04 червня 2025 року Справа № 640/15984/21 ЗП/280/124/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулвся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2021 притято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Супровідним листом від 23.01.2023 на виконання положень п. 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 2825-ІХ скеровано матеріали адміністративної справи №640/15984/21 до Запорізького окружного адміністративного суду за належністю.
Справа надійшла до Запорізького окружного адміністративного суду 14.02.2025.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2025 справу передано на розгляд головуючому судді Стрельніковій Н.В.
Ухвалою суду від 19.02.2025 справу прийнято до провадження та ухвалено продовжити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання. Запропоновано позивачу актуалізувати позовні вимоги у справі (виказати свою позицію щодо підтримання позовних вимог). Запропоновано відповідачу надати актуальний відзив у справу (за необхідності). Жодних заяв або клопотань від учасників справи після 19.02.2025 до суду не надійшло.
У позовній заяві позивач просить суд стягнути з Подільського районного управління Головного управління МВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з дня пред'явлення вимоги про здійснення розрахунку з 04.09.2018 року по 14.05.2021 року (день фактичного розрахунку), що становить 984 календарних дні, в сумі 230 423,28 грн. (двісті тридцять тисяч чотириста двадцять три гривні 28 копійок), на підставі ст. 116, 117 КЗпП.
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 26.01.2021 по справі №826/15692/18 постановив: «стягнути з Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати за період з 14.03.2018 року по 27.08.2018 року за 114 робочих днів у сумі 26 695 грн. 38 коп. (двадцять шість тисяч шістсот дев'яносто п'ять гривень тридцять вісім копійок). Добровільно відповідачем виконано постанову суду не було, натомість 14.05.2021 ГУ Державної казначейської служби у місті Києві здійснило безспірне списання коштів з рахунків боржника на користь позивача, у тому числі заборгованість по зарплаті за період з 14.03.2018 по 27.08.2018 за 114 робочих днів у сумі 26695 грн. 38 коп. У зв'язку з наведеним позивач вважає, що має право на середню заробітну плату за період з 04.09.2018 (день письмового пред'явлення вимоги про розрахунок) по день фактичного розрахунку 14.05.2021 у розмірі 230 423,28 грн. На підставі наведеного просить позовні вимоги задовольнити.
Також в матеріалах справи наявний відзив відповідача на позовну заяву , який надійшов 11.08.2021, у якому зазначено, що компенсація за затримку розрахунку при звільненні у розмірі, заначеному позивачем не відповідає принципу пропорційності та розумності. Також відповідач посилається на пропуск позивачем строку звернення до суду , оскільки позивач пропустив місячний сток звернення до суду, облік якого на думку відповідача слід починати з дня звільнення позивача - 27.08.2018, у зв'язку з чим просить суд залишити позовну заяву без розгляду.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що строк зверення до суду ним не пропущено, оскільки строк звернення до суду почав свій перебіг з дня здійснення розрахунку з позивачем - 14.05.2021. Наполягає на тому, що особа, яка подала відзив до суду не є повноважним представником відповідача та на пропуску відповідачем строку на подання відзиву. Зазначає, що як слідує зі змісту відзиву відовідач фактично визнає позов. Просить позові вимоги задовольнити.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
Постановою Шостого апеляційного суду від 26.01.2021 по справі №826/15692/18 Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 жовтня 2020 року - скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС України в м. Києві № 39 о/с від 23.08.2018 року про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за п.п. "г" п.64 Положення про проходження служби №114 «через скорочення штатів» з посади начальника сектору боротьби зі злочинами пов'язаними з торгівлею людьми Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві. Поновлено ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника сектору боротьби зі злочинами пов'язаними з торгівлею людьми Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві з 27.08.2018 року. Стягнуто з Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, згідно п.10 Порядку №100 затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 р. в розмірі 136 755,28 грн. (сто тридцять шість тисяч сімсот п'ятдесят п'ять тисяч гривень двадцять вісім копійок). Стягнуто з Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 по виплаті заробітної плати за період з 14.03.2018 року по 27.08.2018 року за 114 робочих днів у сумі 26 695 грн. 38 коп. (двадцять шість тисяч шістсот дев'яносто п'ять гривень тридцять вісім копійок). Стягнуто з ГУМВС України в м. Києві моральну шкоду заподіяну ОСОБА_1 систематичними незаконними звільненням з органів внутрішніх справ «через скорочення штатів» (втретє) наказом ГУМВС України в м. Києві №39 о/с від 23.08.2018 року у розмірі 50 000 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення з Подільського РУ ГУМВС України в м. Києві на користь ОСОБА_1 суми заробітної плати за один місяць. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
На виконання постанови Шостого апеляційного суду від 26.01.2021 по справі №826/15692/18 14.05.2021 Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві здійснило безспірне списання коштів з рахунку боржника на користь ОСОБА_1 , у тому числі заборгованість по заробітній платі за період з 14.03.2018 по 27.08.2018 за 114 робочих днів у сумі 26695, 38 коп. Зазначена обставина не заперечується відповідачем.
У зв'язку з вищенаведеним позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, а саме - з дня письмового пред'явлення позивачем відповідачу вимоги про розрахунок 04.09.2018 по день фактичного розрахунку 14.05.2021 у розмірі 230 423,28 грн. (984 календарних дні *234,17 грн.).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою №988 та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.
Наведений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у абзаці другому пункту 2 постанови Пленуму Верхового Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).
Пунктом 1 Постанови № 988 установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 3 Порядку №260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Наведені норми законодавства дають підставу для висновку, що нерозповсюдження на поліцейських норм Кодексу законів про працю України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01.07.1949 №95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з приписами статті 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Аналіз вказаних норм свідчить, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
За своєю природою компенсація за час затримку розрахунку при звільненні є мірою покарання роботодавця за неналежне виконання обов'язків і сплачується на користь працівника.
Такий правовий висновок відображений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 справа №910/4518/16.
Отже, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У постанові від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі №810/451/17 зауважила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові) (висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.08.2020 в справі №400/3151/19).
Отже, лише на момент припинення вказаного правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог. При цьому, для того щоб права працівника на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні вважалися порушеними закінченим складом правопорушення, суду необхідно встановити такі юридично значимі обставини як: 1) невиплата належних працівнику при звільненні сум; 2) проведення із ним остаточного розрахунку. Факт проведення остаточного розрахунку дасть можливість для встановлення обсягу порушених прав.
Остаточну виплату заборгованості відповідач на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.01.2021 у справі №826/15692/18 здійснив 14.05.2021 шляхом безспірного списання грошових коштів у розмірі 26695,38 грн.
Таким чином, оскільки, в день звільнення позивача, відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, що належать позивачу, позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині виплати відповідачем середнього заробітку за весь час затримки виплати по день фактичної виплати заборгованості а саме за період з 28.08.2018 по 14.05.2021.
У зв'язку з вищенаведеним, доводи відповідача про пропуск позивачем строку подання позову до суду є помилковими, оскільки строк звернення до суду в даному випадку почав свій перебіг з дня здійснення відповідачем розрахунку з позивачем - з 14.05.2021. Враховуючи, що позов було подано позивачем до суду 03.06.2021, строк звернення до суду позивачем пропущено не було.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права праівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як встановлено у постановы Шостого апеляційного суду від 26.01.2021 по справі №826/15692/18 середньоденний розмір заробітної плати, згідно довідки Подільського районного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві складає 234,17 грн.
За період з 28.08.2018 до 14.05.2021 сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 991 день х 234,17 грн (середньоденне грошове забезпечення) = 232062,47 грн.
Зокрема, істотність частки несвоєчасно виплаченої частини заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 26695,38 грн / 232062,47 грн (сума несвоєчасно виплаченої заробітної плати / середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,16.
З урахуванням вказаного, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні та з врахуванням принципу співмірності становить 37129,99 грн (234,17 грн х 991 календарний день х 0,16). Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому позов підлягає до задоволення частково, у розмірі, визначеному судом з вищенаведених мотивів. .
Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору за подання позову до суду, а доказів понесення сторонами інших судових витрат суду не надано, розподіл суових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) до Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (04071, м. Київ, вул. Хорива, 20, ЄДРПОУ 08672928) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Стягнути з Подільського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні у розмірі 37129,99 грн. (тридцять сім тисяч сто двадцять дев'ять гривень 99 копійок).
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.В. Стрельнікова