Справа № 757/61217/24-к Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/1284/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
08 квітня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 31 грудня 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 42023000000001867 від 22.11.2023 року,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
представника власника майна ОСОБА_7 ,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 31 грудня 2024 рокузадоволено клопотання прокурора першого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42023000000001867 від 22.11.2023 року.
Накладено арешт на майно з метою збереження речових доказів, яке було вилучено під час проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: мобільний телефон марки «Realme», imei1: НОМЕР_1 , імеі2: НОМЕР_2 , з сім картою НОМЕР_3 .
Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 31 грудня 2024 року, якою накладено арешт на майно ОСОБА_6 , яке було вилучено в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , та повернути ОСОБА_6 вилучену у неї мобільну техніку та документи, тобто всі вилучені речі відповідно до опису до протоколу обшуку.
Обгрунтовуючи скаргу, апелянт посилається на те, що ухвала слідчого судді є незаконною та необґрунтованою.
Зазначає, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва по справі № 757/55727/24-к від 26 листопада 2024 року було частково задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС ГСУ НП України ОСОБА_9 про проведення обшуку та надано дозвіл на проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , яка на праві власності належить ОСОБА_6 та ОСОБА_10 .
Крім того, слідчий суддя зазначив, що клопотання про проведення обшуку в частині вилучення документально непідтверджених сум грошових коштів, цінностей, отриманих в результаті протиправної діяльності, які в подальшому можуть забезпечити цивільний позов, та у частині вилучення комп'ютерної техніки, серверного обладнання, магнітних та електронних носіїв інформації, флеш-накопичувачів та інших носіїв інформації, мобільних терміналів/смартфонів/ телефонів, засобів комутації, телекомунікаційного та іншого обладнання, у тому числі що застосовує технологію IP-телефонії, сім-карток (операторів мобільного зв'язку) задоволенню не підлягає. Тобто, органу досудового розслідування було надано тільки можливість зняти копії інформації з електронних носіїв інформації.
Таким чином вилучення вказаної мобільної техніки в ході проведення обшуку прямо суперечить ухвалі слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 26 листопада 2024 року, якою не було надано дозвіл на вилучення мобільних терміналів/смартфонів/ телефонів, комп'ютерної техніки, інших електронних носіїв інформації та грошових коштів.
Крім того, апелянт звертає увагу на те, що у слідчого була можливість на місці зняти інформацію з вилученої мобільної техніки, яка належить ОСОБА_6 . Жодних перешкод під час проведення вказаної слідчої дії не здійснювалось.
Апелянт зазначає, що враховуючи викладене, наслідки арешту майна для законного володільця, розумність та співрозмірність обмеження права володіння завданням кримінального провадження, необхідно дійти висновку про наявність підстав для відмови у накладенні арешту на вилучену мобільну техніку, оскільки вона не є засобом або знаряддям вчинення кримінального правопорушення. Вилучена техніка є лише матеріальним носієм інформації, а тому, сама по собі не є доказом у вказаному кримінальному провадженні, та орган досудового розслідування не був позбавлений можливості зняти інформацію з неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, як законну та обґрунтовану, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42023000000001867 від 22.11.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що посадові особи Комунального спеціалізованого підприємства «ІНЖЕНЕРНІ МЕРЕЖІ» (код 37577078) у період часу з 2021 року по 2023 роки з метою привласнення коштів державного бюджету з використанням Інтернет площадки відкритих публічних закупівель «Прозоро» організували та провели тендерні закупівлі, предметом яких є «Імплементація змін та доробок до Контрольно-аналітичної диспетчерської служби» на загальну суму 14 457 000 грн.
З метою проведення тендерних закупівель посадові особи КСП «ІНЖЕНЕРНІ МЕРЕЖІ» залучили до проведення торгів підконтрольне підприємство ТОВ «ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ РІШЕННЯ» (код 41957490) в особі директора ОСОБА_11 , яке не мало конкурентів.
Проведеною перевіркою встановлено, що ТОВ «ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ РІШЕННЯ» самостійно роботи не виконували, залучило субпідрядні організації: ФОП ОСОБА_12 , ФОП ОСОБА_6 , ФОП ОСОБА_13 , ФОП ОСОБА_14 , у яких відсутня освіта у галузі ІТ-технологій, а також найманих працівників з відповідною кваліфікацією.
Крім того, встановлено, що отримані грошові кошти ТОВ «ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ РІШЕННЯ» перераховували на рахунки вищевказаних ФОП, які в подальшому обготівковували в банкоматах та відділеннях обслуговуючих банків.
Окрім того, посадові особи Комунального спеціалізованого підприємства «ІНЖЕНЕРНІ МЕРЕЖІ» (код 37577078) у період часу з 2019 року по 2021 роки з метою привласнення коштів державного бюджету з використанням Інтернет площадки відкритих публічних закупівель «Прозоро» організували та провели тендерні закупівлі, предметом яких є «Імплементація змін та доробок до Контрольно-аналітичної диспетчерської служби» на загальну суму 3 564 160 грн.
З метою проведення тендерних закупівель посадові особи КСП «ІНЖЕНЕРНІ МЕРЕЖІ» залучили до проведення торгів підконтрольне підприємство ТОВ «МЕДЖІК ІВЕНТ» (код 37765679) в особі директора ОСОБА_11 , яке не мало конкурентів.
Проведеною перевіркою встановлено, що ТОВ «МЕДЖІК ІВЕНТ» самостійно роботи не виконували, залучило субпідрядні організації: ФОП ОСОБА_12 , ФОП ОСОБА_6 , ФОП ОСОБА_15 , у яких відсутня освіта у галузі ІТ-технологій, а також найманих працівників з відповідною кваліфікацією.
Крім того, встановлено, що отримані грошові кошти ТОВ «МЕДЖІК ІВЕНТ» перераховували на рахунки вищевказаних ФОП, які в подальшому обготівковували в банкоматах та відділеннях обслуговуючих банків.
Так, під час аналізу господарської діяльності КСП «ІНЖЕНЕРНІ МЕРЕЖІ» (замовник) встановлено, що службові особи підприємства у 2018 році організувало тендер на послуги, пов'язані з програмним забезпеченням («Контрольно-аналітична диспетчерська служба») на загальну суму 3 млн. 190 тис. грн., переможцем якого обрано ТОВ «ІТЕРА РНД» (код 35973095). На виконання умов договору «Замовнику» була передана програма КАДС та права на неї.
24.12.2024 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 26.11.2024 року проведено санкціонований обшук за місцем мешкання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено: мобільний телефон марки «Realme», imei1- НОМЕР_1 , імеі2 НОМЕР_2 , з сім картою НОМЕР_3 .
Постановою старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_9 від 24.12.2024 року вилучене за вказаною адресою майно визнане речовими доказами у кримінальному провадженні.
26.12.2024 року прокурор першого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно, яке було вилучено під час проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: мобільний телефон марки «Realme», imei1: НОМЕР_1 , імеі2: НОМЕР_2 , з сім картою НОМЕР_3 .
В обґрунтування клопотання прокурор посилався на те, що вказане майно відповідає критеріям ст. 98 КПК України та містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
З метою унеможливлення подальшого вчинення незаконних дій, а також з метою всебічного, повного й неупередженого розслідування, встановлення всіх обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, у органу досудового розслідування виникла необхідність у накладенні арешту на вищевказане майно.
У клопотанні прокурор вказав, що метою накладення арешту є забезпечення збереження речових доказів у кримінальному провадженні.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 31 грудня 2024 року задоволено клопотання прокурора першого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42023000000001867 від 22.11.2023 року.
Накладено арешт на майно з метою збереження речових доказів, яке було вилучено під час проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: мобільний телефон марки «Realme», imei1: НОМЕР_1 , імеі2: НОМЕР_2 , з сім картою НОМЕР_3 .
Задовольняючи дане клопотання, подане в межах кримінального провадження №42023000000001867 від 22.11.2023 року, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речового доказу та запобігання його приховуванню, пошкодженню, знищенню, перетворенню, відчуженню.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Згідно з ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Згідно з ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
На переконання колегії суддів, задовольняючи дане клопотання, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на вилучене майно, оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України та визнане речовим доказом у даному кримінальному провадженні постановою слідчого від 24.12.2024 року.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні слідчого правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та обґрунтовано задоволено клопотання слідчого про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.
Тобто, слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводам представника, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Беззаперечних доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
При цьому, незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.
Отже, сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що вилучене майно не відповідає критеріям речових доказів, та сам мобільний телефон не може бути доказом у даному кримінальному провадженні є безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що мобільний телефон міг зберегти на собі сліди вчинення злочинів, або містить інші відомості, які мають значення для встановлення обставин кримінальних правопорушень, а отже, відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речового доказу з метою збереження.
З огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
При цьому, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження, при вирішенні питання щодо арешту майна, з підстав визначених ст. 170 КПК України, потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Посилання представника в апеляційній скарзі на ту обставину, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 26.11.2024 року не було надано дозвіл на вилучення мобільного телефону, не є визначеною законом підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна з цих підстав.
Як убачається з положень ч. 7 ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
У відповідності до ч. 5 ст. 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
З урахуванням наведеного, відсутність мобільного телефону у переліку, щодо якого прямо було надано дозвіл на відшукання та вилучення в ухвалі слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 26.11.2024 року про дозвіл на обшук за місцем мешкання ОСОБА_6 , за адресою: АДРЕСА_1 , не є перешкодою для тимчасового вилучення такого майна та звернення у подальшому з клопотанням про його арешт, тому доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними.
Посилання представника власника майна на порушення органом досудового розслідування вимог ст. 168 КПК України, так як орган досудового розслідування мав можливість зняти копії інформації з мобільного телефону, до уваги колегією суддів не приймаються, враховуючи наступне.
Так, як убачається із клопотання прокурора, у органу досудового розслідування є достатні підстави вважати, що вилучене майно могло зберегти на собі сліди кримінального правопорушення або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому, за умови доведеності прокурором наявності беззаперечних підстав для накладення арешту на вилучене майно, порушення органами слідства вимог ст. 168 КПК України не можуть бути безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді та відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апеляційної скарги про неспівмірність обмеження прав власника майна завданням кримінального провадження, оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.
Інші доводи апеляційної скарги, з урахуванням наведеного, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 31 грудня 2024 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4