05 червня 2025 року м.Кропивницький Справа № 640/23334/21
провадження № 2-іс/340/674/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пасічника Ю.П., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРВІПСЕРВІС" (03062, м. Київ, просп. Перемоги, 65) до Київської митниці (03124, м. Київ, вул. Гавела Вацлава, 8-А) про визнання протиправними та скасування рішення,-
19.08.2021 до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Укрвіпсервіс" з позовом до Київської митниці Держмитслужби, в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Держмитслужби №UA100120/2021/000012/2 від 04.06.2021 про коригування митної вартості.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.08.2021 №640/23334/21 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін (а.с.60).
На виконання положень Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" №2825-IX та відповідно до Порядку №399 справу №640/23334/21 передано на розгляд до Кіровоградського окружного адміністративного суду 25.03.2025 (а.с.143).
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 справу прийнято до провадження. Розгляд справи здійснюється суддею Пасічником Ю.П. одноособово за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.145,146).
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що з метою митного оформлення товарів позивачем подано до митниці електронну митну декларацію, в якій обрано основний метод визначення митної вартості товару за ціною контракту та подані документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару відповідно до вимог частини 2 статті 53 Митного кодексу України, які не містили розбіжностей та ознак підробки, а, навпаки, містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, що, в свою чергу, виключало можливість витребування митницею у декларанта додаткових документів у розумінні приписів ч.3 ст.53 Митного кодексу України. Однак, відповідач, не зважаючи на вищенаведене, посилаючись на формальні підстави, витребував у позивача додаткові документи. Відповідач, не здійснивши повну перевірку відомостей, що містяться в наданих під час митного оформлення товарів документах, що підтверджують заявлену митну вартість та правильність розрахунку, здійсненого декларантом, не упевнившись в достовірності та точності заяв, документів та розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України, прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару, відповідно до якого загальна митна вартість задекларованих товарів 1-5 була скоригована та визначена за шостим методом (резервним), згідно з положеннями ст.64 Митного кодексу України.
У наданому відповідачем відзиві на позов, відповідач позов не визнає, заперечує проти задоволення позовних вимог, просить відмовити у позові. Зазначає, що документи, подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару відповідно статті 53 Митного кодексу України, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактична сплачена або підлягає сплаті за цій товари. За результатами митних консультації відповідачем прийнято спірне рішення про коригування митної вартості товару, із застосуванням резервного методу відповідно до статті 64 Митного кодексу України що ґрунтуються на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях товарів.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд встановив таке.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю УКРВІПСЕРВІС та DEVELOPMENT MANUFACTURING FACTORY LIMITED укладено контракт №1312/2018 від 13 грудня 2018 року у відповідності до якого продавець зобов'язується поставити товар, виготовлений на фабриці Meijing Lighting Factory Co., LTD, а покупець зобов'язаний прийняти і оплати товар по кількості та вартості узгодженої сторонами в інвойсах до даного контракту (далі контракт) (а.с.14-16).
Пунктом 1.2 контракту передбачено, що умови поставки до даного контракту зазначаються в інвойсах (у відповідності до Інкотермс 2010).
Meijing Lighting Factory Co., LTD фабрика є підрозділом DEVELOPMENT MANUFACTURING FACTORY LIMITED (пункт 1.3 контракту).
Згідно з пунктами 2.1, 2.2 контракту загальна вартість цього контракту складає 13 283,23 доларів США. Ціни на товар визначені в інвойсах.
У відповідності до пунктів 3.1, 3.2 контракту покупець здійснює оплату загальної вартості окремої поставки, узгодженій сторонами, після реалізації товару, в окремих випадках, обумовлених сторонами, можлива передоплата. Оплата за товар здійснюється покупцем на протязі 90 банківських днів з дня поставки.
22 січня 2019 року між компанією DEVELOPMENT MANUFACTURING FACTORY LIMITED (далі продавець) та ТОВ «УКРВІПСЕРВІС» (далі покупець) укладено додаткову угоду №1 до контракту, якою пункти 2.1, 2.2, 2.3 викладено таким чином: «Асортимент, ціна, кількість, умови поставки конкретної партії товару встановлюються сторонами в інвойсах, які є невід'ємною частиною цього контракту. Ціна товару включає вартість його зберігання та погрузки, тари, упаковки та маркування. Загальна вартість цього контракту складає 1 500 000,00 доларів США» (а.с.17).
При цьому, пункт 3.1 контракту викладено таким чином: «Покупець здійснює оплату загальної вартості кожної окремої партії товару, погодженої сторонами, на протязі 90 банківських днів після реалізації товару, якщо інше не визначено в інвойсі».
Додатковими угодами від 01 серпня 2019 року №2 та від 15 вересня 2019 року №3 до контракту сторонами внесено зміни до пункту 13 контракту «Юридичні адреси сторін» (а.с.18,19).
03.06.2021 року позивачем було подано до митного оформлення ввезені товари та електронну митну декларацію, а Київською митницею було прийнято до митного оформлення та присвоєно електронній митній декларації (далі за текстом ЕМД) №UА100120/2021/378755 (а.с.22-24).
Для підтвердження заявленої митної вартості декларантом позивача Київській митниці Держмитслужби було подано наступні документи: разом із ЕМД № UА100120/2021/378755 від 03.06.2021; зовнішньоекономічний контракт №1312/2018 від 13.12.2018; додаткова угода №1 від 22.01.2019; додаткова угода №2 від 01.08.2019; додаткова угода №3 від 15.09.2019; рахунок-фактура (інвойс) №HКUА-1904/2021/89 від 19.04.2021; накладна УМВС (SMGS consignment note (rail)) №13815274 від 29.04.2021; автотранспортна накладна (road consignment note) б/н від 03.06.2021.
В подальшому, внаслідок надходження від відповідача повідомлення про надання додаткових документів ТОВ «УКРВІПСЕРВІС» надано митному органу експертний висновок Житомирської торгово-промислової палати від 02.06.2021 №В-1932, прайс-лист компанії DEVELOPMENT MANUFACTURING FACTORY LIMITED від 02.03.2020 та від 03.03.2020.
За наслідком розгляду вказаних документів митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів: №UA100120/2021/000012/2 від 04.06.2021, яким митну вартість товару-1 збільшено до 11645,75 дол. США, товару-2до 3456,57 дол. США, товару-3 до 285,84 дол. США, товару-4 до 1717,13 дол. США, товару-5 до 1459,33 дол. США (а.с.39,40).
Зважаючи на коригування митної вартості, позивачем 04.06.2025р. складено та подано до відповідача митну декларацію №UA100120/2021/378844, згідно графи 43 якої митну вартість товарів визначено за шостим методом (резервним) (ст. 64 МКУ) (а.с.44-47).
Вважаючи рішення відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Статтями 49, 50 Митного кодексу України (далі МК України) визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Відповідно до ст.51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно приписів ч.1, ч.2 ст.53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
В силу ч.5 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
З аналізу ч.1 та ч.2 ст.53 МК України вбачається, що наведені норми Кодексу містять вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Вказана норма закону кореспондує з положеннями ч.3 ст.318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Зазначене вище також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року №3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, вказане узгоджується з проголошеними у статті 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.
Відповідно до ч.3 ст.53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Відповідно до ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч.1 ст.58 цього Кодексу.
Зокрема, ст. 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Згідно з ч.4 та ч.5 ст. 54 МК України, митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний, зокрема, здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості, а також у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст. 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
За результатами аналізу положень ч.3 ст. 53, ч.ч. 1,2,4-6 ст. 54, ст. 58 МК України вбачається, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 МК України.
При цьому митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов'язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, коли надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, тобто не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.
З метою усунення розбіжностей в документах, усунення сумнівів щодо підробки документів або з'ясування відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, які виявились відсутніми, закон надає право митному органу витребувати від декларанта інші додаткові документи, що перелічені в ч. 2 ст. 53 МК України.
Згідно з ч.3 ст.54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Повідомляючи позивача про необхідність надати додаткові документи, митним органом не обґрунтовано вимоги щодо їх надання, не зазначено ані конкретних обставин, що викликали відповідні сумніви, ані причин неможливості перевірки сумнівів на підставі наданих документів, не обґрунтовано необхідність перевірки спірних відомостей та не зазначено конкретні документи, надання яких може усунути сумніви митного органу.
Відповідачем не наведено жодних обставин та не надано доказів на підтвердження наявності у митного органу законодавчо визначених підстав для витребування у позивача додаткових документів, зокрема, що позивач в митній декларації зазначив не всі документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів, вніс до декларації недостовірні або неточні відомості або що надані митному органу документи містили розбіжності чи ознаки підробки.
Відповідно до ч.2 ст. 55 МК України, прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Суд зазначає, що відповідачем не вказано обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; обґрунтованого математичного розрахунку ціни товару за одиницю (із зазначенням конкретних складових цього розрахунку), визначеної митницею у спірному рішенні, а лише містяться посилання на те, що надані декларантом документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.
Суд зазначає, що факт ненадання позивачем додатково витребуваних документів, які підтверджують митну вартість товарів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Відповідна правова позиція викладена Верховним судом України у постановах №21-262а12 від 11.09.2012 року та №21-91а12 від 29.05.2012 року.
Крім того, суд зазначає, що наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі №826/16046/16.
Окрім цього, відповідно до п.2.1. Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598, в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Однак, в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості товару відповідачем не наведено порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, що є порушенням ч.2 ст.55 МК України.
Зазначена позиція відповідає висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 21.01.2020 року у справі №813/5405/15, від 31.01.2020 року у справі № 804/7761/16.
За приписами ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оцінюючи рішення про коригування митної вартості товару в частині, що стосується визначення митної вартості товару за резервним методом, суд враховує, що письмові рішення митниці про коригування заявленої митної вартості товарів відповідно до закону має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
В оскаржених рішеннях про коригування митної вартості товарів відповідачем не вказано обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; обґрунтованого математичного розрахунку ціни товару за одиницю (із зазначенням конкретних складових цього розрахунку), визначеної митницею у спірних рішеннях, а лише містяться посилання на те, що надані декларантом документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваних рішень відповідача.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
З огляду на викладене, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у сумі 2270,00 грн. (а.с.56) підлягають відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Стосовно витрат на правничу допомогу, які заявлені позивачем в розмірі 7500 грн. суд встановив таке.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та від 22 грудня 2018 року у справі №826/856/18.
Отже, на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд встановив, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав суду такі документи:
- копію договора про надання правової допомоги від 21.06.2021 року №000012/2-МВ, копію рахунку на оплату від 29.06.2021 року №13/06; копію платіжного доручення від 30.06.2021 року №3734; акт прийому наданих послуг від 16.08.2021 (а.с.48-52).
За умовами укладеного між позивачем та адвокатським бюро «Повразюк та партнери», в особі керуючого бюро - адвоката Повразюка Руслана Валерійовича, та ТОВ «УКРВІПСЕРВІС» (клієнт), клієнт доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу, зокрема, представляти інтереси в суді щодо оскарження рішення Київської митниці про корегування митної вартості товарів № UA100120/2021/000012/2 від 04.06.2021 року.
Згідно акта прийому наданих послуг від 16.08.2021 року вбачається, що позивач поніс витрати, пов'язані із надання професійної правничої допомоги у розмірі 7500,00 грн., оплата яких підтверджується платіжним документом.
Суд зазначає, що надані докази у сукупності доводять понесення позивачем витрат на правову допомогу у зв'язку з розглядом цієї справи.
Керуючись ст.ст. 134, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРВІПСЕРВІС» - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Київської митниці про корегування митної вартості товарів №UA100120/2021/000012/2 від 04.06.2021.
Стягнути з Київської митниці (код ЄДРПОУ 43997555) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРВІПСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 37687219) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270,00 грн.
Стягнути з Київської митниці (код ЄДРПОУ 43997555) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРВІПСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 37687219) судові витрати зі сплати професійної правничої допомоги у розмірі 7500,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду Ю.П. ПАСІЧНИК