05 червня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/5046/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Сагуна А.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю по справі за його позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2024 року вирішено:
- позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, 7А, м. Кропивницький, 25009, ЄДРПОУ 20632802) про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії згідно вимог рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р(ІІ) /2021 відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06 червня 1996 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області здійснити перерахунок основної пенсії ОСОБА_1 за період 29.01.2024 року відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року №1-р (II) відповідно до статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06 червня 1996 року в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області виплачувати основну пенсію ОСОБА_1 у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком;
- в задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.12.2024 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області залишено без задоволення, рішення суду від 22.08.2024 року в адміністративній справі №340/5046/24 без змін.
Кіровоградський окружний адміністративний суд видав позивачу виконавчий лист №340/5046/24 про примусове виконання судового рішення в його зобов'язальній частині.
До Кіровоградського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області подати звіт про виконання рішення суд.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області подано до суду інформацію про виконання судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та заяву ОСОБА_1 , суд вважає, що остання підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до частини 1 статті 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
Згідно ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 3821 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення (ч.3 ст.3823 КАС України).
Застосовуючи правові висновки Верховного Суду у справах №826/11347/14 та №800/592/17, ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 р. у справі №800/592/17 (провадження №11-21заі18), суд доходить висновку, що Кодекс адміністративного судочинства України не пов'язує встановлення судового контролю за виконанням рішення суду із встановленням у резолютивній частині рішення суду відповідачу - суб'єкту владних повноважень обов'язку подати звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, судовий контроль в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України може встановлюватись судом і після постановлення рішення по суті спору.
В рішенні від 30.06.2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Рисовський проти України» (№29979/04) висловив правову позицію, відповідно до якої принцип “належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
Європейський суд з прав людини у справі “Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece, Страсбург, 19.03.1997 року) наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує “право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Для цілей статті 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина “судового розгляду».
Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у праві “Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі “Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13 червня 2006 року, пп. 18 рішення “Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12 травня 2011 року).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах “Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, “Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, “Шаренок проти України» від 22.02.2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
У пунктах 46, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 року у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі “Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі “Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такого рішення суду та відновленню порушених прав особи - позивача.
Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.
Суд зазначає, що інформація про виконання судового рішення подана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області не містить даних щодо виконання рішення суду в частині складових розміру перерахованої пенсії позивача з урахуванням обставин встановлених судом.
Таким чином, виходячи з системного аналізу вказаних правових норм, суд дійшов висновку, що оскільки відповідачем не надано доказів виконання рішення суду від 22.08.2024 в адміністративній справі №340/5046/24 в повному обсязі, тому заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду слід задовольнити та встановити відповідачу строк для подання звіту про виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду - один місяць з дня набрання законної сили ухвалою про встановлення судового контролю.
Керуючись ст.243, 248, 249, 256, 382 КАС України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю по справі за його позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії- задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області подати звіт про виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.08.2024 по справі №340/5046/24 у строк - один місяць з дня набрання законної сили ухвалою про встановлення судового контролю.
Разом із звітом Головному управлінню Пенсійного фонду України в Кіровоградській області подати до суду детальний розрахунок розміру пенсії ОСОБА_1 та заборгованості з урахуванням встановленого розміру пенсії рішенням суду; -“виплачувати основну пенсію ОСОБА_1 у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком».
Копію ухвали невідкладно надіслати учасникам справи.
Ухвала суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.256 КАС України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду у 15 - денний строк, передбачений ст.295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду А.В. САГУН