ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"05" червня 2025 р. справа № 300/2106/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування наказу від 03.03.2025 за №1053-АГ в частині, стягнення коштів та моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування наказу від 03.03.2025 за №1053-АГ в частині, стягнення коштів та моральної шкоди з підстав неправомірного притягнення до дисциплінарної та повної матеріальної відповідальності.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем в порушення вимог Дисциплінарного статуту Збройних Сил України оскаржуваним наказом притягнуто позивача до дисциплінарної відповідальності на підставі висновків службового розслідування, які не відповідають фактичним обставинам. Так, службовим розслідуванням не доведено вчинення позивачем порушення в частині виконання бойових розпоряджень та, як наслідок, отримання ним додаткової грошової винагороди, а також існування причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) позивача та настанням матеріальної шкоди. З цих підстав позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним, що послугувало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.
Разом з позовною заявою, позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову, яка задоволена частково згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.04.2025.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та витребувано письмові докази від відповідача.
24.04.2025 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні з підстав правомірності висновків службового розслідування та, як наслідок, оскаржуваного наказу. Крім того, заперечив щодо заявленого позивачем розміру витрат на правову допомогу.
05.05.2025 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив в якій позов підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.
12.05.2025 від відповідачем надіслано заперечення в якому просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 повторно витребувано у відповідача письмові докази, які надіслані ним на адресу суду разом з клопотанням про їх долучення до матеріалів справи 19.05.2025.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті, встановив таке.
03.07.2023 Державною службою з етнополітики та свободи совісті ОСОБА_1 видано мандат серії МК №0331-23 на право здійснення військової капеланської діяльності (т.1 а.с.33).
ОСОБА_1 є військовослужбовцем та проходить військову службу в НОМЕР_1 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ).
Згідно листа адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.11.2024, адресованого органам Держприкордонслужби, поставлено вимогу: у разі виявлення випадків здійснення виплат додаткової винагороди визначеної Постановою №168 військовим капеланам за період з лютого 2023 року по жовтень 2024 року, привести у відповідність накази начальника органу про виплату додаткової винагороди військовим капеланам до вимог Постанови №168, Порядку №36 та Особливостей №726; прийняти управлінські рішення та забезпечити відшкодування матеріальної шкоди завданої державі безпідставними виплатами додаткової винагороди (т.1 а.с.54-56).
У зв'язку з наведеним, відповідачем проведено службове розслідування за результатами, якого складено висновок від 12.12.2024 (т.2 а.с.139-148).
В подальшому, наказом НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) від 24.12.2024 за №3780-АГ, у зв'язку з наявністю нових фактів, які можуть вплинути на прийняття правового рішення, висновок службового розслідування від 12.12.2024 скасовано та призначено службове розслідування за фактом можливої безпідставної виплати додаткової грошової винагороди офіцеру (військовому капелану) капеланської служби лейтенанту ОСОБА_1 , передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.202 №168 (т.1 а.с.57,58).
За наслідками проведеного службового розслідування складено висновок від 23.02.2025 (т.1 а.с 34-50).
Так, під час проведення службового розслідування, комісією, серед іншого, встановлено: факт виплати позивачу у період з липня 2023 року по вересень 2024 року на підставі наказів начальника НОМЕР_1 прикордонного загону додаткової винагороди на загальну суму 583 947,42 грн; факт неправомірної видачі ОСОБА_1 зброї та боєприпасів; факт нездійснення ОСОБА_1 повідомлення начальнику НОМЕР_1 прикордонного загону про неправомірність отримання ним зброї та додаткової грошової винагороди.
Як наслідок, комісією, серед іншого, запропоновано: за особисту безвідповідальність, нездійснення доповіді встановленим порядком начальнику НОМЕР_1 прикордонного загону про отримання зброї та боєприпасів та фактичне прийняття участі у виконанні бойових завдань з лютого 2023 року по вересень 2024 року, порушення вимог ст.11,12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, офіцера (військового капелана) служби військового капеланства лейтенанта капеланської служби ОСОБА_1 притягнути правами начальника НОМЕР_1 прикордонного загону до дисциплінарної відповідальності та оголосити догану; у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 6 розділу ІІ Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду завдану державі" офіцера (військового капелана) служби військового капеланства лейтенанта капеланської служби ОСОБА_1 притягнути до повної матеріальної відповідальності на загальну суму шкоди заподіяної державі в розмірі 583 947,42 грн.
Згідно з пунктами 3-6 наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 03.03.2025 за №1053-АГ: за особисту безвідповідальність, нездійснення доповіді встановленим порядком начальнику НОМЕР_1 прикордонного загону про отримання зброї та боєприпасів та фактичне прийняття участі у виконанні бойових завдань з лютого 2023 року по вересень 2024 року, порушення вимог ст.11,12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, офіцеру (військового капелана) служби військового капеланства лейтенанту капеланської служби ОСОБА_1 оголосити догану (п.3); у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 6 розділу ІІ Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду завдану державі" офіцера (військового капелана) служби військового капеланства лейтенанта капеланської служби ОСОБА_1 притягнути до повної матеріальної відповідальності на загальну суму шкоди заподіяної державі в розмірі 583 947,42 грн (п.4); головному бухгалтеру - начальнику фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби) суму збитку внести в книгу обліку нестач матеріальних цінностей. Суму коштів стягнених у відповідності до Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду завдану державі", з лейтенанта капеланської служби ОСОБА_1 , зарахувати в загальну суму шкоди заподіяної державі в розмірі 583 947,42 грн (п.5); головному бухгалтеру - начальнику фінансово-економічного відділу, у відповідності до вимог п.52.27 Інструкції про організацію фінансового господарства в органах Державної прикордонної служби України, вжити заходів щодо відрахування вищевказаних сум в розмірі 20% (двадцяти відсотків) щомісяця до повного погашення з грошового забезпечення офіцера (військового капелана) служби військового капеланства лейтенанта капеланської служби ОСОБА_1 (п.6).
Вважаючи пункти 3-6 зазначеного наказу протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює та загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25 березня 1992 року (далі Закон № 2232-XII).
Згідно з частинами першою - четвертою статті 2 Закону 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини шостої статті 2 Закону 2232-ХІІ види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджений Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.
Відповідно до ст.1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова
дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Згідно ст.2 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що військова дисципліна досягається шляхом: виховання високих бойових і морально-психологічних якостей військовослужбовців на національно-історичних традиціях українського народу та традиціях Збройних Сил України, патріотизму, свідомого ставлення до виконання військового обов'язку, вірності Військовій присязі; особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України; формування правової культури військовослужбовців; умілого поєднання повсякденної вимогливості командирів і начальників (далі - командири) до підлеглих без приниження їх особистої гідності, з дотриманням прав і свобод, постійної турботи про них та правильного застосування засобів переконання, примусу й громадського впливу колективу; зразкового виконання командирами військового обов'язку, їх справедливого ставлення до підлеглих; підтримання у військових з єднаннях, частинах (підрозділах), закладах та установах необхідних матеріально-побутових умов, статутного порядку; своєчасного і повного постачання військовослужбовців встановленими видами забезпечення; чіткої організації і повного залучення особового складу до бойового навчання.
Відповідно до ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Згідно з ст.5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України за стан військової дисципліни у з'єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків. Діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюється не кількістю накладених ним дисциплінарних стягнень, а виконанням обов'язків з додержанням вимог законів і статутів Збройних Сил України, повним використанням дисциплінарної влади для наведення порядку і запобігання порушенням військової дисципліни. Кожний військовослужбовець зобов'язаний сприяти командирові у відновленні та постійному підтриманні порядку й дисципліни. Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.
Статтею 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Підстави та процедуру проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Адміністрації Державної прикордонної служби України, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ, органів забезпечення, підрозділів спеціального призначення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби), а також військовозобов'язаних під час проходження ними навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження ними підготовки та зборів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (підготовки, зборів), оформлення результатів службового розслідування та прийняття за ними рішень, а також повноваження посадових осіб під час проведення службового розслідування визначаються Порядком проведення службового розслідування в Державній прикордонній службі України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України 08.11.2021 №815 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.01.2022 за № 39/37375 (далі-Порядок № 815).
Так, службове розслідування призначається письмовим наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби. Інші посадові особи можуть звертатися з клопотанням за підпорядкованістю про призначення службового розслідування (п. 1 розділу І Порядку № 815).
Особи, які проводять службове розслідування, забезпечують повноту, всебічність та об'єктивність проведення службового розслідування та не повинні допускати розголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Особа, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право: отримувати інформацію про підстави проведення службового розслідування, склад комісії; брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування; відмовлятися давати пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; висловлювати письмові зауваження щодо повноти та об'єктивності проведення службового розслідування; звертатися з письмовим рапортом до начальника (командира) органу Держприкордонслужби, який призначив службове розслідування, щодо ознайомлення з висновком та матеріалами службового розслідування в частині, що її стосується, з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, Законами України "Про захист персональних даних", "Про державну таємницю" та іншими актами законодавства; оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, визначені законом (п. 3, п.4 розділу V Порядку № 815).
Зі змісту розділу VІ Порядку № 815, за результатами службового розслідування складається висновок службового розслідування.
У висновку службового розслідування зазначаються: посада, звання, прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) особи (осіб), яка(і) проводила(и) службове розслідування; підстави для проведення службового розслідування; установлені під час службового розслідування обставини, за яких військовослужбовцем (військовослужбовцями) учинено правопорушення, які стали підставою для призначення службового розслідування; час, місце, спосіб, мотив та мета вчинення правопорушення, його наслідки (їх тяжкість); посада, військове звання, прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), персональні дані (дата та місце народження, освіта, період військової служби, період перебування на займаній посаді, наявність або відсутність у неї незнятих дисциплінарних стягнень), характеристика особи, яка вчинила правопорушення, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли його вчиненню; наявність причинного зв'язку між неправомірними діяннями військовослужбовця та їх наслідками; умови, що передували вчиненню правопорушення або спонукали до його вчинення; вимоги законодавства або посадові обов'язки, які було порушено; завдана шкода та її розмір; наявність вини військовослужбовця (військовослужбовців), обставин, що її пом'якшують чи обтяжують, а також ставлення військовослужбовця (військовослужбовців) до вчиненого; відомості про залучення фахівців та дані про них (прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), посада), надані ними висновки; відомості, що підтверджують чи спростовують інформацію, яка стала підставою для призначення службового розслідування; пропозиції щодо застосування до військовослужбовця (військовослужбовців) дисциплінарного стягнення, притягнення до матеріальної відповідальності, ступінь тяжкості отриманих тілесних ушкоджень (за наявності), обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, а також відомості про списання чи відновлення використаних, пошкоджених або втрачених матеріальних цінностей, зброї, боєприпасів, службових документів та про надсилання матеріалів службового розслідування до відповідних органів для прийняття рішення із законодавством; запропоновані заходи, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування.
До висновку службового розслідування додаються пояснення, акти, довідки, характеристики, копії службових карток та інші матеріали, що стосуються службового розслідування.
У разі наявності у висновку службового розслідування відомостей, які в установленому законодавством порядку віднесені до державної таємниці або до інформації, що належить до службової, такому висновку надається відповідний гриф секретності або гриф "Для службового користування"».
Висновок службового розслідування підписується особами, які проводили службове розслідування, та візується посадовою особою юридичної служби. У разі встановлення порушення порядку проведення службового розслідування та/або вимог законодавства посадова особа юридичної служби надає свої письмові заперечення, які долучаються до матеріалів службового розслідування, про що робиться запис у висновку службового розслідування.
Після підписання та візування посадовою особою юридичної служби висновок службового розслідування з матеріалами, що стосуються службового розслідування, подаються на розгляд та затвердження начальникові (командиру) органу Держприкордонслужби, який призначив таке розслідування.
За результатами розгляду висновку та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, начальник (командир) органу Держприкордонслужби затверджує висновок службового розслідування та приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення (п. 1 розділу VІІ Порядку № 815).
Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто начальником (командиром) органу Держприкордонслужби, який призначив службове розслідування, щодо кожної особи правопорушника у висновку за результатами службового розслідування, а в разі накладення дисциплінарного стягнення старшим начальником (командиром) - у наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
За результатами службового розслідування приймаються рішення, спрямовані на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування (п. 2 розділу VІІ Порядку № 815).
Визначаючи правомірність застосування до позивача дисциплінарного стягнення та притягнення його до матеріальної відповідальності, суд зважає на таке.
Як зазначалось судом вище, дисциплінарне стягнення у вигляді догани застосовано до позивача за особисту безвідповідальність, нездійснення доповіді встановленим порядком начальнику НОМЕР_1 прикордонного загону про отримання зброї та боєприпасів та фактичне прийняття участі у виконанні бойових завдань з лютого 2023 року по вересень 2024 року, порушення вимог ст.11,12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Слід зазначити, що Статут внутрішньої служби Збройних Сил України визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини). Обов'язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями. Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями. Положення Статуту поширюються на військовозобов'язаних та резервістів під час проходження ними зборів.
Згідно з ст.11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку І дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Відповідно до ст.16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Водночас, слід зазначити, що Законом України "Про службу військового капеланства" від 30.11.021 №1915-ІХ до зазначеного Статуту внесено зміни та доповнено підрозділом "Військовий капелан бригади, батальйону".
Так, відповідно до статті 100-1 Статуту, військовий капелан у мирний і воєнний час відповідає за забезпечення задоволення духовно-релігійних потреб особового складу.
За змістом статті 100-2 Статуту, військовий капелан зобов'язаний:
здійснювати забезпечення організації та проведення молитов, богослужінь, благословень, урочистих і поминальних заходів та інших релігійних обрядів і культів, пов'язаних із задоволенням духовно-релігійних потреб військовослужбовців, працівників та членів їх сімей;
сприяти розвитку особистісних та колективних моральних якостей особового складу;
популяризувати здоровий спосіб життя серед військовослужбовців, працівників та членів їх сімей;
ознайомлювати військовослужбовців, працівників та членів їх сімей з основами релігійного вчення;
виховувати у військовослужбовців, працівників та членів їх сімей толерантне ставлення до людей з іншим світоглядом та релігійними переконаннями;
налагоджувати взаємодію з представниками релігійних організацій, які здійснюють діяльність у місцях дислокації військових частин, в інтересах задоволення духовно- релігійних потреб військовослужбовців, працівників та членів їх сімей;
брати участь у реабілітації особового складу, який потребує психологічної допомоги;
консультувати командира з релігійних питань.
Згідно зі статтею 100-3 Статуту, видача зброї та боєприпасів військовим капеланам забороняється.
Відповідно до статті 100-4 Статуту, військові капелани не можуть бути залучені до чергувань, нарядів, проведення службових розслідувань та інших дій, несумісних з їхніми посадовими обов'язками та статусом священнослужителя.
Саме на положення статей 100-3 та 100-4 Статуту, посилається відповідач заперечуючи проти позову, акцентуючи на тому, що саме ці норми вказують на особисту безвідповідальність позивача та нездійснення ним доповіді встановленим порядком.
Водночас, суд звертає увагу сторін на те, що за змістом наведених норм, встановлюється заборона саме на видачу зброї та залучення капеланів до дій, несумісних з їхніми посадовими обов'язками.
Відтак, суд доходить висновку, що відповідальність за видачу зброї та боєприпасів військовим капеланам та залучення капеланів до дій, несумісних з їхніми посадовими обов'язками, покладається саме на особу, яка видає розпорядження (накази) щодо таких дій та видачі зброї, а саме командирів відповідних військових частин.
На думку суду, прийняття відповідного розпорядження про видачу позивачу зброї та боєприпасів, а також про залучення до бойових дій командиром військової частини, жодним чином не може розцінюватись, як допущення позивачем дисциплінарного проступку, позаяк військовий капелан не наділений такими повноваженнями, а як військовослужбовець зобов'язаний виконувати розпорядження командування.
В даному випадку, за умови належно проведеного службового розслідування, відповідальною особою за вказані порушення може бути визначено командира військової частини (чи особу, яка віддавала відповідні накази (розпорядження)), та безумовно, за доведеності вини в її діях.
Наведене вище судом, також стосується й висновків службового розслідування щодо наявності підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у зв'язку з безпідставним отриманням позивачем у період з липня 2023 року по вересень 2024 року на підставі наказів начальника НОМЕР_1 прикордонного загону додаткової винагороди на загальну суму 583 947,42 грн;
Так, 28 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
Пунктом 1 постанови, на дату набуття нею чинності, було установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Суд звертає увагу сторін на ту обставину, що безпосередньо сам висновок містить вказівку на відсутність порушень саме з боку позивача, а саме те, що такі виплати проведені на підставі наказів начальника НОМЕР_1 прикордонного загону.
В матеріалах справи містяться витяги з наказів про особовий склад, бойових наказів, наказів про виплату додаткової винагороди, видані начальником та в.о. начальника НОМЕР_1 прикордонного загону, які свідчать про направлення позивача на відповідні ділянки для виконання бойових та спеціальних завдань, а також здійснення виплати додаткової винагороди (т.1 а.с.61-100).
Отже, суд констатує, що як направлення для виконання бойових завдань, так і виплата додаткової винагороди, відбувалась виключно в межах розпорядчих актів керівництва військової частини, та за відсутності будь якої активної участі позивача у їх прийнятті.
Суд зазначає, що підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є повне доведення вини особи в ході службового розслідування метою якого і є саме з'ясування обставин вчинення дисциплінарного порушення, уточнення ступеня вини особи.
Такими підставами є виключно фактичні данні, що свідчать про реальну наявність у діях особи рядового або начальницького складу, ознак дисциплінарного проступку, зокрема протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни.
Відтак, на думку суду, висновки службового розслідування в частині допущення позивачем наведених порушень, є помилковими та спрямовані не до тієї особи, яка повинна за них відповідати в силу наданих повноважень.
Як наслідок, оскаржуваний наказ в частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани, ґрунтується на помилкових висновках службового розслідування, а тому є протиправним.
Щодо притягнення позивача оскаржуваним наказом до повної матеріальної відповідальності на загальну суму шкоди заподіяної державі в розмірі 583 947,42 грн, суд зазначає таке.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України від 03.10.2019 № 160-IX "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" (далі - Закон № 160-IX).
Дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов'язків військової служби, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Прямою дійсною шкодою є збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків (пункт 5 частини першої статті 1 Закону № 160-ІХ).
Частиною першою, другою статті 3 Закону № 160-IX передбачено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Водночас умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Враховуючи наведене, лише за одночасного доведення належними доказами наявності всіх чотирьох вищезазначених умов для притягнення особи до матеріальної відповідальності можливе притягнення військовослужбовця до одного з видів матеріальної відповідальності.
При цьому, дискреція командира у виборі виду матеріальної відповідальності не є необмеженою, а повинна ґрунтуватись на вимогах закону, який в свою чергу пов'язує настання повної та підвищеної матеріальної відповідальності саме із умисними протиправними діями військовослужбовця, наслідком яких стала втрата військового майна.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеній у постановах від 25.03.2020 у справі № 814/2281/16, від 25.06.2020 у справі № 825/2405/18, від 11.06.2020 у справі № 1540/4486/18, від 25.03.2020 у справі № 825/1000/18, від 13.11.2019 у справі № 620/302/19, від 12.12.2018 № 813/2751/17.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:
1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;
2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;
3) завдання шкоди у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;
4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;
5) якщо особою надано письмове зобов'язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.
Відповідно до частини статті 7 Закону № 160-ІХ розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
Аналіз наведених норм свідчить, що до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки у зв'язку з неналежним виконанням ним обов'язків військової служби або службових обов'язків, та наявності взаємозв'язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди.
Враховуючи попередні висновки суду про те, що виплата додаткової винагороди ОСОБА_1 , відбувалась виключно в межах розпорядчих актів керівництва військової частини, та за відсутності будь якої активної участі позивача у їх прийнятті, то суд доходить висновку про недоведення службовим розслідуванням належними доказами наявності всіх чотирьох вищезазначених умов для притягнення особи до матеріальної відповідальності, в тому числі й наявності ознак протиправності в діях позивача, та будь-якого причинно-наслідкового зв'язку між діями позивача та настанням наслідків у вигляді шкоди.
Як наслідок, оскаржуваний наказ в частині покладення повної матеріальної відповідальності на позивача, є також протиправним.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку про те, що оскаржуваний наказ в частині притягнення позивача до дисциплінарної та повної матеріальної відповідальності є необґрунтованим, винесений без урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.
Як наслідок, слід визнати протиправним та скасувати пункти 3-6 наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 03.03.2025 за №1053-АГ.
Що стосується заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача на його користь усіх сум премій, яких позивач був позбавлений внаслідок реалізації відповідачем оскаржуваного наказу, то суд зазначає таке.
Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.
Розділом ХІV "Преміювання" Порядку визначено, що командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.
Виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов'язків.
При порушенні військової дисципліни, незадовільному виконанні службових обов'язків виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється, зокрема, в разі накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення "сувора догана", оголошеного письмовим наказом (розпорядженням) командира військової частини (керівника органу військового управління),- 80 відсотків встановленого розміру щомісячної премії.
Військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються в випадках, зокрема, за невихід на службу без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення, за вживання алкогольних напоїв (наркотичних речовин) на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий час, прибуття на службу в нетверезому стані (у стані наркотичною сп'яніння) - за місяць, у якому здійснено таке порушення; у разі накладення дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність, пониження в посаді, пониження у військовому званні на один ступінь, позбавлення військової о звання - за місяць, у якому накладено дисциплінарне стягнення, або за місяць, у якому до військової частини надійшло повідомлення про накладення дисциплінарного стягнення вищим командиром; у разі винесення судом постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення військового адміністративного правопорушення або адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, - за місяць, у якому така постанова надійшла до військової частини; у разі накладення на військовослужбовця в календарному місяці більше трьох дисциплінарних стягнень, крім дисциплінарного стягнення “зауваження», - за місяць, у якому накладено дисциплінарні стягнення, або за місяць, у якому до військової частини надійшло повідомлення про накладення дисциплінарного стягнення вищим командиром; у разі звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку, у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем - з місяця, у якому надійшов витяг з наказу про звільнення; у разі порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів, які призвели до матеріальних збитків, - за місяць, у якому видано наказ про притягнення до матеріальної відповідальності; у разі скоєння у військовій частині аварій, подій, пов'язаних із загибеллю людей з вини військовослужбовців під час виконання ними службових обов'язків, чи злочинів - за місяць, у якому сталася аварія, подія, пов'язана із загибеллю людей.
Отже, премія не виплачується у разі притягнення особи до матеріальної відповідальності за місяць у якому видано відповідний наказ.
Таким чином, командири військових частин наділені повноваженнями здійснювати преміювання військовослужбовців відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби, однак нормами законодавства врегульовані випадки, при яких премія виплачується в меншому розмірі, або не виплачується взагалі.
Зважаючи на вищенаведені висновки суду щодо протиправності наказу, то з метою належного захисту порушених прав позивача, слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу премію за березень 2025 року (місяць, в якому видано наказ про притягнення до матеріальної відповідальності).
Що стосується заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача на його користь стягнутих з грошового забезпечення сум внаслідок реалізації такого наказу, то суд зазначає таке.
Відповідно частини 1-3 статті 14 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.
Старший за службовим становищем командир (начальник) не рідше одного разу на квартал перевіряє законність і обґрунтованість притягнення осіб до матеріальної відповідальності та розмір сум, які підлягають стягненню.
У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.
Отже, скасування оскаржуваного наказу в судовому порядку має наслідком повернення позивачу стягнутих коштів, про що видається наказ.
Враховуючи зазначене та приймаючи до уваги, що суми стягнутих з позивача грошових коштів будуть йому повернуті у зв'язку з скасуванням спірного наказу на виконання даного рішення суду після набрання ним законної сили, вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню, як передчасні.
Щодо заявленої вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 100000 грн, то суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Вчинення лише протиправного діяння стосовно особи свідчить про можливість, але не обов'язковість виникнення моральної шкоди, а об'єктивними обставинами, які підтверджують негативний емоційний стан потерпілого, є, зокрема: неможливість продовження активного суспільного життя, погіршення або позбавлення реалізації фізичною особою своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми тощо.
Згідно з пунктом 5 згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.
Як вбачається із заявленого позову, позивача обґрунтовує завдану позивачу моральну шкоду, спричиненими моральними стражданнями, які виникли у нього внаслідок винесення відповідачем протиправного наказу.
Разом з цим, суд звертає увагу, що матеріали адміністративної справи не містять жодного доказу на підтвердження причинного зв'язку між прийнятим рішенням відповідача та завданням позивачу моральної шкоди.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 16 червня 2021 року у справі № 559/2218/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 457/906/17.
Відтак, в цій частині заявлений позов, також не підлягає до задоволення.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень КАС України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина 1 статті 139 КАС України).
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу (частина 3 статті 132 КАС України).
Позивач вказує на орієнтовний розмір витрат на правову допомогу, які очікує понести, попередній розмір яких становить орієнтовно 60000 гривень.
Згідно приписів частини 3 статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
З урахуванням вказаного, та за відсутності в матеріалах справи належних документів щодо понесення позивачем витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вирішення питання про їх відшкодування на користь позивача.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування наказу від 03.03.2025 за №1053-АГ в частині, стягнення коштів та моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункти 3-6 наказу від 03.03.2025 за №1053-АГ "Про результати службового розслідування".
Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) премію за березень 2025 року відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.