Справа № 420/9254/25
05 червня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду з адміністративним позовом звернулась ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якому позивачка просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у виплаті їй компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати;
зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати допомоги на оздоровлення за період з 01.07.2016 року по 25.03.2025 року день її фактичної виплати), - відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Позивачка зазначила, що проходила військову службу та наказом НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №517 від 13.08.2024 року звільнена зі служби, виключена зі списків особового складу.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 року у справі №420/29364/24 відповідачем на її картковий рахунок зараховано 8029,57 грн.
Вона звернулась до відповідача щодо нарахування та виплати втрати частини доходів, проте їй було відмовлено.
Позивач вказує, що відповідачем в порушення статті 4 Закону України від 19.10.2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ) не виплачено на її користь компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Таку бездіяльність позивач вважає протиправною та посилаючись на положення Закону №2050-ІІІ, Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (далі - Порядок №159), судову практику просив задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 07.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справи.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав та посилався на те, що у позивачці відсутнє права на компенсацію втрати частини доходів, оскільки в/ч НОМЕР_2 не порушували строк виплати доходу, який був нарахований позивачу на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 року у справі № 420/29364/24.
На думку представника відповідача у випадку коли сума доходу нарахована відповідно до рішення суду, то підстава для виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Представник вказує, що виплата відбулась не просто протягом місяця, а через 19 (дев'ятнадцять) днів після набрання рішенням законної сили, то остаточно слід дійти висновку, що в/ч НОМЕР_2 не порушували строки виплати доходу, нарахованого за рішенням суду. Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів.
Справа розглянута у письмовому провадженні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу та наказом НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №517 від 13.08.2024 року звільнена зі служби, виключена зі списків особового складу.
ОСОБА_1 звернулась до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) із заявою щодо перерахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки із включенням щомісячної додаткової винагороди, відповідно до постанови КМУ № 889 та у зв'язку з відмовою у задоволенні заяви звернулась до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 року у справі №420/29364/24 позов ОСОБА_1 - задоволений, та зокрема, зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки, з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60 % грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення суду від 25.11.2024 року у справі №420/29364/24 на картковий рахунок позивачки 25.03.2025 року зараховано 8029,57 грн.
Позивачка звернулась до відповідача про виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням виплати у повному обсязі допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки при звільненні. Проте відповідач повідомив її про відсутність підстав для виплати компенсації втрати дозодів.
Позивачка вважаючи порушеними її права звернулась до суду з даним позовом.
Спірні правовідносини регламентовані Законом №2050-III.
Статтею 1 Закону №2050-III встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ст.2 Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Закону слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Щодо суми індексації грошових доходів громадян, то внесення вказаних сум в доходи, які підлягають компенсації були внесені Законом №1214 -ІХ від 04.02.2021 року.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення (постанова від 14.04.2021 року у справі №465/322/17).
Пункти 1,2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-III, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно зі ст.ст.3,4,5 Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.
По даній справі учасники справи фактичні обставини не оспорюють, а саме , що при звільненні позивачки не був здійснений повний розрахунок з нею, не виплачена у повному обсязі грошова допомога на оздоровлення за 2016-2018 роки із включенням щомісячної додаткової винагороди, відповідно до постанови КМУ № 889.
Між тим, Законом №2050-III та Порядком №159 чітко визначені доходи, у зв'язку з порушенням строків виплати яких, проводиться компенсація втрати частини доходів у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати таких доходів.
Таким чином, встановлення саме цих обставин - чи є кошти виплачені особі тим доходом, якій підпадає під дію Закону України №2050-III, що дає право на отримання компенсації втрати частини доходу.
На вказані обставини звертає увагу Верховний Суд у постанові від 11.04.2025 року по справі №280/8933/24, та зазначає, що нормативне урегулювання відносин щодо компенсації громадянам втрати частини доходів вказує на те, що така компенсація пов'язана, по-перше, з порушенням встановлених строків виплати таких доходів; по-друге, з виключним переліком доходів як систематичних грошових виплат громадянам; по-третє, з фактом виплати нарахованих доходів. При цьому, підставою для компенсації є затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців. Тому розмір компенсації невід'ємно пов'язаний з видом та розміром невчасно виплаченого доходу, а також з тривалістю часу, протягом якого була затримка його виплати. У питанні про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати ключовим питанням є дохід. Законодавець в абзаці першому ч.2 ст.2 Закону України №2050-III акцентував увагу саме на виді доходу, а не на його окремих складових чи ознаках такого доходу, при цьому підкресливши, що такі доходи не мають разового характеру.
Відповідно до Закону та Порядку №159 під доходами у Законі №2050-III слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Статтею 9 Закону України №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» врегульовано питання грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає порядок, затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року.
Пунктом 2 Розділу І Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення включає:- щомісячні основні види грошового забезпечення;- щомісячні додаткові види грошового забезпечення;- одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать:- посадовий оклад;- оклад за військовим званням;- надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать:- підвищення посадового окладу;- надбавки;- доплати;- винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту;- премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:
- винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану;
- допомоги.
Питання виплати грошової допомоги на оздоровлення регламентовано розділом ХХХІІІ Порядку № 260.
Відповідно до п.1 вказаного розділу військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Отже грошова допомога для оздоровлення не є доходом у розумінні Закону України №2050-III.
Оскільки позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплаті компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати у повному обсязі саме грошової допомоги для оздоровлення за 2016-2018 роки при звільненні зі служби відповідно до наказу №517 від 13.08.2024 року, та зобов'язати нарахувати та виплатити їй цю компенсацію, підстави для задоволення її вимог відсутні.
Висновок суду ґрунтується на встановлених по справі обставинах, належності, допустимості, достовірності та достатності доказів для висновку суду щодо спірних правовідносин.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 2,3,6,7,8,9,12,139,241-246 КАС України, суд, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_3 , виданий 20.02.2017) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо відмови у виплаті їй компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати та зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрат частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати допомоги на оздоровлення за період з 01.07.2016 року по 25.03.2025 року день її фактичної виплати. відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва
.