04 червня 2025 року справа №320/5759/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Вісьтак М.Я., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача, що виявились у відмові здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсію на підставі довідки Міністерства внутрішніх справ України від 17.04.2023 № 49/8341;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії з 01.04.2019 на підставі довідки Міністерства внутрішніх справ України від 17.04.2023 № 49/8341 та з урахуванням розміру підвищення пенсії відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" від 16.02.2022 № 118 починаючи з 01.03.2022, Постанови Кабінету Міністрів України "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верст населення у 2023 році" від 24.02.2023 № 168 починаючи з 01.03.2023, Постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верст населення у 2024 році» від 24.02.2024 № 185 починаючи з 01.03.2024, без обмеження її максимального розміру, з урахуванням проведених раніше виплат.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером, перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/25564/23 від 26.03.2024 року зобов?язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію з 01.04.2019 на підставі довідки Департаменту пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України від 17.04.2023 №49/8341, з урахуванням раніше проведених виплат.
Водночас, відповідач при перерахунку пенсії на виконання рішення суду обмежив пенсію максимальним розміром за рахунок не врахування щорічної індексації, що на його думку, є протиправним, оскільки такі обмеження до його пенсії застосовуватися не повинні.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.03.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
В матеріалах справи відсутній відзив на позовну заяву.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач своїм правом про надання письмового відзиву не скористався, будь-яких інших заяв чи клопотань по суті спору не надав.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом було встановлено наступні обставини.
Позивач є пенсіонером, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно до Закону № 2262.
Судом також встановлено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/25564/23 від 26.03.2024 року зобов?язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію з 01.04.2019 на підставі довідки Департаменту пенсійних питань та соціального захисту Міністерства внутрішніх справ України від 17.04.2023 №49/8341, з урахуванням раніше проведених виплат.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем обмежено пенсію позивача максимальним розміром, а саме - розміром десяти прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб.
При цьому, відповідно до положень Постанов КМУ № 118, №168 та №185 проведено індексацію основного розміру пенсії позивача, обрахованого з 80% суми грошового забезпечення, на відповідні коефіцієнти збільшення (1,14, 1,197, 1,0796).
Загальний (основний) розмір пенсії позивача з урахуванням індексації та доплати згідно з доданим розрахунком складає 40053,39 грн, проте з урахуванням максимального розміру пенсії до виплати належить сума у розмірі 23610,00 грн.
Позивач у грудні 2024 року звернувся через свого представника до відповідача з заявою про визнання права, в якій просив проводити розрахунок із ним в належному розмірі на виконання рішення суду та без обмеження пенсії максимальним розміром.
У відповідь пенсійний орган надіслав листа від 03.01.2025 № 2600-0202-8/1522, в якому зазначив, що пенсійний орган станом на дату надання відповіді нараховує та виплачує пенсію в розмірі 23610,00 грн. у відповідності до рішення суду. У свою чергу залишок недоотриманої пенсії за перерахунком по довідці (100239,51 грн.) буде виплачено в межах бюджетних асигнувань відповідача.
Не погоджуючись з такою відповіддю відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 № 3668-VІ Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи (далі - Закон № 3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України Про державну службу, Про прокуратуру, Про статус народного депутата України, Про Національний банк України, Про Кабінет Міністрів України, Про дипломатичну службу, Про службу в органах місцевого самоврядування, Про судову експертизу, Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів, Про наукову і науково-технічну діяльність, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Про пенсійне забезпечення, Про судоустрій і статус суддів, Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень рішення КСУ № 7-рп/2016, у Законі України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі №638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі № 591/2109/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/22798/17, від 30 жовтня 2020 року у справі № 522/16881/17 та від 17 травня 2021 року у справі № 343/870/17.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262 та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262.
При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону №2262.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI- у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до Закону №2262, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
З огляду на вищевказане, суд у цій справі дійшов висновку, що обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262, є протиправним.
Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладено Верховним Судом у численних постановах, зокрема: від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21; від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21; від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21; від 29 червня 2022 року у справі №640/19118/18; від 18 травня 2022 року у справі № 380/12337/20.
За таких обставин, порушені права позивача підлягають захисту шляхом визнання протиправними дій ГУ ПФУ м. Києва щодо застосування обмеження пенсії позивача максимальним розміром при проведенні перерахунку та виплати пенсії на підставі довідки на виконання відповідного судового рішення.
Щодо вимоги позивача здійснити виплату пенсії з 01.03.2022 року з урахуванням індексації установленої, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 року № 118 “Про індексацію пенсійних та додаткових заходів підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», з 01.03.2023 року з урахуванням індексації, установленої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 року № 168 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» та з 01.03.2024 року з урахуванням індексації установленої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 року № 185 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», суд зазначає.
Як встановлено судом з огляду на відповідний розрахунок з 01.03.2022, 01.03.2023 та з 01.03.2024 пенсійним органом вже було проведено індексацію основного розміру пенсії позивача, обрахованого з 80% суми грошового забезпечення, на відповідні коефіцієнти збільшення (0,1400, 0,1970, 0,0796). Розмір збільшення склав відповідно 3468,95 грн. (2022 рік), 1500 грн (максимальний розмір згідно абз. 2 п. 10 Постанови 168 у 2023 році) та 1500 грн (максимальний розмір згідно абз. 2 п. 3 Постанови № 185 у 2024 році), проте водночас відповідачем безпідставно обмежено загальниу розмір пенсії до виплати позивача максимальним розміром.
Також в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо того, що позивач звертався до відповідача із заявою про виплату індексації в іншій сумі, яка відмінна від вже нарахованої йому індексації, а відповідач протиправно відмовив у здійсненні виплати такої індексації.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на викладене вище, суд не вбачає належних підстав вважати, що права позивача в цій частині (спірної індексації за 2022-2024 роки) були порушені, оскільки така індексація фактично вже була нарахована позивачу і право позивача на неї не оспорюється відповідачем. Суд захищає фактично порушене право, а не те, яке може бути порушене у майбутньому, висновок з цього приводу співпадає з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 23.04.2025 по справі № 460/10731/24, відтак суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Фактично спірні правовідносини виникли виключно у зв'язку з відмовою відповідача у здійсненні перерахунку пенсії без обмеження її максимальним розміром (десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність).
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від плати судового збору.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що виявились у відмові здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) перерахунок та виплату пенсію на підставі довідки Міністерства внутрішніх справ України від 17.04.2023 № 49/8341.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) перерахунок та виплату пенсії з 01.04.2019 на підставі довідки Міністерства внутрішніх справ України від 17.04.2023 № 49/8341 без обмеження її максимального розміру, з урахуванням проведених раніше виплат.
4. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Вісьтак М.Я.