05 червня 2025 року м.Київ № 320/15774/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Фінанс» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Фінанс» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0181280707 від 11.03.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем за результатами фактичної перевірки складено акт від 05 лютого 2024 року №8713/26/15/07/39727881. Фактичною перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 1 та 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». За результатами перевірки податковим органом 11березня 2024 року прийнято податкове повідомлення-рішення форми «С» №0181280707 щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 21 000грн. Вважає вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на відсутність підстав для притягнення до фінансової відповідальності. Просить суд задовольнити позов.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 (суддя Балаклицький А.І.) відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Відповідач не погодившись з доводами, викладеними у позовній заяві, подав відзив на позовну заяву, де зазначив, що за результатами проведеної перевірки контролюючим органом встановлено факт приймання готівкових коштів через операційну касу № 144 ТОВ «Преміум Фінанс» за адресою: м. Київ, вул. Маккейна Джона, 1, приміщення № 144 для здійснення платіжної операції з метою купівлі віртуальних активів (криптовалют) на суму 21000 грн без застосування РРО/ПРРО та без видачі відповідних розрахункових документів.
Матеріали перевірки за наявності доказів, об'єктивно і в повному обсязі відображають всі обставини справи та свідчать про порушення ТОВ «Преміум Фінанс» вимог пунктів 1 та 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Позивач у відповіді на відзив зазначає, що відповідач не зазначив, з чим саме він не згодний, а лише процитував загальні норми Податкового кодексу України та Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», отже,відповідач по суті не заперечив жодного аргументу позову. Відповідач не навів жодного аргументу проти підстав для оскарження його ж індивідуального акта. Таким чином, відзив відповідача на адміністративний позов не може бути прийнятий до уваги та є усі підстави для задоволення позову у повному обсязі. Просить суд задовольнити позов.
На підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи з підстав, зазначених у ньому.
Внаслідок автоматизованого розподілу матеріали справи були передані для розгляду судді Шевченко А.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2024 року адміністративну справу №320/15774/24 прийнято до провадження суддею Шевченко А.В. Вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України проведено фактичну перевірку операційної каси № 144 за адресою:м. Київ, вул. Маккейна Джона, 1, приміщення № 144, де здійснює господарську діяльність ТОВ «Преміум Фінанс» (ЄДРПОУ 39727881).
За наслідками фактичної перевірки операційної каси № 144 за адресою:м. Київ, вул. Маккейна Джона, 1, приміщення №144 складено акт фактичної перевірки від 05 лютого 2024 року №8713/26/15/07/397278819(а.с.7-10).
Відповідно до висновків акта перевірки, в ході перевірки виявлено факти порушення вимог пунктів 1 та 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме: проведення розрахункової операції без застосування реєстратора розрахункових операцій/програмного реєстратора розрахункових операцій та без видачі відповідних розрахункових документів.
Не погоджуючись із висновками акта фактичної перевірки позивачем подано заперечення на акт перевірки(а.с.14-15).
Листом ГУ ДПС у м. Києві від 07.03.2024 №3373/І/26-15-07-07-01-07 висновки акта фактичної перевірки залишено без змін, а заперечення без задоволення.
На підставі акта перевірки 11березня 2024 року ГУ ДПС у м. Києві винесене податкове повідомлення-рішення форми «С» №0181280707, згідно з яким до ТОВ «Преміум Фінанс» застосовані штрафні санкції на загальну суму 21 000 грн.
Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням від 11 березня 2024 року № 0181280707позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із такого.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Так, відповідно до статті 62 ПК України одним із способів здійснення податкового контролю є перевірки та звірки відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно із підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Згідно із пункту 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон № 265/95-ВР), дія якого поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач посилається на те, що позивачем здійснено платіжну операцію з метою купівлі віртуальних активів (криптовалют) на суму 21000 грн без застосування реєстратора розрахункових операцій, без видачі відповідного розрахункового документа.
Суд зазначає, що розрахунковим документом, який підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, є документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну (стаття 2 Закону України № 265/95-ВР).
Форма та зміст розрахункового документа передбачена пунктом 2 розділу 2 Положення «Про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, порядку подання звітності, пов'язаної із використанням книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок), форми №3ВР-1 про використання книг обліку розрахункових операцій (розрахункових книжок) затверджених наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.02.2016 за № 220/28350 (далі - Положення).
Згідно зі статтею 3 Закону № 265/95-ВР, суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані: 1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; 2) надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
З аналізу наведеної норми, слід дійти висновку, що суб'єкти господарювання зобов'язані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи та видавати (в паперовому вигляді та/або електронній формі) розрахунковий документ встановленої форми та змісту, що підтверджує виконання розрахункової операції.
Згідно з пунктом 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР, за порушення вимог цього Закону до суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах, зокрема, у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об'єкті такого суб'єкта господарювання: 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що пункт 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР встановлює відповідальність за невиконання суб'єктом господарювання щонайменше одного з трьох обов'язків: 1) непроведення розрахункової операції через РРО; 2) проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки; 3) невидача відповідного (тобто такого, що відповідає вимогам щодо форми і змісту) розрахункового документа. Перші два обов'язки суб'єкта господарювання випливають зі змісту пункту 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР, а третій - з пункту 2 статті 3 Закону №265. Відповідно, наявність будь-якої з таких обставин (у сукупності або окремо) й утворює склад правопорушення.
Верховний Суд у постанові від 02.02.2023 №500/6845/21 вирішував питання щодо наявності підстав для застосування штрафних санкцій на підставі пункту 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР у разі виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання, який зареєстрований платником акцизного податку, факту роздрукування ним розрахункового документа з таким недоліком як відсутність у ньому літерного позначення акцизного податку, розміру його ставки та загальної суми акцизного податку у ціні товару.
У цій постанові Верховний Суд зазначив, що предметом доказування у справах, пов'язаних із притягненням суб'єкта господарювання до відповідальності на підставі пункту 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР, є встановлення на підставі належних і допустимих доказів фактів, з якими контролюючий орган пов'язує допущення порушення суб'єктом господарювання вимог пункту 1 та/або 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР.
У випадку притягнення суб'єкта господарювання до фінансової відповідальності за невиконання обов'язку, встановленого пунктом 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР, перевірці підлягають як обставини видачі/невидачі розрахункового документа, так і обставини відповідності такого вимогам щодо форми і змісту.
За змістом спірного податкового повідомлення-рішення судом встановлено, що позивача притягнуто до фінансової відповідальності за невиконання обов'язків, встановлених, зокрема, пунктами 1 та 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР.
Водночас суд зазначає, що безпосередній зміст обов'язку платника податку, який визначений в пункті 1 статті 3 Закону № 265/95-ВР, полягає у тому, щоб усі розрахункові операції відбувалися саме із застосуванням РРО і на повну суму покупки.
Посилання відповідача на факт проведення розрахункової операції без застосування РРО, без видачі відповідного розрахункового документа встановленої форми - не підтверджується жодними доказами.
Суд наголошує, що факт вчинення правопорушення має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях суб'єкта владних повноважень, який виступає від імені Держави.
Так, з переписки у месенджері «Телеграм», яка додана до акта фактичної перевірки судом не вбачається можливим ідентифікувати, що спілкування відбувається з особою, яка пов'язана і виступає від імені ТОВ «Преміум Фінанс».
При цьому, із положень частин першої і другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України у поєднанні з приписами частини четвертої статті 9, абзацу 2 частини другої статті 77, частин третьої і четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом» (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей» (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту частин та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, де указано, що визначений статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що в межах розгляду даної справи податковим органом не доведено факту порушення позивачем вимог чинного законодавства.
Таким чином, у контролюючого органу відсутні правові підстави для застосування до позивача штрафних санкцій, що передбачені статтею 17 Закону України № 265-ВР.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З урахуванням встановлених судом обставин, оцінивши докази у справі, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в розмірі 3028 грн згідно платіжної інструкції від 25.03.2024 №26105, згідно з інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду» зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджено.
Отже, в силу приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений судовий збір в розмірі 3028 грн підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Фінанс» задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві області від 11березня 2024 року № 0181280707.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум Фінанс» (код ЄДРПОУ 39727881) судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Шевченко А.В.