05 червня 2025 року Чернігів Справа № 620/5005/25
Чернігівський окружний адміністративний суд:
під головуванням судді Соломко І.І.,
за участю секретаря Лавровської В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку ст. 229 КАС України, в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови
У провадженні Чернігівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області(далі також - ГУ ПФУ в Чернігівській області, позивач) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі також - ДВС, відповідач), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 (далі також - третя особа) про визнання протиправною та скасування постанови від 22.04.2025 №77508869.
В обґрунтування позову зазначає про безпідставність спірної постанови, оскільки відповідачем проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 11.10.2024 по 31.12.2024, а припинення відповідних виплат з 01.01.2025 проводяться відповідно до Закону України № 4059-ІХ та постанови КМУ від 27.12.2024 № 1524.
19.05.2025 ухвалою суду провадження у справі відкрито, розгляд справи призначена за правилами окремого позовного провадження.
Відповідач у відзиві позов не визнав, просив відмовити у задоволенні, оскільки боржником рішення суду у справі № 620/15604/24 не виконано, жодних доказів на підтвердження вжиття заходів щодо його виконання не надано, тому оскаржувану постанову вважає правомірною.
Третя особа пояснення на позовну заяву не подала.
В судове засідання сторони не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи належно повідомлені. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності. Представник відповідача у відзиві просив розглянути справу за його відсутності. Третя особа причини неявки до суду не повідомила.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 по справі № 620/15604/24 позов задоволено. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити з 11.10.2024 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року.
14.03.2025 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі-виконавець) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №77508869 з виконання виконавчого листа № 620/15604/24, виданого Чернігівським окружним адміністративним судом 19.02.2025 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити з 11.10.2024 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двох прожиткових мінімумам для працездатних осіб, встановленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Листом від 21.03.2025 за вих.№ 2500-0305-5/19496 ГУ ПФУ в Чернігівській області і повідомило Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, що на виконання рішення суду від 09.01.2025 у справі № 620/15604/24 ОСОБА_1 , зокрема, нараховано підвищення до пенсії з 11.10.2024 у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня календарного року. Рішення суду набрало законної сили 10.02.2025. Розмір пенсії відповідно до рішення суду з 11.10.2024 становить 14091,65 грн. Доплата по перерахунку пенсії за період з 11.10.2024 по 28.02.2025 складає 15411,23 грн.
Також зазначено, що відповідно до статті 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Тому, погашення заборгованості за вказаним рішенням буде здійснено в межах бюджетних призначень на цю мету.
22.04.2025 виконавцем складено акт, в якому зазначено, що з 01.01.2025 боржником припинено виконання рішення суду, посилаючись на постанову КМУ № 1524 від 27.12.2024 «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення». Постанова КМУ №1524 набрала чинності з 01.01.2025, водночас рішення суду ухвалене вже після набрання постановою №1524 законної сили, а отже з урахуванням її, тобто всупереч статті 58 Конституції України.
22.04.2025 виконавцем винесена постанова про накладення на боржника - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області штраф у розмірі 5100 грн за невиконання рішення суду в адміністративній справі № 620/15604/24. У вказаній постанові зазначено, що боржник припинив виплату згідно постанови КМУ №1524, яка набрала чинності з 01.01.2025.
Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" врегульовано, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з частинами першою-другою статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
У відповідності до положень статті 17 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
У частині першій статті 18 вказаного Закону встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом ( п.1,16 ч. 3 ст. 18 Закону № 1404-VIII).
За приписами пункту 1 частини першої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, врегульований статтею 63 Закону України "Про виконавче провадження", за змістом частин першої-третьої якої за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У свою чергу, статтею 75 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.
Так, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб-200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника-юридичну особу-300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання (частина перша статті 75 Закону України "Про виконавче провадження").
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення (частина друга статті 75 Закону України "Про виконавче провадження").
Статями 1-3 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" унормовано, що примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі-рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців. Правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.
За частиною першою статті 6 вказаного Закону систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.
Згідно зі статтею 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби. Державний виконавець є представником влади, діє від імені держави і перебуває під її захистом та уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, передбаченому законом.
За правилами пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5) органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).
Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що законодавство встановлює відповідальність боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання за невиконання рішення, а саме: накладення штрафу, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій. Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Водночас для накладення зазначеного штрафу, законодавство передбачає установлення невиконання судового рішення без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Отже, невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України "Про виконавче провадження". Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 360/3573/20.
Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 31 травня 2021 року у справі № 560/594/20 зауважив, що невиконання пенсійним органом рішення суду дозволяє державному виконавцю вжити заходи реагування у вигляді накладення штрафу, проте необхідно встановити, що послугувало причиною до невиконання рішення суду на момент накладення штрафу. Якщо встановлено, що невиконання відбулось без поважних причин-наявні підстави для накладення штрафу, а у протилежному випадку (наявні реальні обставини, що є перешкодою до виконання), необхідно враховувати їх поважність та у кожному конкретному випадку виходити з цих обставин.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення спірної постанови слугувало те, що рішення суду не виконано: заборгованість не виплачена та поточний розмір доплати не відповідає розмірам, визначених статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року.
В свою чергу, суд звертає увагу, що матеріалами справи підтверджено, що інформація про виконання судового рішення у справі № 620/15604/24 та про суми нарахованих на виконання цього рішення, але невиплачених коштів в розмірі 15411 грн. буде виплачена за наявністю бюджетних асигнувань.
Наведені обставини свідчать, що невиконання судового рішення у повному обсязі, ухваленого у справі № 620/15604/24, в частині виплати нарахованої доплати пенсії за період з 11.10.2024 по 28.02.2025 пов'язане виключно з відсутністю фінансування на ці потреби, а не з умисним невиконанням судового рішення зі сторони ГУ ПФУ в Чернігівської області.
Отже, позивач у цій справі в межах своєї компетенції вчинив дії для забезпечення нарахування та виплати ОСОБА_1 відповідної суми заборгованості, проте її невиплата зумовлена виключно відсутністю необхідних бюджетних асигнувань, які мали б бути виділені з державного бюджету на цю мету.
В той же час, суд звертає увагу, що судовим рішенням у справі № 620/15604/24 не встановлювалася кінцева дата, до якої ГУ ПФУ в Чернігівській області зобов'язане здійснювати нарахування пенсії ОСОБА_1 , виходячи із розміру двох прожиткових мінімумів, а відтак після постановлення судового рішення, Управління виконавши його в межах строку звернення до суду, у разі зміни правового регулювання цих правовідносин, вправі змінити розмір таких виплат.
Так, статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року №4059-IX (далі Закон України №4059-IX) визначено:
«Установити, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.».
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» від 27 грудня 2024 року №1524 (далі Постанова №1524), відповідно до статті 45 Закону України №4059-IX постановлено:
«Установити, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:
особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.».
Отже, зазначеними вище нормами законодавства визначено:
(1) дві зони радіоактивного забруднення: зона безумовного (обов'язкового) відселення (II зона) та зона гарантованого добровільного відселення (III зона);
(2) умова «постійного» проживання в цих зонах:
(3) періоди постійного проживання у зонах: станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року;
(4) дії пенсійного органу щодо: «встановлення», «продовження» чи «припинення» доплат;
(5) сукупність таких обставин: особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року».
Отже, позивач був зобов'язаний на виконання судового рішення нараховувати та виплачувати стягувачу підвищення до пенсії у порядку статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до моменту настання таких обставин: (1) зміна правого статусу позивача; (2) зміна законодавства.
У розглядуваному випадку має місце настання такої обставини, як «зміна законодавства», яке регулює питання «встановлення», «продовження» чи «припинення» доплати.
З огляду на вказане, відповідно, з 01 січня 2025 року змінилося правове регулювання спірного питання, яке передбачає встановлення, зокрема, безперервного проживання пенсіонерів у зоні гарантованого добровільного відселення після 01 січня 1993 року.
Так, згідно Витягу з реєстру територіальної громади від 11.10.2024 третя особа зареєстрована в селі Пакуль, Чернігівський район, Чернігівської області з 11.10.2024. Докази на спростування вказаної інформації відсутні.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірність спірної постанови, що дає суду підстави для визнання її протиправною та такою що підлягає скасуванню.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 22.04.2025 №77508869.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку статей 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області вул. П'ятницька, 83А,м. Чернігів,Чернігівська обл., Чернігівський р-н,14005 код ЄДРПОУ 21390940
Відповідач: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції просп. Миру, 43,м. Чернігів,Чернігівська обл., Чернігівський р-н,14000 код ЄДРПОУ 43316700.
Третя особа: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 .
Повний текст рішення виготовлено 05 червня 2025 року.
Суддя І.І. Соломко