Справа № 420/37586/24
05 червня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу, рішення,
встановив:
Позивач звернувся з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій просить:
- визнати незаконним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов військовозобов?язаних на військову службу під час мобілізації, яким ОСОБА_1 був призваний на військову службу по мобілізації згідно Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 року “Про загальну мобілізацію»;
- визнати протиправним та скасувати рішення Військово-лікарської комісії, яким визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 придатним до військової служби.
Ухвалою суду від 05.12.2024 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що був незаконно мобілізований 26.11.2024р. невідомими особами, що представились як співробітники ІНФОРМАЦІЯ_4 , без протоколу затримання або інших документів за відсутності співробітників поліції, вивезли у с. Чабанка, Одеської області, що є грубим порушенням законодавства України, оскільки не виявляв волевиявлення вступити на військову службу та стати на захист України.
Враховуючи, що на час виникнення спірних правовідносин позивач відповідно до статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію підлягав призову на військову службу під час мобілізації тільки за його згодою і тільки за місцем проживання, а згоди на призов він не надавав, ІНФОРМАЦІЯ_5 порушено вимоги Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому пункт 8 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, ухвала про відкриття провадження направлена в електронний кабінет з роз'ясненням прав та обов'язків сторони у адміністративному процесі.
Таким чином, у цій справі позивач, оскаржує дії ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо його мобілізації проти його волі та неналежного проведення медичного обстеження на предмет придатності до військової служби.
Вивчивши та проаналізувавши позицію позивача викладену ним у позовній заяві, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам. Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення його порушених прав, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
Позивач, звертаючись до суду за захистом своїх прав, їх порушення пов'язує із недотриманням порядку проведення його призову на військову службу, що полягає в примусовій мобілізації та неналежному медичному огляді (проходженні влк) під час призову на військову службу.
При цьому суд зазначає, що позивач не надає жодних доказів наявності у нього захворювань чи встановленої інвалідності, які є перешкодами для його мобілізації. Не посилається на інші обставини чи докази які дають право на відстрочку.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
За приписами частини першої статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Зі змісту положень статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вбачається, що призову на військову службу під час мобілізації підлягають військовозобов'язані, які, з-поміж іншого, визнані придатними до військової служби за станом здоров'я відповідно до висновку військово-лікарської комісії.
Частина п'ята статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає, що особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України.
Питання медичного огляду регулюється розділом ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення №402, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пункт 1.1. Розділу І Положення №402 передбачає, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності, зокрема, до військової служби, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.
Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності, зокрема, до військової служби допризовників, призовників, військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).
Медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК військових комісаріатів. Кожний військовозобов'язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, окулістом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями і лікарями інших спеціальностей (пункт 3.1. Розділу ІІ Положення №402).
Після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов'язаного одну із таких постанов: "Придатний до військової служби"; "Тимчасово непридатний до військової служби (вказати дату повторного огляду)"; "Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку" (пункт 3.8. Розділу ІІ Положення №402).
Фактично позивач оскаржує у цій справі процедуру його призову на військову службу під час мобілізації та обирає спосіб захисту порушеного права - визнання протиправним та скасування наказу про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації та рішення Військово-лікарської комісії, яким було визнано придатним до військової служби.
Суд наголошує, що відновлення порушеного права повинно відбуватися в межах спірних правовідносин, відповідно за участю їхніх учасників. Водночас визнання протиправним та скасування наказу виходить за межі правовідносин між відповідачем та позивачем, тобто такий спосіб захисту не є належним та ефективним, оскільки позивач вже проходить службу у конкретній військовій частині та зарахований до її особового складу.
При цьому, у позовній заяві позивач не ставить питання про звільнення з військової служби і навіть не вказує місце її проходження. Зазначає, що адвокатом надавались запити до відповідача, але їх копії та докази відправлення не надані, в тому числі ненаданий військовий квиток, медичні документи чи інші докази щодо заявлених позовних вимог.
Іншими словами, зазначений позивачем спосіб захисту порушеного права втручатиметься в інші правовідносини, які врегульовані іншими правовими нормами, з іншими сторонами і створюватиме ситуацію невиконуваності судового рішення.
Крім того, позивач не спростовує факт проходження медичного огляду під час його призову, а свою незгоду з оформленням висновків не підтверджує жодними доказами щодо непридатності до військової служби. Зазначене позивачем не є підставою для звільнення позивача з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яка визначає виключний перелік таких підстав і такі вимоги не заявлені.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною четвертою статті 9 КАС України передбачено, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Щодо виконання вищезазначених приписів суд зазначає, що позовна заява та сформовані позовні вимоги складені таким чином, що унеможливлюють виконання цих статтей, оскільки суд не може у цій справі за позивача встановлювати чи визначати відповідача та формувати позовні вимоги до нього.
ВС КАС у Постанові від 05.02.2025 року (справа №160/2592/23) розглядаючи аналогічну справу зазначив, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. (п. 56)
57. Аналогічно проведення медичного огляду ОСОБА_1 військово-лікарською комісією в порядку, визначеному Положення №402, також не впливатиме на відновлення порушеного права позивача в контексті порушеної процедури призову позивача на військову службу, яка є, власне, предметом спору в цій справі.
58. Отже, доводи касаційної скарги щодо обрання такого способу захисту, як проведення медичного огляду ОСОБА_1 військово-лікарською комісією для усунення порушення порядку проведення призову його на військову службу, Верховний Суд уважає необґрунтованими з огляду на неможливість відновлення порушеного права позивача.
Таким чином, позовні вимоги визнати протиправними та скасувати Наказ ІНФОРМАЦІЯ_7 про призов ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації, рішення Військово-лікарської комісії, яким було визнано його придатним до військової служби не відповідає суті порушеного права позивача, а задоволення цієї вимоги не призведе до поновлення такого права, а тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі “Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд зазначає, що у відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України позивачем не доведені ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Керуючись ст.241-246 КАС України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу, рішення відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Попов В.Ф.
.