ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"05" червня 2025 р. справа № 300/2091/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 08.08.2023 позивач звернувся до відповідача із рапортом, у якому просив виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі місячного грошового забезпечення. До вказаного рапорту надано докази безперервного перебування на лікуванні у зв'язку з хворобою, яка пов'язана із захистом Батьківщини. Однак відповідач матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік не виплатив. На звернення позивача від 27.03.2025, листом від 29.03.2025 відповідач повідомив, що протоколом №2 від 23.09.2023 засідання комісії з розгляду рапортів на виплату матеріальної допомоги військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань, комісія прийняла рішення про відмову у такій виплаті у зв'язку з відсутністю підстав. Крім того, повідомлено позивача про те, що рішення про відмову у виплаті матеріальної допомоги за 2023 рік в розмірі місячного грошового забезпечення не доводиться до військовослужбовців. Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач своїм правом на подання відзиву, скористався, який подано до суду 15.04.2025. У відзиві на позов представник відповідач проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні з підстав правомірності відмови у задоволенні рапорту позивача.
Згідно відповіді на відзив, яка надійшла до суду 16.05.2025 позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.
Відповідач своїм правом на подання заперечення не скористався.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши та оцінивши докази, встановив таке.
Під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , 08.08.2023 звернувся до відповідача із рапортом, у якому просив виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі місячного грошового забезпечення (а.с.47). До вказаного рапорту надано докази безперервного перебування на лікуванні у зв'язку з хворобою, яка пов'язана із захистом Батьківщини, а саме: копію перевідного епікризу із медичної карти стаціонарного хворого №869, копію перевідного епікризу із медичної карти стаціонарного хворого №4044, копію виписного епікризу із медичної карти стаціонарного хворого №4044, копію довідки військово-лікарської комісії від 15.06.2023 за №994/1 (а.с.7,10,36-39).
Вважаючи, що рапорт не вирішено, позивач звернувся із відповідною заявою до відповідача, який листом від 29.03.2025 повідомив ОСОБА_1 , що рішенням оформленим протоколом №2 від 23.09.2023 комісія з розгляду рапортів на виплату матеріальної допомоги військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань, відмовила у такій виплаті у зв'язку з відсутністю підстав. Крім того, повідомлено позивача про те, що рішення про відмову у задоволенні рапорту не доводиться до військовослужбовців (а.с.9).
Вважаючи бездіяльність щодо неналежного розгляду рапорту протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до пунктів 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надано право надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).
Вказаним Порядком визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає, в тому числі одноразову грошову допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
Порядок виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань регламентовано розділом XXIV Порядку № 260, пунктом 1 якого передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 2 розділу XXIV Порядку № 260 військовослужбовцям, прийнятим (призваним) на військову службу із запасу, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується в календарному році, у якому вони призначені та вступили до виконання обов'язків за посадами.
Відповідно до абзаців 1, 3 пункту 7 розділу XXIV Порядку № 260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
При цьому, за правилами пункту 9 розділу XXIV Порядку № 260, виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) ? наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Відповідно до пункту 6 окремого доручення Міністра оборони України від 01.02.2023 № 2683/з матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачують військовослужбовцям у розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав:
- смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків;
- поранення військовослужбовця, що зазнав при виконанні завдань під час воєнного стану;
- у разі наявності у військовослужбовця інвалідності внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини;
- порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме: онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хімієтерапія), захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С;
- безперервне перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, які пов'язані із захистом Батьківщини (більше ніж 30 днів поспіль), внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної систем, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів;
- сім'ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися у полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або визнані безвісно відсутніми.
Отже, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира та за відповідності військовослужбовця визначеним окремим дорученням Міністра оборони України умовам.
Як зазначено судом вище, ОСОБА_1 , 08.08.2023 звернувся до відповідача із рапортом, у якому просив виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі місячного грошового забезпечення (а.с.47). До вказаного рапорту надано докази безперервного перебування на лікуванні у зв'язку з хворобою, яка пов'язана із захистом Батьківщини, а саме: копію перевідного епікризу із медичної карти стаціонарного хворого №869, копію перевідного епікризу із медичної карти стаціонарного хворого №4044, копію виписного епікризу із медичної карти стаціонарного хворого №4044, копію довідки військово-лікарської комісії від 15.06.2023 за №994/1 (а.с.7,10,36-39).
В той же час, рішенням оформленим протоколом №2 від 23.09.2023 засідання комісії з розгляду рапортів на виплату матеріальної допомоги військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань, комісія прийняла рішення про відмову у такій виплаті у зв'язку з відсутністю підстав.
Однак, на думку суду, така відмова відповідача є протиправною та не відповідає змісту пункту НОМЕР_2 окремого доручення Міністра оборони України № 2683/з від 01.02.2023.
Суд зазначає, що відповідною нормою визначено право на матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань військовослужбовцям у кількох окремих випадках, зокрема: 1) у разі безперервного перебування на лікуванні, реабілітації або у відпустці для лікування понад 30 днів поспіль через захворювання, пов'язані із захистом Батьківщини (в тому числі захворювання серцево-судинної системи); 2) а також, як окрема категорія, у інших тяжких випадках, які потребують багатоетапного лікування, протезування, ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду або тривалого дорогого лікування.
Для військовослужбовців, які мають захворювання серцево-судинної системи, достатньо підтвердити факт безперервного лікування або реабілітації понад 30 днів поспіль, пов'язаного із захистом Батьківщини, що і підтверджується наданими позивачем медичними документами (виписним епікризом, медичною картою стаціонарного хворого тощо).
З огляду на це, необґрунтованими є твердження відповідача про те, що долучені до рапорту документи не свідчать про відповідність вимогам окремого доручення Міністра оборони України, позаяк, долучені до рапорту позивачем додатки, свідчать про те, що ОСОБА_1 безперервно перебував на лікуванні у зв'язку з хворобою, яка пов'язана із захистом Батьківщини (більше ніж 30 днів поспіль), внаслідок захворювання серцево-судинної системи.
Як наслідок, суд доходить висновку, що позивач має право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, а тому відмова відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу цієї допомоги є протиправною.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.
Зобов'язати військову частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.