30 квітня 2025 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/8157/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Саліхова В. В., Гаращенка Д. Р.
при секретарі Мудрак Р. Р.
а участі адвоката Целікова В. В., в інтересах ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс Банк»
на рішення Деснянського районного суду міста Києва у складі судді Панченко О. М.
від 20 січня 2025 року
у цивільній справі № 754/9951/16-ц Деснянського районного суду міста Києва
за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
У серпні 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось в суд із вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що 14.05.2008 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого у правовідносинах є позивач, та відповідачем було укладено договір кредиту № 403/021/08-Пі у відповідності до умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 23 073,00 доларів США зі сплатою 14,00% річних та комісій, в розмірі та в порядку, визначених в Додатку №1 до Договору, а ОСОБА_1 , в свою чергу, зобов'язався погашати заборгованість у відповідній черговості і сплачувати за користування кредитом відсотки та комісійну винагороду в сумі, в строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.
Також вказував, що 09.11.2011 між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду про внесення змін до Договору кредиту №403/021/08-Пі від 14.05.2008 року, відповідно до якої змінено валюту кредиту (з долара на гривню) та визначено відповідно його розмір на дату укладання додаткової угоди у розмірі 215 425 грн 71 коп. із кінцевим строком повернення до 13.05.2028.
Оскільки відповідач свої зобов'язання не виконував належним чином, станом на 23.02.2016, згідно розрахунку заборгованості по кредиту, у нього наявна заборгованість у сумі 498 980 грн 08 коп., за яким основна заборгованість - 215 425 грн 71 коп., заборгованість за відсотками 179 639 грн 20 коп., пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 17 306 грн 43 коп., інфляційні втрати за кредитом - 11 035 грн 53 коп., інфляційні втрати за відсотками - 39 043 грн 57 коп.
Вказану заборгованість банк просив стягнути у судовому порядку.
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28.11.2016 позов задоволено. Стягнуто на користь ПАТ «Укрсоцбанк» з ОСОБА_1 заборгованість за договором кредиту №403/021/08-Пі від 14.05.2008 в розмірі 498 980 грн 08 коп. та судові витрати у розмірі 7484 грн70 коп.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 21.01.2019 заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28.11.2016 скасовано, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 20 січня 2025 року у позові відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ «Сенс Банк», посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Судові витрати покласти на відповідача. Стверджує, що суд не дослідив належним чином поданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором, не перевірив його, не оцінив у сукупності з іншими доказами, та не навів у рішенні свій розрахунок, що є обов'язком суду. Посилається на практику Верховного Суду, зокрема на Постанову від 23 січня 2018 року по справі № 755/7704/15-ц, Постанову від 11 листопада 2020 року по справі № 723/602/17, та інші, в яких викладено правові висновки щодо обов'язку суду досліджувати подані сторонами докази, зокрема розрахунки заборгованості.
Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, послався на те, що заборгованість відповідача погашена за рахунок реалізації іпотечного майна, проте, на думку Банку, суд не врахував, що реалізація іпотеки покрила лише частину боргових зобов'язань. Вказує, що наразі існують судові процеси щодо скасування виконавчих написів нотаріусів такими, що не підлягають виконанню: виконавчий напис №11053 від 23 липня 2018 року та виконавчий напис №2367 від 12 вересня 2013 року у справі №754/6998/19, що в свою чергу може вплинути на реалізацію іпотечного майна третім особам на платформі «Сетам» і на факт задоволення боргових вимог банку. На даний час кінцевого рішення у вказаній справі не прийнято. Вважає, що суд порушив принцип диспозитивності, не витребував необхідні докази, не надав належної оцінки доводам та доказам сторін, що призвело до ухвалення неправильного рішення. Банк також посилається на те, що суд не врахував висновки експерта, не надав їм належної оцінки, та не мотивував відхилення висновку експерта, що є порушенням ст. 110 ЦПК України.
В поданому відзиві на апеляційну скаргу адвокат Целіхов В. В., в інтересах ОСОБА_1 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на безпідставність її доводів, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним. Стверджує, що апеляційна скарга подана позивачем у паперовому вигляді через засоби поштового зв'язку, тоді як позивач зобов'язаний був подати її в електронній формі через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему (ЄСІТС). Вказує, що позивач подав до суду декілька розрахунків заборгованості, які містять підвищену відсоткову ставку, про яку не було повідомлено відповідача. Посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, щодо принципу змагальності та недопустимості застосування концепції «негативного доказу», відповідач стверджує, що позивач не надав на вимогу суду всіх доказів на підтвердження своїх вимог та не виконав ухвали суду про надання доказів. Вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, встановивши відсутність заборгованості відповідача перед позивачем, враховуючи кошти, отримані від продажу майна відповідача та утримані з його доходів. Відповідач зазначає, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25 вересня 2024 року виконавчі написи нотаріусів були визнані такими, що не підлягають виконанню, і хоча Київський апеляційний суд скасував це рішення в частині одного з виконавчих написів, наразі подано касаційну скаргу до Верховного Суду.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції адвокат Целіков В. В., в інтересах ОСОБА_1 заперечив проти задоволення апеляційної скарги із викладених у відзиві на апеляційну скаргу підстав та доводів.
Позивач не направив представника у судове засідання суду апеляційної інстанції. Про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином через електронний кабінет ЄСІТС.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 14.05.2008 між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого у спірних правовідносинах, є позивач, та відповідачем було укладено договір кредиту №403/021/08-Пі у відповідності до умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 23 073,00 доларів США зі сплатою 14,00% річних та комісій, в розмірі та в порядку, визначених в Додатку № 1 до Договору, а ОСОБА_1 , в свою чергу, зобов'язався погашати заборгованість у відповідній черговості і сплачувати за користування кредитом відсотки та комісійну винагороду в сумі, в строки та на умовах, що передбачені кредитним договором.
Також, як підтверджується матеріалами справи, що 09.11.2011 сторонами укладено Додаткову угоду про внесення змін до Договору кредиту №403/021/08-Пі від 14.05.2008, відповідно до якої змінено валюту кредиту (з долара на гривню) та визначено відповідно його розмір на дату укладання додаткової угоди у розмірі 215 425 грн 71 коп. із кінцевим строком повернення до 13.05.2028.
Відповідач свої зобов'язання виконував не належним чином, внаслідок чого станом на 23.02.2016, згідно розрахунку заборгованості по кредиту, за ним обліковувалась основна заборгованість - 215 425 ,71 грн, заборгованість за відсотками 179 639,20 грн , пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 17 306,43 грн, інфляційні втрати за кредитом - 11 035,53 грн, інфляційні втрати за відсотками - 39 043,57 грн., а всього - 498 980 грн 08 коп.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того звернувшись до суду з вимогою про дострокове повернення кредиту, позивач фактично змінив кінцевий термін дії договору, що позбавляє його права у подальшому нараховувати відсотки за користування кредитними коштами. Оскільки в рахунок погашення заборгованості відповідача з прилюдних торгів було реалізовано за квартиру за 498 591, 20 грн, й на рахунок продавця підлягало перерахуванню 473 661,64 грн, суд дійшов висновку про те, що загальна заборгованість відповідачем сплачена.
Також суд взяв до уваги те, позивач не надав до суду інформації про стан заборгованості з урахуванням реалізації частини квартири, а також висновки Експерта №852-1/02/2022 за результатами проведення судово-економічної експертизи у ц/с №754/9951/16-ц, у якому що реальна процентна ставка на момент укладання договору кредиту складала 20,31%; в той час, як банком при нарахування відсотків, починаючи з 01.11.2012 застосовувались ставки (21.60%, 18,40%, 21.38%, 22.07%), що не передбачені умовами договору кредиту. При цьому суд вважав, що Банком було не повідомлено відповідача про намір змінити проценту ставку за надання кредиту.
Погоджуючись із висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, колегія суддів виходить із наступного.
Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, а також запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (пункти 4, 5 частини п'ятої статті 12 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов'язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред'явлення будь-якої вимоги.
Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02.10.2020 у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Матеріалами справи підтверджується, що у даній справі заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 28.11.2016 позов було задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача 498 980,08 грн в рахунок заборгованості за кредитним договором.
26.03.2018 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Шмідт К. В., на підставі виконавчого листа № 754/9951/16-ц, виданого 31.01.2017, відкрито виконавче провадження ВП № 56054128.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва 29.01.2019 заочне рішення від 28.11.2016 в даній справі скасовано.
Водночас, як встановлено судом, 18.02.2019 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Шмідт К. В., на підставі виконавчого листа № 754/9951/16-ц, виданого 31.01.2017, винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника в межах виконавчого провадження ВП № 56054128 (ТОВ «ЗЕБІР»).
06.12.2023 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Шмідт К. В., на підставі виконавчого листа № 754/9951/16-ц винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника в межах виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 (ТОВ «ВАЙН ПОІНТ»).
27.12.2023 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Шмідт К. В., на підставі виконавчого листа № 754/9951/16-ц винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника в межах виконавчого провадження ВП НОМЕР_2 (В/Ч НОМЕР_1 ).
Лише 07.03.2024 виконавчий лист № 754/9951/16-ц, виданий 31.01.2017 (ВП № 56054128) був повернутий до суду на підставі п. 5. ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
З листа від 28.03.2024 № 939/7/348 слідує, що військовою частиною було утримано (та перераховано виконавцю) з відповідача грошові кошти у сумі 22 852 грн 80 коп. (у тому числі у лютому 2024 - 12 300 грн 36 коп., та у березні 2024 - 10 552 грн 44 коп.).
Листом № 33 від 15.11.2024 ТОВ «ВАЙН ПОІНТ» повідомило про обсяг перерахованих коштів у розмірі 4 218,85 грн ( утому числі за період 01.12.2023-21.12.2023 - 1 338,38 грн, за період 01.01.2024-31.01.2024 - 1 473,47 грн, та за період 01.02.2024-29.02.2024 - 1 406,50 грн.)
Аналіз наведених обставин свідчить про те, що після скасування заочного рішення Деснянського районного суду міста Києва, банк, будучи обізнаним про обставини, які є підставою для завершення виконавчого провадження, не ініціював повернення виконавчого листа та з «мовчазною згодою» дозволив продовження стягнення коштів з боржника на підставі виконавчого документа, що втратив свою законність. На переконання колегії суддів такі дії не лише ставить під сумнів добросовісність дій Банку, а й свідчать про нехтування правами боржника на належний захист від неправомірного стягнення, адже зволікання у поверненні виконавчого листа та продовження отримання стягнень є порушенням принципів законності та належного виконання зобов'язань у виконавчому провадженні.
Також, судом встановлено, що в рахунок забезпечення виконання кредитного договору між сторонами було укладено Іпотечний договір 04/1-285 від 14.05.2008 (Договір іпотеки).
23.07.2018 приватним нотаріусом Чуловським В. А. вчинено виконавчий напис № 11053 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , власниками якої є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3
20.12.2018 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Яцишиним А. М. на підставі вказаного виконавчого напису № 11053 від 23.07.2018 відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_3, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
23.04.2019 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Яцишиним А. М. на підставі виконавчого напису № 11053 від 23.07.2018 складено акт про реалізацію предмета іпотеки.
В рамках вказаного виконавчого провадження та відповідно до інформації, що міститься на офіційному сайті https://setam.net.ua/auction/337669 05.04.2019 зазначену квартиру було реалізовано з прилюдних торгів за 498 591 грн 20 коп., що підтверджується додатково протоколом № 396917 проведення електронних торгів, сума яка підлягає перерахуванню на рахунок продавця дорівнює 473 661,64 грн.
Згідно акту від 23.04.2019 про реалізацію предмету іпотеки у ВП № НОМЕР_3 сума коштів, перерахована за придбаний предмет іпотеки, включаючи гарантійний внесок становить 498 591 грн 20 коп., дата перерахування 11.04.2019.
З довідки 402237983 від 04.11.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна - 30.05.2019 слідує, що право власності на реалізовану квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 .
Згідно наданої відповіді на адвокатський запит - адвоката Целікова В.В. від 24.11.2024 вх. №241124-1АЗ, приватний виконавець Яцишин А.М. зазначив, що в межах ВП НОМЕР_3, було реалізовано частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 . На рахунок приватного виконавця 11.04.2019 від переможця аукціону надійшла оплата за придбане майно в розмірі 473 661 грн 64 коп. згідно протоколу ДП «Сетам» № 396917 від 05.04.2019, лот №336174.
частина коштів, отриманих від реалізації в сумі 118 415 грн 41 коп. була розподілена та перерахована в межах ВП № 579569043 наступним чином: кошти стягнуті на користь стягувача - 103 785 грн 64 коп. (платіжне доручення № 758 від 19.04.2019); витрати виконавчого провадження, в тому числі повернення витраченого авансового внеску стягувача - 4 251 грн 20 коп. (платіжне доручення № 759 від 19.04.2019 та платіжне доручення №760 від 19.04.2019); - основна винагорода приватного виконавця - 10 378 грн 56 коп. (платіжне доручення №757 від 19.04.2019).
Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» після звершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Вказана норма передбачає недійсність вимог іпотекодержателя, які можуть виникнути до боржника після будь-якого позасудового врегулювання, зокрема після звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, має обмежувальний характер регулювання, тому не може тлумачитися розширено.
Із цього випливає неможливість для кредитора вимагати виконання боржником основного зобов'язання в розмірі, який перевищує визначену суб'єктом оціночної діяльності вартість такого предмета іпотеки, якщо кредитор (іпотекодержатель) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання за цією ціною (оберненням його у свою власність).
У той же час, виходячи з розуміння зобов'язання як правовідношення, у якому боржнику належить юридичний обов'язок вчинити певну дію на користь кредитора (або ж утриматися від її вчинення), а кредитор має право вимагати від боржника виконання такого обов'язку, відсутність кореспондуючого праву обов'язку призводить до припинення існування між кредитором та боржником цього зобов'язання в цілому, тобто до припинення зобов'язання з підстав, визначених законом.
Допускаючи можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки або його продажу іншій особі-покупцеві, законодавець встановлює правило про те, що після завершення позасудового врегулювання, зокрема стягнення на предмет іпотеки, переданий боржником чи майновим поручителем, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує розмір вимог кредитора вартість предмета іпотеки.
Законодавець у такий спосіб встановив баланс між майновими правами та інтересами кредитора-іпотекодержателя і боржника, надавши можливість швидкого та ефективного задоволення вимог кредитора, запобігаючи при цьому зловживанню кредитором своїм становищем та вимагаючи добросовісної поведінки від учасників правовідносин.
Разом із цим при тлумаченні вказаних норм права враховується принцип свободи договору як загальної засади цивільного законодавства, оскільки сторони є вільними при укладенні договору, що означає можливість забезпечення основного зобов'язання як у повному обсязі, так і в його частині відповідно до умов забезпечувального правочину, а кредитор при укладенні іпотечного договору не позбавлений можливості оцінити всі звичайні ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов'язання в повному обсязі при позасудовому зверненні стягнення на предмет іпотеки.
Подібні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18.
У даній справі, після скасування заочного рішення 29.01.2019 й перебування вимог банку про стягнення заборгованості на вирішенні суду, позивач завершував процедуру позасудового звернення стягнення на іпотечне майно, яка закінчилася продажем такого майна з прилюдних торгів 23.04.2019.
Таким чином, банк обираючи вказаний шлях й завершивши позасудове врегулювання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки до ухвалення судом рішення за його позовом про стягнення заборгованості, погодився з тим, що вартість іпотечного майна покриває всі його вимоги, тим самим втративши право на подальші вимоги щодо виконання боржником основного зобов'язання, оскільки, відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», такі вимоги після завершення позасудового врегулювання стають недійсними.
Окрім зазначеного, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не надано підтверджуючих документів або пояснень щодо розподілу грошових коштів, отриманих від продажу іпотечного майна. Право власності за відповідачем було припинено, а на рахунок приватного виконавця 11.04.2019 від переможця аукціону надійшла оплата за придбане майно у розмірі 473 661 грн 64 коп.
Відсутність доказів зарахування цих коштів (або їх частини) на розрахунковий рахунок відповідача дає підстави для висновку, що банк отримав саме цю суму.
Оскільки вимоги у цій справі заявлені щодо стягнення заборгованості у розмірі 498 980 грн 08 коп., колегія суддів звертає уваги на те, що представником відповідача було заявлено про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення (а.с. 109, т. 3), з урахуванням щомісячних платежів починаючи із липня 2013 року.
Отже розмір заборгованості, на яку міг претендувати позивач, істотно зменшується, й за розрахунком, що здійснений колегією суддів становить всього 411 254,33 грн, з яких :
по основній заборгованості - 211 855,11 грн;
по процентах - 18 590,84 грн;
по пені за тілом кредиту (річний строк) - 12 153,45 грн;
по пені за процентами (річний строк) - 18 575,83 грн;
інфляційні втрати по тілу та процентах - 50 079,10 грн.
Таким чином, у сукупності зазначених обставин - повного задоволення банком своїх вимог шляхом позасудового звернення стягнення на іпотеку, що робить подальші вимоги недійсними за законом, а також неспроможності довести обґрунтованість решти сум та пропуску позовної давності - відсутні підстави для задоволення позову банку. Банк фактично не має порушеного права, яке вимагало б судового захисту у цій справі, оскільки його вимоги вже були задоволені у встановленому законом порядку.
Доводи банку щодо порушення судом принципу диспозитивності, невитребування необхідних доказів, ненадання належної оцінки доводам сторін та висновкам експерта не заслуговують на увагу та підлягають відхиленню з таких причин:
Принцип диспозитивності (стаття 13 ЦПК України) дійсно передбачає, що особи, які беруть участь у справі, розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Будучи професійним учасником ринку фінансових послуг, банк зобов'язаний діяти з належною обачністю та подавати всі необхідні докази на підтвердження своїх позовних вимог. Якщо банк вважав, що для доведення певних обставин потрібні додаткові докази, він мав право та обов'язок заявити клопотання про їх витребування у встановленому законом порядку. Водночас, матеріали справи не містять відомостей про те, що банк у встановлені строки заявляв обґрунтовані клопотання про витребування доказів, які, на його думку, були необхідні для всебічного та повного розгляду справи, але не могли бути отримані ним самостійно. Невитребування судом доказів, про які банк не клопотав або які він міг подати самостійно, не є порушенням принципу диспозитивності, а свідчить про недостатню процесуальну активність самого позивача.
У даній справі, ключовими обставинами, що визначають неможливість задоволення позову, є факт завершення позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки та застосування статті 36 Закону України «Про іпотеку», а також пропуск позовної давності. Ці обставини мають переважне значення над висновками експерта щодо розміру заборгованості, оскільки вони стосуються самого права банку на стягнення та наявність у нього порушеного права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 19 травня 2025 року.
Судді: Є. П. Євграфова
В. В. Саліхов
Д. Р. Гаращенко