсальна», «Універсальна Gold» та «Зелена», як невід'ємні частини спірного договору.
Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи і Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання позичальником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача про Умови та Тарифи не може бути належним доказом узгодження між сторонами розміру процентів, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.а-bank.com.ua) неодноразово змінювалися самим АТ «А-Банк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (28 липня 2017 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (14 грудня 2023 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
На підставі вищевикладеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про відсутність доказів того, що 27 липня 2017 року АТ «Акцент-Банк» надав ОСОБА_1 кредитні кошти.
Посилання АТ «А-Банк» на письмовий документ - Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», підписаний сторонами 18 березня 2019 року, в якому визначені істотні умови кредитування, у тому числі тип та розмір базової процентної ставки і підвищеної процентної ставки, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.
На час підписання сторонами паспорту споживчого кредиту були чинні норми ч. 2, 6ст.9 Закону України «Про споживче кредитування» у наступній редакції: до укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті. Споживач зобов'язаний надати кредитодавцю підтвердження про ознайомлення з інформацією, надання якої передбачено частинами другою та третьою цієї статті, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством).
З урахуванням наведених положень Закону України «Про споживче кредитування», паспорт споживчого кредиту не є документом, який посвідчує конкретні умови на яких в дійсності укладено договір кредиту, адже відповідна інформація є вимогою закону, що передбачає надання споживачу можливості до укладання договору здійснити порівняння різних пропозицій кредитодавця та за результатами такого порівняння прийняти обґрунтоване рішення про укладення кредитного договору, в тому числі з урахуванням обраного ним певного типу кредиту.
Отже, підписання позичальником Паспорту споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» не може свідчити про конкретні умови кредитування, на які погодився відповідач, та вказує на те, що передбачену законом інформацію споживач від банку отримав, однак який саме тип кредитного продукту фактично обрав позичальник при підписанні анкети-заяви у даному випадку паспорт споживача не зазначає, враховуючи, що він містить як дані, що застосовуються до всіх типів кредиту, так і окремо щодо кожного продукту: Картка «Універсальна», Картка «Універсальна Gold» та Картка «Зелена».
З огляду на викладене, відсутні підстави приймати до уваги під час вирішення даного спору наявний в матеріалах справи паспорт споживчого кредитування як доказ конкретних умов укладеного між сторонами кредитного договору стосовно розміру відсоткової ставки за користування кредитом, оскільки наявна у ньому інформація є попередньою (до укладення договору кредиту) та містить три типи кредитного продукту без зазначення який саме з них обирає позичальник. При цьому обрання конкретного типу кредиту не підтверджено і будь-якими іншими матеріалами справи, тож застосування позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості умов, передбачених для користування кредитною карткою є безпідставними.
Більше того, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20) за позовом банку до фізичної особи про стягнення заборгованості за кредитним договором викладено правовий висновок про те, що потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що за відсутності в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяги з Тарифів та з Умов, а також Паспорт споживчого кредиту не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, а тому в АТ «А-Банк» були відсутні достатні правові підстави зараховувати сплачені ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок погашення заборгованості за нарахованими відтоками через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві, а Тарифи і Умови та правила надання банківських послуг в А-Банку не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2019 року у справі № 910/10254/18, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а тому можуть підтверджувати факт передачі кредитних коштів позичальнику та заборгованість за кредитним договором.
Отже, виписка по рахунку, що міститься в матеріалах справи, є належним доказом щодо заборгованості відповідача, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Наведене узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц та від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18.
Виписка по картці/рахунку ОСОБА_1 , додана до позову, з якої чітко прослідковується, що відповідач користувався кредитними грошима, розраховувався в торгівельних мережах, здійснював перекази тощо, а потім повертав позивачу витрачені ним з рахунку грошові кошти, які банк зараховував їх як на погашення процентів за користування кредитним лімітом, так і на погашення тіла кредиту, обставин, на які посилався банк в позові та апеляційній скарзі, сама по собі як не підтверджує, так і не спростовує, оскільки не містить посилань на умови кредитного договору, дату його укладення, і з неї неможливо дійти висновку про умови нарахування відсотків.
Враховуючи вищевикладене, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги, що відповідач в анкеті-заяві про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в А-Банку підтвердила під розпис факт ознайомлення з Умовами і Правилами надання банківських послуг в А-Банку та зобов'язалася в подальшому регулярно знайомитися зі змінами до них, викладеними на сайті банку; боржник користувалася кредитом, а відтак ознайомилася з Умовами і Правилами надання банківських послуг в А-Банку і погодилася з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти, а також відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 1 ст. 1054 ЦК України повинна сплачувати процентну ставку.
Апеляційний суд відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги, що посилання на постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 в частині відмови у стягненні процентів жодним чином не обґрунтоване, зважаючи на наявність в матеріалах справи Паспорту споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», підписаного відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, в якому чітко зазначені всі обумовлені умови кредитування, строки, процентна ставка тощо, і що в даному випадку потрібно використовувати іншу судову практику, яка наявна в справах, де надавався Паспорт споживчого кредиту, а саме на постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року в справі № 284/157/20.
Апеляційний суд звертає увагу, що судом першої інстанції при ухваленні рішення зазначена в апеляційній скарзі постанова Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 не враховувалася.
Доводи банку в апеляційній скарзі щодо необґрунтованості сумнівів суду першої інстанції в наданому розрахунку заборгованості, який, за доводами позивача, сформовано на підставі виписки з особового рахунку, апеляційний суд відхиляє як неспроможні.
Повторне викладення позивачем в апеляційній скарзі обставин, на які він посилався в позовній заяві, не становить підставу для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції позивач не був позбавлений можливості доводити перед судом переконливість своїх доводів, надавши до позовної заяви відповідні докази, однак зазначеною процесуальною можливістю не скористався.
Висновок суду по суті вирішеного спору є правильним, законним та обґрунтованим, підтверджується матеріалами справи та не спростований позивачем належним чином.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідача.
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого відповідачами судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі ст. ст. 141, 382 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства «Акцент-Банк» - адвоката Омельченка Євгена Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 05 червня 2025 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар