05 червня 2025 року Чернігів Справа № 640/18579/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
11.08.2020 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить:
визнати протиправними дії та бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві) щодо:
ненарахування та невиплати їй за період з 01.01.2006 по 31.12.2014 пенсії, підвищеної на 30 відсотків прожиткового мінімуму доходів громадян, які втратили працездатність;
нарахування та виплати їй з 01.01.2015 пенсії, підвищеної менше ніж на 284,7 грн;
фактичної відмови у задоволені її вимог щодо усунення наслідків допущених ним протиправних дій, викладених у її зверненні від 10.06.2020 та додатково 19.06.2020 і 26.06.2020, без зазначення причин відмови;
незастосування найбільш сприятливого для неї підходу до визначення та застосування виду та розміру виплат для дітей війни з 01.01.2006 в умовах не завжди чітких та не узгоджених норм національного законодавства, які припускали неоднозначне трактування щодо належного виду та розміру таких виплат (підвищення пенсії, підвищення до пенсії) та часових меж їх застосування, а також обрання, без законних для того підстав, та застосування тих видів та розмірів виплат для дітей війни, які не є найбільш сприятливими для осіб;
ненадання відповіді щодо мотивів відповідних посадових осіб, які у період з 01.01.2006 по дату подання цього позову, в умовах не чітких та не узгоджених норм національного законодавства, які припускали неоднозначне трактування щодо належного виду та розміру виплат для дітей війни (підвищення пенсії, підвищення до пенсії) та часових меж їх застосування, пропонували, погоджували, приймали та виконували рішення щодо незастосування найбільш сприятливого для неї підходу при нарахуванні вказаного підвищення пенсії та ненадання переліку таких осіб для вирішення питання щодо їх притягнення до передбаченої Законом відповідальності;
надання відповіді на звернення без зазначення рішення, прийнятого за результатами його розгляду, як і того, які дії чи рішення, на підставі правових норм перерахованих у відповіді, були здійсненні/прийняті Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві та органами Пенсійного фонду України в м. Києві, правонаступником яких є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві;
надання у відповіді на звернення недостовірної інформації щодо чинності положень Законів України, які Конституційним Судом України визнані неконституційними і втратили свою чинність;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві:
нарахувати та виплатити їй за період з 01.01.2006 по 31.12.2014 своєчасно не нараховану частину пенсії в розмірі 30 відсотків прожиткового мінімуму доходів громадян, які втратили працездатність, із застосовування до цієї частини того розміру прожиткового мінімуму доходів громадян, які втратили працездатність, який встановленого на дату проведення цього нарахування;
нарахувати їй з 01.01.2015 своєчасно не нараховану частину пенсії в розмірі 284,7 грн, обчислену як частку прожиткового мінімуму доходів громадян, які втратили працездатність, встановленого на дату, в яку вона мала бути нарахована, із застосовування до визначеної таким чином частки розміру прожиткового мінімуму доходів громадян, які втратили працездатність, встановленого на дату нарахування, та виплатити донараховану частину пенсії;
утриматися від перерахунку її пенсії в частині заміни підвищення пенсії дітям війни на підвищення до пенсії, інакше як на виконання правового акта, прийнятого Кабінетом Міністрів України на виконання статті 6 Закону України від 18.11.2004 № 2195-IV «Про соціальний захист дітей війни» (далі - Закон - № 2195-IV), та з, дотриманням вимог частини третьої статті 22 Конституції України;
з'ясувати та повідомити їй мотиви, через які посадові особи ГУ ПФУ в м. Києві та органів Пенсійного фонду України в м. Києві, правонаступником яких є ГУ ПФУ в м. Києві, від дати запровадження підвищених пенсій для дітей війни і до дати подання цього позову, в умовах не чітких та не узгоджених норм національного законодавства, які припускали неоднозначне трактування щодо належного виду та розміру виплат для дітей війни (підвищення пенсії, підвищення до пенсії) та часових меж їх застосування, пропонували, погоджували, приймали та виконували рішення щодо незастосування найбільш сприятливого для неї підходу при нарахуванні вказаного підвищення пенсії та надати перелік таких осіб для вирішення питання щодо їх притягнення до передбаченої Законом відповідальності;
забезпечити застосування виключно найбільш сприятливого для неї підходу при визначенні та застосуванні виду та розміру пенсійних виплат (підвищень пенсій, підвищень до пенсії, надбавок, доплат тощо) та/чи часових меж їх застосування, в умовах не чітких та не узгоджених норм національного законодавства, які припускають неоднозначне трактування щодо належного виду та розміру таких виплат та/чи часових меж їх застосування.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує на те, що всупереч рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 26.12.2011 № 20-рп/2011, від 25.01.2012 № 3-рп/2012, тривалий час їй як особі, яка має право на підвищення пенсія відповідно до статті 6 Закону № 2195-IV, нарахування та виплата підвищення її пенсії у розмірі 30 % прожиткового мінімуму, встановленому Законом, відповідачем не здійснювалось або нараховувалось в розмірі, який визначав Кабінет Міністрів України, що порушує її право на соціальний захист у належному розмірі.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцова О.П. від 28.08.2020 звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання позовної заяви та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечуючи проти заявлених позовних вимог вказує, зокрема, на те, що надаючи позиваці листом від 01.07.2020 № 14015-16503/Д-02/8-2600/20 на її звернення стосовно перерахунку пенсії, із обґрунтуванням того, що розмір її пенсії обчислено відповідно до матеріалів пенсійної справи та чинного законодавства, а також про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 № 112 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань пенсійного забезпечення» (далі - постанова № 112) розмір підвищення дітям війни виплачується у фіксованому розмірі - 66,43 гривні. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено надбавку дітям війни з 01.01.2008 по 31.08.2008 у розмірі 47, 00 грн; з 01.04.2008 по 30.06.2008 - 48, 10 грн, з 01.07.2008 по 30.09.2008 - 48, 20 грн, з 01.10.2008 по 31.12.2011 - 49, 80 грн; з 01.01.2012 по 31.03.2012 - 57, 54 грн, з 01.04.2012 по 30.06.2012 - 58, 66 грн, з 01.07.2012 по 30.09.201259, 08 грн; з 01.10.2012 по 30.11.2012 - 59, 92 грн; з 01.12.2012 по 31.12.2021 - 61, 88 грн; з 01.01.2013 по 30.11.2013 - 62, 58 грн, з 01.12.2013 - 66, 43 грн, діяло правомірно, у тому числі щодо обрахунку розміру пенсії та встановлення позивачці доплати підвищення до пенсії як дитині війни. Також відповідач вказує на пропуск позивачкою строку звернення до суду.
У відповіді на відзив позивачка заперечує проти наведених відповідачем мотивів та просить суд задовольнити її позовні вимоги.
На виконання положень Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом ДСА України від 16.09.2024 № 399 справу передано на розгляд до Чернігівського окружного адміністративного суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана для розгляду судді Дубіній М.М., у зв'язку з чим ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 09.04.2025 було прийнято до свого провадження справу № 640/18579/20 за вищевказаним позовом.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 05.06.2025 позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог, які стосуються періоду з 01.01.2006 по 10.02.2020, - залишено без розгляду, а саме стосовно позовних вимог про визнання протиправними дій та бездіяльність ГУ ПФУ в м. Києві щодо: ненарахування та невиплати їй за період з 01.01.2006 по 31.12.2014 пенсії, підвищеної на 30 відсотків прожиткового мінімуму доходів громадян, які втратили працездатність; нарахування та виплати їй з 01.01.2015 пенсії, підвищеної менше ніж на 284,7 грн; незастосування найбільш сприятливого для неї підходу до визначення та застосування виду та розміру виплат для дітей війни з 01.01.2006 в умовах не завжди чітких та не узгоджених норм національного законодавства, які припускали неоднозначне трактування щодо належного виду та розміру таких виплат (підвищення пенсії, підвищення до пенсії) та часових меж їх застосування, а також обрання, без законних для того підстав, та застосування тих видів та розмірів виплат для дітей війни, які не є найбільш сприятливими для осіб; ненадання відповіді щодо мотивів відповідних посадових осіб, які у період з 01.01.2006 по дату подання цього позову, в умовах не чітких та не узгоджених норм національного законодавства, які припускали неоднозначне трактування щодо належного виду та розміру виплат для дітей війни (підвищення пенсії, підвищення до пенсії) та часових меж їх застосування, пропонували, погоджували, приймали та виконували рішення щодо незастосування найбільш сприятливого для неї підходу при нарахуванні вказаного підвищення пенсії та ненадання переліку таких осіб для вирішення питання щодо їх притягнення до передбаченої Законом відповідальності.
Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.
Позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Зокрема, 29.05.2020, 10.06.2020 та 19.06.2020 позивачка через веб-портал Пенсійного фонду України звернулась із зверненнями щодо протиправного, на її думку, заниження розміру підвищення до пенсії, встановленої для дітей війни, у яких, зокрема, просила здійснити донарахування та виплату цього підвищення за періоди: з 01.01.2006 по 31.12.2017 - в розмірі обчисленому як різниця між 30 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для відповідного періоду, та фактично виплаченого підвищення; з 01.01.2018 по 31.12.2011 та з 01.01.2016 по жату проведення донарахування - в розмірі обчисленому як відношення різниці між 123, 30 грн та фактично нарахованого підвищення; з 01.01.2012 по 31.12.2015 - в розмірі обчисленому як відношення різниці між сумою у 123, 30 грн та 7 відсотків прожиткового мінімуму та суми фактично нарахованого підвищення.
Листом від 26.06.2020 № 13762-13984/Д-02/8-2600/20 ГУ ПФУ в м. Києві на зазначені вище звернення повідомило позивачку, зокрема про те, що з 01.10.2017 їй було проведено перерахунок пенсії із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1 % згідно із пунктом 4-3 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV; з 01.05.2020 позивачці було проведено перерахунок пенсії із застосуванням коефіцієнту збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески в розмірі 1, 11 (4888, 83 грн); розмір пенсії обчислено з урахуванням страхового стажу 46 років 3 місяці 26 днів та заробітної плати, визначеної за періоди з 01.01.1987 по 31.12.1991, коефіцієнт страхового стажу - 0, 46250, індивідуальний коефіцієнт заробітної палати - 1, 39491, (4888, 83 грн х 1,39491 х 0,46250 = 3154, 01 грн; також в цьому листі відповідача, з посиланням на статтю 6 Закону № 2195-IV, положення законів України про Державний бюджет на 2006- 2008, 2011 роки , постанову Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення» (далі - постанова № 1381) та постанову № 112, зазначено, що позивачці здійснюється підвищення пенсії на 66, 43 грн як дитині війни.
20.06.2020 позивачка через веб-портал Пенсійного фонду України знов звернулась до відповідача з приводу донарахування пенсії, підвищеної на розмір, встановлений Законом № 2195-IV, з урахуванням додаткових заходів, встановлених постановою № 1381 на період 2012 - 2015 років, на яке ГУ ПФУ в м Києві листом від 01.07.2020 № 14015-16503/Д-02/8-2600/20 знов з посиланням на статтю 6 Закону № 2195-IV, положення законів України про Державний бюджет на 2006- 2008, 2011 роки, постанови № 1381 № 112, повідомило позивачку, що їй здійснюється підвищення пенсії на 66, 43 грн як дитині війни, а також про те, що розмір її пенсії обчислено відповідно до норм чинного законодавства та про те, що пенсії перераховуються відповідно до законодавчих актів прийнятих урядом.
Вважаючи зазначені вище дії та бездіяльність відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Положеннями статті 5 Закону № 1058-ІV (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1058-ІV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 1058-ІV непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.
Відповідно до статті 2 Закону № 2195-IV державні соціальні гарантії дітям війни встановлюються з метою визнання на державному рівні важкого життєвого шляху громадян України, чиє дитинство збіглося з роками Другої світової війни та надання дітям війни соціальної підтримки.
Статтею 6 Закону № 2195-IV в первинній редакції було передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Законом України від 28.12.2007 № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 6 Закону № 2195-IV викладено в такій редакції: «дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».
В подальшому Законом України від 28.12.2014 №80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» установлено, що норми і положення статті 6 Закону № 2195-IV застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, згідно із Законом України від 08.07.2010 № 2456-VI (Бюджетний кодекс України), ураховуючи зміни, внесені Законом України від 28.12.2014 № 79-VIII.
Положеннями підпункту 2 пункту 34 Закону України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76-VIII) у Законі № 2195-IV у частині першій статті 6 слова «у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни» замінено словами «у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Пунктом 4 постанови № 1381 в первинній редакції установлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення, встановлене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", провадиться у розмірі 7 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність.
Постановою № 112 в абзаці першому пункту 4 постанови № 1381 цифру і слова «7 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність» замінено цифрами і словом «66,43 гривні».
Отже, стаття 6 Закону № 2195-IV у чинній редакції була викладена не постановою Кабінету Міністрів України, а саме Законом № 76-VIII.
При цьому Кабінет Міністрів України, з метою врегулювання питання щодо встановлення підвищення дітям війни відповідно до положень статті 6 Закону № 2195-IV, прийняв постанову № 1381, на момент внесення змін в пункт 4 якої не відбулось зменшення соціальних гарантій, в тому числі позивачки.
До того ж, згідно з пунктом 3 статті 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26.12.2011 у справі №20-рп/2011 та від 25.01.2012 у справі №3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабінету Міністрів України щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.02.2018 у справі №308/12874/16-а.
Крім того, у рішеннях від 26.12.2011 № 20-рп/2011 та від 25.01.2012 № 3-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що оскільки законодавцем визначено, що саме Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями визначати порядок та розмір виплат дітям війни, відтак, відповідач, здійснюючи у спірний період нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як дитині війни у визначеному Кабінетом Міністрів Україні розмірі, діяв на підставі, у межах повноважень та згідно з чинним законодавством України, а тому не порушив права та законні інтереси позивачки.
Разом з цим, позовні вимоги стосуються правовідносин, що існують на цей час, а тому посилання позивачки на правові норми в редакції, що втратили чинність, судом визнаються безпідставними.
Тож, на переконання суду відповідачем не допущено протиправних дій чи бездіяльності щодо нарахування та виплати позивачці підвищення до пенсії як дитині війни , у тому числі щодо необхідності застосування найбільш сприятливого для неї підходу до визначення та застосування виду та розміру виплат для дітей війни, оскільки чинним законодавством на час звернення позивачки до суду не встановлено будь-яких вимог щодо розміру такого підвищення, його відповідності певному розміру мінімальної пенсії за віком, або будь-якого іншого базису ніж той, що встановлений в постанові № 1318 в редакції постанови № 112. Також, законодавством не встановлено будь-яких вимог щодо періодичності перегляду встановленого розміру підвищення та не визначено підстав для такого перегляду.
Окрім того, суд вважає необґрунтованими вимоги позивачки в частині визнання протиправними дії та бездіяльність ГУ ПФУ в м. Києві щодо фактичної відмови у задоволені її вимог щодо усунення наслідків допущених ним протиправних дій, викладених у її зверненні від 10.06.2020 та додатково 19.06.2020 і 26.06.2020, без зазначення причин відмови, та в іншій частині позовних вимог, що стосуються надання чи ненадання відповідачем відповіді, оскільки доводи позивачки зводяться до незгоди із мотивуванням відповідей наданих відповідачем на вказані звернення позивачки листами від 26.06.2020 № 13762-13984/Д-02/8-2600/20 та від 01.07.2020 № 14015-16503/Д-02/8-2600/20.
До того ж вимога позивачки про зобов'язання відповідача утриматися від перерахунку її пенсії в частині заміни підвищення пенсії дітям війни на підвищення до пенсії, інакше як на виконання правового акта, прийнятого Кабінетом Міністрів України на виконання статті 6 Закону № 2195-IV, та з, дотриманням вимог частини третьої статті 22 Конституції України, також не підлягає задоволенню, оскільки завалена на майбутнє, позаяк судовому захисту підлягають лише порушені права.
Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Суд враховує, що протиправною бездіяльністю є зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, що на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта належать до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені
Відповідачем доведено правомірність своїх дій та бездіяльності, які є предметом судової ревізії у цій справі.
У цьому контексті варто відмітити, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 №475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.
Статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.
Ухвалюючи дане судове рішення суд враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновок №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58), «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, пункт 26, ECHR 1999-1, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів передбачено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд також звертає увагу на те, що здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини в рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» зазначив, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов'язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довод. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення (CASE OF Svetlana Vladimirovna PRONINA against Ukraine (Application no. 63566/00)).
Інші доводи представників сторін не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 227, 241-246, 250- 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Марія ДУБІНА