ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"05" червня 2025 р. справа № 300/9530/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Херсонській області) про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 26.06.2024 № 213050035918 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. “д» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», зобов'язання ГУ ПФУ в Івано-Франківській області зарахувати до загального стажу період навчання з 01.09.1983 по 04.07.1986 у Херсонському морехідному училищі Міністерства рибгоспу СРСР і призначити пенсію за вислугу років відповідно до п. “д» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції чинній до внесення змін Законом України “Про внесення змін деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019, з 09.11.2023 та зобов'язання ГУ ПФУ в Херсонській області виплатити таку пенсію з дати призначення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем 1 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.03.2024 у справі № 420/2640/24 було повторно розглянуто заяву позивача про призначення пенсії від 09.11.2023. Однак, рішення від 09.04.2024 №0902350007970 позивачу, відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п «д» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зважаючи на відсутність необхідної кількості страхового стажу станом на 11.10.2017, так як до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1983 по 04.07.1986. Однак, представник позивача зазначає, що відповідно до диплому та додатку до диплому позивач навчався у Херсонському морехідному училищі у період з 01.01.1983 по 04.07.1986, диплом міститься у матеріалах пенсійної справи, який було доручено до пенсійної справи 19.11.2023. Таким чином, не зарахування періоду навчання позивача у період з 01.01.1983 по 04.07.1986 є порушенням його прав та підлягає зарахуванню до його загального стажу. Відтак, враховуючи викладене вище, відповідачі не мали законних підстав для відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугою років, оскільки останнім були надані всі необхідні документи для отримання пенсії та він мав необхідний загальний та спеціальний стаж для виходу на пенсію. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.12.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
ГУ ПФУ в Херсонській області скористалось правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 13.01.2024. Щодо заявлених позовних вимог заперечило, зазначивши, що рішенням № 213050035918 від 26.06.2024 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за вислугу років, у зв'язку з відсутності необхідного страхового стажу станом на 11.10.2017 відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Так, станом на 11.10.2017 загальний страховий стаж Позивача складає - 22 роки 28 днів, що є недостатнім для визначення права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону № 1058. При цьому, ГУПФ України в Херсонській області жодних рішень відносно заяви позивача не приймалося, протиправних дій або бездіяльності допущено не було, так як на виконання принципу екстериторіальності, рішення № 213050035918 від 26.06.2024 приймав відповідач 1. Крім того, представник відповідача 2 звернув увагу, прийняття певного рішення в залежності від результатів розгляду поданих позивачем документів є дискреційними повноваженнями відповідача, втручання до яких з боку суду є неприпустимим. В зв'язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити.
Представник позивача скористалась правом на подання відповіді на відзив ГУ ПФУ в Херсонській області, в якому заперечив проти тверджень відповідача 2 викладених у відзиві на позов, зазначивши, що відповідачами, на підставі рішення суду, враховано позивачу до спеціального стажу плавскладу 14 років 2 місяці 28 днів, тобто, у позивача наявний спеціальний стаж, який дає право на пенсію за вислугу років підставі п. «д» ст. 55 Закону України №1788-Х1І, так і наявний необхідний загальний стаж.
Відповідач 1 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 17.01.2025, відповідно до якого проти позову заперечив, вказавши, що підставою для винесення рішення про відмову в призначенні пенсії за віком слугувало те, що у позивача відсутній необхідна кількість страхового стажу станом на 11.10.2017. Так, за результатами повторного розгляду заяви, з урахуванням правової оцінки, наданої в судовому рішенні до стажу роботи за вислугу років, який дає право на призначення пенси на пільгових умовах, згідно п. “д» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», враховано періоди роботи з 08.10.1986 по 19.05.1988, з 01.07.1988 по 31 12 1994 з 01.01.1995 по 07.07.1999, з 08.07.1999 по 12.06.2000, з 11.12.2000 по 14.08.2001. До заяви надано диплом від 16.10.1998 № 444/1998, в якому не вказано період навчання, а також зазначено, що він виданий на підставі іншого диплому № НОМЕР_1 від 24.03.1987, який заявником не надавався. До страхового стажу не враховано період роботи, згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 , з 01.04.2022 по 31.10.2023, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про сплату страхових внесків. Страховий стаж на дату звернення в загальному становить 26 років 5 місяців 28 днів, страховий стаж, станом на 11.10.2017, становить 22 роки 28 днів, стаж за вислугою років, станом на 11.10.2017, становить 14 років 2 місяці 28 днів, вік на дату звернення становить 57 років 4 місяці 3 дні. Таким чином, вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Представник позивача скористалась правом на подання відповіді на відзив ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, в якому заперечила проти тверджень відповідача 1 викладених у відзиві на позов, зазначивши, що відповідачі, не мали законних підстав для відмови позивачу у призначенні пенсії за вислугою років, оскільки останнім надані всі необхідні документ для отримання пенсії так як він має необхідній загальний та спеціальний стаж для виходу на пенсію.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
З метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення 09.11.2023 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (а.с.9).
Після реєстрації заяви та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
15.11.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, за принципом екстериторіальності, прийнято рішення № 213050035918, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії (а.с.16).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 у справі №420/2640/24, яке набрало законної сили, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 213050035918 від 15.11.2023 року про відмову у призначенні пенсії. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.11.2023 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 у справі №420/2640/24, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області повторно розглянуто заяву позивача з урахуванням висновків суду. За результатами якого прийнято рішення № 213050035918 від 26.06.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років, у зв'язку з відсутності необхідного страхового стажу станом на 11.10.2017 відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зазначивши, що за результатами повторного розгляду заяви, з урахуванням правової оцінки, наданої в судовому рішенні до стажу роботи за вислугу років, який дає право на призначення пенси на пільгових умовах, згідно п. “д» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», враховано періоди роботи з 08.10.1986 по 19.05.1988, з 01.07.1988 по 31 12 1994 з 01.01.1995 по 07.07.1999, з 08.07.1999 по 12.06.2000, з 11.12.2000 по 14.08.2001. До заяви надано диплом від 16.10.1998 № 444/1998, в якому не вказано період навчання, а також зазначено, що він виданий на підставі іншого диплому № НОМЕР_1 від 24.03.1987, який заявником не надавався. До страхового стажу не враховано період роботи, згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 , з 01.04.2022 по 31.10.2023, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про сплату страхових внесків. Страховий стаж на дату звернення в загальному становить 26 років 5 місяців 28 днів, страховий стаж, станом на 11.10.2017, становить 22 роки 28 днів, стаж за вислугою років, станом на 11.10.2017, становить 14 років 2 місяці 28 днів, вік на дату звернення становить 57 років 4 місяці 3 дні.
Вважаючи вищенаведену відмову відповідачів щодо не зарахування стажу та, як наслідок, не призначення пенсії, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з Європейською соціальною хартією (переглянута) від 03 травня 1996 року, що ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V та набрала чинності для України з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І).
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
У преамбулі Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до п 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений ст. 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Закон України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» набрав чинності 11 жовтня 2017 року.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 52 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах, а також плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз'їзних, приміського і внутріміського сполучення).
Згідно з п. "д" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз'їзних, приміського і внутріміського сполучення): чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі; працівники окремих видів суден, професій і посад плавскладу суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості - за списком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку: чоловіки - при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами не менше 25 років; жінки - при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами не менше 20 років.
В подальшому, Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII до п. "д" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ було внесено зміни:
Так, право на пенсію за вислугу років мають: плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз'їзних, приміського і внутріміського сполучення) - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі; для жінок - не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п'ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім-тринадцятим пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону; працівники окремих видів суден, професій і посад плавскладу суден морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості - за списком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами станом на 1 квітня 2015 року не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок та після цієї дати при стажі роботи на цих суднах, за цими професіями і посадами: з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців у чоловіків і не менше 24 років 6 місяців у жінок.
Однак, 04 червня 2019 року Конституційним Судом України ухвалено рішення у справі № 1-13/2018 (1844/16, 3011/16), яким визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII.
Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у п. "д" ст. 55 Закону № 1788-ХІІ), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст. 1, 3, ч. 3 ст. 22, ст. 46 Основного Закону України.
Конституційним Судом України акцентовано, що внесення змін Законом № 213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст. 51 Закону №1788-ХІІ. А саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст.51 Закону №1788-ХІІ поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст. ст.54, 55 Закону №1788-ХІІ.
Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ встановлено, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених п. "а" ст.54, п. "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" ст. 55 Закону №1788-ХІІ, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
З огляду на наведене, Конституційний Суд України визнав оспорювані положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII та Законом № 911-VIII, такими, що суперечать положенням ст.ст. 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Аналогічна за змістом норма викладена у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».
Таким чином, починаючи з 04 червня 2019 року - з дня ухвалення Конституційним Судом рішення, положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII та № 911-VIII, є такими, що втратили чинність.
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії за вислугу років на підставі п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону №1788-ХІІ як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статті 8 Конституції України.
Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Відтак, суд доходить висновку про те, що, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 сформовано наступну правову позицію: «Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV».
Крім того суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 у справі №240/24/21 зазначено, що, обмеження врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
З урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що на день звернення позивача із заявою про призначення пенсії, пунктом «д» статті 55 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз'їзних, приміського і внутріміського сполучення): чоловіки після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
Таким чином, посилання відповідача 1 в рішенні № 213050035918 від 26.06.2024 на ту обставину, що для призначення пенсії за віком, у відповідності до п. "д" ст. 55 Закону №1788-ХІІ станом на 11.10.2017 позивачу необхідно мати страховий стаж 26 років 06 місяців, суд вважає необґрунтовано, оскільки вказана норма визнана рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 у справі №1-13/2018 (1844/16, 3011/16) неконституційною з 04 червня 2019 року.
Досліджуючи висновки відповідача 1 в рішенні № 213050035918 від 26.06.2024, які стали причиною у відмові позивачу у зарахуванні до загального стажу період навчання з 01.09.1983 по 04.07.1986, суд зазначає наступне.
Періоди, з яких складається страховий стаж визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
Згідно з пунктом "д" частини третьої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
За приписами ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 8 Порядку № 637 передбачено, що час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Суд зазначає, в матеріалах справи наявна копія диплому від 03.07.1986 серія НОМЕР_3 , який долучався 19.11.2023 позивачем до матеріалів пенсійної справи, на підтвердження факту навчання у Херсонському морехідному училищі Міністерства рибгоспу СРСР за спеціальністю "0702 - Радіозв'язок та електрорадіонавігація морського та рибопромислового флоту" з 01.09.1983 по 04.07.1986 (а.с.13).
Як слідує зі змісту вказаного диплому ОСОБА_1 поступив в 1983 році в Херсонське морехідне училище Міністерства рибгоспу СРСР за спеціальністю "0702 - Радіозв'язок та електрорадіонавігація морського та рибопромислового флоту" який 04.07.1986 закінчив.
Відтак, покликання відповідача 1 щодо підстави для незарахування періоду навчання до страхового стажу позивача, суд оцінює критично, оскільки не вказання період навчання, свідчать про несуттєві розбіжності у такому документі та не може бути самостійною підставою для висновку, що такий документ про освіту заявника є недостовірним або таким що не достатній для підтвердження періоду навчання особи.
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у дипломі від 03.07.1986 серія НОМЕР_3 відповідачами суду не надано.
Таким чином, враховуючи видачу 03.07.1986 позивачу диплому серії НОМЕР_3 встановленого зразка, суд дійшов висновку, що період навчання у Херсонському морехідному училищі з 01.09.1983 по 04.07.1986, слід зарахувати до страхового стажу позивача.
Як наслідок, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 26.06.2024 № 213050035918 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до п «д» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є протиправними та підлягає до скасування.
Стосовно позовної вимоги щодо зобов'язання призначити та виплатити пенсію за вислугу років відповідно до п. “д» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції чинній до внесення змін Законом України “Про внесення змін деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019, з 09.11.2023, суд зазначає наступне.
За наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. (ч.2 ст.9 КАС України).
Згідно з частиною 2 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Згідно наявної в матеріалах справи копії паспорта громадянина України виданого 12.11.2000, ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже на момент звернення із заявою від 09.11.2023 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», що визнається та не заперечується сторонами.
При цьому, в спірному випадку із заявою про призначення пенсії за віком позивач звернувся до пенсійного органу пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку, а тому пенсія має бути призначена позивачу з дня звернення за пенсією, тобто з 09.11.2023.
Крім того, згідно з частиною 1 статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У даній справі, органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, рішеннями якого відмовлено позивачу в призначенні пенсії.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішень про відмову в призначенні пенсії від 26.06.2024 № 213050035918, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає необхідним зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності щодо розгляду заяви позивача від 09.11.2024) зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період навчання з 01.09.1983 по 04.07.1986 та призначити пенсію за вислугу років відповідно до п. “д» статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції чинній до внесення змін Законом України “Про внесення змін деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019, з 09.11.2023.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2024 року справа №500/1216/23.
При цьому, в частині позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з дати звернення за її призначенням, як похідний результат дій за наслідками призначення пенсії, станом на момент розгляду судом даної адміністративної справи, не є спірними, оскільки пенсія позичу ще не призначена, відповідно неможливо встановити факт її виплати чи не виплати.
До завдань адміністративного судочинства належить не просто констатування існування певного права у особи, яка звернулася в суд, - а саме захист такого права, порушення якого вже настало.
Відтак, позовна вимога позивача про зобов'язання ГУ ПФУ в Херсонській області здійснити виплату пенсії за вислугу років, є передчасною і такою, що задоволенню не підлягає.
Решта доводів та аргументів учасників справи не впливають на результати вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачі під час розгляду справи не надали.
Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню частково.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно з частиною 3статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відтак, підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, як з сторони, внаслідок неправильного рішення якої виник спір, на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1000,00 грн, згідно квитанції №0.0.4064089234.1 від 13.12.2024 (а.с.37).
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 26.06.2024 № 213050035918 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до п. “д» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу період навчання з 01.09.1983 по 04.07.1986 у Херсонському морехідному училищі Міністерства рибгоспу СРСР.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п. “д» ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції чинній до внесення змін Законом України “Про внесення змін деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019, з 09.11.2023.
В задоволенні вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 );
Відповідачі - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018);
Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, вул. Комкова, 76а, м. Херсон, 73027).
Суддя Микитин Н.М.