справа № 380/25390/24
04 червня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10 (далі відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 26 листопада 2024 року №913220124043 «Про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 »;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити переведення ОСОБА_1 з 19.11.2024 з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV на пенсію державного службовця за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII та здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі виданих Управлінням соціального захисту населення Червоноградської районної державної адміністрації Львівської області довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 16 жовтня 2024 року за №887-03 та №888-03.
Ухвалою від 09.12.2024 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на дату набрання чинності Законом-889 (01.05.2016) позивач досягла віку 64 роки (тобто більше віку визначеного ст.26 Закону-1058), набула загального страхового стажу понад 36 років (тобто більше мінімального страхового стажу визначеного ст.28 Закону-1058 /30 років для жінок/) в тому числі стажу роботи на посадах віднесених до категорій посад державної служби більше 20 років (має більше 28 років стажу держслужби), відтак має право на призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону-889 у розмірі 60% заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.
19.11.2024 року позивач звернулася до відповідача із заявою про переведення її на пенсію за віком по державній службі. До вказаної заяви позивач долучила довідки Управління соціального захисту населення Червоноградської РДА: №887-03 від 16.10.2024 про складові заробітної плати державного службовця з якої вбачається що станом на 31.12.2023 року розмір заробітної плати на посаді заступника керівника управління становить: 7000,00 (посадовий оклад) + 800,00 (надбавка за ранг 3 ранг) + 3500,00 (надбавка за вислугу років) = 11300,00 грн., а також №888-03 від 16.10.2024 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах віднесених до категорій посад державних службовців, з якої вбачається що середні розміри надбавок премій та інших виплат державного службовця за грудень 2023 року становили: 5600,00 (надбавка за інтенсивність) + 1450,00 ((виплати за додаткове навантаження) = 7050,00 грн. Однак відповідач відмовив в задоволенні заяви у зв'язку з тим, що їй раніше призначалася пенсія згідно Закону-3723.
Представник відповідача подала до суду відзив на позовні заяви, в якому проти позовних вимог заперечила. Відзив обґрунтований тим, що згідно з даних електронної пенсійної справи позивачка вже була отримувачем пенсії за віком Закону України «Про державну службу».
Зазначає, що пунктом 5 Порядку № 622 довідки про заробітну плату державних службовців, визначені за формами згідно з додатками 1-6, видаються виключно для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889 пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723 та не є підставою для перегляду раніше призначеної пенсії державного службовця. До заяви ОСОБА_1 , долучено довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 16.10.2024 зареєстровані за № 887-3 та № 888-03, станом на грудень 2023 року. За результатами розгляду матеріалів було встановлено, що ОСОБА_1 з 10.03.2007 призначено пенсію згідно Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу» та з 01.03.2019 переведено на пенсію за віком згідно статті 26 Закону № 1058. Згідно з пунктом 4-7 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058 особам, пенсії яким призначено до Закону України «Про державну службу» розмір яких з урахуванням перерахунку, передбаченим пунктом 4-3 цього розділу, розрахований за нормами цього Закону, буде більший, проводиться автоматично, без їхнього звернення, переведення пенсії на умовах, передбачених цим Законом, за матеріалами пенсійних справ. Відповідно до положення пункту 3 Порядку № 662 право на призначення пенсії державного службовця мають особи якщо їм до набрання чинності Закону № 889 не призначалася пенсія відповідно до Закону № 3723. Враховуючи вищезазначене, прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в переході на пенсію за віком згідно Закону № 889, оскільки позивачу призначалася пенсія.
Представник позивача подав відповідь на відзив, в якому зазначає, що оскільки позивач на момент звернення із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону-889 не перебувала на державній службі, досягла необхідного віку та у неї наявний необхідний страховий стаж - понад 36 років, в тому числі 28 років державної служби, який здобутий до 01.05.2016, то вона має право на призначення пенсії в розмірі 60 відсотків від суми заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу.
Представник відповідача подала заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначила ті ж самі доводи що і у відзиві.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області.
З 10.03.2007 позивачці, розпорядженням №124043 від 16.03.2007 призначено пенсію за віком по державній службі.
З 01.03.2019 позивачку переведено на пенсію за віком до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІУ (зі змінами, далі - Закон № 1058).
19.11.2024 року позивач звернулася до відповідача із заявою про переведення її на пенсію за віком по державній службі, оскільки на дату набрання чинності Законом-889 (01.05.2016) позивач досягла віку 64 роки, набула загального страхового стажу понад 36 років (тобто більше мінімального страхового стажу визначеного ст.28 Закону-1058 /30 років для жінок/) в тому числі стажу роботи на посадах віднесених до категорій посад державної служби більше 20 років (має більше 28 років стажу держслужби). До вказаної заяви Позивач долучила довідки Управління соціального захисту населення Червоноградської РДА: №887-03 від 16.10.2024р. про складові заробітної плати державного службовця з якої вбачається що станом на 31.12.2023 року розмір заробітної плати на посаді заступника керівника управління становить: 7000,00 (посадовий оклад) + 800,00 (надбавка за ранг 3 ранг) + 3500,00 (надбавка за вислугу років) = 11300,00 грн., а також №888-03 від 16.10.2024р. про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах віднесених до категорій посад державних службовців, з якої вбачається що середні розміри надбавок премій та інших виплат державного службовця за грудень 2023 року становили: 5600,00 (надбавка за інтенсивність) + 1450,00 ((виплати за додаткове навантаження) = 7050,00 грн.
Рішенням №913220124043 від 26.11.2024 «про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 » з посиланням на п.3 «Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб» затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 № 622 (далі - Порядок-622) згідно якого: право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням стажу державної служби, передбаченого пунктом 2 цього Порядку, якщо до набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 № 889-VIII "Про державну службу" не призначалася пенсія відповідно до Закону мають жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", відмовив позивачу у переведенні на пенсію за віком державного службовця у зв'язку з тим, що їй раніше призначалася пенсія згідно Закону-3723.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернулася з відповідним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 4 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV(далі - Закон №1058-IV) відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Досягнувши пенсійного віку та маючи загальний стаж роботи державної служби, позивач набув право на вибір пенсії, яка може йому виплачуватись: за віком відповідно до Закону №1058-IV; за віком як державному службовцю з особливим порядок її обчислення виходячи із заробітної плати за роботу на державній службі.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII втратив чинність Закон України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993, крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Цими пунктами передбачено право державних службовців на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII.
Пунктом 10 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015 року встановлено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Зокрема, п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону України "Про державну службу" та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, розділом XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абз. 1 ч.1ст. 28 Закону №1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що обов'язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ і пунктами 10, 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Аналогічна позиція щодо застосування вищезазначених норм матеріального права висловлена у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №569/350/17, від 03.07.2018 у справі № 586/965/16-а та від 10.07.2018 у справі №591/6970/16-а, від 17.05.2021 року у справі № 607/5615/17.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.11.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про перехід на інший вид пенсії пенсію державного службовця відповідно до Закону №889-VIII. На момент звернення із даною заявою позивач отримувала пенсію за віком за нормами Закону №1058-IV.
Судом встановлено, що позивачу рішенням від 26.11.2024 № 913220124043 відмовлено у перерахунку пенсії.
Вказане рішення обґрунтоване тим, що ОСОБА_1 з 10.03.2007 призначено пенсію згідно Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII та з 01.03.2019 переведено на пенсію за віком згідно статті 26 Закону 1058.
Суд звертає увагу, що приписами частини 1 статті 10 Закону №1058-IV визначено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Кожна наступна зміна виду пенсії є переведенням або переходом з одного виду пенсії на інший, а не новим її призначенням чи перерахунком, оскільки в практиці застосування пенсійного законодавства не існує поняття другого, третього, подальшого або іншого призначення пенсії.
Перерахунок пенсії за своїм змістом є зміною розміру одного і того ж виду пенсії у зв'язку із зміною показника, що був базою для визначення розміру пенсії (заробітної плати, грошового забезпечення тощо), чи з інших підстав, передбачених чинним законодавством.
Спірні правовідносини в цій справі стосуються переведення позивача з одного виду пенсії - за віком відповідно до Закону №1058-IV на інший вид - пенсію за віком відповідно до Закону № 889-VIII.
Зазначені види пенсії відрізняються підставами їх призначення та механізмами визначення їх розміру, а наявність правових підстав для переведення позивачки на пенсію державного службовця пов'язана виключно з дотриманням вимог, визначених п. 10 та 12 розділу XI «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 889-VIII.
Крім того, ні Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VІІІ, ні стаття 37 Закону №3723-XII не містять обмеження щодо неможливості призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII особам, яким до 01.05.2016 (дата набрання чинності Закону №889-VІІІ) призначалась пенсія відповідно до Закону №3723-XII.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №580/3805/22.
Відтак, та обставина, що позивач раніше отримувала пенсію відповідно до Закону №3723-XII, не позбавляє її права перейти з пенсії за віком, яку вона отримує наразі за Законом №1058-IV, на пенсію в межах дії Закону №889-VIII, адже за наявності в особи права на пенсію за різними законами або на різні види пенсії в межах одного закону, законодавець не забороняє після призначення пенсії перейти з одного виду пенсії на інший або звернутись із заявою про переведення пенсії за іншим законом. Одержавши заяву позивачки про переведення на пенсію за іншим законом, відповідач міг виходити лише з оцінки об'єктивних обставин, тобто відповідного права особи, яке вона має, або ж відсутності такого права (наприклад за відсутності необхідного стажу роботи на посадах державної служби станом на відповідний момент часу).
У спірному рішенні не зазначено про те, що позивач не має достатнього страхового або спеціального стажу роботи/служби, що б унеможливлювало вирішення цього питання.
Отже те, що позивач раніше отримувала пенсію відповідно до Закону №3723-XII, не позбавляє її права перейти з пенсії за віком, яку вона отримує наразі за Законом №1058-IV, на пенсію в межах дії Закону №889-VIII, адже за наявності в особи права на пенсію за різними законами або на різні види пенсії в межах одного закону, законодавець не забороняє після призначення пенсії перейти з одного виду пенсії на інший або звернутись із заявою про переведення пенсії за іншим законом.
Одержавши заяву позивача про переведення на пенсію за іншим законом, відповідач міг виходити лише з оцінки об'єктивних обставин, тобто відповідного права особи, яке вона має, або ж відсутності такого права (наприклад за відсутності необхідного стажу роботи на посадах державної служби станом на відповідний момент часу). У спірному рішенні не зазначається про те, що позивач не має достатнього страхового або спеціального стажу роботи/служби, що б унеможливлювало вирішення цього питання.
Суд встановив, що на момент звернення позивача до пенсійного органу (19.11.2024) дотримано всіх умов, необхідних для реалізації права на переведення на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, п. 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, а саме: позивачка досягла 64-річного віку, має понад 36 років страхового стажу, а стаж роботи на посадах державного службовця станом на 01.05.2016 становив понад 20 років.
Таким чином, позивач має право на призначення пенсії державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VII, оскільки вимоги зазначеної статті щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби виконані.
Відтак, станом на час звернення до відповідача із заявою про переведення із пенсії за вислугу років на пенсію державного службовця позивач мала необхідний стаж (вислугу років) державного службовця, що підтверджується матеріалами справи, а тому відмова пенсійного органу у переведенні її на пенсію державного службовця є протиправною.
З огляду на вказане, суд висновує, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 26 листопада 2024 року №913220124043 «Про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 » не відповідає критеріям правомірності рішень суб'єкту владних повноважень, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо вимоги про здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі виданих Управлінням соціального захисту населення Червоноградської районної державної адміністрації Львівської області довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця від 16 жовтня 2024 року за №887-03 та №888-03, то суд вважає такі передчасними, оскільки за результатами розгляду заяви позивача пенсійним органом зроблено висновок, що позивач не має права на отримання пенсії за віком відповідно до Закону №889-VIII, переведення на пенсію державного службовця здійснено не було, і питання щодо сум заробітної плати, які мають враховуватися при визначенні розміру пенсії державного службовця на час звернення позивача у цій справі пенсійним органом не вирішувалось. Оскільки захисту відповідно до положень КАС підлягають порушені права, то у спірних правовідносинах вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Суд вказує, що згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20, від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 13 жовтня 2022 року у справі №380/13558/21.
Отже, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
Відтак з метою повного відновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву позивача від 19.11.2024 про призначення пенсії з урахуванням висновків, наведених в мотивувальній частині судового рішення.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд встановив, що між позивачем (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Галицька правнича група» укладено договір про надання правничої (правової) допомоги №1/161224П від 16.12.2024.
Відповідно до Протоколу доручення №1 до Договору №1/161224П від 16.12.2024 про надання правничої (правової допомоги) замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику правничу(правову) допомогу наступного змісту: підготовки, підписання та подання адміністративного позову про оскарження рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №913220124043 від 26.11.2024 про відмову в переході на пенсію згідно Закону України «Про державну службу».
Згідно з актом-здачі приймання робіт (надання послуг) №3 від 15.01.2025 виконавець на підставі документів: ПД №1 від 16.12.2024 до Договору №1/161224П від 16.12.2024 надав правову допомогу. Вартість послуг становить 8000,00 грн.
Відповідно до звіту до Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) №3 від 15.01.2025 вартість робіт становить 8000,00 (вивчення, аналіз законодавства та судової практики, консультація замовника щодо судової перспективи, вивчення, аналіз доказів у справі, витребування додаткових доказів, виготовлення позовної заяви, формування додатків до позовної заяви, подання позову, ознайомлення з відзивом, виготовлення відповіді на відзив, ознайомлення із запереченням на, виготовлення додаткового пояснення, виготовлення заяви/клопотання про долучення до матеріалів справи письмових доказів понесених позивачем витрат, виготовлення додатків до заяви.
Відповідно до платіжної інструкції №@2PL960618 позивач сплатила 8000 грн.
Також, в матеріалах справи міститься квитанція Приватбанк № 0.0.4073750099.1 про сплату ОСОБА_1 суми в розмірі 8000,00 грн.
Представник відповідача подала заперечення на заяву позивача про стягнення витрат для надання правової допомоги. Зазначає, що предмет спору в цій справі є не складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних Вказує, що підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи. Додатково зазначила, що справа належить до категорії справ, які є малозначними, а відтак розмір витрат на правничу допомогу заявлений позивачем до відшкодування є необґрунтованим.
Представник позивача подав додаткові пояснення, в яких зазначає, що стороною позивача надано вичерпний перелік доказів понесених витрат на правову допомогу: договір та протокол доручення у яких визначено предмет та обсяги правової допомоги, а також узгоджено її вартість; акт наданих послуг та звіт до нього, які містять перелік наданих послуг (правової допомоги) та узгодження їх сторонами; документи про оплату наданих послуг, які підтверджують факт понесених витрат. Вказує, що відповідач, окрім власної суб'єктивної думки, не надає жодних доказів невідповідності вказаних вище витрат
Вирішуючи питання співмірності витрат адвоката, заявлених до стягнення, суд зазначає, що стаття 134 КАС України не позбавляє права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п'ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що витрати за надану у цій справі правову допомогу у розмірі 8000,00 грн не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та є значно завищеними.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі East/WestAllianceLimited проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню на підставі заперечень відповідача та у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 8000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності, вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 1500,00 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1500,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно до статті 139 КАС України з відповідача необіхідно стягнути за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 26.11.2024 №913220124043 «Про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 ».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.11.2024 про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV на пенсію державного службовця за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, з урахуванням висновків суду, наведених в мотивувальній частині судового рішення.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10), за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча сімдесят три) грн 20 коп.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10), за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн 00 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.