про повернення позовної заяви
05 червня 2025 року № 320/21850/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Дудін С.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.06.2024 №1434435-2412-1013-U32080050000052660, №1434436-2412-1013-U32080050000052660, №1434438-2412-1013-U32080050000052660, №1434440-2412-1013-U32080050000052660 та №1434441-2412-1013-U32080050000052660.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.05.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк з дня отримання копії ухвали суду, протягом якого позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви, а саме: надати заяву про поновлення строку звернення до суд з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
19.05.2024 на адресу суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про поновлення процесуального строку.
Дослідивши вказану заяву, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої-другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду в публічно-правових спорах. Водночас, за умови використання позивачем досудового порядку вирішення спору у випадках, коли законом передбачена така можливість або обов'язок, Кодексом адміністративного судочинства України встановлено скорочений строк звернення до суду.
Згідно з пунктом 56.19 статті 56 Податкового кодексу України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.
Верховний Суд у постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19 сформулював висновок щодо застосування норм пунктів 56.18, 56.19 статті 56 ПК при оскарженні податкового повідомлення - рішення, згідно з яким строк звернення до суду з позовом про скасування податкових повідомлень - рішень, якщо такому позову передувало звернення платника податків з адміністративною скаргою до контролюючого органу, становить один місяць з дня завершення процедури адміністративного оскарження.
Верховний Суд у справах №160/11673/20 (постанова від 27.01.2022), №560/7714/23 (постанова від 25.01.2024) та №560/5313/24 (постанова від 04.03.2025) сформував правовий висновок, що процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (без використання процедури досудового вирішення спору) становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Верховний Суд вважає, що такий висновок не суперечить пункту 56.18 статті 56 ПК України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення, але при реалізації цього права має враховуватися строк давності.
Суд зазначає, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При цьому позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 95946021) зазначив, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття “дізнався» та “повинен був дізнатись».
Так, під поняттям “дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Матеріали справи не містять доказів звернення позивача зі скаргою на спірне податкове повідомлення-рішення до Державної податкової служби України.
Залишаючи позовну заяву без руху, суд зазначив, що у даному випадку має бути застосований шестимісячний строк для звернення до суду.
Таким чином, звернувшись до суду 29.04.2025 позивач пропустив шестимісячний строк для звернення до суду з позовною заявою, при цьому заява про визнання поважними причин такого пропуску та поновлення строку звернення до суду подана не була.
У зв'язку з цим, судом було запропоновано позивачу у порядку усунення недоліків позовної заяви про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
У заяві про поновлення процесуальних строків позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення-рішення були направлені контролюючим органом в його електронний кабінет платника податків 03.09.2024.
Проте, позивач не користується електронним кабінетом, а про існування спірних податкових повідомлень-рішень йому стало відомо лише 09.04.2025 під час подання щорічної податкової звітності через відповідний кабінет.
Позивач зауважив, що нормами чинного законодавства не встановлено обов'язку платника податків використовувати електронний кабінет та періодично перевіряти його на наявність отриманих від контролюючого органу рішень.
Крім того, позивач зазначив, що він не звертався до контролюючого органу із заявою про надання згоди про направлення йому документів в електронній формі.
У зв'язку з цим, позивач вважає, що надсилання податкового повідомлення-рішення через електронний кабінет не може вважатися належним способом вручення. Застосування такого способу направлення документів потребує попереднього подання позивачем заяви про бажання отримувати документи в електронному вигляді. Оскільки таку заяву позивач не подавав, підтвердження направлення документів через електронний кабінет не є належним доказом їх вручення. За таких обставин документи мали бути направлені в паперовій формі. Відтак відсутні докази належного вручення податкових повідомлень-рішень у спосіб, встановлений законом, що, на думку позивача, прирівнюється до їх ненаправлення. Тому строк звернення до суду позивач вважає дотриманим, оскільки про існування спірних податкових повідомлень-рішень йому стало відомо лише 09.04.2025, а з позовом до суду позивач звернувся 29.04.2025.
Однак, суд зазначає, що така позиція позивача є неправильною та не враховує особливості листування платника податків та контролюючих органів.
Дійсно, пунктом 42.2 статті 42 ПК України визначено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Згідно з пунктом 42.4 вказаної статті платники податків, які подають звітність в електронній формі та/або пройшли електронну ідентифікацію онлайн в електронному кабінеті, можуть здійснювати листування з контролюючими органами засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Для осіб, які є фінансовими агентами, листування з контролюючим органом в електронній формі є обов'язковим у випадках, визначених цим Кодексом.
Листування контролюючих органів з платниками податків, зазначеними в абзаці першому цього пункту, які подали заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, а також з фінансовими агентами у випадках, визначених цим Кодексом, здійснюється засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" шляхом надіслання документа в електронний кабінет з одночасним надісланням платнику податків на його електронну адресу (адреси) інформації про вид документа, дату та час його надіслання в електронний кабінет.
Відповідно до пункту 42.5 цієї статті, у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надіслання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручаються платнику податків (його представнику).
Отже, документи вважаються належним чином врученими платнику податків лише у разі, якщо таке вручення здійснено в один із таких способів:
- надсилання документа засобами електронного зв'язку з дотриманням спеціального порядку, визначеного пунктом 42.4 статті 42 ПК України;
- направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення за податковою адресою (місцезнаходженням) платника податків;
- особисте вручення документа платнику податків або його представнику.
Зі свого боку, пункт 42.4 статті 42 ПК України конкретизує, що платники податків, які подають звітність в електронній формі та/або пройшли електронну ідентифікацію онлайн в електронному кабінеті, можуть здійснювати листування з контролюючими органами засобами електронного зв'язку в електронній формі.
У даній справі позивач підтверджує, що ним подається звітність в електронній формі, для чого використовується електронний кабінет платника податків, а тому у зв'язку з електронним характером цих правовідносин положення ПК України передбачають ряд особливостей документообігу та направлення документів, в тому числі й податкових повідомлень-рішень.
Таким чином, твердження позивача про неналежне вручення його ППР через відсутність заяви про бажання отримувати документи в електронному кабінеті є необґрунтованим.
Правовий висновок подібного характеру був викладений Верховним Судом у постанові від 30.04.2025 у справі №320/40600/23.
З урахуванням того, що позивач визнає факт використання ним електронного кабінету платника податків для подання податкової звітності, направлення контролюючим органом у цей кабінет податкових повідомлень-рішень суд вважає належним.
Також позивач зазначив, що строк звернення до суду з позовною заявою про оскарження спірних податкових повідомлень-рішень встановлений статтями 56 та 102 Податкового кодексу України.
Проте, така позиція позивача є помилковою, оскільки відповідно до висновків Верховного Суду у справах №160/11673/20 (постанова від 27.01.2022), №560/7714/23 (постанова від 25.01.2024) та №560/5313/24 (постанова від 04.03.2025) процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Пунктом 56.18 статті 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Згідно з частиною першою статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 39-2 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Разом з тим, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19.
Так, Верховний Суд дійшов висновку про те, що зазначений у пункті 102.1 статті 102 Податкового кодексу строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Між правовою природою матеріально-правового строку давності в податкових правовідносинах та процесуального строку звернення до адміністративного суду є сутнісна різниця, а тому помилковим є ототожнення їх призначення при використанні.
Інших поважних та об'єктивних причин для поновлення строку звернення до суду позивачем не зазначено, доказів на їх підтвердження не надано, тому суд дійшов висновку про неповажність наведених позивачем підстав для поновлення строку звернення до суду, внаслідок чого у задоволенні заяви про поновлення такого строку слід відмовити.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про те, що позивач не виконав вимоги суду, викладені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
З огляду на невиконання позивачем вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, суд вважає за необхідне повернути позовну заяву позивачеві разом з усіма доданими до неї документами.
Керуючись статтями 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву повернути позивачеві з усіма доданими до неї.
2. Роз'яснити позивачеві що повернення позовної заяви в частині позовних вимог не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
3. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Дудін С.О.