04 червня 2025 року № 320/10926/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_2 з позовом до Міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області №80114300017741/23 від 10 січня 2023 року, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на імміграцію.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
В обґрунтування позовних вимог позивач наголошує на відсутності правових підстав для прийняття оскаржуваного рішення.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, вказує на правомірність оскаржуваного рішення та, відповідно, відсутність правових підстав для його скасування.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.01.2022 позивач звернулася до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україні на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію», як особа, яка перебуває у шлюбі з громадянином України понад два роки.
В ході проведеної перевірки головним спеціалістом відділу імміграції та обробки заяв про оформлення посвідки на постійне проживання управління з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області встановлено, що позивач надала свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане 24.01.2020, відповідно до якого шлюб між позивачем та громадянином України ОСОБА_3 зареєстровано 24.01.2020, про що Луцьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) та складено актовий запис № 76.
Відповідно до повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00037966433 від 27.12.2022 вищевказана інформація підтверджується.
Згідно інформації, зазначеній у вказаному витязі шлюб позивача з громадянином України ОСОБА_3 припинений, у зв'язку зі смертю чоловіка, що підтверджується витягом Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть №00037966537 від 27.12.2022, про що 22.07.2022 відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місту Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) складено актовий запис № 1490.
10.01.2023 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення № 80114300017741 відносно позивача про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 1 статті 10 Закону України «Про імміграцію».
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 3773-VI) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
За змістом частини 15 статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які в 'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються
такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Згідно зі статтею 2 Закон № 3773-VI іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.
Статтею 3 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-III з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2491-III).
Положеннями цього Закону визначаються умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства.
Стаття 1 Закону № 2491-III містить визначення термінів, що застосовуються у ньому, серед яких: імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно пунктом 1 частини 3 статті 4 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Частиною 2 статті 9 Закону № 2491-III визначено, що заяви про надання дозволу на імміграцію подаються особами, які перебувають в Україні на законних підставах, до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади.
Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію визначені статтею 10 Закону № 2491-III, відповідно до якої дозвіл на імміграцію не надається:
1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;
2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;
3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи або документи, що не підтверджують законність перебування на території України на день подання документів для отримання дозволу на імміграцію чи наявність підстав для отримання дозволу на імміграцію, передбачених статтею 4 цього Закону, або документи, що підтверджують підстави, які припинилися;
4-1) особам, які уклали шлюб з громадянином України або іммігрантом, факт перебування в якому є підставою для надання дозволу на імміграцію, якщо такий шлюб за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності або якщо наявні обставини, визначені у статті 4-1 цього Закону;
4-2) особам, які не подали всі передбачені цим Законом документи;
4-3) особам, які під час попереднього перебування в Україні були притягнуті до кримінальної або адміністративної відповідальності за вчинення незаконного перетинання чи спробу незаконного перетинання державного кордону України або порушили порядок в'їзду на тимчасово окуповану територію України чи виїзду з неї, або порушили законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України, а також особам, стосовно яких виявлено факти невиконання рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або які мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними чи юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Системний аналіз наведених положень, на думку суду, свідчить про те, що однією з підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію є відсутність визначених Законом № 2491-III підстав для його отримання.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, на момент прийняття оскаржуваного рішення у позивача були відсутніми визначені законом підстави для отримання дозволу на імміграцію у зв'язку зі смертю другого з подружжя, про що вже було зазначено вище.
Отже, відповідачем вірно встановлено, що у позивача, на час розгляду її заяви, були відсутніми правові підстави для отримання дозволу на імміграцію в Україну, а тому, на думку суду, правомірно прийнято оскаржуване рішення.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваного рішення на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4-А; код ЄДРПОУ 42552598) про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Колеснікова І.С.